Психологія прокурорської діяльності

Діяльність прокурора дуже різноманітна, вона пов'язана як і з роботою державних органів і посадових осіб, так і з охороною законних інтересів і прав громадян. Обвинувальна діяльність прокурора повинна поєднуватися зі всіма іншими його обов'язками.

Прокурор не стоїть над судом, а покликаний сприяти його успішній роботі. Головне завдання прокурора в обвинувальній промові на суді - кваліфікований аналіз доказів. Він повинен переконати інших учасників судового розгляду в доброякісності і достовірності цих доказів. У випадку заперечення підсудним своєї вини, обов'язок прокурора розглянути детально докази, які він наводить, зіставити їх з іншими доказами, показати їхню неспроможність, проаналізувати експертні висновки. Якщо ж дані слідства не підтверджують обвинувачення, пред'явлені підсудному, прокурор зобов'язаний відмовитися від підтримки обвинувачення.

Здійснюючи кваліфікацію злочину, прокурору варто розкрити зміст відповідної статті кримінального кодексу, обґрунтувати правильність її застосування, розкрити об'єктивні і суб'єктивні сторони відповідного складу злочину. При призначенні покарання він повинен враховувати особистісні особливості підсудного (ціннісні орієнтації, мотиваційну сферу, стиль його поведінки, основні риси характеру й ін.). Справедливо вважають: при характеристиці особистості підсудного розкривається особистість самого прокурора, його ставлення до людей, розуміння їхніх проблем, рівень його професійної та психологічної підготовки. У діяльності прокурора в суді завжди повинне дотримуватися правило: покарання може досягти мети тільки тоді, коли воно законне, справедливе і строго індивідуалізоване.

Психологічний аспект даного правила такий:

- від надмірно суворого покарання може постраждати особистість; - від надмірно м'якого покарання губиться віра в правосуддя.

Судова практика показує, що найбільш складна частина обвинувальної промови прокурора - характеристика особистості підсудного. Достатньо часто спостерігається тенденція надмірного «згущення барв» аж до неприпустимого приниження людської гідності.

Моральний обов'язок прокурора - проявити стриманість у слові, обдуманість і справедливість у висновках і поряд з осудом доведеного злочину - ставлення до підсудного без черствої однобічності і без образи в ньому почуття людської гідності.

А.Ф.Коні

Тільки об'єктивний аналіз державним обвинувачем як позитивних так і негативних якостей особистості підсудного може сприяти винесенню - справедливого вироку.

Висловлене положення має особливу актуальність у випадку розгляду кримінальних справ, скоєних неповно літніми. У багатьох випадках аналіз формування особистості неповнолітнього злочинця дає можливість виявити фактори, що зробили суттєвий вплив на прояв у підлітка криміногенних елементів (пияцтво батьків, відсутність належного контролю за поведінкою неповнолітніх у школі, негативний вплив «вулиці» і т.п.). Соціальний аналіз особистості підлітка і оточуючого його мікросередовища. об'єктивна оцінка рівня впливу цього середовища на його психіку, поведінку - одна з важливих сторін у діяльності державного обвинувача. Подібний соціально-психологічний аналіз особистості підсудного стає одним із доказових факторів при визначенні прокурором міри його покарання. Варто підкреслити ще один важливий момент у діяльності прокурора при розгляді кримінальних справ про злочини неповнолітніх: він виступає не тільки як обвинувач, але і як вихователь. Тому він роз'ясняє сутність законів, принципи моралі, указує шляхи викорінювання злочинів, що певним чином відбивається на змісті і формі його виступу в суді, на сприйнятті слів прокурора складом суду і всіх присутніх у залі засідання.

До речі, далеко не всі кримінальні справи вимагають обов'язкового викладу фактичних обставин у промові прокурора. Можна виділити наступні ситуації, коли виникає така необхідність:

♦ прокурор наполягає на зміні обсягу поданого обвинувачення;

♦ прокурор вимагає зміни кваліфікації складу злочину;

♦ між прокурором і захистом з'являється незгода стосовно фактичних обставин справи.

Особливо старанно прокурор повинен досліджувати виправдувальні версії, що висувають у судовому розгляді захисник і підсудний. Така ж старанність і скрупульозність в аналізі доказів повинна бути у випадках, коли обвинувачення засноване на побічних доказах. Справа в тому, що взаємозв'язок цих доказів опосередкований якимись проміжними обставинами і «не лежить на поверхні». Завдання прокурора в даній ситу­ації - зробити ці зв'язки очевидними.

Психологічно складним елементом прокурорської діяльності в суді є його полеміка з захистом. У своїх висловлюваннях, репліках прокурор не повинен бути голослівним і необ'єктивним. Прояв поваги до адвоката, суспільного захисника є нормою його поведінки в полеміці з ними.

У кінцевому рахунку всебічний аналіз події злочину прокурором повинен бути спрямований на те, щоб довести: подія злочину мала місце й в його вчиненні винен підсудний. І навіть очевидність справи і визнання провини підсудним не знімає з нього обов'язку доведення обвинувачення. Внутрішнє переконання прокурора в обгрунтованості і законності обвинувачення повинно формуватися на основі доказів всіх обставин справи.

Якщо матеріали судового слідства не підтверджують обвинувачення, пред'явленого підсудному, прокурор зобов'язаний відмовитися від обвинувачення. Це дуже складний психологічний крок з його боку: важко переступити через бар'єр, який виник, тому що він сам підтверджує обвинувальний висновок. Цим, очевидно, зокрема, і пояснюється майже повна відсутність відмов прокурорів від обвинувачення в судовій практиці.

М.І. Єникеєв

Для досягнення успіху в своїй діяльності прокурор повинен мати певні якості. Розглянемо їх, виходячи з особливостей професіограми прокурора.

*Пізнавальна (пошукова) діяльність прокурора вимагає розвитку всіх процесів. Оскільки прокурорська діяльність відноситься до категорії складної інтелектуально-практичної діяльності, остільки вона припускає наявність у прокурора таких якостей його психіки як спостережливість, допитливість, стійкість уваги, уміння сконцентрувати його на важливій для даного тимчасового періоду діяльності і т.д. Цього вимагають, з одного боку, жорсткі рамки закону, що регламентує діяльність державного обвинувача, з іншого боку, - характер розглядуваних кримінальних справ (убивства, бандитизм і ін.), а також соціальна атмосфера, у якій відбувається його діяльність.

Пізнавальна (пошукова) діяльність прокурора має особливе значення при веденні допитів у залі судового засідання членів злочинної групи. Тут у всій повноті виявляються його спостережливість, добре орієнтування в ситуації та ін.

*Комунікативна сторона - одна з найважливіших професійних сторін у діяльності прокурора. Спілкування займає в роботі державного обвинувача одне з головних місць і пов'язане з встановленням істини по кримінальній справі. У ході судового розгляду прокурор вступає в спілкування із суддями, адвокатами, експертами, підсудними, потерпілими, свідками і до кожного повинен знайти відповідний підхід, особливу манеру поведінки. У зв'язку з цим варто особливо підкреслити необхідність оволодіння прокурором мистецтвом промови.

Слово - одне з найбільших знарядь людини. Безсиле саме по собі - воно стає могутнім, коли сказане вмію, щиро і вчасно. Воно здатне захоплювати собою того, хто говорить, і осліпити його навколишнім блиском. Тому моральний обов'язок судового оратора - поводитися обережно і помірковано з цією зброєю і робити своє слово лише слугою глибокого переконання, не піддаючись спокусі гарної форми...Обвинувальна промова прокурора, її майстерність є теж: одним із критеріїв його професійної підготовки.

А.Ф.Коні

Судова практика показує, що завдяки високому розвитку комунікативних навичок і умінь прокурор у ході діалогу з підсудним викликає його на відвертість, формує в нього прагнення очиститися від брехні і дати правдиві покази. У створенні такого психічного стану підсудного виявляються майстерність постановки питань, ведення діалогу, звертання до емоційної сфери підсудного та ін.

Ця історія трапилася в маленькому місті Бєлореченьску Краснодарського краю. Три школярки ні за що убили матір однієї з них. Лена Д., Світлана М. і Світлана А. вчилися добре, жоден шкільний захід не обходився без них. Лена Д. росла в сім'ї одна, мама ходила за нею, як курка за непутящим курчам. Зайва опіка 16-річній школярці набридла: почалися скандали через постійне слідкування, обвинувачення і повчання матері своєї дочки і її подруг. Після чергової такої сварки дівчатка обговорили план убивства, а наступного дня учинили звіряче вбивство: на березі ріки Лена хлюпнула в обличчя матері кислотою, потім «дияволиці» затягнули жінку в яр, спорудили вогнище і вилили на неї бензин...

Панянки-вбивці подбали про алібі, але зробили це достатньо невміло, тому слідство швидко вийшло на них...

Лена Д. заперечувала свою причетність до убивства, плуталася в показах, на окремі питання не давала відповідей. Прокурор, старанно вивчивши її життя і психічні особливості, розповів на суді про те, що Лена - не рідна дочка Ольги Олександрівни, що загибла жінка удочерила її зовсім маленькою. 2-х річною дівчинкою, саме тому так піклувалася про неї. Після цих слів Лена Д. визнала себе винною і дала правдиві покази

* Сутність конструктивної (реконструктивної) сторони діяльності прокурора полягає в аналізі і синтезі тієї інформації, що зібрана в справі в ході попереднього і судового слідства з погляду створення концепції державного обвинувачення. Необхідно зробити пояснення:

v Коли прокурор знайомиться з матеріалами попереднього розслідуван- ня, то його розумова діяльність спрямована насамперед на реконструк-, ^ цію події злочину (відтворення події, що мала місце в минулому, по зібра­ним слідчим доказам); встановлення істини в справі, планування її судової перспективи є конструктивною стороною діяльності прокурора.

Конструктивна сторона прокурорської діяльності вимагає від прокурора доброї оперативної і довготривалої пам'яті, схильності до аналітичного мислення й уяви, таких якостей його розуму, як

• глибина (здатність проникнути в сутність фактів, передбачати результати вчинків і явищ),

• широта (можливість охопити одночасно велике коло питань і фактів),

• швидкість (уміння швидко оцінювати обстановку і приймати грамотні рішення),

• критичність (здатність зважувати факти, відшукувати помилки й ін.),

• гнучкість (здібність до аналізу явищ із різноманітних точок зору, варіювання засобів дій і т.д.).

* Організаторські здібності в роботі з людьми і вольові якості є значимими для організаційної сторони діяльності прокурора. Що стосується організаторських здібностей у роботі з людьми, то вони виявляються в процесі консультацій із різноманітними спеціалістами, наприклад, із криміналістами, психологами, педагогами, медиками й ін. Організаційні здібності виражаються й у навичках організації своєї роботи: умінні вчасно вивчити матеріали попереднього розслідування, зробити кваліфікований аналіз, одержати додаткову інформацію, підготувати відповідні матеріали для виступу в суді і т.д. Вольові якості прокурора (цілеспрямованість - спрямованість мислення на розв'язання певної задачі і здатність тривалий час займатися її вирішенням, самостійність - уміння знаходити рішення навіть складних завдань без сторонньої допомоги, наполегливість, зібраність, ініціатива, рішучість і ін.) забезпечують готовність державного обвинувача до складної діяльності по підтримці державного обвинувачення.

* Засвідчу вальна сторона діяльності прокурора пов'язана з використанням промови в письмовій формі при оформленні передбачених законом постанов. Уміння передати в письмовій формі свою думку для нього так само важливо, як уміння виражати її вголос.

У ході судового розгляду прокурор вступає в полеміку з різними учасниками судового процесу (полеміка з адвокатом, допит підсудного або потерпілого і т.п.). В усіх випадках успіх спілкування забезпечується досягненням психологічного контакту з учасником полеміки, здатністю не припустити конфронтації в спілкуванні з ним. Оскільки державному обвинувачу в подібних випадках доводиться переборювати протидію осіб, зацікавлених у тому або іншому закінченні справи, то йому важливо дотримувати.спокій, коректний тон, шанобливе ставлення до будь-якого опонента.

Сила обвинувача - у доказах, а не в епітетах.

А. Ф. Коні

Як би не був переконаний прокурор у своїй правоті, якими б необґрунтованими не здавалися йому заперечення підсудного або захисника, він не повинен показувати своє обурення і роздратування. Якщо, приміром, державний обвинувач не згоден із позицією адвоката-захисника, він повинен довести необґрунтованість його тверджень, спираючись на факти і норми закону.

v Отже, прокурор, виступаючи в суді по кримінальній справі, обвинува­чує від імені держави, що вимагає від нього виняткової скрупульозності аналізу доказів, бездоганно зроблених висновків і високої мовної майстер­ності. Розглянуті сторони прокурорської діяльності в його обвинувальній промові виступають у комплексі, але кожна вирішує при цьому свої за­дачі. І чим більш гармонійна професійна структура особистості прокуро­ра, тим вище рівень компетентності, навичок і умінь, професіоналізму в цілому в його діяльності за підтримкою державного обвинувачення.

2. Психологічні особливості діяльності адвоката(захисника)

Діяльність захисника в кримінальному судочинстві спрямована на спростування обвинувачення (підозри), на пошук обставин, які виправдовують або пом'якшують провину. Відповідно до кримінально-процесуального законодавства України участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальних справ у суді є обов'язковою, крім випадків відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника у встановленому законом порядку.

Причини, що обумовлюють неприйняття відмови підсудного від захисника:

Ø у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину до вісімнадцяти років;

Ø у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі та інші) не можуть самі реалізувати своє право на захист;

Ø у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;

Ø коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає смертну кару;

Ø при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру.

Захист з кримінальних справ - один із найскладніших і важливіших інститутів захисту прав і інтересів громадян. Він вимагає окрім професіоналізму високої принциповості, самовіддачі, мужності, а часом і сміливості.

Процес проходив у Московському обласному суді. Марко Йосипович Кочан захищав неповнолітнього, обвинувачуваного у вчиненні навмисного вбивства, і той визнавав свою провину. Але досвідчений адвокат, побачивши підлітка, вивчивши його особистісні особливості в справі й у бесідах із ним, із його батьками, друзями, знайомими, зрозумів, що дитина не винна. Довести це було дуже складно. Головне в цій конкретній ситуації - ціна принципового захисту була дуже високою. Справа в тому, що якщо його підзахисний не вбивав, що відповідало дійсності, то ставало ясно - вбивство вчинив син генерал-лейтенанта міліції. Кинути відкритий виклик владі в роки брежнєвського застою означало поставити на карту власну свободу. І проте адвокат зважився на захист і виграв процес.

Серед структурних компонентів діяльності по здійсненню правосуддя (пізнавальний, комунікативний, конструктивний, організаторський, засвідчу вальний і виховний) для роботи адвоката властиві всі перераховані, крім засвідчувальної діяльності. Розглянемо психологічні особливості кожного з зазначених компонентів захисної діяльності.

Захист інтересів обвинувачуваного вимагає вивчення безлічі різноманітних фактів і обставин, що відносяться до розглядуваної кримінальної справи. Адвокату доводиться аналізувати наявні в справі докази, пізнавати інформацію й інтерпретувати її з погляду можливості використання для виправдання підзахисного або пом'якшення його провини.

Пізнавальний компонент діяльності адвоката спрямований на вирішення складного завдання - встановлення істини з метою виправдання особи, що притягається до відповідальності, або пом'якшення її покарання. Його успішне вирішення потребує пошуку необхідних доказів, з'ясовування тих обставин справи, що можуть представити обвинувачуваного з позитивної сторони. Уміння знаходити серед величезної кількості фактів такі, що спростовують обвинувачення або дають можливість пом'якшити відповідальність, передбачає глибину розуму, спостережливість, проникливість, самостійність і гнучкість мислення, міцну пам'ять. У пізнавальному компоненті діяльності адвоката виявляються також його активність і критичність, в основі якої лежить строга й об'єктивна оцінка наявних фактів.

Комунікативний компонент у діяльності адвоката дозволяє глибше вивчити психологічні причини вчинення злочину, дати більш повну характеристику особистості обвинувачуваного, правильно будувати взаємовідносини з іншими учасниками кримінального процесу, уникнути деструктивних конфліктних ситуацій. Уміння спілкуватися з людьми в роботі адвоката означає:

- уміння будувати взаємовідносини з підзахисним;

- уміння підтримувати ділові відносини з прокурором, слідчим, суддею та іншими учасниками судового процесу;

- уміння встановлювати психологічний контакт із зазначеними особами (у першу чергу з підзахисним);

- уміння надавати підзахисному психологічну допомогу;

- уміння вибирати визначену стратегію поведінки в конструктивному

конфлікті з прокурором, виходячи з реальної обстановки.

Комунікативність як якість особистості адвоката допомагає йому пра­вильно сприймати й оцінювати людей, успішно налагоджувати стосунки з учасниками судового розгляду, привертати їх до себе, психологічно грамотно «читати» реакцію на висловлювані думки й ін.

Що стосується спілкування адвоката з підзахисним, то важливою умовою його успішності є їхня психологічна сумісність. У психології під сумісністю розуміється взаємне сприйняття партнерів по спілкуванню і спільній діяльності, засноване на оптимальному поєднанні (подібності або взаємодоповнюваності) ціннісних орієнтацій, соціальних установок, інтересів, характерів і інших значимих для міжособистісної взаємодії характеристик. Сумісність, як правило, супроводжується виникненням взаємної симпатії, впевненості в успішному результаті контактів. Особливе значення сумісність набуває в складних умовах, у важкій обстановці, коли досягнення загальної мети відбувається при дефіциті засобів, часу, простору, кількості учасників. Суд, безперечно, є дуже складною ситуацією для підзахисного, тому вибір обвинувачуваним захисника (так само як і відмова від нього), а також психологічний контакт між ними в чималій мірі обумовлений саме даним психологічним явищем. Досить часто в судовій практиці відмова обвинувачуваного від раніше обраного їм захисника пояснюється психологічною несумісністю цих осіб.

Виникненню сумісності у стосунках між адвокатом і підзахисним сприяють такі професійні і особистісні якості захисника:

· правильне розуміння захисником свого процесуального статусу;

· розвинена атракція (уміння привернути підзахисного до себе та ін;

· загальна культура адвоката, його тактовність, толерантність, емоційна стійкість;

· професійні навички й уміння захисника, обумовлені його теоретичними

· знаннями і практичним досвідом;

· уміння поєднати захист законних інтересів обвинувачуваного з інтересами правосуддя;

Процес спілкування між захисником і підзахисним має ряд психологічних труднощів, що обумовлені головним чином психічним станом обвинувачуваного. Звичайний психічний стан більшості обвинувачуваних - стреси (особливо висока нервово-психічна напруженість у невинних підслідних). Основний стресор - загроза особистому добробуту людини і його близьких (загроза стосується не тільки фізичного існування, але і соціального статусу особистості, її престижу, життєвих планів і соціальних цінностей і т.п.). Іншим негативним станом, що виникає в обвинувачуваних, є фрустрація - крайня дезорганізованість свідомості і діяльності людини внаслідок обмеження життєво важливих потреб. А також-переживання безвихідності, виникає під впливом перспективи в житті людини - позбавлення волі (обмеження інформації і можливості спілкуватися з рідними, близькими й ін.).

У цих важких ситуаціях процес спілкування захисника і підзахисного супроводжується скутістю, психологічною напруженістю. Встановити психологічний контакт із підзахисним - не така проста справа. Вона вимагає від адвоката і терпіння, і наполегливості, і розвинутих комунікативних умінь. Для подолання психологічного бар'єра в спілкуванні захисника і підзахисного можна використовувати ряд рекомендацій, що доказали свою дієвість на практиці.

З метою подолання негативних станів підзахисного адвокату доцшьно спробувати вселити йому думку про те, що без душевної рівноваги неможливо домогтися позитивного результату, а також придушити особисті образи і перебороти агресивність у його поведінці. Від адвоката вимагаються такі комунікативні. навички й уміння в спілкуванні з підзахисним і його родичами, що викликали б із їхньої сторони абсолютну довіру до нього. Для цього всією своєю поведінкою із цими особами адвокат повинен підкреслювати довіру до них.

* Велику роль у діяльності адвоката грає організаторський компонент. Справа в тому, що захист як процес не має суворої нормативної регуляції. Тому підготовка до судового процесу, планування захисту, використання визначених прийомів і методів - усе це залежить від організаторських умінь адвоката.

* Конструктивний компонент діяльності адвоката включає насамперед ухвалення рішення про обрання тієї або іншої стратегії і тактики захисту з урахуванням обставин справи і поведінки обвинувачуваного.

Природно, до конструктивного компонента відносяться розумові операції по співвідношенню ситуації злочину до змісту кримінальних і кримінально-процесуальних норм. Даний компонент діяльності адвоката виявляється і при визначенні структури захисної промови на суді.

Заслуговують на увагу думки чудового судового оратора, поета, письменника С А. Андрєєвського (1847- 1919р.) про завдання захисника в кримінальній справі. Він відзначав, що захиснику потрібно відстоювати вузькі інтереси окремої особи проти суспільства, яке вже готове задавити винного, а адвокат повинен утримати його від цього кроку. Тому, якщо суд не зрозуміє окремої душі, то підсудний загине без найменшого милосердя. І далі С. А. Андрєєвський робив висновок: «Я переконаний, що захисник, який зумів проникнути в душу підсудного, який збагнув у ній як погане, так і хороше, словом, який злився з підсудним внутрішньо, - майже в кожному захисті мимоволі оторопіє перед тим, як важко йому буде винести на світло, перед далекими, незнайомими особами суддів, усе те інтимне, майже непередаване, чим він сповнений унаслідок найщирішого спілкування зі злочинцем, на правах його єдиного на світі сповідника й охоронця... Тому майже немає такої справи, де б шлях до вироку міг здатися захиснику настільки легким, рівним і приємним, що можна було б відразу пуститися по ньому навскач, на лихому коні, із молодецькою посадкою і з клинком героя, що заздалегідь тріумфує перемогу».

Успішне здійснення захисної діяльності вимагає від адвоката високих моральних якостей. Пояснюється це тим, що в діяльності адвоката значно частіше й гостріше, ніж у будь-який іншій юридичній діяльності, виникають ситуації, правильне вирішення яких залежить від дотримання не тільки правових норм, але і моральних принципів.

Кримінальний захист подає більше приводів для пред’явлення вимог, почерпнутих з області моральної, німе діяльність обвинувальна, через складні і багатозначні ставлення до свого клієнта - підсудного і до суспільства.

А.Ф. Коні

Захисник не може відмовитися від захисту у випадку, коли характер злочину, особистість злочинця супротивні його моральним позиціям. Адвокат захищає не злочин, а людину, її законні права й інтереси, тому кожну свою процесуальну дію він оцінює і з погляду його правомірності, і з погляду морального. У поведінці захисника повинні виявлятися незмінна стриманість і коректність стосовно всіх учасників судового розгляду, інтелігентність і висока моральність. Професійний обов'язок адвоката - бути принциповим і послідовним у захисті.

Принципова, кваліфікована, психологічно грамотна діяльність адвоката є гарантією того, що знизяться або зникнуть у судовій практиці випадки, коли невинний відданий суду, коли прийняте судовими органами рішення порушує законні права й інтереси обвинувачуваного.

Адвокати - це люди безстрашні і красномовні, опора невинності і бич злочину... Їхня діяльність дорогоцінна для людства і необхідна для духовного прогресу суспільства. Це школа громадянських чеснот, де таланти і доблесті навчилися, захищаючи справи громадян перед судом, в один прекрасний день виступати на захист народу перед законодавцем...

Робесп’єр

v Професія адвоката - одна із найшанованіших у суспільстві. Бути ад­вокатом - це складне, тонке мистецтво, що відрізняє його від всіх інших юридичних спеціальностей. Крім професійних знань, навичок і умінь адвокату необхідно мати покликання, бути мужньою і обов'язково по­рядною людиною.