Поняття, основні психологічні чинники спілкування співробітників ОВС.

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Факультет підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції

Кафедра організації оперативно-розшукової діяльності

ЗАТВЕРДЖУЮ

В.о. начальника кафедри

організації оперативно-розшукової діяльності, к.ю.н., доцент

Д.Г. Мулявка

Р.

ЛЕКЦІЯ

Тема №6. Основи спілкування в оперативно-розшуковій діяльності, тактика і прийоми встановлення і розвитку контактів

Години

Підготувала:

Доцент кафедри організації ОРД

підполковник податкової міліції

Вагіна О.В.

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри організації ОРД, протокол №__від «__»_______2015р.

Ірпінь 2015

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Поняття, основні психологічні чинники спілкування оперативних працівників ОВС.

2. Психологічний контакт, як початкова стадія спілкування в ОРД.

3. Психологічні бар’єри та їх подолання в процесі професійного спілкування під час здійснення ОРД.

МЕТА ЛЕКЦІЇ:

дати наукові знання про поняття, загальну структуру та функціонально-видові особливості спілкування оперативного працівника. Розкрити сутність психологічного контакту, як початкової стадії спілкування в ОРД. Надати знання про психологічні бар’єри та тактику їх подолання в процесі професійного спілкування. Встановлення довірчих відносин. Методи забезпечення професійного спілкування в ОРД.

Надати знання про зміст, фази та різновиди контактів, підтримка та розвиток контакту з об’єктом зацікавленості; Розвиток довірчих відносин. Побутове спілкування, особливості ділового спілкування. Взаємодія та взаємовплив у спілкуванні, вербальний та невербальний аспекти спілкування. Спілкування в стресових, конфліктних та екстремальних ситуаціях.

ВСТУП

Як вже зазначалось у попередніх лекціях, спілкування займає важливе місце в оперативній роботі. В процесі спілкування збирається значна частина оперативно-значимої інформації, координуються дії об’єктів та суб'єктів оперативної роботи. В сучасній літературі в спілкуванні можна виділити три основні стадії. На думку Черепанова спілкування складається з:

1. Встановлення контакту;

2. Досягнення цілей спілкування;

3. Закінчення спілкування,

Встановлення контакту — найважливіша з них, вона багато в чому визначає ефективність спілкування. Як справедливо відзначає Г. К. Сінілов, психологічний контакт є основним параметром теорії спілкування в оперативній роботі. Значення психологічного контакту в оперативно-розшуковій діяльності неодноразово відзначалося в спеціальній літературі.

Іноді контакт розглядається в самій загальній формі, як передумова досягнення цілей спілкування. При цьому поняття психологічного контакту надалі не конкретизується, і мова йде про окремі прийоми його встановлення.

ПОНЯТТЯ, ОСНОВНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ СПІЛКУВАННЯ СПІВРОБІТНИКІВ ОВС.

Основним завданням оперативно-розшукової діяльності є отримання фактичних.даних про злочинні діяння окремих осіб і груп (ст. 1 Закону України " Про оперативно-розшукову діяльність"), а поняття цієї діяльності визначається як система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів (ст. 2 цього закону), які безпосередньо здійснюються співробітниками оперативних підрозділів.

Очевидно, що ОРД є видом соціальної діяльності, здійснити яку неможливо без відповідного спілкування.

Спілкування насамперед являє обмін інформацією між; його учасниками, що в психології визначається як комунікативний аспект спілкування

Другий аспект спілкування - це взаємодія між індивідами, я спілкуються, що припускає обмін у цьому процесі вже не тільки інформацією, але знаннями, певними діями. Така взаємодія розуміється як інтерактивний аспект спілкування.

Нарешті, третій аспект визначається як перцептивний аспект спілкування, що означає сприйняття партнерами один одного та встановлення на цій основі взаєморозуміння між ними.

Перебуваючи в становищі об'єкта, з яким відбувається оперативне спілкування, людина як така, що дуже відрізняється від іншої людини характером виконання нею ролі, може виявляти природно свою фізичну зовнішність поводження, свої дії тощо, зовсім при цьому не замислюючись над тим, який ВІДГ) це викличе в того, з ким вона спілкується. Зрозуміло, що це робить такого об'єкт спілкування відкритим для прочитання іншою особою, що значно розширює іі формаційний простір при проведенні ОРД.

В оперативно-розшуковій діяльності спілкування можна поділити і внутрішнє, що відбувається в самій системі оперативних підрозділів між працівниками й обслуговує головним чином завдання організаційного організаційно-управлінського характеру; і зовнішнє, яке передбачає спілкування зазначених суб'єктів з відповідними об'єктами в процесі безпосередньої практичної реалізації заходів ОРД.

Говорячи про внутрішнє спілкування в оперативно-розшуковій діяльності видається доцільним віднести його в цілому до проблеми внутрішніх соціальних відносин у колективах оперативних підрозділів. Перш за все це питання, пов'язані управлінням у цих підрозділах.

Слід також зауважити, що оперативні працівники органів внутрішніх справ у зв'язку з реалізацією своїх службових функцій значну частину свого життя проводять в певному, окресленому відповідною функціональною системо мікросоціальному середовищі, у якому відбуваються їх неслужбові, тобі загальножиттєві стосунки. Від характеру цих відносин, а також від емоційних установок їх суб'єктів стосовно один одного залежать не тільки злагода міжособистісних стосунках, але й стан мікроклімату в колективі, що вже охоплюється загальною проблемою конфліктності в управлінській сфері.

Вирішення питань щодо усунення суперечностей внутрішнього спілкування в оперативних підрозділах значно залежить і від мікросоціального середовища, у межах якого вони виконують свої професійні обов'язки.

Як відомо, під соціальним середовищем узагалі розуміються суспільні матеріальні й духовні умови існування та діяльності людини. У вузькому розумінні термін " мікросоціальне середовище" уявляється як середовище, що включає безпосереднє оточення людини - його родину, трудовий колектив, групу.

Джерелом порушення соціальних комунікацій є ситуації, коли одному підлеглому дають указівки численні керівники, контролюючі суб'єкти. У цих випадках підлеглий або сам вирішує, що за чим виконувати, або одразу береться з все підряд, або ж намагається відсторонитися від усього. У будь-якому випадку це руйнує умови нормального внутрішнього спілкування всередині відповідної функціональної системи.

Аналогічною є ситуація, коли в безпосереднього керівника є багато підлеглих (більше семи-восьми осіб). Управляти справами в такій ситуації звичайний керівник не може, і це частіше за все веде до таких стилів управління, як: " хаотичний" - робота ведеться без плану, вказівки віддаються одним виконавцям, а результати вимагаються від інших, постійно чиняться розноси " на рівному місці" тощо; " напівхаотичний" - керівник фактично керує трьома-п'ятьма підлеглими, а щодо інших здійснюється хаотичне управління; " пасивний" - керівник фактично відмовляється від управління й передає ініціативу в руки підлеглих. Сам він у такому випадку стає " хлопчиком на побігеньках". У результаті в колективі або погіршується робота, або поступово влада переходить до неформальних лідерів, які фактично управляють діяльністю підрозділу.

У будь-якій організації також завжди виникають так звані стихійні, тобто не регламентовані певними статутами, настановами чи інструкціями контакти й відносини між працівниками. Дійсно, людина за своєю природою не може обмежитися тільки діловими, суто цільовими й " байдужими" стосовно її індивідуальності контактами. Адже саме з неформальними відносинами пов'язане виникнення й вирішення особистих проблем, задоволення особистих інтересів і потреб і т. ін.

Неформальні контакти й відносини в колективі, у міру їх розвитку та стабілізації, поступово приводять до виділення в середовищі підрозділу (відділу чи відділення), структурованого за організаційно-функціональними критеріями, окремих груп працівників, які виявляють потяг один до іншого згідно зі своїми інте­ресами, нахилами, потягами, симпатіями тощо. Такі групи називаються неформальними.

Неформальна група, у якій склалася достатньо стійка система норм поведінки, має дуже великі можливості щодо впливу на своїх членів, виходячи з чого оперативний працівник водночас відчуває два види керівного впливу: по-перше, з боку безпосереднього керівника, а по-друге, з боку неформальної групи, до якої він належить (звичайно, це вплив лідера групи).

Якщо це відбувається паралельно й не суперечить одне одному, тобто коли керівник спрямовує вплив групи на її члена в позитивному напрямі, то група стає союзником керівника, що є найсильнішим засобом управління з усіх, якими наділений керівник. Тоді ж, коли неформальна група і керівник мають різні очіку­вання від члена групи, то, як правило, виникає соціальний конфлікт. Характерно, що в дійсності такий конфлікт відбувається не між керівником і членом групи, а між керівником і всією групою, оскільки остання, за умови його її член іде на конфлікт з керівником відповідно до групової установки, приймає в цьому випадку весь " удар" на себе.

Охарактеризувавши певним чином питання щодо проблем внутрішнього спілкування в оперативних підрозділах, перейдемо до більш ретельного розгляду зовнішніх аспектів оперативного спілкування. Вони є найбільш специфічними й психологічно насиченими, особливо стосовно до практики здійснення окремих оперативно-розшукових заходів. Саме цей рівень спілкування обслуговує виконання основних завдань ОРД на оперативно-тактичному рівні їх виконання.

Дані наукового спостереження свідчать, що в оперативно-розшуковій діяльності існують такі основні різновиди зовнішнього спілкування:

1. За ступенем зближення сторін: безпосереднє (" віч-на-віч"), а також опосередковане, коли воно здійснюється через проміжну ланку. У першому випадку, це є, наприклад, спілкування оперативника з негласним працівником оперативного підрозділу, у другому ж - спілкування негласного працівника, який отримав спеціальне завдання ОРД, з об'єктами його безпосереднього спостереження.

2. За тривалістю: короткочасне й тривале. Короткочасне спілкування викликається необхідністю виконання окремих часткових заходів ОРД чи проведення якихось проміжних оперативно-розшукових дій, на приклад опитування оперативним працівником окремих осіб тощо. Про тривале ж спілкування можна говорити годі, коли воно ведеться доволі довгий час, наприклад під час перебування негласного працівника в складі злочинної групи або навколо конфліктної ситуації, що виникла у відносинах між оперативником і негласним працівником, тощо.

3. За ступенем завершеності: закінчене, тобто коли вичерпується тема спілкування чи завершується спільна діяльність, і незакінчене, коли розгляд теми або дійова взаємодія не доведені до кінця і не настав ще бажаний результат.

4. За сторонами: міжособистісне, коли в процесі спілкування двох осіб, наприклад оперативника й негласного працівника, не бере участі третя сторона; внутрішньогрупове, коли, з одного боку, у спілкуванні бере участь одна або й декілька осіб, які, займаючи протилежну позицію стосовно позиції групи, виступають проти її цілісних групових інтересів, запитів, потреб тощо, наприклад при конфлікті, що виник між; частиною учасників злочинної групи і рештою її членів з приводу несправедливого розподілу доходів, отриманих злочинним шляхом; і міжгрупове, коли сторони в спілкуванні (будь то окремі особи або декілька осіб з кожного боку) відстоюють позиції своїх груп, альянсів тощо. Це, наприклад, характерно для кримінальних " розборок".

5. За способами спілкування: вербальне й невербальне спілкування. Професійне використання знань, про які йдеться вище, сприяє досягненню успіху в оперативному спілкуванні. Наприклад, розігнана в кінофільмі " Місце зустрічі змінити не можна" комбінація щодо підготовки та передання Шараповим у банду " маляви" від імені Фокса продемонструвала велике оперативно-тактичне значення для ОРД психології немовного вербального спілкування, і, навпаки, неврахування зазначених чинників може призвести до небажаних наслідків у оперативному спілкуванні. Так, пригадується приклад з практики одного з авторів цього посібника, коли раніше не судимий негласний працівник, перебуваючи в оточенні злочинною елемента, намагався видати себе за бувалого злодія-рецидивіста, але не витримав навіть поверхового іспиту на знання " фені", який йому було учинено. Тільки завдяки щасливому випадку цей працівник уник кримінальної розправи.

Своєрідність невербальних прийомів спілкування в ОРД полягає в тому, що вони, як правило, менше контролюються, ніж: вербальні (люди звикли головну увагу зосереджувати на тому, що мовиться, а не на тому, як мовиться), їх сприйняття та інтерпретація здійснюються зазвичай напівсвідомо, на інтуїтивному рівні.

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Основна суть спілкування в оперативно-розшуковій діяльності полягає в тому, що воно здійснюється в процесі проведення оперативно-розшукових заходів для виконання особливих завдань цієї діяльності і є головним сполучним елементом у відносинах між оперативниками й об'єктами ОРД (особами, які підготовлюють злочини, обґрунтовано підозрюються у їх вчиненні, переховуються від органів правосуддя тощо); між оперативниками й негласними штатними та позаштатними працівниками, особами, з якими встановлено конфіденційне співробітництво на засадах добровільності, а також; з іншими громадянами як джерелами оперативно-розшукової інформації: між оперативниками й іншими учасниками процесу за­значеної діяльності, які виконують організаційно-управлінські, розпорядчо-дозвільні, контролюючі функції тощо.