Культура України у XIX ст.: основні тенденції розвитку.

Культури першої половини XIX ст., підпорядкована на посилення антиукраїнської політики царизму. Цій меті мала бути підпорядкована мережа освітніх закладів, що створювались на початку XIX ст. царським урядом. У 1804 р. були видані " Статут університетів" та " Статут навчальних закладів, підвідомчих університетам". Згідно цих статутів в Україні відкривались чотири типи навчальних закладів: університети, гімназії, повітові та парафіяльні школи. Навчальні заклади Волинської, Київської, Подільської губерній були віднесені до Віленського навчального округу, де викладання велось польською мовою. Після поразки польського повстання 1830-1831 рр. тут запроваджувалось навчання російською мовою.

З 1804 р. заборонено навчання українською мовою, дедалі суворішого переслідування зазнавали українські пісні, звичаї, народний епос. Справі посилення русифікації мав служити і відкритий у 1834 р. Київський університет.

Університети перетворюються в центри наукових досліджень. Першим ректором Київського університету став М.Максимович - відомий природознавець; історик, етнограф. Він був автором більше сотні наукових праць у різноманітних галузях знання. Особливою популярністю користувались видані ним 1827 р. " Малороссійскія песни". Провідну роль відіграв Максимович у створенні в 1835 р. Тимчасового комітету для розшуку старожитностей навколо якого поступово об'єднались кращі спеціалісти, здібні історики М.Костомаров, І.Іванишев, М.Берлинський. В результаті їх роботи 1852 р. при університеті був створений Архів давніх актів, який містив багато цінних документів з історії України. В київському університеті працював також талановитий економіст та історик І.Вернадський.

В першій чверті XIX ст. виникають російські професійні театри: 1805 р. - в Києві, 1810 р. - в Полтаві, 1812 р. - в Харкові. Великою популярністю користувався в Полтаві український театр, на сцені якого виступала аматорська група під керівництвом Ш.Котляревського. У 1819 р. тут були поставлені " Наталка Полтавка" і " Москаль-чарівник". Існував також аматорський театр у селі Кибинці, керівником і режисером його був В.П.Гоголь-Яновськип.

Кращі драматурги були також провідними режисерами і керівниками театральних труп. Професійний український театр виник на базі аматорських колективів, що діяли в 60—70 роки. У 1882 р. під керівництвом М. Кропивницького в Єлисаветграді створено першу українську професійну трупу, до якої були запрошені М. Садовський, М. Заньковецька, О. Маркова, І. Бурлака та ін. У 1883 р. трупу очолив М. Старицький, а режисером залишився М. Кропивницький. На Західній Україні український професійний театр був заснований 1864 р. О. Бачинським під назвою " Руська бесіда".

В музичному мистецтві продовжували жити культурні традиції минулого, які дбайливо зберігали і передавали кобзарі, бандуристи, лірники. Найвідомішими серед них були О.Вересай, І.Кркжовський, А.Шут. В той же час починається розвиток української симфонічної музики, яка вбирала все найкраще з народного мистецтва. Так, на українських народних піснях, оброблених з великою майстерністю, була побудована симфонія композитора М. Овсянико-Куликовського, з якою він виступив 1809 р. в Одесі з нагоди відкриття театру. Високого рівня майстерності досягає хорове мистецтво.

Основоположником української класичної музики був М. В. Лисенко, який у цей період написав чудові опери " Різдвяна ніч", " Утоплена", " Наталка Полтавка", " Тарас Бульба", оперету " Чорноморці", опери для дітей " Пан Коцький", " Коза-дереза" тощо. На Західній Україні слід відзначити творчість М. М. Вербицького.

Кращі здобутки в українському живопису цього періоду належали Т. Шевченку, І.Сошенку, Д.Безперчому, К.Павлову.

В архітектурі утвердився класицизм. Найбільш відомими спорудами, збудованими в цьому стилі, в Україні були оперний театр в Одесі (архітектор Тома де Томон), будинок Київського університету (архітектор Беретті). Безіменні народні майстри створили унікальні архітектурні ансамблі: парк " Олександрія" у Білій Церкві, Софіївський парк в Умані, палац Ґалаґана в с. Сокоринцях та інші.

Таким чином, українська культура в XIX ст. збагачується новими досягненнями, стає ближчою до людини, її духовних потреб. Разом із тим її розвиток гальмувався пануванням феодально-кріпосницької системи та антиукраїнською політикою царизму.