Психологічні бар’єри та їх подолання в процесі професійного спілкування під час здійснення ОРД.

Згадані раніше види психологічних бар'єрів (інтелектуальний, емоційно-вольовий, мотиваційний) в оперативно – розшуковій діяльності набувають специфічного змісту. Так, інтелектуальний бар'єр виявляється у вигляді розбіжностей в переконаннях, моральних позиціях, поглядах і т. ін. і залежить передусім від того,.з ким працівник вступає в контакт (законослухняним громадянином, правопорушником, злочинцем) та в якій ролі він сам виступає (гласній чи негласній).

В офіційних контактах і спілкуванні з людьми оперативний працівник не повинен приховувати свого негативного ставлення до злочинного світу, а навпаки, слід підкреслювати, що він діє згідно з законом у межах наданих йому повноважень. Принципова позиція працівника з даного питання – завчасно зумовлений бар'єр, і було б наївно намагатись подолати його, виявити " ототожнення", збіжність позицій та ін. Це може набути небезпечних відтінків, виглядати як провокація або викликати спроби підкупу. Нейтралізація інтелектуального бар'єру полягає тут передусім у розвінчанні антисуспільних поглядів, у зміні моральних позиції по суті (з антисуспільних — на соціально прийнятні). Коли офіційний контакт спрямований па довірчість та. взаємне співробітництво, даному аспекту слід приділяти особливу увагу.

Для зняття інтелектуального бар'єру можна застосовувати також прийом " напіввідкриття правди", вигідної длявстановлення контакту (наприклад, звернути увагу на те, що це давно відомо міліції і таїтися не слід, працівника цікавлять лише деякі деталі, факти, що не мають особливою значення і не можуть нікому зашкодити. Це дозволяє: " розговорити" співбесідника і отримати від нього необхідні відомості. Можна також підкреслити користь від розв'язання альтернативи " так" чи " ні" у бік відвертості для пом'якшення його становища та більш сприятливого розв’язання справи, коли ж при іншому підході можлива несприятлива перспектива, а саме відповідальність за неповідомлення, завчасно не обіцяне приховування, придбання та збут манна, отриманого злочинним шляхом, кривосвідчення та ін.). Але такого роду акценти, спрямовані на. блокування бар'єру, повинні мати допоміжний, а не основний характер, бо будь-яка погроза не спонукає до відвертості й довіри, а навпаки, спрямовує контакт в офіційне русло примушення та обов'язковості.

Разом з тим слід зауважити, що у деяких випадках різкий перехід на формальну мову закону, його приписів, може привести до потрібного результату, оскільки суб’єкт найчастіше не розуміє, чим це викликано і, опинившись в стані невизначеності, може відкритися, щоб з'ясувати для себе обстановку.

Емоційно-вольовий бар'єр у вигляді виливу негативного емоційного стану в даний момент (страху, розлючення. поганого настрою тощо) або ж завчасно існуючого негативного ставлення об’єкга впливу до співробітника нейтралізується уважним, прихильним ставленням, спокоєм і розсудливістю, а також створенням сприятливих умов для психологічного контакту і довірчості.

Мотиваційний бар'єр найчастіше виявляється в небажанні вступати в контакт з працівником міліції з принципових міркувань, зумовлених наявністю негативних (у тому числі антисуспільних) поведінських установок, упередженням до органів влади, співробітництва з міліцією у будь-якій формі, страхом помсти з боку злочинного середовища та ін.

Мотиваційний бар'єр заслуговує на особливу увагу, бо привід може бути надуманим, а чим насправді така поведінка індивіда викликана, які його дійсні мотиви, раціональні вони чи емоційні, зумовлені негативізмом щодо міліції в цілому чи конкретного працівника або ж близькими стосунками з певними людьми, корисливою спрямованістю (підкуп) тощо — не лежить на поверхні. Відомо, що як мотиви можуть виступати потреби, інтереси, почуття та ін., але для того, щоб стати мотивами конкретної поведінки, вони повинні набути усвідомленого характеру в формі спонукань, прагнень до чогось. Наприклад, емоційна мотивація проходить такі стадії формування: потяг — бажання — прагнення; раціональна: потреби – спонукання — прагнення; духовна: переконання — свідоме прагнення до дій — конкретизовані прагнення. Власне мотивом вольових дій індивіда завжди виступають усвідомлені спонукання і прагнення до будь-якої мети. Якщо спонукання не сформувалось у свідомості і не набуло вольового смислу, воно залишається нереалізованим.

Все це безпосередньо стосується висвітлюваної проблеми. Працівник оперативного підрозділу повинен знати, з ким конкретно він встановлює контакт, яке відношення має об'єкт негласного співробітництва до певного факту (події, особи та ін.); передбачати, які психологічні бар'єри можуть виникнути у спілкуванні та можливі напрями їхнього подолання (нейтралізації) для досягнення мети. Без цього будь-яке спілкування, а особливо, спеціально організоване, — неможливе. Це стосується як гласного (офіційного), так і негласного співробітництва оперативного працівника. В тих випадках, коли попередню ситуацію спрогнозувати не вдається, потрібно проводити орієнтування на місці, а вже потім вдаватися до тих чи інших дій. Для цього існують спеціальні методи і прийоми (вербальні і невербальні) встановлення психологічного: контакту, про що вже йшлося.

В найбільш загальному вигляді для подолання психологічних бар'єрів у спілкуванні можна рекомендувати методику контактної взаємодії, запропоновану Л.Б. Філоновим, що передбачає послідовне проходження таких стадій встановлення контакту:

1) накопичення первісної згоди — бесіда починається з нейтральної чи злободенної теми, де кожен має свою думку. Вона має поверховий характер. Якщо співбесідник відмовчується, не йде на контакт, можна застосувати прийом " вгадування стану" (" Мабуть, у вас зараз важко на серці? " - " Вам зараз не хочеться розповідати про себе? " та ін.).

Критерій успішного завершення цієї стадії — зняттю напруги, надмірного контролю за своєю поведінкою, що виявляється невербально (поза стає невимушеною. прискорюється темп мови, скорочуються паузи, з'являються ініціативні висловлювання);

2) пошук загальних чи схожих інтересів — прояв. " Інтересу до інтересів", як правило, стимулюють потребу висловитись, обмінятись думками з “розуміючою людиною” При цьому офіційна обстановка немовби відступає на другий план, формується діада причетності до однієї спільні - (" ми"). Працівник міліції тут не повинен бути активною стороною — важливо лише підтримувати обмін думкам Якщо спільних інтересів встановити не вдалося (чи вони відсутні), можна виявити інтерес до співбесідника як індивідуальності. При цьому варто застосувати такі прийоми: " проблема" — висловлювання із загальновідомих питань; " деталізація" — прохання висловитись більш повно " наростання" — демонстрація переходу від байдужості до натхнення (" як цікаво", " прошу вас, продовжуйте; " перерва" – спинити бесіду під пристойним приводом у найцікавіший її момент для активізації потреби висловитись;

3) прийняття принципів і якостей, що пропонуються для спілкування — ознайомлення з індивідуальними якостями партнерів по спілкуванню. Повідомляється дещо про себе, щоб спонукати до аналогічних висловлювань, вводяться фрази тину " Я думаю...", " Я віддаю перевагу...". Негативні якості при цьому не афішуються, а інформація, що надходить, не аналізується — ми готові прийняти людину такою, якою вона є. При пасивності співбесідника можна застосувати прийом " вгадування" (" Мабуть, батьки не приділяли вам багато часу? ") — це спонукає повідомити щось про себе, навести приклади із свого життя. Названі якості сприймаються з розумінням — прийом " уподібнення" (" Мені це знайоме, я теж...", " Я теж маю такі якості і знаю..").

Завершується стадія формуванням у співбесідника усталеного прагнення до спілкування з оперативним працівником, але слід дати йому зрозуміти, що є потенційна небезпека руйнування взаєморозуміння у зв'язку з наявністю негативних якостей (" Але я також і...");

4) індивідуальний вилив на партнера та адаптація до нього. Для розкриття негативних якостей можна застосувати такі прийоми: " випереджаюча довіра" — висвітлення тіньових сторін свого характеру, що немовби зобов'язує відповісти довірою на довіру; " надбудова" — " у кожної людини є не тільки хороше, але й погане, а ви замовчуєте це, тому в наших відносинах немає необхідної повноти, цілісності". Тема негативних якостей особистості обговорюється у режимі діалогу, переходу від одного аспекту до іншого, тут доцільні запитання та уточнення;

5) напрацювання загальних правил взаємодії — якщо негативні якості вже названі, то акцентується увага на думці про необхідність перебудови самої особистості. Можна використовувати такі прийоми: " демонстрація очікування змін"; " підказування конкретних дій (" розкажіть все, як було"); " сприяння" - вказування конкретних кроків для подання допомоги; " настройка" - підтримання необхідного рівня довіри; " нейтралізація" — попередження таких слів і дій, які можуть зашкодити (наприклад, про використання контакту з негативною метою);

6) стадія розгорнутого контактування – зміцнення відносин. Тут можна використовувати прийоми: " порада", " вчинок-приклад", " спільне рішення" тощо.

Щоб викликати інтерес до себе, потрібно виконувати роль однодумця.

Що для цього потрібно?

1. Контроль за особистими емоціями, уникнення розмов про свої особисті неприємності. У кожного існує достатньо власних проблем, і тому не слід навантажувати ними стороннього. До того ж розповідь про власні проблеми співбесідник може розцінити як прелюдію до наступного прохання (" Що йому потрібно? ").

2. Частіше звертайтесь до співбесідника на ім'я, при цьому дивлячись йому в вічі — це створює певне " поле уособлення" між вами.

3. Розпочинайте розмову з теми, що цікавить партнера, уважно його слухайте, спонукайте розповідати про себе, звертайтесь при цьому до почуття власної гідності, не жалкуйте компліментів (" Ви, як спеціаліст...", " Ви дійсно розумієте...", " Я недостатньо на цьому розуміюсь, може ви...") і будьте при цьому досить активні, бо лише зацікавленість без демонстрації симпатії насторожує.

4. Для спонукання до бесіди використовуйте прийом " проблемної ситуації": торкаючись системи домінуючих потреб партнера, включайте в розмову інформацію дискусійного характеру. Це викликає певне загострення: партнер починає заперечувати, викладати свою позицію, наводити факти тощо. Надалі достатньо буде з ним погоджуватись (вербальне чи невербально), щоб підтримувати необхідний емоційний тон.

5. Визначте свою манеру " слухання" і спробуйте позбавитись притаманних вам вад. Для цього потрібно знати, що " слухачі" бувають продуктивні і непродуктивні (негативні). Серед останніх виділяють: пасивних, агресивних, " удавальників", " збирачів фактів".

Пасивні — викликають у співбесідника апатію, гасять його активність, що залежить не стільки від стриманості в словах (мовчазності), скільки від браку співпереживання (невербальної глухоти), бо інколи партнеру достатньо мінімального зворотного зв'язку (вигуку, перифрази, невербальних ознак уваги).

Агресивні – багатослівні, прагнуть домінувати у розмові, захоплюються монологами; перепиняють, коли їм не подобається те, що говорить партнер. Це ображає почуття власної гідності і породжує втому та невдоволеність.

" Удавальники" — прагнуть продемонструвати свою згоду, вгадати, що подумає і скаже співбесідник. При цьому вони всіляко зображають увагу, метушаться, хитають голо­вою, безупинно заглядають в очі, навіть не прислухаючись до розмови, її зміст для них — справа другорядна.

" Збирачі фактів" — віддають перевагу конкретності у бесіді, для них головне — цифра, подія, факт; суть бесіди та проблеми особистості при цьому випускаються з виду. Окремі факти мають смисл лише при наявності основної думки.

Зрозуміло, що таким " слухачам" дуже складно підтримувати інтерес співбесідника. Можна знайти чудовий привід для вступу в контакт, справити вплив на об'єкт для формування першого враження про себе, але для подальшого розвитку спілкування потрібне вміння активно слухати – це в даному випадку означає наступально проводити бесіду. Інколи партнер щиро зацікавлений розмовою, але через свої індивідуально-психологічні особливості погано сигналізує про це. Він прислухається до слів, а про співрозмовника забуває. Схема " слухання" повинна базуватись на принцип зворотного зв'язку: об'єкт висловлює свої думки, суб'єкт слухає і виявляє готовність слухати, приєднується до розмови у потрібний момент.

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Для встановлення психологічного контакту важливо культивувати у співрозмовника передбачення " виграшу" від такого спілкування. Дослідження свідчать, що швидше зближаються люди зі схожими поглядами, інтересами, ціннісними орієнтаціями. Особливо важливі тут так звані особистісні цінності (ставлення до пізнання, норм моралі, добра й зла, збагачення тощо) і установки, що регулюють життя в суспільстві. Людина завжди прагне впевнитися в правильності своїх думок, тому що як тільки вона відчує незбіжність поглядів, контакт порушується. Якщо немає перспективи " виграшу", процес спілкування втрачає приємне забарвлення.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Працівник органів внутрішніх справ у своїй повсякденній діяльності постійно вступає у взаємовідносини з громадянами, взаємодіє з ними, спілкується, контактує під час розшуку, розбирає скарги і заяви, веде кримінальні та оперативно-розшукові справи, впливає на правопорушників. Професійне спілкування виступає як психологічний чинник, засіб досягнення службово-оперативних задач. Постійно контактуючі з громадянами він повинен знати психологічні рекомендації зі спілкування. Практика показує, що деякі молоді співробітники зазнають певних труднощів у спілкуванні з громадянами, досвід з являється в них не відразу, а поступово, у процесі щоденного спілкування з людьми, взаємини з якими можуть складатися далеко не сприятливо, оскільки найчастіше вони ґрунтуються на якихось правопорушеннях, антигромадській поведінці громадян, їхній конфліктній поведінці и побутовій сфері. Таким чином, негативні явища, із якими доводиться мати справу працівнику ОВС, можуть стати на заваді спілкуванню. Наприклад при розбиранні заяв, порушенні кримінальних справ, йому необхідно не тільки вчасно і ретельно перевірити наведені в них факти, але його можливості вивчити мотиви появи заяви і психологічні особливості заявника. Повне з'ясування суті заяви виключить можливість її повторної появи. У рамках взаємовідносин працівника ОВС важливішими з багатьох аспектів його професійної діяльності є: спілкування, контакти і конфлікти.

Враховуючи зазначене, уміння визначати психологічні особливості осіб у специфічних умовах професійної діяльності, тобто oпepaтивнo й безпосередньо в процесі спілкування - важливий доданок компетентності, культури й професіоналізму співробітника правоохоронних органів, який багато в чому визначає успішність виконання покладених на нього функціональних обов'язків.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ:

При вивченні теми необхідно уяснити, що спілкування в оперативно-розшуковій діяльності полягає в тому, що воно здійснюється в процесі проведення оперативно-розшукових заходів для виконання особливих завдань цієї діяльності і є головним сполучним елементом у відносинах між оперативниками й об'єктами ОРД (особами, які підготовлюють злочини, обґрунтовано підозрюються у їх вчиненні, переховуються від органів правосуддя тощо); між оперативниками й негласними штатними та позаштатними працівниками, особами, з якими встановлено конфіденційне співробітництво на засадах добровільності, а також; з іншими громадянами як джерелами оперативно-розшукової інформації: між оперативниками й іншими учасниками процесу за­значеної діяльності, які виконують організаційно-управлінські, розпорядчо-дозвільні, контролюючі функції тощо.

Одним з завдань вивчення теми це набуття теоретичних знань та практичних навичок встановлення психологічного контакту. Слід враховувати, що у психологічному плані встановлення контакту передбачає три стадії:

4) взаємне оцінювання,

5) взаємна зацікавленість

6) уособлення в діаду, тобто виникнення почуття " ми". Виникає такий різновид міжособових стосунків, що утворюються умовами взаємодії на ґрунті симпатії та привабливості.

Необхідно уяснити, що встановлення психологічного контакту залежить від кількох взаємозв'язаних чинників:

1) особистісних властивостей суб'єкта і об'єкта взаємодії;

2) вибраних методів (засобів) та умов налагоджування контактів;

4) наявності чи відсутності психологічних бар'єрів, їх природи та вибору адекватних шляхів їх подолання.

Психологічні бар'єри можуть залежати від досить незначних обставин (наприклад, люди старшого покоління негативно ставляться до деяких деталей одягу молодих), але більш серйозні причини можна звести до:

1) відмінностей у світогляді, сформованих переконань чи упереджень співбесідника;

2) різного " бачення" ситуації спілкування і особистості партнера;

3) професійних особливостей осіб, з якими оперативний працівник вступає в контакт. Наприклад, працівники сфери послуг за родом своєї діяльності вступають в контакт незалежно під того, подобається їм людина чи ні. Це призводить до знеособленості їх спілкування, яка дозволяє зберегти власний внутрішній світ недоторканним. Первісний контакт з такими людьми встановлюється легко, але організація спільної діяльності потребує активізації особистісного ставлення;

4) статево-вікових відмінностей;

5) характерологічних особливостей учасників контакту. Наприклад, образливість, ранимість – риси, характерні для людей із заниженою самооцінкою, тому їх надмірна самовпевненість може бути свідченням того, що вони постійно відчувають потребу переконуватись в тому, що їх сприймають так, як їм хочеться.

ЛІТЕРАТУРА:

Нормативна література:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30.

2. Дисциплінарний статут ОВС; Затв. Указом Президії Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №7.

3. Оперативно-розшукова діяльність та додержання державної таємниці в країнах СНД: збірник законів про оперативно-розшукову діяльність та державну таємницю /' Укладачі: Кириченко О.В., Зубач І.М., Новіков О.В., Білий А.В. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 464с.

4. Постанова Кабінету Міністрів України № 348 від 14 квітня 1997 року " Про організацію роботу за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації".

5. Про внесення змін до Закону України " Про державну таємницю: Закон України від 19.06.2003 // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №45. - Ст.361.

6. Про державну таємницю: Закон України в редакції від 21.09.1999р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999 -№ 49. - Ст.428 (з наступними змінами),

7. Про інформацію: Закон України від 2.10.1992р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992.- № 48. - Ст. 650 (з наступними змінами).

8. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990р.// Відомості Верховної Ради України. 1991. - №4. Ст.20 (з наступними змінами).

9. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. №22. - Ст. 303 (з наступними змінами).

10. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30.06.1003р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. -№35. - Ст.358 (з наступними змінами).

11. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19.06.2003р.// Відомості Верховної Ради України. 2003. - № 39. Ст. 351 (з наступними змінами).

12. Указ Президента України " Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку" від 16 червня 1999 року.

13. Указ Президента України " Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян" 18 лютого 2002 року №143 (Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 1227/2003 від 29.10.2003).

Накази МВС України:

1. Наказ МВС України № 690 від 16 грудня 1994 року " Про заходи щодо вдосконалення правової роботи в органах внутрішніх справ України".

2. Наказ МВС України від 10 червня 1994 р. №303 " Про організацію і проведення психологічного обстеження особовою складу органів внутрішніх справ України".

3. Наказ МВС України № 670 від 05.10.95 " Про затвердження Настанови по діях органів, підрозділів, частин військ внутрішньої служби МВС України в умовах групових порушень громадського порядку, масових безпорядків і зон оперативного реагування Г'УМВС, УМВС України" (План " Хвиля").

4. Наказ МВС України від 12 серпня 1996 р. №554 " Про заходи служби психологічного забезпечення щодо профілактики самогубств особового складу МВС України".

5. Наказ МВС України № 07 від 06.03.97 " Про оголошення розгорнутого переліку відомостей, що становлять державну таємницю в системі МВС України".

6. Наказ МВС України від 16 червня 1997 р. №423 " Про затвердження положення про службу психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ України".

7. Наказ МВС України від 6 липня 1999 р. №527 " Інструкція про порядок поглибленого психологічного обстеження кандидатів на керівні посади органів та підрозділів внутрішніх справ України".

8. Наказ МВС України від 21 жовтня 2000 р. №579 " Про стан професійної підготовки та безпеки особового складу органів внутрішніх справ України та заходи щодо їх вдосконалення відповідно до завдань президента України з питань забезпечення належного громадського порядку та протидії злочинності в державі".

9. Наказ МВС України від 18 грудня 2000 р. №885 " Про заходи щодо вдосконалення організації підготовки фахівців у вищих навчальних закладах МВС України".

10. Наказ МВС України від 30.04.2004 № 458 " Про затвердження Положення про основи організації розкриття органами внутрішніх справ України злочинів загальнокримінальної спрямованості".

11. Про подальший розвиток служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ України // Офіційний вісник України. - 2004. - №44.: Наказ МВС України віл 28 липня 2004р. №842 -Ст.2922.

Рішення колегії МВС України:

1. Рішення колегії МВС України від 05 лютого 1997 р. №2км/2 " Концепція розвитку системи психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ України".

Методичні рекомендації МВС України:

1. Віл 10 липня 1999 р. №3951/Ан " Про порядок соціально-психологічного вивчення кандидатів на керівні посади", " Про порядок діагностування на керівні посади органів внутрішніх справ України", " Про порядок узагальнення результатіів психологічного обстеження кандидатів на керівні посади ОВС України".

2. Від 03 вересня 2000 р. №4641/Лн, Сулицький В.В.. ЯковенкоС.1. Участь психолога у проведенні службового розслідування психологічних аспектів самогубства працівника органів внутрішніх справ: (Метод, рекомендації) / Київський ін-т внутрішніх справ. - К., 2000. - 20с.;

3. Від 07 жовтня 2000 р. №5195/Кв " Про узагальнений соціально-психологічний портрет працівника ОВС України".

4. АнтиповВ.І., Гайдашук А.В., Радченко Н.Г., Тігценко А.П., Шаповалов О.В. Психологічна профілактика суїцидальної поведінки працівників органів внутрішніх справ: Метод, рек. / Національна академія внутрішніх справ України; Київський ін-т внутрішніх справ при НАВСУ / С.І. Яковенко (ред.). -К., 2000.- 120с.

5. Від 9 січня 2001 р. №136/Ан " Конфлікти у професійної діяльності органів внутрішніх справ".

6. Від 23 травня 2003 року № 5360/Ан " Методичні рекомендації по складанню психологічного портрета злочинця"

7. Психологічна підготовка особового складу органів внутрішніх справ до виконання завдань в умовах укладеної оперативної обстановки: Методичні рекомендації //МВС України, НАВСУ. Ін-т управління, Центр підготовки та проведення оперативно-штабних навчань.; П.І.Коваль, Н.В.Скалига. - Київ: 2001.-28с.

8. Ірхін Ю.Б. Психологічне супроводження заходів з охорони громадського порядку під час проведення спортивних змагань: Метод, рекомендації - Київ: 2007 p.-48с.

Основна навчальна література:

1. Андросюк В. Г., Бараненко Б. І., Гавловський В. Д., Гега П. Т., Гуцалюк М. В. Психологічні особливості організованих злочинних об'єднань: (Використання психологічних знань у протидії організованій злочинності): Наук.-практ. посіб. / Я.Ю. Кондратьєв (ред.) - К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002.-436с.

2. Бараненко Б.І. Психологія оперативно-розшукової діяльності: загальна частина: Павч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Луганська академія внутрішніх справ ім, 10-річчя незалежності України / Е.О. Дідоренко (ред.), Я.Ю. Кондраіьев (ред.). - Луганськ: РВВ Л ABC, 2003. - 272с.

3. Барко В.І., Ірхін Ю.Б., Морозова Т.Р., Никифорчук Д.Й., Ніколаюк С.І. Психологічне супроводження оперативно-розшукової діяльності в органах внутрішніх справ. Навчальний посібник. - К.: КНТ, 2007. - 96с. (Серія: Бібліотека оперативного працівника).

4. Бедь В.В. Юридична психологія: Навч. посібник - Львів: " Новий Світ-2000", 2007 p.- 375с.

5. Бурлаков В.Н., Гомонов Н.Д. Патопсихологические особенности личности и механизм преступного поведения // Известия вузов. Правоведение. -2001. - №3. - С. 157-162.

6. Виденеев И.А. Психология девиантного поведения: Учеб. Пособие. //МВД Украины. Ун-1 внутр. дел. - Харьков: 1997 р.- 67с.

7. Гульман Б.Л. Сексуальні злочини. Системний aналізу психологічних, соціальних, соціально - психологічних і біологічних чинників, психодіагностика та психопрофілактика: Автореф. дис...д-ра психол. наук: 19.00.04 / Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. - К.. 1994. - 36 с.

8. Зелинский А.Ф. Криминліьная психология: Научно-практическое издание -Киев: Юринком Интер, 1999.-237с.

9. Ірхін Ю.Б. Психологічна підготовка працівників оперативних підрозділів: Навч. посіб. - К.: РВЦ КНУВС, ДП" Друкарня МВС", 2007 p.- 93с.

10. Лаговский А.Ю., Скрыпников А.И., Тележникова В.Н., Бегунова Л.А. Составление психологического портрета преступника. - М.: ВНИИ МВД России, 2000.

11. Луняк М.О. Кримінологічна характеристика психології злочинця та профілактика насильницьких злочинів: Навч. посібник / Ніжинський держ. педагогічний ун-т ім. Миколи Гоголя. - Ніжин: Видавництво НДПУ ім. Миколи Гоголя. 2004. - 91с.

12. Медведев B.C. Кримінапьна психологія. Підручник.- Київ.: Атіка, 2006. - 367с.

13. Овчинский B.C. Криминальная психология. Преступные типы. - М.: Инфра-М. 2007. - 302с.

14. По обе стороны закона: Криминальная психология / А.В. Тимченко (авт.- сост.), В.Б. Шапарь (авт.- сост.). - X.: Право, 1999. - 684с.

15. Психологічне супроводження оперативно-розшукової діяльності в органах внутрішніх справ: Навч. посіб. // В.І.Барко. Ю.Б.Ірхін. Т.Р.Морозова, Д.Й.Никифорчук. - Київ; РВЦ КНУВС, ДП " Друкарня МВС". 2007.- 90с.

16. Психология криминального поведения / [Пер. с англ.: А.Боричев и др.]. - 7-е изд., межлунар. - М.: Олма-Пресс, 2004. - 352 с.

17. Скрыпникова А.И., Бегунова Л.А., Лаговский А.Ю. Значение поведенческих реакций подозреваемого для экспресс-оценки его психологических особенностей. М.; ВНИИ МВД России. 1995.

18. Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты. - М.: Юридическая литература, 1974. - 221 с.

19. Тимченко А.В., Христенко В.Е. Прикладная психология в практике правоохранительной деятельности (в схемах и таблицах): Учеб. пособие. - X.: ООО " Одиссей", 2004. -448с.

20. Чуфаровскнй Ю.В. Психология оперативно-розыскной и следственной деятельности: Учебное пособие. - М.: ТК Велби, 2006. - 208 с.

Додаткова навчальна література:

1. Антонян Ю.М. Психологическое отчуждение личности и преступное поведение: Генезис и профилактика дезадаптив преступлений - Ереван: " Айастан", 1987 р. -202с.

2. Антонян Ю.М. Психология убийства. - М.: Юристь, 1997. - 303с.

3. Антонян Ю.М., Гyльдaн В.В. Криминальная патопсихология - М.: " Наука". 1991 р.- 246с.

4. Баронин А.С. Психологический профиль убийц: Пособие по криминальной психологии и криминалистике. — К., Паливода А.В.. 2001. — 176с.

5. Блэкборн Рональд. Психология криминального поведения / Ю. Буткевич (пер.с англ.), Мальгина П. (пер.с англ.). — СПб.; М.; Нижний Новгород; Воронеж; Ростов н/Д.: Питер, 2004. -— 495с.

6. Кривуша В.І., Синьов В.М., Удалова Л.Д. Російсько-український словник психолого-педагогічних та юридичних термінів, фразеології професійної лексики, жаргонних слів і виразів засуджених, а також зразків процесуальних документів. - К.: Леся, 1996. - 80с.

7. Ковалев О.Г., Харина Н.А. Криминологические и психологические проблемы дезадаптации женщин молодежного возраста, отбывших наказание в виде лишения свободы: Учеб. пособ.. - М.: Права человека, 2001. - 97 с.

8. Кравченко О.В. Психологічні особливості шахрайства: Дис... канд. психол. наук: 19.00.06 / Національний ун-т внутрішніх справ. - X.. 2005. - 229арк.

9. Ольшанский Д.В. Психология террора. - М.: Академический Проект; ОППЛ, 2002. - 320с.

10. Психология террористов и серийных убийц: Хрестоматия. - Минск.: - 2004.

11. Самовичев Е.Г. Убийство: психологические аспекты преступления и наказания: Учеб. пособие // ВНИИ МВД СССР. - Москва: 1988.- 80с.

12. Сафуанов Ф.С. Психология криминальной агрессии. - М.: Смысл. 2003. - 299с.

13. Старушкевич У.М. Закордонний досвід використання психологічних " профілів особи" при розслідуванні серійних убивств 11 Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю. -2000. -С.133-136.

14. Христенко В.Е. Психология поведения жертвы: [Учеб. пособие]. - Ростов н/Д: Феникс, 2004. -411 с.