Психологічний контакт, як початкова стадія спілкування в ОРД.

Якщо спілкування первинне, воно має починатися з установлення психологічного контакту. Установити психологічний контакт - означає забезпечити наступний процес спілкування. Поняття психологічного контакту визначається наявністю бажання однієї особи ввійти в спілкування з іншою особою, готовністю та здатністю сприймати й переробляти при цьому інформацію, що надходить у процесі спілкування, обмінюватися довірчою інформацією та вступати у взаємодію.

У встановленні психологічного контакту можна виділити такі етапи: прогнозування майбутнього спілкування; створення відповідних зовнішніх умов; прояв комунікабельних якостей і досягнення згоди; пошук спільних і нейтральних інтересів; дії щодо ліквідації перешкод у спілкуванні; індивідуальний психологічний вплив.

Існують психічні властивості особи, які або полегшують установлення з нею контакту (відвертість, допитливість, товариськість, увічливість, тактовність), або ж, навпаки, утруднюють його (підвищена дратівливість, запальність, агресивність, підозрілість, потайливість, озлобленість тощо). Слід зауважити, що зазначеним властивостям рівною мірою мають відповідати й суб'єкти оперативного спілкування. Це не тільки оперативники, але й негласні працівники, що виконують завдання ОРД, спілкуючись з визначеними об'єктами.

За загальними вимогами прогнозування має починатися зі складання вихідного психологічного портрета об'єкта спілкування, виявлення його " сильних" і " слабких" якостей тощо. Інформація зазначеного характеру в одних випадках сприяє вибору приводу та способу знайомства оперативника з особою, яка становить для нього інтерес, в інших дозволяє психологічно вдало обрати тему для первинної розмови з нею й т. ін. у вітчизняних і зарубіжних джерелах описано чимало прикладів успішного проведення цієї акції. Головне, на що при цьому слід звернути увагу, - це природність сценаріїв знайомства й виклик зацікавленості з боку об'єкта до спілкування, яке ініціює оперативник.

У повсякденній же практиці оперативний працівник мусить спиратися на дані особистого психологічного діагностування об'єкта оперативного інтересу. Таке діагностування може бути здійснене безпосередньо під час установлення контакту шляхом психологічного спостереження за співрозмовником, коли особи взаємно оцінюють одна одну й мають взаємну заінтересованість. За своєю суттю це спостереження являє собою візуальну експрес-діагностику психологічних особливостей людини за її зовнішнім виглядом і поведінковими проявами.

Процес пізнання людини людиною - це не просто " читання" зовнішніх даних, а складне психологічне завдання, тому що зв'язки між різними проявами зовнішності людини і її внутрішньою сутністю дуже складні й багатозначні. Всі особливості, у яких людина проявляється як особистість і як індивідуальність, психологи підрозділяють на п'ять груп: 1) анатомічні особливості фізичного вигляду; 2) голосові й мовні особливості; 3) особливості експресії або виразного поводження; 4) особливості так званого оформлення зовнішності; 5) особливості дій і вчинків.

Під анатомічними особливостями фізичного вигляду людини розуміються риси особи й особливості статури. Вони дають підстави для суджень про стать, вік, расову й національну приналежність, стан здоров'я. Психологічні дослідження показали, цю в процесі спілкування люди насамперед звертають увагу на риси обличчя, виділяючи його колір, а також колір волосся, форму носа, розріз і колір очей. Найменше виділяються форма обличчя й контури тіла.

З урахуванням закономірностей взаємного розуміння варто особливо вивчати ті поведінкові ознаки, які погано контролюються людьми (у всякому разі спеціально не підготовленими);

1. Обличчя як опорна ознака зовнішності контролюється свідомістю в максимальному ступені. Однак деякі зони обличчя несуть інформацію про відношення до нас співрозмовника незалежно від його бажання. Це по-перше, " мускул щирості" - зона обличчя під очами. Характерно, що імітація привітної • посмішки й навіть сміху не приводить до скорочення підочного мускула. Досвідчений спостерігач розрізняє як те, що можна сміятися одними очами (зберігаючи серйозне вираження обличчя), так і сміх фальшивий. Первинні прояви емоційної напруги, занепокоєння, хвилювання відображається саме в цій ознаці обличчя. На верхній губі при хвилюванні можуть проявлятися крапельки поту. Емоційна напруга змінює фарбування обличчя насамперед під нижньою губою.

Пересихання рота (облизування губ) як ознака хвилювання, напружено стислі губи як перші прояви недовіри - все це може вказувати на емоційне відношення людини до ситуації.

2. Очі людини дуже значимі у визначенні його позитивного або негативного ставлення до оперативного працівника. Причому важливо не те, чи дивиться людина при розмові нам в очі, а те, коли подивився й коли відвів погляд. У цілому вважається, що частий контакт поглядів характерний для позитивного клімату спілкування.

3. У випадку маскування особистого відношення й до бесіди, і до співрозмовника дуже інформативна поза людини. Негативне відношення проявляється в мимовільній орієнтації корпусу назад, від співрозмовника. Для з'ясування його відношення до бесіди важливий ступінь мобілізації тілесної мускулатури в цілому. Очевидна зібраність - характерна ознака приховуваної ворожості. Негативна позиція, що маскується, виявляється також в обдуманості реплік, у прагненні до точних формулювань. А у випадку імітації довірчого відношення ворожість виявляє себе в поспішності розпізнавання й виконання спонукань партнера. Тут можуть бути присутнім всі ознаки дружності за винятком мимовільних.

4. " Психологічна дистанція" між співрозмовниками супроводжує натягнутість складних відносин. У кожної людини є своя зона комфорту в бесідах зі знайомими й незнайомими людьми. Якщо порушити цю зону, то в реакції партнера виявляється його відношення до нас. Придивившись, мобілізувавши свій досвід спілкування, ми можемо відчути, чи йде людина на зближення. А в багатьох випадках ці ознаки очевидні - партнер відходить на крок, відсаджується, переставляє стілець та ін. Якщо оперативний працівник викликає симпатію, приваблює до себе, то навіть незнайома людина приймає дистанцію, властиву йому при контактах з колом знайомих людей.

5. Рухи рук при дружньому ставленні співрозмовника вільні, жестикуляція доповнює його слова. При негативному відношенні рухи рук, вираз обличчя закріпачені. Протилежні прояви в жестикуляції й міміці - хаотичність, безладність, метушливість.

Велике значення в сприйнятті та оцінці особи по зовнішності мають міміка, виразні рухи - жести. У сучасній науці склався особливий напрямок, що вивчає соціальні норми рухів тіла - кінесика.

Жести, використовувані в спілкуванні, прийнято підрозділяти на дві групи. Насамперед, це умовні жести, що мають постійне значення для даної суспільної групи. Такі типізовані жести, які однозначно розуміються, можуть виступати у відриві від мови. Експресивні (виразні) жести являють собою індивідуальний спосіб вираження емоцій, вони доповнюють мову та офарблюють її емоційним відношенням.

У звичайних, неекстремальних випадках мовного спілкування жест передує слову. Психологічно це пояснюється тим, що жест і поза регулюються не втримуванням висловлення, а особистісним змістом ситуації - відношенням до теми бесіди, до співрозмовника й, як правило, не піддані свідомому контролю. Мимовільний жест може іноді сказати більше, ніж розмова.

Слід, окрім того, звертати увагу на виявлення та подолання під час оперативного спілкування такого бар'єру, як брехня. її розпізнанню можуть посприяти певні специфічні ознаки невербальної поведінки. Брехун мимоволі припускається певних помилок. Вони свідчать про труднощі в мисленні, що пов'язане з необхідністю обдумування брехливих слів, або про посилений самоконтроль під час відповідей на запитання та таке інше. Зокрема, на труднощі в мисленні вказують паузи або деякі мовні помилки у вигляді повторення окремих слів чи звуків. Ознакою брехні може, крім того, бути надмірно відшліфована та до дрібниць відпрацьована мова співрозмовника.

Треба відзначити, що брехня з боку об'єкта ОРД частіше за все зумовлена переживанням страху викриття його злочинної діяльності й саме цей страх може бути найбільш вразливим під час оперативного спілкування. Тому, намагаючись з'ясувати, каже людина правду чи бреше, треба аналізувати не тільки її слова, але й поведінку в цілому. Якщо характер невербальних проявів відповідає вербальним у контексті розмови, то найбільш імовірно, що людина каже правду. І, навпаки, якщо невербальні прояви не збігаються за своїм значенням з вербальними, скоріше за все співрозмовник бреше. Ллє треба пам'ятати, то остаточний висновок про те, що людина бреше, можна зробити, лише отримавши переконливі докази.

Значні можливості психологічного діагностування об'єктів оперативно-розшукового спілкування містяться в певних прийомах психологічного зондування. Суть його полягає у візуальному контролі за інформативно значущими психологічними реакціями співрозмовника під час безпосереднього оперативного спілкування. Зокрема, слід звертати увагу на прояви розгубленості, затримки з відповіддю; ухилення від прямої відповіді, перенесення розмови на інші теми; емоційні реакції й т. ін. Стимулюючими засобами впливу при здійсненні психологічного зондування можуть бути: раптовий розголос якогось факту, несподі­ване демонстрування фотографії або речі компрометуючого характеру, раптова зміна поводження оперативника тощо.

Слід зауважити, що діагностування людини під час спілкування за її різноманітними зовнішніми ознаками потребує комплексного спостереження й оцінки. Тільки поєднані в загальну картину жести, рухи тіла дозволяють у цілому сформувати правильну оцінку психологічного стану об'єкта оперативного спілкування.

Крім того, треба прагнути до згоди зі співрозмовником на первісному етапі спілкування. Тут не стільки важливо, з приводу чого досягнуто згоди, важлива кількість згод. Для цього варто навчитися так ставити питання, щоб людина не могла не погодитися з вами (наприклад: " Вам неприємно, що я хочу щось з'ясувати у Вас? "; " Ви, звичайно ж, не відмовите мені в співбесіді з Вами й т. ін.).

Якщо в партнера упередження до теми бесіди, то як можна його зняти? З урахуванням правильно зрозумілих потреб його особистості ми.можемо встановити, які з них породжують негативне відношення. При цьому можливі наступні рекомендації із забезпечення позитивного емоційного клімату спілкування:

1. Техніка самоподачі. " Доброзичливість", або прояв зовнішніх комунікативних властивостей особи, що полегшують початок бесіди. Використовувані засоби: посмішка, привітне поводження, міміка участі, орієнтація корпусу тіла убік співрозмовника. Постійно підтримується контакт поглядів при звертанні до співрозмовника. Використовується техніка поведінкової емпатії, прийом виявлення прийнятої психологічної дистанції у відношенні до геми бесіди й особистих труднощів співрозмовника. Важливо уникнути натиску, щоб не викликати відповідного: " Не лізьте до мене в душу! " Доброзичливість поводження припускає прийом " увага до дріб'язків" - постійний контроль за динамікою психологічного стану співрозмовника. Його погляд, інтонації, жести не повинні залишатися непоміченими.

2. " Так - техніка". Вимагає починати встановлення контакту з нейтральних тем або питань, по яких можна одержати позитивну відповідь співрозмовника.

3. Техніка " Втягування в діалог". Визначає міру ініціативи оперативного працівника в розмові. Якщо він буде говорити переважно сам, то психологічний контакт утруднюється. Звертання до співрозмовника повинні спонукувати його висловлюватися. Обмін репліками потрібно намагатися зрівноважити. Як це зробити? Ураховувати на початку розмови позитивні інтереси співрозмовника, його захоплення. Посилатися на людей, авторитетних для партнера. Проявляти доброзичливість та увага до його висловлень.

4. Узагальненням психотехнічних прийомів початку бесіди є " Ви -техніка": поки емоційна напруженість співрозмовника не знята й не сформоване поле взаємного інтересу, говорити треба про речі, що становлять область позитивних інтересів партнера.

5. Техніка " Три роди імен (звертань)". Для кожної людини на початку знайомства з ним є три можливих звертання: імена, що належать людині; звертання, які подобаються людині; звертання, визнані їм, але такі, що викликають в нього негативну реакцію. Нейтральним звертанням є ім'я - по батькові. Якщо відомі звертання, на які партнер претендує, то їхнє вживання сигналізує про інтерес і увагу до людини. Однак воно ж видає попередню інформованість оперативного працівника та може насторожити співрозмовника.

6. Техніка " Приємне дзеркало". Суть її складає мистецтво вести бесіду на теми, що підкріплюють самоповагу партнера. Техніка поведінки проявляється в щільній емоційній прибудові до лінії бесіди, що викликає позитивні реакції співрозмовника. Вираз згоди з висловленим співрозмовником судженням може бути не тільки словесним: багато чого значать жести захопленого подиву, співпереживання в міміці та ін.

7. Техніка обмежень у поведінці при встановленні психологічного контакту. Такими обмеженнями є: вираз незгоди з поглядами співрозмовника; неситуативні компліменти; невизначеність і, складність словесних висловлень; зміна лінії поведінки в першій бесіді до досягнення взаємної згоди (поспішність переходу до розвитку стосунків), непевність та підлещування у зверненні до співрозмовника.

Заінтересованості з боку об'єкта ОРД до оперативника, находженню з ним спільної мови допомагає виявлення спільних і водночас нейтральних інтересів цих осіб (наприклад, тотожні хобі, захоплення одним видом спорту, однорідність кримінальних інтересів тощо). Спільні інтереси завжди викликають позитивні емоції, і ініціатор контакту в цьому випадку повинен бути джерелом цих емоцій. Велике значення при цьому має реалізація оперативним працівником рольових умінь, тобто здійснення певних перевтілювань, пристосовуючись до конкретної ситуації. Акцентуємо увагу на тому, що від цих умінь нерідко залежить не тільки кінцевий результат щодо встановлення оперативного контакту, але й особиста безпека оперативників.

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ:

Психологічний контакт — процес встановлення та підтримання взаємного прагнення до спілкування. Якщо люди відчувають інтерес одне до одного і не розцінюють свої позиції (погляди, прагнення, цілі і цінності тощо) як не сумісні, у них виникає потреба в продовженні та розвитку стосунків. У психологічному плані встановлення контакту передбачає три стадії:

1) взаємне оцінювання,

2) взаємна зацікавленість

3) уособлення в діаду, тобто виникнення почуття " ми". Виникає такий різновид міжособових стосунків, що утворюються умовами взаємодії на ґрунті симпатії та привабливості.

Встановлення психологічного контакту залежить від кількох взаємозв'язаних чинників:

1) особистісних властивостей суб'єкта і об'єкта взаємодії;

2) вибраних методів (засобів) та умов налагоджування контактів;

3) наявності чи відсутності психологічних бар'єрів, їх природи та вибору адекватних шляхів їх подолання.

Психологічні бар'єри можуть залежати від досить незначних обставин (наприклад, люди старшого покоління негативно ставляться до деяких деталей одягу молодих), але більш серйозні причини можна звести до:

1) відмінностей у світогляді, сформованих переконань чи упереджень співбесідника;

2) різного " бачення" ситуації спілкування і особистості партнера;

3) професійних особливостей осіб, з якими оперативний працівник вступає в контакт. Наприклад, працівники сфери послуг за родом своєї діяльності вступають в контакт незалежно під того, подобається їм людина чи ні. Це призводить до знеособленості їх спілкування, яка дозволяє зберегти власний внутрішній світ недоторканним. Первісний контакт з такими людьми встановлюється легко, але організація спільної діяльності потребує активізації особистісного ставлення;

4) статево-вікових відмінностей;

5) характерологічних особливостей учасників контакту. Наприклад, образливість, ранимість – риси, характерні для людей із заниженою самооцінкою, тому їх надмірна самовпевненість може бути свідченням того, що вони постійно відчувають потребу переконуватись в тому, що їх сприймають так, як їм хочеться.

Значущим і розповсюдженим бар'єром для встановлення психологічного контакту є упередженість до особи оперативного працівника, недовіра до нього.