Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Церковне життя
|
|
Стан церкви під час війни
Фашистські окупанти, щоб протиставити свою політику більшовицькій, дозволили відкрити 2 тисячі православних храмів, відновити службу та обряди. Але відносини між Українською автокефальною православною церквою (архієпископ Полікарп) і Українською автокефальною православною церквою Московського патріархату (митрополит Олексій) залишалися напруженими.
У той же час багато представників церкви допомагали радянській владі, духовно підтримували бійців і командирів Червоної Армії у її боротьбі з головним Злом - фашизмом. Збиралися кошти на будівництво танків, літаків, закупки медикаментів і харчування.
Митрополит Сергій Виступ Патріарха Повернутий православний храм
Зміни в становищі церкви
У вересні 1943 року в Кремлі відбулася зустріч Й.Сталіна з митрополитом Сергієм, митрополитом Олексієм і екзархом України, Київської і Галицької митрополій Миколаєм. Було отримано дозвіл про обрання патріарха Московського і усієї Русі (ним став митрополит Сергій). Утворено Священний Синод, повернено церкві багато храмів, дозволено обрядову службу тощо.
Церква зробила свій внесок у боротьбу з фашизмом, її стан значно полегшився і укріпився.
Але у той же час радянська влада, при радянізації західно - українських земель, переслідувала українську греко-католицьку церкву(УГКЦ), насильно навертаючи греко-католиків у православ’я. УГКЦ було розпущено, єпископи Комишин, Конциловський ув’язнені.
6. Внесок українців в перемогу над ворогом
Українці-захисники своєї Батьківщини
Український народ, разом з народами Радянського Союзу, здобув впевнену перемогу над страшним і сильним ворогом людей усього світу - фашизмом. Багато українців в перші дні війни без усякого примусу встали у ряди захисників Вітчизни. Мільйони синів і дочок України билися з ворогом у рядах Радянської (Червоної)Армії і Військово-морського флоту. У 650 винищувальних батальйонах налічувалося 150 тисяч бійців. До народного ополчення вступило 1, 3 млн. чоловік. 2 млн. людей брали участь у будівництві укріплень. Усього воювало близько 6 мільйонів українців, кожен шостий загинув на фронті за свою Батьківщину та визволення народів Європи від фашизму.
Незважаючи на усі прорахунки і втрати початку війни, механізовані з’єднання України у липні 1941 р оку біля Дубно, Луцька, Броди і Рівно змогли надовго затримати фашистську навалу, надати можливість іншим фронтам підготувати війська, а цивільному населенню евакуюватися. Добре билися й прикордонники, утримуючи пункти по 2-3 дні, всупереч сподіванням нацистів. В складних умовах в липні-жовтні 1941 року з України було евакуйовані більше 500 підприємств, які продовжували роботу у різних куточках СРСР. Яскраві сторінки в бойовий літопис війни вписали захисники Києва, Одеси, Севастополя, та інших міст. У Голосієві, під Києвом, вперше гримнув залп легендарних «катюш». Герої оборони міст України, Донбасу, Дніпропетровщини та Криму врятували від загарбання Центральну Росію, Кавказ, Урал, зірвали німецький план «блискавичної війни».
Пам’ятник радянському Воїну-Визволителю у Берліні і у Харкові
Великий внесок в оборону внесли трудівники тилу. Український вчений, академік Євген Патон на Уралі у стислі строки розробив швидкісні методи сварки броньованих корпусів літаків(для штурмовиків ІЛ-2)і танків, за що у 1943 році був удостоєний звання Героя Соціалістичної праці.
Гніт українського народу і Опір
За роки німецької окупації Україна зазнала величезних втрат, була нещадно пограбована. У концтаборах і гетто загинула велика кількість людей. До 1944 року гітлерівці знищили 5 мільйонів чоловік мирного населення та військовополонених. 2, 5 мільйони вивезені у рабство до Німеччини. Нерідко ці люди зазнавали страждань і гинули. Більше 250 сел були спалені окупантами дощенту. Провалилися політичні наміри ОУН створити з дозволу нацистів незалежну Україну. Міністр східних територій А.Розеберг писав: «Згідно з концепцією фюрера про незалежну Україну не може бути й мови. На наступні 25 років вже заплановано німецький протекторат».
Не могла Україна терпіти такої наруги над собою. На Західній Україні виникла Українська Повстанська Армія (УПА). Гнів народу на окупованій території був страшним. І малі і старі, переповнені ненавистю утворювали підпільні організації. Полум’я партизанської війни охопило країну. Українські радянські партизани і підпільники знищили майже півмільйона гітлерівців, зірвали майже 5 тисяч ворожих ешелонів.
Українці - визволителі своєї Батьківщини і народів Європи
Після перемоги у Сталінградській і Курській битвах 1943 року розпочинається визволення України від нацистів. Радянські війська, реорганізувавшись у 4 Українські фронти, провели ряд блискучих військових операцій, визволивши Харків, Донбас, з великими труднощами форсувавши Дніпро і подолавши Східний вал.
6 листопада 1943 року було визволено «матір міст руських» - Київ. Внаслідок добре спланованих і талановито проведених операцій – Корсунь-Шевченківської, Кримської, Львівсько-Сандомирської, Карпатсько-Ужгородської та інших, війська Німеччини та її сателітів на Україні були знищені, територія республіки визволена. Було також визволено та приєднано до УРСР Закарпаття.
У 1944 році І Український фронт брав участь у визволенні Польщі, разом з Білоруським фронтом, штурмував Берлін, провів «Празьку операцію». Українець Ф.Зінченко, командир стрілецького полку став комендантом захопленого рейхстагу. ІІ, ІІІ і ІV Українські фронти, в яких воювало багато українців, звільнили від фашистського ярма Румунію, Угорщину, Болгарію, Югославію, Австрію, Чехословаччину. ІІ Український фронт брав участь в розгромі Квантунської армії мілітаристської Японії на Далекому Сході.
Герої і нагороди
2, 5 мільйонів українців нагороджені орденами і медалями, 2072 - отримали звання Героя Радянського Союзу (при загальній кількості нагороджених по СРСР 11605). 33 нагороджених українці – двічі Герої Радянського Союзу і 4 чоловіки – тричі Герої Радянського Союзу. Черкащанин І.Драченко і херсонець П.Дубинда є одночасно Героями Радянського Союзу і повними кавалерами Ордену Слави.
Серед Героїв: О.Федоров, С.Ковпак, І.Бабюк, І.Вдовенко, С.Супрун, І. Кожедуб, Л.Брежнєв, С.Половинець, багато інших.
У 2005 році Героя України отримав колишній лейтенант О.Берест, що брав участь у піднятті прапору над рейхстагом. Чимало українських полководців прославилися в боях, командували арміями, фронтами. Серед них С.Тимошенко, Р.Малиновський, А.Єрьоменко, П.Рибалко, І.Черняхівський, С.Руденко, М.Ватутін, К.Москаленко, П.Жмаченко, І.Кириченко, Я.Черевиченко, М.Кирпонос, Ф.Костенко, інші.
Зазнавши у Другій Світовій війні величезних людських втрат, руйнувань, українці зробили величезний внесок в розгром фашистської Німеччини та її сателітів, героїчно захищали як свою землю, так і землі інших народів. Деякі сучасні історики роблять спробу переглянути характер війни, дати їй нову оцінку, стверджуючи, що війна це була лише «акція відстоювання інтересів сталінської імперії». Але це зовсім не так. Народ захищав свою, власну землю від жорстокого і зухвалого агресора, що плюндрував нашу Батьківщину, грабував її, чинив насильства та знищення народу. Тому для нашого народу війна стала по справжньому Вітчизняною, Визвольною, Справедливою.
Тема 2. Україна у 1945-1953 роках
Лекція 9. Перехід до мирного життя. Відбудова
1. Перехід до мирного життя
Солдат на руїнах Лаври Зруйнований Київ
Загальні втрати України
Процес повернення України до мирного життя відбувався у дуже важких умовах. На думку фахівців, жодна країна Європи не зазнала такого руйнування міст, промисловості, с/г угідь, загибелі скількох людей. Спалено, зруйновано 714 міст, 30 тисяч сел. Знищено близько 17 тисяч підприємств, 28 тисяч колгоспів, 1300 МТС, 18 тисяч лікувальних і 33 тисячі навчальних і наукових закладів, 19 тисяч бібліотек.
Вкрай важким було становище сільського господарства, яке у 1945 році дало лише третину довоєнного річного врожаю. Загинуло 8 мільйонів людей: 2, 5 млн. у боях і 5, 5 млн. цивільних осіб і військовополонених. Якщо додати померлих від хвороб, депортованих і «мобілізованих» у рейх, то це буде велика цифра - 14, 5 млн. людей. Загальна кількість збитків державі УРСР – 1, 2 трлн. карбованців.
Соціальні проблеми
Величезними залишалися соціальні проблеми. Без даху залишилися 12 мільйонів людей. Люди жили в підвалах, руїнах, погребах, землянках, тимчасових бараках, наметах.
Не вистачало продуктів. Ця проблема виникла також й з-за катастрофічної посухи 1946 року.
Не вистачало предметів першої необхідності, електроенергії, палива, машин, технічних пристроїв. Госпіталі були переповнені пораненими. Багато було скалічених, що потребували матеріальної допомоги.
Здавалося: відродження країни – справа багатьох десятиріч. СРСР втратить статус великої держави. Але народ вистояв. Перемога у важкій і кровопролитній війні породила надії на краще майбутнє. Усі люди раділи, що немає війни і сподівалися, що усі негаразди з часом зникнуть.
Підписання Статуту ООН (1945 р.) Герб УРСР 1949-1992 років Прапор УРСР 1949-1992 років
Адміністративні і політичні заходи
Після війни в Радянській Україні відбулися наступні зміни:
· поступово відновлювалася радянська влада (1947 рік – проведені вибори до Верховної Ради УРСР, а у грудні 1947 року – до місцевих Рад);
· зростає вплив КП(б)У (адже з діяльністю її та ВКП(б) багато людей пов’язували перемоги у війні); У 1949 році в КП(б)У нараховувалося вже 784 тисячі чоловік; І секретарем КП(б)У залишається Микита Сергійович Хрущов.
· ліквідовано систему управління воєнного часу;
· відмінено ненормовану працю: підприємства, організації перейшли на 8 – годинний робочий день, відновлено відпустки;
· апарат управління, навпаки, перейшов майже на цілодобову працю, що було вимушеним кроком в умовах відбудови народного господарства;
· підвищився міжнародний статус УРСР: 26 червня 1945 року на конференції Об’єднаних Націй у Сан-Франціско делегація УРСР під головуванням Д.Мануїльського підписала статут ООН;
· УРСР бере участь в роботі міжнародних конференцій, у діяльності різних структур і підорганізацій ООН;
· у 1946 році назва українського уряду – Рада народних комісарів отримує нову назву – Рада міністрів УРСР, відбувається його реорганізація;
· у 1949 році Верховна Рада УРСР затвердила зміни до державного Прапору УРСР: він став двоколірним – верхня частина – червона з серпом і молотом, зіркою, нижня – світло-блакитна (як поступка національним прагненням); змінився й Герб;
· у 1950 році було затверджено Державний Гімн УРСР (музика А.Лебединця, слова П.Тичини і М.Бажана, де були наступні слова: «Живи, Україно, прекрасна і сильна, в Радянському Союзі ти щастя знайшла, між рівними рівна, між вільними вільна, під сонцем свободи, як цвіт розцвіла»).
Але були в українському житті й деякі негативні тенденції:
· спроби сталінського уряду поставити під тотальний ідеологічний контроль наукову і творчу інтелігенцію – так звана «жданівщина» (див. наступні лекції);
· компанія перевірок, арештів тих, хто співробітничав з окупантами у війну (інколи могли постраждати невинні люди);
· скасування міністерства оборони України;
· міністерство зовнішніх справ УРСР залишалося у усіх своїх діях під контролем загальносоюзного керівництва.
В таких умовах здійснювалася відбудова України.
Агітаційний плакат, що формував культ особи Плакати, присвячені відбудові
2. Відбудова промисловості
Здійснення п’ятирічного плану відбудови
У серпні 1946 року Верховна Рада УРСР затвердила п’ятирічний план відбудови промисловості, що виконувався у 1946 – 1950(1) рр.. (див. таблицю):
| Завдання | До 1950 року відновити зруйноване і дійти до рівня валової продукції 1940 року! |
| Фінансування | В першу чергу капіталовкладення з державного бюджету СРСР(88%) здійснювалися в важку, військову промисловості, транспорт, енергетику. Сільське господарство отримувало лише 7% капіталовкладень і відбудовувалося в основному завдяки ентузіазму селян та суворій дисципліні в колгоспах. Усього уряд СРСР виділив на відбудову України 65млн. карбованців. Також, для відбудови використовувались репарації з Німеччини(сировина, устаткування) та дуже дешева праця німецьких військовополонених. |
| Особливості | Масштаби відбудовчих робіт були більшими, ніж у будь якій іншій країні Європи. УРСР (як і усьому СРСР) доводилось розраховувати на власні сили, тому, що «холодна війна» робили неможливим використання західної фінансової і технічної допомоги (передусім США). Відбудова ускладнювалася голодом 1946-1947 років. Відбудовувати н\г УРСР допомагали усі республіки СРСР(наприклад, Дніпрогес допомагали відбудовувати представники 26 національностей СРСР, 120 різних підприємств та організацій СРСР – до 50 тисяч чоловік!). |
| Проблеми | СРСР був вимушений відмовитися від «плану Маршалла», тому були проблеми з фінансами. Часто не вистачало робочої сили (багато людей загинуло на війні) та фінансів. Спочатку працювали в основному літні люди та молоді жінки, а згодом в республіку повернулися 2, 2 млн. демобілізованих солдат. Приїхало й 800 тисяч остарбайтерів(жителів України, вивезених до Німеччини). Не вистачало й кваліфікованих кадрів. |
| Результати | Відбудова н\г відбувалася в умовах патріотичного піднесення народу. П’ятирічний план відбудови було виконано по основним показникам за 4 роки:
|
| Недоліки | 1. на відміну від країн Західної Європи відбудова України здійснюється з незначним впровадженням нових технологій і матеріалів (в цьому плані УРСР дещо відстає від Заходу); 2. зміцнювався командно-адміністративний стиль керівництва економіки; 3. легка і харчова промисловості, сфера охорони здоров’я, освітні заклади не були відбудовані до кінця, їм не приділяли багато уваги. |
Загальна оцінка
Процес відбудови за такий короткий термін часу (1946-1950) був справжнім подвигом українського народу. Канадський історик Орест Субтельний писав: «У галузі будівництва, у 1950 році, Україна стала одною з провідних індустріальних країн Європи. Чавуну вона виробляла більше на душу населення, ніж Великобританія, Західна Німеччина, Франція, а вугілля – на рівні Західної Німеччини».
Агітаційні радянські плакати, присвячені відбудові
3. Стан сільського господарства і голод 1946-1947 років
Занепад сільського життя і колгоспів
Після війни колгоспи були розвалені, МТС спалені, шляхи знищені. Поля заблоковані мінами, засипані снарядами і патронами, заросли бур’яном.
Ремонт дороги Розмінування саперами дороги
Знищено, спалено багато хат, крамниць. Фашисти винищили навіть домашню худобу. У тяжкий післявоєнний час великих прорахунків допустився й уряд. В сільському господарстві не впроваджувалося нічого прогресивного, виділялося замало коштів для відновлення колгоспів, не піклувалися про матеріальний стан жителів села. У той же час уряд ставив великі завдання перед колгоспами: збільшити врожайність і хлібозаготівлю, розширити посівні площі.
Голод 1946-1947 років
У 1946-1947 роках Україну і деякі інші райони СРСР охопив страшний голод.
Його причинами були:
1. сильна засуха, яка охопила 16 областей України весною-літом 1946 року (у цей період не було дощів, зимові та ярові посіви загинули);
2. завищений план хлібозаготівель з боку держави (наприклад, потрібно було здати державі 400 млн. пудів зерна, а на Україні було зібрано лише 200 млн. пудів);
3. загальна зруйнованість війною колгоспів і підсобних господарств;
4. незначні капіталовкладення у с/г з боку держави, які складали лише 7-9% від потрібної суми.
Заготівля зерна Косовиця в колгоспі
В результаті у 1946-1947 роках голодувало близько 3 млн. чоловік. Керівництво країни мало піклувалося голодуючими, продовжуючи вивозити хліб за кордон, як гуманітарну допомогу Болгарії, Польщі, Румунії, Чехословаччині, Східній Німеччині. Лише одна Франція купувала зерно,
вчасно розраховуючись за нього.
М.Хрущов Л.Каганович Радянський агітаційний плакат про право на працю в СРСР
Історична особа. Микита Хрущов
| Микита Сергійович Хрущов(1894 -1971) – визначний партійний та державний діяч СРСР. Походив з родини звичайного шахтаря, що працював у Юзівці (Донецьк). З дитинства знав, що таке злидні, важкий батрацький труд на поміщика. Енергійний, імпульсивний за природою, він працював пізніше у Радах робітничих депутатів, брав участь у громадянській війні. А от освіти великої не мав, вуз так і не встиг закінчити. Перебував на посаді І секретаря КП(б)У з 1938 по 1947 рік, боровся з голодом 1946-1947 років. Домігся покращення ситуації в Україні, виходу з економічної кризи після війни. У 1953-1964 роках був фактично керівником СРСР, І секретарем ЦК КПРС. За його ініціативи Крим було приєднано до УРСР. Ініціатор «Відлиги», десталінізації та реабілітації багатьох невинно засуджених. Підверг критиці культ особи Сталіна. |
1 секретар КП(б)У Микита Сергійович Хрущов - людина енергійна, ділова, хазяйновита, будучи далеко не кабінетним начальником, пробував допомогти людям. Не дивно, адже він сам був з родини звичайного шахтаря, що працював у Юзівці (Донецьк), з дитинства знав, що таке злидні, важкий батрацький труд на поміщика. М.Хрущов часто виїжджав в окремі райони, де були труднощі з харчами, наказував підвозити допомогу, збирати факти про голодуючих. Він вважав голод «хворобою» від якої можна врятуватися. Неодноразово М.Хрущов звертався до Й. Сталіна (на що у ті часи наважувався далеко не кожен), телефонував, надсилав листи, телеграми з інформацією про голод, просив ввести «хлібні картки». Але Й.Сталін відповідав образливими телеграмами, називав Хрущова «сумнівним, м’якотілим типом», який «розвів у республіці ворогів – буржуазних націоналістів», що займаються шкідництвом.
У березні 1947 року, Пленум ЦК КП(б)У, що відбувався за участю московських чиновників, постановив звільнити М.С.Хрущова з посади 1 секретаря ЦК КП(б)У (Хрущов залишився лише головою уряду УРСР).
1 секретарем КП(б)У був призначений Лазар Каганович, що займав цю посаду з березня по грудень 1947 року. Перебування Л.Кагановича на цій посаді звелося до переслідування партійних і радянських організацій, арештів і покарань, до форсованих хлібозаготівель. Це був вже третій приїзд Кагановича в Україну(1925-1928рр.; 1932 р.), але він, як і в інші рази, залишив по собі кривавий слід.
Л.Каганович настільки загострив ситуацію, налаштував проти себе громадкість, що Й. Сталін не наважувався надалі залишати його на Україні.
У грудні 1947 року Л. Кагановича було відкликано до Москви. Микиту Хрущова було поновлено на посаді 1 секретаря КП(б)У.
Радянські агітаційні плакати, що закликали до виконання планів по с/г
З березня 1947 року в голодуючі райони вже почалася надаватися запізніла допомога. Для посівної компанії була надана позика – 35 млн. пудів насіння (60 тис. тон зерна). 3, 5 млн. селян було врятовано і вони взяли участь у весняних польових роботах.
Але усе ж близько 1 мільйона жителів села померло від голоду і хвороб. У рожай 1947 року був кращим, і голод було подолано.
Адміністративні заходи для зміцнення дисципліни
Одночасно уряд зайнявся зміцненням дисципліни в колгоспах. В зв’язку з тим, що багато молодих людей намагалося виїхати з сел на новобудови в міста, ЦК КП(б)У зобов’язувала партійні і радянські органи повертати колгоспників, що самовільно залишили колгосп.
У 1947 році вийшов Указ «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна» направлений проти розкрадачів, за яким передбачалося ув’язнення на строк 7-10 років з конфіскацією майна.
Радянські плакати 1940-1950 рр.
На вересень 1947 року в суди було направлено 10 тисяч таких справ.
Також уряд СРСР пробував вести боротьбу з прогульниками та непрацюючими громадянами. 21 лютого 1948 року був введений в дію Указ Верховної Ради СРСР «Про виселення з УРСР осіб, що злісно ухиляються від трудової діяльності, ведуть паразитичний спосіб життя». На колгоспних зборах обговорювали справи прогульників, п’яниць, гультяїв, визначали осіб, що виробили найменше трудоднів. До 1950 року суди УРСР оголосили 12 тисяч вироків стосовно таких громадян.
Проблеми сільського господарства та шляхи їх вирішення
Партія і уряд намагалися підтримати колгоспи, ліквідувавши причини подібних антисуспільних випадків. Але залишалося чимало проблем, серед яких головною була дуже мала оплата праці колгоспника. За один трудодень він отримував близько 1 кг зерна(у 1951 році – 1, 6 кг), а грошима – за 1 трудодень – 1 карбованець (у 1951 році – 1 крб., 60 коп.). Але траплялися й дуже бідні колгоспи, які взагалі нічого не платили своїм працівникам. Люди жили за рахунок присадибної ділянки, яку нищила податкова політика. За дерева, кущі треба було платити, тому їх часто вирубували самі господарі. В колгоспах заважала також «методика Лисенка», авантюриста від біології, що пропонував інколи безглузді речі (див. наступні лекції). Не вистачало у післявоєнних колгоспах і техніки – тракторів, комбайнів, вантажних машин, тяглової сили, худоби, птиці. Багато полів після війни ще стояли не розміновані, нерозпахані.
Лише у 1948-1950 рр. відбувається поступове відновлення колгоспів. Розширилися посівні площі, покращилися врожаї.
Поступово розпочинається електрифікація сел, будуються автодорожні шляхи. Харків і Одеса поставляють в села нову техніку.
Ціною надзвичайних зусиль простого народу, на кінець 4 п’ятирічки, в колгоспах і радгоспах вдалося досягти довоєнного рівня виробництва. У 1950 році валова с/г продукція становила 91% від рівня 1940 року. УРСР знову стає житницею Радянського Союзу.
4. Адміністративно-територіальні зміни
Західноукраїнське питання
Питання про західний кордон УРСР (як і усього СРСР) обговорювалися на Тегеранській (1943 р.), Ялтинській та Потсдамській конференціях (1945 р.).
Й.Сталін наполягав на «лінії Керзона», що гарантувало приєднання західноукраїнських та західнобілоруських до СРСР. Але Великобританія, США, емігрантський уряд Польщі відтягували це рішення, боячись зростанню впливу СРСР у Європі. Польський комітет національного визволення, ще у 1944 році підписав Люблінську угоду з СРСР про розділ земель. Договори 1945 -1951 років
Зростання впливу СРСР, як переможця у війні, беззаперечного лідера світової політики, лідера серед новоутворених соціалістичних держав Європи, змусили країни світу визнати низку нових договорів (див. таблицю):
| Договір | Суть і наслідки |
| 16 серпня 1945 р. – радянсько-польський договір про державний кордон | Польща визнає входження до складу УРСР західних областей (що відійшли від Польщі у 1939-1940 рр.). Кордон встановлювався по «лінії Керзона», але з незначним відхиленням на 5 км на користь Польщі. Також на прохання Польщі СРСР передав 13 – км. територію в районі м.Крилів і річки Солонія. У 1946 році з Польщі до УРСР було переселено півмільйона осіб (в основному – етнічні українці). Маленькі укр. території - частини Лемківщини, Холмщини, Надсяння залишилися за Польщею. |
| 29 червня 1945 року – радянсько-чехословацький договір | Чехословаччина визнала факт входження Закарпаття до складу УРСР. |
| 10 лютого 1945 року – радянсько-румунський договір | Румунія згодилася на приєднання Північної Буковини, Хотинщини, Ізмаїльщини до УРСР. |
| 1951 рік – додатковий польсько-радянський договір | Польща запропонувала СРСР обмін: УРСРвіддає Польщі Устрицький район Дрогобицької області, натомість до УРСР відходить Кристинополь(Червоноград), який ввійшов до Львівської області. |
Відбулася дуже важлива, епохальна подія. Нарешті, за багато століть, основна частина українських земель була зібрана воєдино і об’єднана в кордонах однієї держави – Української Радянської соціалістичної республіки, (що в свою чергу входила до СРСР). Об’єднана Україна приймає новий прапор, герб, виходить на міжнародну арену.
«Операція «Вісла» (квітень – липень 1947 року)
Українська Повстанська армія (УПА) продовжувала боротьбу проти нового польського режиму на західноукраїнських землях.
У 1947 році уряд Польщі, після консультації з урядом СРСР проводить операцію «Вісла». Приводом для початку цієї репресивної акції польського уряду стала загибель у березні 1947 року у бою з формуваннями УПА заступника міністра оборони Польщі К. Свєрчевського.
Операція «Вісла» (фото)
Одразу після цієї події польським керівництвом було прийнято рішення про виселення українців і членів змішаних українсько-польських сімей з українських етнічних та прилеглих земель (Посяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя) і поселення їх у так званих повернутих західних та північних районах з обов'язковим розпорошенням серед польського населення. Допомагали полякам у здійсненні операції «Вісла» чехословацька армія та окремі загони НКВС з СРСР.
За польськими даними, депортовано було 140, 5 тисяч осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3800 осіб. Під час операції загинуло близько 650 осіб.
Отже, у середині 40-х років, частина західноукраїнського населення стало жертвою масових насильницьких депортацій, які до серпня 1946 року здійснювалися в напрямку УРСР, а з квітня 1947 р оку — у глиб Польщі. Суттю операції «Вісла» стало «очищення» теренів Південно-Східної Польщі від автохтонного українського населення та цілковита асиміляція українців-переселенців у польському середовищі.
5. Вихід УРСР на міжнародну арену у післявоєнний час
Міжнародна ситуація 1944-1945 років і Україна Міжнародна ситуація після Другої світової війни кардинально змінилася. Після поразки країн фашистського блоку різко зросла політична вага і міжнародний авторитет країн - учасниць антигітлерівської коаліції, передусім СРСР і США. СРСР переміг у війні ціною величезних людських і матеріальних зусиль. Але під кінець війни СРСР мав вже неабиякий авторитет в світі, найпотужнішу в світі армію, яка могла змагатися тільки з однією армією на земній кулі - армією США. Тому на Ялтинській і Потсдамській конференціях 1945 року Радянський Союз впевнено заявив про себе як наддержаву, без якої неможливе вирішення післявоєнного устрою світу.
Як відомо, у лютому 1945 року проходила Кримська(Ялтинська) конференція. На ній, з подачі радянських представників В.Молотова і А.Громико, США і Великобританія зобов’язалися підтримати пропозицію СРСР стосовно прийняття УРСР і БРСР в члени Організації Об’єднаних націй(ООН). За роки війни зросли міжнародний вплив і авторитет УРСР, яка не тільки витримала основний тягар ворожої окупації, а й зробила вагомий внесок у боротьбі проти фашистської експансії. Утворення Наркомату закордонних справ УРСР повинно було продемонструвати світу реальність суверенітету УРСР. Під кінець війни, за прямої підтримки СРСР, в країнах Східної та Південно-Східної Європи, Китаї, Північній Кореї і Північному В'єтнамі до влади прийшли комуністичні партії. Поступово склався світовий табір країн соціалізму, (соціалістична співдружность).
Засідання комітету №1 на першій сесії ООН в Лондоні (крайній праворуч – Д.Мануїльський)
Україна і утворення ООН
Світ розколовся на два ворогуючих табори - країни західної демократії (країни капіталістичного світу), очолені США, і країни, де при владі перебували комуністи (соціалістичні країни)на чолі з СРСР. Наприкінці 40-х років між ними розпочалася «холодна війна», гонка озброєнь, зокрема, ракетно-ядерних. Незважаючи на популярність лівих ідей, в деяких країнах Європи ще залишалися фашистські тенденції. Це загрожувало людству третьою світовою війною. Велику роль у відверненні загрози світової війни повинна була відіграти Організація об’єднаних націй (ООН). 6 травня 1945 року українська делегація прибула до Сан-Франциско на установчу конференцію ООН і активно включилася в роботу. Дмитро Мануїльський очолив 1-й комітет конференції, що мав підготувати текст преамбули (вступу) і першого розділу Статуту ООН. Членами різних комісій і комітетів були й інші представники української делегації — І. Сенін, О. Палладін, В. Бондарчук, М. Петровський, П. Погребняк. На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україну обрано до складу Економічної і Соціальної ради, а 1948—1949 роках вона була постійним членом головного органу ООН — Ради Безпеки. Протягом другої половини 40-х - першої половини 50-х років УРСР вступила до таких міжнародних організацій, як Всесвітня організація охорони здоров’я, Міжнародний союз електрозв'язку, Всесвітня метеорологічна організація, Всесвітній поштовий союз, ЮНЕСКО - організації 00Н з питань освіти, науки, культури. До 1950 року УРСР стала членом 20 міжнародних організацій, а з 1950 по 1956 року - ще 16 організацій.
Марка випущена на честь Української конференції прихильників миру П.Пікассо Голуб миру
Українська дипломатія у міжнародних відносинах 40-50-х років Українські дипломати була досить активними.
У липні 1946 року УРСР бере участь у Паризькій мирній конференції. В лютому 1947 року делегація УРСР укладає мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією. На Дунайській конференції 1948 року, що розглядала питання про права судноплавства на Дунаї, українська делегація, виступила проти збереження конвенції 1921 pоку, яка забезпечувала привілейоване становище в цьому регіоні недунайських держав — США, Англії та Франції.
У розпалі «холодної війни» представники УРСР увійшли до Всесвітньої Ради Миру.
У вересні 1951 року у Києві відбулася перша Українська республіканська конференція прихильників миру. Україна підтримала прохання про вступ до ООН Цейлону та Лаосу. Українські дипломати у 50-х роках працювали в 16 міжнародних організаціях, підписали 60 мирних угод і конвенцій.
Але діяльність дипломатів УРСР відбувалася в рамках загального курсу зовнішньої політики СРСР. Фактично Україна була позбавлена ініціативи й вільного проведення дипломатичних переговорів і, що особливо важливо, вирішального значення як при укладенні, так і виконанні підписаних нею міжнародних договорів.
Лекція 10. Радянізація західноукраїнських областей. Рівень життя і побут населення у 1945-1953 роках
1. Відновлення радянської влади в західних землях України
Сутність і задачі радянізації
Частина західноукраїнських земель була приєднана до СРСР ще за пактом Молотова – Ріббентропа у 1939-1940 роках. Але встановлений там радянський режим не встиг зміцнитися – завадила війна. Тому, після війни, партійні і державні керівники СРСР намагалися встановити на Західній Україні, (що раніше була під владою Польщі, Румунії, Чехословаччини та Угорщини) такий порядок, який діяв на іншій території Союзу – тобто провести радянізацію.
Радянізація включала в себе:
· встановлення соціалістичного устрою, ліквідацію буржуазних та відсталих феодальних порядків;
· створення радянських органів влади;
· проведення індустріалізації, колективізації і культурної революції, щоб підняти цей край до рівня розвитку інших регіонів УРСР;
· проведення репресій проти невдоволених радянською владою («знищити ворогів, експлуататорів»).
Адміністративні, соціально-економічні заходи
Задля реалізації цих планів, утворення органів радянської влади, у 1945-46роках сюди було направлено близько 86 тисяч партійних робітників, спеціалістів різних галузей. Як правило це були вихідці зі східної частини території УРСР. Місцевим активістам – комуністам довіряли мало, надавали другорядні посади. В основному в обкомах, міськкомах партії були українці-східняки і росіяни, західників було лише 12-15%.
Спочатку були створені місцеві органи влади у вигляді Рад. Згодом виникли партійні, комсомольські, профспілкові організації, що були фундаментом радянської влади.
Пропагандистські і агітаційні плакати 40-х років
Серед соціально-економічних заходів на Західній Україні були проведені:
· націоналізація промисловості, банківської сфери;
· одержавлення житла в містах, торгівлі, транспорту, лісів, надр;
· конфіскація великих маєтків, передача землі малоземельним і безземельним селянам;
· побудова нових підприємств (фабрик, заводів, шахт);
· організація колгоспів.
Під час радянізації, західні українці, в цілому, вітали прогресивні перетворення. Вони отримали нові робочі місця, землі, мали безкоштовну медичну допомогу, вищу і середню освіту. Але, у той же час, насильницька колективізація та жорстка антицерковна політика, грубе нав’язування радянської ідеології викликали протест у населення, що майже нічого не знало про радянську владу, не звикло до неї. Часто, з боку радянських органів влади, мало місце грубе адміністрування, порушення усталених місцевих звичаїв, прав людини. Власників підприємств (буржуазію), господарів хуторів(куркулів), поміщиків, а також тих, хто не підтримував «совіти», радянська влада депортувала у віддалені райони СРСР(загалом переселено 900 тисяч осіб).
2. Доля Української греко-католицької церкви
Відносини УГКЦ і радянської влади
На Західній Україні дуже великий вплив мала Українська греко-католицька церква(УГКЦ), що об’єднала 5 млн. віруючих і 4400 церковних храмів. Після смерті 1 листопада 1944 року старого митрополита А.Шептицького, УГКЦ очолив Йосип Сліпий(1892-1985). Він став фундатором греко-католицької богословської Академії у Львові. Незважаючи на звинувачення УГКЦ стосовно її співробітництва з фашистськими окупантами, її представники пробували знайти спільну мову з радянською владою. Так, А.Шептицький привітав Червону Армію - переможницю, та особисто Й.Сталіна. Митрополит Й.Сліпий написав звернення до віруючих, де завірив про лояльність відносно радянської влади, закликав бандерівців, усіх вояків УПА «вернутися з неправильного шляху». До Москви була відряджена делегація, яка передала 100 тисяч карбованців в фонд Червоного Хреста.
Митрополит УГКЦ Йосип Сліпий Письменник і публіцист Ярослав Галан
Дискредитація УГКЦ і арешти священиків
Спочатку радянська влада дозволила греко-католикам відправляти богослужіння. Але вже у квітні 1945 року засоби масової інформації (насамперед республіканські газети, журнали, радіо) розпочали кампанію дискредитації цієї церкви. ЇЇ звинуватили у співпраці з німецькими окупантами, організації опору радянській владі та у антиукраїнській діяльності.
У квітні 1945 року особисто Й.Сталін затвердив План (опрацьований діячами української компартії), котрий передбачав ліквідацію Греко-католицької церкви та посилення православних структур в УРСР.
УГКЦ розглядалася владою як головна перешкода на шляху радянізації, бо вона мала великий вплив на населення регіону, а деякі священики підтримували бандерівців. В ідеологічно-пропагандистському арсеналі проти УГКЦ були використані праці істориків та літературна публіцистика членів Спілки радянських письменників України. Так із серією памфлетів, спрямованих проти УГКЦ («З хрестом чи з ножем», «Присмерк чужих богів», «Годі!») виступив відомий львівський письменник-комуніст Ярослав Галан, працівник журналу «Вільна Україна». Після пропагандистської кампанії розпочалися арешти. За гратами опинилася уся верхівка УГКЦ на чолі з митрополитом Йосипом Сліпим.
Впродовж 1945 року до радянських в'язниць і таборів потрапило понад 800 греко-католицьких священиків. Храми, церковні архіви перейшли державі. Сподівання духовенства й віруючих на захист з боку Риму, якому підпорядковувалася УГКЦ, та країн Заходу не справдилися.
Церковний Собор 1946 року у Львові і доля УГКЦ
Українській греко-католицькій церкві було запропоновано об’єднатися з Російською православною церквою(РПЦ).
З 8 по 10 березня 1946 року проходив Церковний Собор у Львові. Згідно з рішенням Собору Брестська унія 1596 року скасовувалася, а греко-католицька церква «возз'єднувалася» з Російською православною церквою.
Але таке рішення призвело лише до напруження ситуації навколо церковних питань. Ініціатор Собору єпископ Григорій Костельник був підступно вбитий бандерівцями. Він причислений Православною церквою до числа мучеників за віру.
Протопресвітер Г.Костельник – ініціатор об’єднання УГКЦ і РПЦКонференція у Львові присвячена спадщині Костельника (2008 рік)
Митрополит Й. Сліпий перебував у радянських концтаборах майже 20 років. Вийшов на волю він 26 січня 1963 року, завдяки клопотанню Ватикану перед урядом СРСР, після чого виїхав жити до Риму. Впродовж кількох десятиліть греко-католицька церква в Україні перебувала під забороною й діяла у підпіллі. Легалізація її діяльності відбулася у листопаді 1989 року.
Доля УГКЦ (детальніше)
| Для остаточної розправи з УГКЦ було використано Російську православну церкву й частину греко-католицького духовенства, яку в атмосфері репресій, влада перетворила у знаряддясвоєї антикатолицької політики. УГКЦ було запропоновано об’єднатися з Російською православною церквою(РПЦ).Було створено ініціативну групу, до складу якої увійшли відомі релігійні діячі Г. Костельник, М. Мельник, А. Пельвецький, що мала на меті розрив унії з Римом та возз'єднання греко-католицької церкви з Російською православною церквою. З 8 по 10 березня 1946 року відбувався Церковний Собор у Львові в храмі святого Юра, у якому взяли участь 214 священиків і 19 світських осіб. Згідно з рішеннями цього Собору Брестська унія 1596 року скасовувалася, а греко-католицька церква «возз'єднувалася» з Російською православною церквою. Організатор Собору єпископ Гавриїл Костельник розпочав видання «Єпархіального православного журналу», поміщав у ньому пояснення великих православних свят і свої давні праці, що привели його до усвідомлення і прийняття православ’я. У 1948 році він бере участь у урочистостях з нагоди 500-річчя автокефалії РПЦ у Москві. 20 вересня 1948 року, відслуживши молебню у Львівському Спасо - Преображенському соборі, Гавриїл Костельник, під час повернення додому, був застрелений. Вбивця, що здійснив два постріли, тут же був оточений натовпом віруючих і застрелився сам(за однією версією він належав до бандерівської групи Шухевича, за іншою – агент Ватикану). Г.Костельник причислений Православною церквою до числа мучеників за віру. Митрополит Й. Сліпий перебував у радянських концтаборах майже 20 років і вийшов на волю 26 січня 1963 року, завдяки клопотанню Ватикану перед урядом СРСР, після чого виїхав до Риму. Впродовж кількох десятиліть греко-католицька церква в Україні перебувала під забороною й діяла у підпіллі. Легалізація її діяльності відбулася у листопаді 1989 року. |
3. Індустріалізація, колективізація і культурна революція в західних регіонах
Основні перетворення на Західній Україні
Приєднавши Західну Україну, радянська влада взялася за повну соціально - економічну і культурну модернізацію краю. Розвиток цього регіону визнано пріоритетним, тому було виділено з держбюджету 10 млрд. карбованців. Створено спеціальну посаду заступника голови уряду УРСР в справах західних областей.
Продукція Львівського автобусного заводу Львівський автонавантажувач
Основні перетворення:
| 1945-1959 рр. | Індустріалізація | · до кінця 1945 року відбудовано, відремонтовано 1700 підприємств і 500 промислових артілей; · модернізація старої промисловості; · постачання спеціалістів різних галузей; · освоєння місцевих природних ресурсів(лісова, деревообробна, нафтова галузі), переробка продукції на місці(а не вивіз у вигляді сировини); · створення нової індустрії, побудова нових фабрик і заводів. В результаті на Зах. Україні виникли нові галузі: машинобудівна, приладобудівна, хімічна, електронна, швейна промисловості. Вже у 1949 році на Зах. Україні діяло 2500 великих і середніх промислових підприємств. Вперше в УРСР налагоджено випуск автонавантажувачів, почали виробляти автобуси ЛАЗ(Львівського автобусного заводу). Тисячі людей отримали роботу. |
| 1945-1951 рр. | Колективізація | · на базі великих поміщицьких маєтків були утворені радгоспи; · об’єднання селянських господарств у колгоспи. У 1950 році вже діяло 7200 колгоспів, що об’єднували 1, 5 млн. селянських дворів (93% від загальної кількості); · створена мережа МТС з спец. політвідділами; |
| 1945-1959 роки | Культурна революція | · ліквідація неписьменності; · створення нової системи середньої освіти(мережа україномовних шкіл); · створення професійно-технічної освіти; · продовження формування системи вищої освіти (Львівський, Чернівецький, Ужгородський університети); · постачання кадрів(було направлено на роботу в західні регіони 50 тисяч вчителів); · постачання підручників; · безкоштовне медичне обслуговування(в край приїхали тисячі лікарів вищої і середньої кваліфікації). |
Підсумки і недоліки радянізації
Таким чином, завдяки радянізації була побудована промислова основа краю. Більш ніж 2000 підприємств було побудовано, тисячі людей отримали роботу, стали соціальною базою радянської влади. Відбулася електрифікація краю. Виникло ряд нових галузей промисловості.
Але варто відмітити незавершеність технологічного циклу в межах певного регіону. Домінувала важка промисловість, легка відставала. Часто виробництво було направлено на скоріше забезпечення населення потрібним товаром, від чого страждала якість товару.
У 1951 році була також завершена колективізація сільського господарства регіону. Але створення колгоспів далеко не завжди здійснювалася на добровільній основі, що в майбутньому призведе до опору радянській владі. Колгоспи були поставлені бід тотальний контроль держави.
Культурна революція покінчила з неписьменністю, надала можливість молоді, літнім людям отримати освіту. В школах, вузах вивчалася й українська мова. Але, все ж значна кількість навчальних закладів з часом була русифікована, піддана надмірній ідеологізації.
До кінця 50-х років процес радянізації Західної України було завершено.
4. Боротьба загонів УПА з радянською владою
Роман Шухевич – керівник УПА
У 1946-1954 роках на Західній Україні тривала війна між УПА і спеціальними загонами НКВС, які мали завдання покінчити з опором у цьому регіоні. УПА контролювалася Організацією українських націоналістів(ОУН), центр якої знаходився за кордоном, на території Федеративної республіки Німеччини(ФРН), де переховувався Степан Бандера(Попель).
Головнокомандувачем УПА, головою проводу ОУН в Україні був Роман Шухевич.
Історична особа. Роман Шухевич
| Роман Йосипович Шухевич (Чупринка)(1907-1950) народився у 1907році у Львові (тоді – Австро-Угорщина). Навчався в гімназії, згодом - у дорожньо-мостовому відділі Львівської політехніки. Захоплювався музикою. Служив у польській армії. Захопившись націоналістичними ідеями, став членом ОУН, керівником кількох замахів на польських урядовців. З початком Другої Світової війни він став прихильником тимчасового союзу з Німеччиною, задля визволення України. Став капітаном батальйону вермахту, керівником «Нахтігалю». Пізніше, брав активну участь у боротьбі УПА як проти німців, так і проти польського національно-визвольного руху і радянської влади. Загинув у 1950 році. |
Методи боротьби УПА
Очоливши УПА, Роман Шухевич реорганізував великі загони (до 500 бійців) у більш дрібні «боївки», використовував різні засоби і методи боротьби: антирадянська агітація, нещадний терор, бойові дії партизанського типу. Загони УПА ховалися в лісах, горах у спеціальних схронах.
Роман Шухевич у військовому і цивільному одязі Степан Бандера
Їжу здобували в основному нападами на магазини, та від селян, прихильників УПА(в народі вояків УПА називали «бандерівцями»). Зброю і боєприпаси інколи доставляли з-за кордону, але часто вони здобувалися при нападі на невеличкі червоноармійські частини. В містах «бандерівці» мали явочні квартири, схованки, радіостанції, друкарні.
Фото бійців УПА
Загони УПА раптово нападали на села, містечка. Вони вбивали сільських активістів, місцевих партійних і державних працівників, українців, яких підозрювали в симпатіях до радянської влади, тих, хто вступив до колгоспу, інколи лікарів, вчителів. Траплялося знищували невеликі села, що визнали радянську владу, тобто - їх боротьба з відчаю перебирала міру. В містах проводили акції саботажу, диверсії, терористичні акти, розклеювали листівки. Інколи проводилися відкриті бої з загонами НКВС, червоноармійськими частинами.
Б.Ступка у ролі вояка УПА О.Звонаря В полоні у «бандерівців» (кадри з фільму Ю.Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою»)
Приклади збройних акцій УПА
| У лютому 1946 року діяльність УПА була направлена на зрив виборів до Верховної Ради СРСР. Розповсюджувалися листівки, у яких презирливо говорилося про «сталінські вибори», оголошувався їх бойкот. В селі Зашків одну активістку знайшли повішеною, з запискою «буде з кожним, хто агітує голосувати». У відповідь радянська влада направила в села Західної України спецзагони НКВС і винищувальні батальйони. Дрібні групи УПА вели перестрілку з засідок, уникаючи відкритих бойових дій і ховалися в лісах. Протягом 1946 року «бандерівцями» було здійснено 1619 акцій (раптові бої, диверсії, терор). Друга хвиля виступів була пов’язана з виборами до Верховної Ради УРСР на початку 1947 року, яким вояки УПА теж намагалися перешкодити. За три місяці УПА провели 272 акції як проти радянської влади, так і проти польської(у 1947 році вбили заступника міністра оборони Польщі Кароля Сверчевського на Лемківщині). Польський уряд вимагав від СРСР вирішення проблеми «тероризму бандерівців». У 1947 році проводиться операція «Вісла» (див. попередню тему). |
Посилення боротьби радянської влади з УПА
5 квітня 1947 року ЦК КП(б)У ухвалив Постанову «Про посилення боротьби з залишками банд українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР».
Актор В.Фокін у ролі «яструбка» Івана Капелюха у фільмі Л.Осики «Тривожний місяць вересень»
У 1947-1948 роках кількість військово-чекістських операцій, проведених радянською владою, значно зросла. Було вбито М.Арсенича, одного працівників «Служби Безпеки» ОУН. Офіцери НКВС виявляли «бандпособників» (родичів членів УПА, тих хто їх підтримував). Близько 27 тисяч родин у 1947 році було вислано у віддалені райони СРСР. Щоб захистити мирних жителів сел, колгоспників від УПА, створювалися з місцевих жителів загони «яструбків». Це були як правило молоді селяни, робітники, активісти, демобілізовані солдати і офіцери Червоної Армії.
Вони охороняли колгоспників, установи, давали відсіч у випадку нападу бойовиків УПА.
У 1948 році кількість загонів УПА значно скоротилася, але вони ще діяли у 13 областях УРСР. У 1949 році вони здійснили вбивство відомого письменника, публіциста Ярослава Галана. Щоб дискредитувати радянську владу, окремі групи УПА переодягалися у форму радянських міліціонерів, червоноармійців, грабували і розстрілювали людей, палили садиби, знищували худобу. У відповідь Міністерство державної безпеки УРСР теж почало створювати «лжебандерівські загони» і чинити розбій серед населення. Але тут таки відмовилися від цього способу боротьби, бо місцеве населення, швидко розпізнавали «хто є хто». У березні 1949 року керівники МДБ УРСР заборонили подібні засоби боротьби. У 1949 році, до Львова прибув один найвідоміших офіцерів розвідувально-диверсійного відділу МДБ СРСР, начальник відділу по диверсійній роботі за кордоном Павло Судоплатов. Завдяки його енергійній діяльності десятки радянських агентів проникли в УПА та у закордонні центри ОУН.
Павло Судоплатов Богдан Сташинський Василь Кук
Загибель Шухевича і затухання боротьби
Під жорстким тиском силових структур радянської влади, ряди УПА поступово ріділи. Селяни відмовлялися надавати їм їжу, а загони МДБ відсікали від сел та містечок. У схронах повстанців було вогко і холодно, багато бійців УПА хворіли. Сили їх були підірвані. Поступово почалися здачі в полон. Органи радянської влади обіцяли за явку з повинною амністію.
5 березня 1950 року у селі Білогорща, біля Львова, загинув у перестрілці командир УПА Роман Шухевич. Новим командиром став Василь Кук, але сама боротьба вже пішла на спад. Дрібні групи ще чинили слабкий опір. У 1954 році в полон було захоплено В.Кука. Після цього спостерігаються лише одиничні акції УПА. Останньою жертвою бойовиків став оперуповноважений УКДБ на Тернопільщині, 22-річний лейтенант В.Стороженко. Вбивця, агент ОУН П.Пасічний і його підручний, були знешкоджені у 1960 році, під час оперативної операції біля хутора Лози на Тернопільщині.
Кадри з філь