Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Володимир Кудряшов Петро Буйко Володимир Моргуненко
|
|
Герой підпілля професор Буйко
| Професор Петро Михайлович Буйко у 1942 році працював лікарем Фастівської лікарні, залишаючись бійцем підпільної групи. Таємно лікував партизан і підпільників, рятував багатьох простих людей від відправки у Німеччину, примусових робіт, видаючи їх за хворих. У липні 1943 року, під загрозою викриття і арешту - пішов у партизанський загін. Під час німецької облави був схоплений. Фашисти по звірячому били професора, намагаючись дізнатися, де партизани, а потім спалили живцем. Його іменем названа вулиця у Києві. |
Активні дії підпільників продовжувалися. У січні 1943 року гестапо заарештувало І.Сергінка, а згодом активних діячів підпілля – О.Пироговського, К.Івкіна. І все ж до визволення Києва радянськими військами київські підпільники знищили сотні гітлерівців, здійснили 19 аварій німецьких потягів, знищили 500 автомашин, 18 військових складів, звільнили тисячі військовополонених та остарбайтерів(багато з них пішли в ліс до партизан, вступили до Червоної Армії).
Подвиг «Молодої гвардії»
Антифашистська організація «Молода гвардія» (110 бійців) виникла у липні 1942 року у м. Краснодоні Ворошиловградської(Луганської) області, після окупації міста німцями. Більшість молодих людей, як правило, учорашніх школярів, були комсомольцями. Командиром молодогвардійців став Іван Туркенич, а комісаром - Віктор Третякевич. Велику роль у діяльності організації зіграли сміливі і відчайдушні молоді люди: Сергій Тюленин (керівник бойової групи), Олег Кошовий (комісар безпеки), Іван Земнухов (начальник штабу), Люба Шевцова, Уляна Громова (члени штабу), інші.
Іван Туркенич Уляна Громова Сергій Тюленин Олег Кошовий
Організація займалася шкідництвом, здійснювала диверсії у електромеханічних майстернях, підірвала німецький штаб, виготувала і розповсюдила більше 5 тисяч листівок.
Нарада молодогвардійців Обшук Перед стратою (кадри з фільму «Молода гвардія»)
Герої влаштували підпал будівлі біржі праці, знищивши списки тих, кого готували до вивозу до Німеччини, тим самим врятували більше 2000 чоловік від угону до Німеччини. Вони готували повстання. Але 1 січня 1943 року, після сміливого нападу на німецькі автомашини, були схоплені Віктор Третякевич і Євген Мошков. Згодом, зрадник Г.Почепцов видав поліції інших молодогвардійців. Їх люто допитували, мучили, а згодом, у кінці січня 1943 року, частину розстріляли, а частину – скинули у глибоку шахту.
Герої трохи не дожили до визволення(місто визволили радянські війська у лютому 1943 року). Подвигам молодогвардійців присвячений роман О.Фадєєва «Молода гвардія».
Яків Батюк Будинок підпільників Пам’ятник Я.Батюку у Ніжині
Ніжинське підпілля
Адвоката з міста Ніжина Якова Петровича Батюка німці називали «сліпим диверсантом». Дійсно, Яків в дитинстві втратив зір, але це не завадило йому добре вчитися, отримати юридичну освіту.
У 1941 році він просився на фронт, але сліпого чоловіка не брали. Через райком комсомола Яків Батюк отримав згоду на організацію підпілля у Ніжині. У підпільну групу ввійшло 60 чоловік місцевих жителів, нелегалів, військовополонених. Офіційно, Я.Батюк працював директором артілі по виробництву канатів. З допомогою батька - Петра Батюка, зняв будинок на окраїні міста, який став явочною квартирою.
Яків Батюк організував страйк робітників на підприємстві проти окупаційних властей, і німці його позбавили посади. Надалі, Я.Батюк роздобув друкарську машинку, з допомогою сестри Євгенії виготовляв листівки. Він надавав правдиві свідчення Інформбюро про становище на фронтах, описував злочини, звірства фашистів. Йому вдалося налагодити зв'язок з партизанським загоном Стратилата.
З допомогою членів організації – завптекою О.Богдана, лікарів В.Смолянчук, А.Афоніна підпільники здобували ліки, які передавали партизанам. Підпільникам вдалося також здобути 150 гвинтівок, тисячі патронів, гранат, навіть декілька авіабомб, які були передані партизанам у ліс. Підпільники здійснили декілька диверсій: пустили під укіс вантажний поїзд, зруйнували телефонно-телеграфну лінію Ніжин-Бахмач.
Через свого агента гестапо вийшло на слід відважних підпільників. Було заарештовано 26 бійців, інші встигли перейти до партизан у ліс. Після десятиденних тортурів у тюрмі, не зламавши бойових дух бійців, окупанти в ніч на 7 вересня 1943 року розстріляли їх. А вже через вісім днів ніжинці вітали своїх визволителів - радянських солдат.
«Партизанська іскра» В.Моргуненка
Вчитель з Миколаївщини Володимир Моргуненко залишився на Україні для організації підпільної боротьби з фашистами. Задля прикриття своєї таємної діяльності, він вдавав з себе людину, лояльну до гітлерівського режиму. Попрохав окупаційні власті призначити його директором середньої школи с.Кримки на Миколаївщині. У 1941 році з місцевих патріотів (учнів-комсомольців) він організував підпільну організацію «Партизанська іскра», щодіяла на Миколаївщині. Підпільники здійснювали агітаційну роботу серед населення, та диверсії проти ворога, в яких В.Моргуненко брав особисту участь. У лютому 1943 року фашисти заарештували декілька десятків комсомольців-підпільників, зв’язкових. Був схоплений і їх учитель. На допитах В.Моргуненко не сказав ні слова. На бланку протоколу допиту він власноручно написав:
28 лютого 1943 року В.Моргуненко і більшість членів «Партизанської іскри» були розстріляні. |
Єлена Убийвовк Пам’ятник нескореним полтавчанам (Полтава)
Полтавське підпілля
Підпільна організація «Нескорена Полтавчанка» виникла влітку 1941року у Полтаві, у кількості дев’яти комсомольців. ЇЇ засновниця - студентка Харківського університета Єлена(Ляля)Костянтинівна Убийвовк. Вона приїхала на літні канікули до батьків і тут її застала війна. Начальником штабу організації став Сергій Сапіго. Підпільники проводили антифашистську агітацію, розповсюдили більше 2 тисяч листівок, здійснювали диверсії на заводі, де ремонтувалися фашистські танки, організували втечу радянських військовополонених до лісу у партизанський загін комуніста Жарова.
Згодом налічувалося вже двадцять членів групи, озброєних пістолетами, гвинтівками. Гестапо довго не могло піймати підпільників. З допомогою спец групи СС у травні 1942 року вдалося розкрити підпілля. Лялю Убийвовк допитували 26 разів. Їй вдалося передати з тюрми 4 передсмертних листа. Ось один з них:
| ПИСЬМО РОДНЫМ 24-25 мая 1942 г. Родные мои мама, папа, Верочка, Глафира. Сегодня, завтра - я не знаю когда - меня расстреляют за то, что я не могу идти против своей совести, за то, что я комсомолка. Я не боюсь умирать и умру спокойно. Я твердо знаю, что выйти отсюда я не могу. Поверьте - я пишу не сгоряча, я совершенно спокойна. Обнимаю вас всех в последний раз и крепко, крепко целую. Я не одинока и чувствую вокруг себя много любви и заботы. Умирать не страшно. Целую всех от всего сердца. Ляля. |
У кінці травня, шестеро підпільників (серед них Є.Убийвовк, С.Сапіго, В.Сорока, Б.Сірга), що так і не видали своїх товаришів, були розстріляні біля кладовища Полтави. Багатьом було надано звання Героя. Лялі (Єлені)Убийвовк письменник О.Гончар присвятив повість «Земля гуде».
«Народна гвардія імені Івана Франка»
| У 1942 році група західноукраїнських і польських комуністів та соціалістів утворила у Львові підпільну організацію «Народна гвардія», що узяла собі ім’я письменника-соціаліста Івана Франка. У цю безпрецедентну по кількості бойових груп, розгалужену організацію входило біля 600 чоловік, що діяли на території Львівської, Дрогобицької, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Керувала організацією Воєнна Рада, в якій головну роль грали підпільники І.Вовк, М.Березин, Т.Гаєвський, В.Сергованцев, Є.Перебийніс поляк Кароль Кирилюк інші. Організація мала свій статут, присягу, зв’язки з партизанськими загонами. Підпільники пустили під укіс 30 німецьких ешелонів з живою силою і технікою, зруйнували 22 залізничні мости, 238 адміністративних об’єкти, пошкодили 6 ворожих літаків на аеродромі, знищили близько 1, 5 тисячі німецьких солдат і офіцерів тощо. З їх допомогою з концтабору втекло 600 полонених червоноармійців. Інтернаціональна за своєю суттю, Народна гвардія мала тісні зв’язки з польським Рухом Опору, підпільною єврейською організацією м. Броди. У лютому 1944 року німці виявили і заарештували частину радянських підпільників Львова. Але групі В.Сергованцева вдалося втекти від переслідування, переховуватися та діяти до приходу радянських військ. |
У 1942-1943 роках на Україні не залишилося жодного району, де б не діяли підпільні організації. Серед кращих були «Визволення Вітчизни»(Львів), «Патріот Батьківщини»(Херсон), «Ленінська іскра» (Дружковка Донецької області), «Добровільна організація патріотів» (Запоріжжя), «Спартак»(Кіровоград), інші. Героями підпільного руху стали І.Бакулін (Харківський підпільний обком), О.Бородій (Житомирський підпільний обком), В.Ревякін (Севастопольська підпільно-партизанська організація), М.Сташков, Г.Савченко (Дніпропетровський підпільний обком КП(б)У), П.Тараскін (Житомирсько-Малинська підпільна організація) тощо. Усього в період окупації діяло 22 підпільних обкоми КП(б)У, 13 великих підпільних центрів, понад 200 міськкомів і райкомів партії, 3, 5 тисячі підпільних груп.
4. Радянські партизани у 1941-1942 роках
Організація партизанського руху
Мужні люди: місцеве населення, партійний і комсомольський актив, бійці Червоної Армії, що потрапили в оточення, відстали від своїх підрозділів, ховалися в лісах, горах, збирали на полях боїв зброю, створювали бойові загони партизан. Згодом, поступово, вони налагоджували зв’язки з «Великою Землею», з керівництвом СРСР.
Після утворення у 1942 році Центрального штабу партизанського руху, а згодом, у червні 1942 року – Українського штабу партизанського руху (керівник - Т.Строкач), у партизанські загони, з допомогою літаків, засилалися радіостанції, зброя, медикаменти, харчування, боєприпаси, агітаційна література, військові і медичні спеціалісти.
Партизанський загін Сидора Ковпака
У 1941 році в Сумській області став діяти Путивльський партизанський загін, під керівництвом Сидора Ковпака.
С.Ковпак – голова Путивльського міськкому С.Ковпак – організатор загону Комісар загону С.Руднєв
(кадри з фільму «Дума про Ковпака»; в ролі Ковпака – Костянтин Степанков)
Історична особа. Сидір Ковпак
| Сидір Артемович Ковпак (1887-1967) народився на Полтавщині у бідній селянській сім’ї. Хоробро воював у І Світовій війні, за що отримав з рук царя Миколи ІІ Георгіївський хрест. У 1919 році вступив до лав РКП(б), брав участь у громадянській війні (створив власний партизанський загін). Воював у червоноармійських загонах В.Чапаєва, О.Пархоменка, М.Фрунзе проти білогвардійських армій Колчака, Денікіна, Врангеля, мав великий бойовий досвід. Після війни – на військовій службі, згодом – голова Путивльського міськкому Сумської області УРСР. З початком Великої Вітчизняної війни С.Ковпак вдало організував евакуацію, але сам залишився на окупованій території, задля організації партизанського загону. Партизанський загін Ковпака став найдієвішою бойовою одиницею партизанського руху під час війни на Україні, а Ковпак – найзнаменитішим українським партизанським командиром. |
На початку Великої Вітчизняної війни С.Ковпак, голова Путівльського міськкому Сумської області УРСР вдало організував евакуацію населення, але сам залишився на окупованій території задля організації партизанського загону. Невеличка група партизан захопила у німців автомати, міномети і навіть танк, з якого вони громили німецьких карателів у 1941 – на початку 1942 року.
Семен Руднєв і Сидір Ковпак Петро Вершигора Дівчата-партизанки з загону С.Ковпака
Душою загону, його залізною волею був сам Сидір Артемович Ковпак. Підстаркуватий, завжди спокійний, мудрий Сидір Артемович (усі його називали «Дідом») мав гострий розум, спостережливість, неабияку інтуїцію та хитрість. Ковпак ніколи не впадав у відчай, йому завжди допомагав бити ворога влучний український гумор. Його загін, об’єднавшись на Сумщині з невеличким загоном Семена Руднєва(1899-1943) та іншими, перетворився у справжню партизанську армію, що вела значні бойові дії з противником, здійснила 5 великих рейдів по ворожим тилам. Керівником загону розвідників у Ковпака став кінематографіст і письменник Петро Вершигора (1905-1963), який пізніше очолив партизанське з’єднання.
Поет Платон Воронько про С.Ковпака і С.Руднєва
| Поет, капітан радянської армії Платон Воронько згадував, що партизани любили і поважали С.Ковпака, вважали його своїм рідним батьком, що «про все потурбується…, буває і полає, а ніхто не сердиться». Поважали і С.Руднєва: «Семен Васильович, то чоловік дуже грамотний, високий, академію закінчив. Він ніби над нами як совість партійна. Нам дуже пощастило, що в нас такі командири. Вони разом – то велика сила». |
Активними діячами, героями загону стали Григорій Базима, Радик Руднєв (син комісара), Давид Бакрадзе, медсестри Маруся Медведь, Тамара Литвиненко інші.
За свою організаторську, керівну діяльність, бойові подвиги С.Ковпак буде нагороджений чотирма орденами Леніна, Орденом Червоного прапора, Орденом Б.Хмельницького та іншими нагородами.
Інші партизанські загони на Україні
У 1941 – на початку 1942 року сформувався Чернігівський партизанський загін Олексія Федорова, (який, як вже відомо, керував Київським підпільним обкомом, а також створив Волинський підпільний обком). Його загін діяв також на території Ковельщини, Київщини, у Брянських лісах, пізніше – об’єднав в собі декілька загонів, перетворившись у могутнє партизанське з’єднання.
Олексій Федоров Олександр Сабуров Микола Попудренко
Весною 1942 року партизани Сумської області об’єдналися в партизанське з’єднання під керівництвом Олександр Сабурова.
Також, на півночі України діяли партизанські загони Миколи Попудренка, Петра Куманька, в центрі – кавалерійське партизанське з’єднання Михайла Наумова. На Дніпропетровщині виникло партизанське з’єднання під командуванням Ф.Рижикова та А.Резниченка. В Новомосковських лісах Дніпропетровщини діяли загони Жученка, Масалигіна, Шаховича, Кабака. Партизани Дніпропетровщини знищили 3000 німців, поліцаїв, визволили з полону 3145 червоноармійців і 5 тисяч громадян, яких забрали у рабство. На Західній Україні були створені партизанські загони Д.Мєдвєдєва, М.Конищука, П.Собесяка, П.Самчука. Серед Героїв партизанського руху відомі також В.Бегма, Д.Бурченко, С.Кондратенко, С.Олексенко, С.Стаценко, С.Щетинін, Г.Яценко інші.
Добре воював і Черкаський партизанський загін Ф.Савченка, що діяв на території п’яти районів Київщини і так добре бив фашистів, що за голову Савченка німці обіцяли нагороду – 25 тисяч окупаційних карбованців.
Велике значення для розгрому окремих сил противника, знищення ворожих комунікацій мало здійснення партизанських рейдів.
Рейд — (англ. raid) – це бойові дії військ, партизанських загонів у тилу противника, направлені на виконання конкретних воєнних завдань.
Дії радянських партизан у 1942-на початку 1943 року
У вересні 1942 року, на Нараді партизанських командирів і секретарів підпільних обкомів у Москві були поставлені задачі:
- широка організація диверсійної діяльності в районах Київщини, Житомирщини;
- розвідати укріплення, що будуються німцями на правому березі Дніпра;
- провести глибокі рейди в тил противника на Правобережжя, розпалювати полум’я народної війни, щоб «земля горіла у фашистів під ногами».
У листопаді 1942- лютому 1943 роках об’єднані партизанські загони С.Ковпака, М.Наумова і О.Сабурова здійснили 700 – кілометровий рейд з Брянських лісів на Правобережну Україну. Вони вступали в бої з окремими німецькими і угорськими фашистськими загонами.В листопаді 1942 року партизани розгромили німецький гарнізон у Львові, визволили з полону багато людей.
Партизани провели операцію «Сарненський хрест» по знищенню шляхів сполучень противника. Взимку партизани на кризі лісового озері у Поліссі обладнали аеродром і за одну ніч прийняли шість літаків з російської території з обладнанням, зброєю, ліками, харчами. Прибули й спеціалісти підривної справи, лікарі а також представники радянського уряду з нагородами героям партизанського руху.
Розвідник Микола Кузнєцов
Хто такий розвідник?
| Розвідник — співробітник служби розвідки (агент, шпигун), який засилається на ворожу територію, в іншу країну з метою збирання корисних розвідданих. Розвідник як правило діє під чужим прізвищем. Кожен виконуючий завдання розвідник повинен володіти певними якостями: бути спостережливим, спокійним, витриманим, знати мови, бажано мати гарну пам'ять, артистичні здібності, володіти мистецтвом переодягання, тайнопису, вмінням розчинятися у середовищі, швидко стаючи «своїм». Розвідник повинен володіти різноманітною технікою, зброєю тощо. Розвідником також називають військовослужбовця розвідувальних військ, який засилається під час війни в тил ворога, з метою розвідати місцевість, кількість військ, зчинити теракт чи здобути «язика»(цінного інформатора). (За даними Інтернету) |
Документи П.Зіберта (Кузнєцова) Г.Цілінський в ролі М.Кузнецова у фільмі «Сильні духом»
В тилу ворога хоробро діяли й радянські розвідники. Легендарний розвідник Микола Іванович Кузнєцов(1911-1944), з партизанського загону Д.Медвєдєва діяв у лігві фашистів - місті Рівне. Добре володіючи німецькою мовою, Микола Кузнєцов, під виглядом обер-лейтенанта інтендантської служби Пауля Зіберта, здобував цінну для радянського командування інформацію, секретні документи. Він знищив декількох нацистських злочинців, що відзначилися своїми жорсткостями, каральними акціями проти народу України: головного суддю рейхскомісаріата, імперського радника, віце-губернатора Галичини, інших високопоставлених німецьких офіцерів.
Рух Опору в Україні набирав силу. Тільки в партизанському русі брали участь більше 300 тисяч чоловік. На 1943 рік в Україні було 46 великих партизанських з’єднань, близько 2000 загонів і диверсійно-розвідувальних груп.
Лекція 4. Націоналістичний Рух на початку війни
1. Організація українських націоналістів (ОУН) на початку війни
ІІ Великий збір ОУН і обрання Андрія Мельника
На початку Другої Світової війни Організація українських націоналістів продовжувала сповідувати т.зв. «інтегральний націоналізм» з характерною антипольською і антиросійською направленістю. Але перед усе оунівці виступали за незалежну Україну з «сильною» владою.
Один з лідерів ОУН Степан Бандера вважав, що державність радянського зразка (УРСР) є безперечним кроком вперед у порівнянні з безправним становищем українців у Російській імперії, але все ж це лише - сурогат державності, і він не може влаштовувати український народ. Тому ОУН виступала за реальний суверенітет України, як держави незалежної.
Після загибелі керівника ОУН Є.Коновальця вирішено було скликати ІІ великий Збір ОУН. Він відбувся 27 серпня 1939 року у Римі (Італія).
На ньому було поставлено питання обрання керівника ОУН і корегування методів боротьби в нових умовах. Керівником ОУН став Андрій Мельник.
Історична особа. Андрій Мельник
| Андрій Атанасович Мельник (1890-1964) народився на Львівщині (тоді – Австро-Угорщина) в сільській родині. Служив сотником Українських січових стрільців, що воювали на боці австрійських військ, попав у російський полон, але втік з нього. Пізніше був організатором військ Центральної Ради УНР, згодом служив у січовиках Директорії. У 20-х роках – переїхав до Польщі, вів на Галичині боротьбу з польським урядом, очоливши бойовиків «Молодої громади». З 1934 року – член УВО, крайовий комендант ОУН, голова Сенату ОУН, полковник. У 1939 році Мельник очолив Провід ОУН. (За даними Інтернету). |
Андрій Мельник (ОУН-М) Степан Бандера (ОУН-Б) Микола Сціборський (ОУН-М)
Розкол ОУН
Однак частина радикальних оунівців - крайовиків виступили проти цього рішення. У лютому 1940 року діячі крайової екзекутиви ОУН сформували в Кракові власний Провід і обрали своїм керівником Степана Бандеру, (якого звільнили у вересні 1939 року з Варшавської тюрми після загарбання Польщі німцями). Таким чином, у 1940 році відбувся розкол ОУН на ворогуючі між собою організації ОУН-М (прибічники Мельника) і ОУН-Б (або «Революційна ОУН» – прибічники Бандери). Між ними точилася міжусобна війна.
Історична особа. Степан Бандера
| Степан Андрійович Бандера (1909-1959) народився в родині греко-католицького священика у галицькому селі Старий Угринів (тоді – Австро-Угорщина). Закінчив гімназію у польському місті Стрий. З юності багато читав, загартовувався (стояв на морозі, обливався холодною водою, з-за чого потім все своє життя хворів на ревматизм), займався спортом, старався бути вольовим і жорстким. Згодом навчався у Львівському Політехнічному закладі. Входив у скаутську організацію «Пласт». Член УВО, брав участь у організації терористичних актів проти польської влади, за що був засуджений до смертної кари. Був звільнений з тюрми гітлерівцями після окупації Польщі у 1939 році. З 1940 року – лідер ОУН – Б. Особа С.Бандери є неоднозначною. Його діяльність отримала полярні оцінки світових істориків.(За даними Інтернету). |
Співпраця з Німеччиною
Співробітництво українських націоналістів з німецькою розвідкою і контррозвідкою почалося ще в часи Веймарської республіки. Їх об’єднала спільна негативна реакція на рішення Версальського миру 1919 року, а з приходом до влади А.Гітлера – дещо спільне в ідеології, загальна антипольська і антирадянська спрямованість.
Керівник ОУН А.Мельник виступав за опору українського національно-визвольного руху на сильного союзника. Мельник давно і тісно співробітничав з нацистською розвідкою Німеччини – Абвером, тому що вбачав у німців союзників у боротьбі з Польщею. Маючи обіцянки керівника Абверу (розвідки ІІІ рейху) Вільгельма Канариса, Мельник сподівався після загарбання Польщі фашистами стати «вождем» України. Його найближчий соратник, теоретик українського націоналізму Микола Сціборський підготував Конституцію, за якою на Україні передбачалося утворення тоталітарної корпоративної (професійно-станової) держави, на чолі з А.Мельником. Таким чином, Андрій Мельник сподівався з допомогою німецьких військ визволити Україну.
С.Бандера до союзу з Німеччиною відносився більш обережно. Не відкидаючи самої ідеї співпраці, він більше виступав за створення українських збройних формувань та підготовку антирадянського повстання в УРСР.
Фюрер А.Гітлер Начальник Абверу В. Канарис Партійний діяч ІІІ Рейху, рейсляйтер М. Борман
Вищі керівники Третього рейху відносилися до Українського руху та діячів ОУН по різному. Керівник Абверу – В.Канарис вважав, що варто їх підтримати і використати у боротьбі з Червоною Армією, згодом – як поліцаїв і диверсантів; нацистський партійний діяч М.Борман – категорично заперечував це і відносився вороже. А.Гітлер коливався, згоджувався на доцільність їх тимчасового використання, але серйозно не сприймав.
Українські батальйони
Напередодні війни з СРСР частина українських націоналістів проходила тренування у спец таборах Німеччини. Було утворено диверсійний загін під командуванням полковника Романа Сушка, згодом виникнуть Дружини українських націоналістів (ДУН). В лютому 1941 року керівник ОУН-Б С.Бандера домовився з В.Канарісом і німецьким генералом В.фон Браухічем про вишкіл 800 українських старшин, що повинні були стати ядром союзної з вермахтом української армії. Так виникли два українських батальйони «Нахтігаль і «Роланд». Батальйон Нахтігаль»( «Соловей» ) (330 бійців) був приєднаний до спецполку Абверу «Бранденбург-800» (пізніше брав участь у бойових діях на території СРСР).
Український батальйон «Нахтігаль» Керівник «Роланда» Є. Побігущий
Керівниками батальйону були обер-лейтенант Альфред Херцнер (з німецької сторони) та сотник Роман Шухевич(«Щука») (з української сторони). Старшина – обер-лейтенант Т.Оберлендер.
Батальйон «Роланд», яким керував Євген Побігущий, спочатку перебував у Румунії, згодом, як поліцейський підрозділ, був перекинутий в СРСР, у Білорусію для поліцейських і каральних функцій.
Бійців озброїли німецькою зброєю, дали польову форму. Вони отримали наступні задачі:
· знищення окремих радянських військових частин;
· забезпечення пересування німців по Україні;
· охорона ешелонів з полоненими і боєприпасами;
· допомога німцям у каральних акціях, у створенні органів влади і поліції на загарбаних територіях.
Меморандуми ОУН
Розглядаючи Німеччину як союзника у боротьбі проти СРСР обидва провідники (керівники) ОУН у червні 1941 року надіслали А.Гітлеру і іншому керівництву ІІІ Рейху Меморандуми (див. таблицю):
| Меморандум ОУН - М | Меморандум ОУН -Б |
| 1. Створити на колишній території СРСР Української держави з кордонами від гирла Дунаю на заході до Волги і Кавказу на сході; | 1. Україна – держава повністю незалежнаі лише союзна до Німеччини; |
| 2. Встановити тоталітарнийполітичний устрій (схожий на устрій нацистської Німеччини); | 2. Українці перед усе захищатимуть інтереси власного народу; |
| 3. Примусово переселити етнічних українців з Далекого Сходу і Сибіру до новоутвореної України, задля досягнення етнічної однорідності. | 3. Українці вітатимуть німців як визволителів, якщо будуть впевнені у майбутньому відновленні незалежної України. |
Командир «Нахтігалю» Р.Шухевич (Львів, 1941) Виступ Андрія Мельника(1942)
Але великої уваги німецькі кола на Меморандуми не звернули (лише один з чиновників обурився тоном цих документів). У А.Гітлера були власні плани стосовно земель України і всього СРСР і він не бажав ділитися плодами перемоги.
2. Участь українських націоналістів у війні і спроби відновлення української державності
Військові загони українських націоналістів під час нападу німецьких загарбників на СРСР
У червні 1941 року, під час нападу німецько-фашистських загарбників на СРСР, разом з ними наступали й українські батальйони. Один з лідерів ОУН(Б) Я.Стецько закликав до оунівців: «На землі рідній нехай не здригнеться ваша рука!».
Ввійшовши вранці 30 червня 1941 року разом з німцями до Львова у складі диверсійного полку Абверу «Бранденбург - 800» українські вояки з «Нахтігалю» стали причетні до того жахливого за своїм масштабом терору, який вчинило у Львові гітлерівське командування. По заздалегідь підготовленим спискам німці та їх союзники вривались до будинків, знищували поляків, євреїв, а також усіх, хто належав до комуністичної партії.
Репресії у Львові (1941 р.) Страчені Письменник Т.Бой-Желенський
Вбивства львівських професорів
| Вбивства львівських професорів – це масове знищення представників львівської інтелігенції (в основному, поляків, хоча серед загиблих були й євреї, українці), яке відбулося в липні 1941 року, здійснене німецькими загарбниками та їх союзниками. Основні розстріли відбулися у ніч з 3 на 4 липня 1941 року. Серед загиблих – письменник Т.Бой-Желенський, відомий математик і польський політичний діяч К. Бартель, професор математики В.Стожик, професор-єгиптилог В.Михайличенко, професор-терапевт Я.Грек, ректор університету, професор судової медицини В.Сарадський, професор-хірург Т.Островський, хірург-комуніст Т.Маларчук, інженер С.Блюменталь, інші (є версії, що не до всіх вбивств оунівці були причетні). (За даними Інтернету) |
Під керівництвом служби Безпеки ОУН М.Лебідя і Р.Шухевича оунівці захопили владу у Золочеві, Тернополі, Вінниці, пізніше – у Києві.
Роман Шухевич після закінчення німецької офіцерської школи отримає звання гауптштурмфюрера СС і залізний хрест за боротьбу з більшовизмом. Митрополит Андрій Шептицький відслужив на честь гітлерівців урочисту месу. Пізніше він розчарується у визволителях, буде переховувати у себе євреїв-біженців. З українців-колабораціоністів буде формуватися поліція.
«Акт відновлення Української держави»
Ввечері 30 червня 1941 року, в будинку «Просвіти» у Львові, після проведення Національних Зборів, спецгрупою ОУН-Б було проголошено «Акт відновлення Української держави». Під час цієї акції були присутні декілька десятків чоловік та офіцери Абверу Е.Айкерн і Г.Кох.
На чолі новоствореного уряду став найближчий соратник С.Бандери Ярослав Стецько. На башті Князівської гори було піднято національний прапор.
Але ця подія мала суперечливе значення. З одного боку – офіційне проголошення незалежності, з іншого – ця акція здійснювалася невеликою групою ОУН-Б без урахування інтересів інших політичних сил (зокрема, ОУН-М і представників УНР в екзилі).
Ярослав Стецько Митрополит УГКЦ Андрій Шептицький
Крім того, у 3 пункті Акту суверенність України була підмінена принизливою роллю держави-сателіта (див. документ):
Акт відновлення Української держави
| АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави… 2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України — Києві з волі українського народу. 3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Европі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації. Українська Національна Революційна Армія, що творитимится на українській землі, боротимися дальше спільно з Союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі. Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава, хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера! Слава Україні! Героям Слава! |
Під час проголошення Акту була присутня прогітлерівська риторика (наприклад: «Слава великому Фюреру!»), що відштовхнуло багатьох патріотів від підтримки цього документу. Через радіостанцію і листівки оунівці квапилися запевнити українське населення, що діють зі схвалення Берліну. Вони добилися від старого, немічного митрополита УГКЦ Андрія Шептицького благословення для Української держави.
Початок репресій серед діячів ОУН
Але реакція офіційного Берліну була зовсім іншою. Фюрер Німеччини Адольф Гітлер заявив, що не може бути навіть мови про незалежність України. Українським націоналістам заявили: «Фюрер – єдиний, хто керує боротьбою. Ми не союзники, а завойовники!». 9 липня 1941 року український уряд Я.Стецька було розігнано. Порозумітися з Гітлером не вдалося. Трохи раніше, в Кракові, гестапо раптово заарештувало С.Бандеру, формально звинувативши його у присвоєнні значних коштів наданих Німеччиною для ОУН на антирадянську боротьбу.
20 серпня 1941 року, на захоплених українських землях, гітлерівці утворили рейхкомісаріат «Україна». Його очолив Еріх Кох. Повороту до незалежності вже не могло бути.
У вересні 1941 року С.Бандеру, Я.Стецька і ще 300 членів ОУН помістили до концтабору. З них – 15 чоловік німці розстріляли, але Бандера і Стецько залишилися в живих. Вони утримувались у таборі «Заксенхаузен» у пристойних умовах. Арештовано було й двох братів С.Бандери. Що стосується ОУН-М, то ця організація не чинила нічого, не узгодженого з німецькою адміністрацією. Від Акту 30 червня вони відмежувались. Їхні «похідні групи» разом з німцями брали участь у штурмі Києва. Київський курінь ОУН-М брав участь у репресіях (у масових розстрілах у Бабиному Яру).
3. Недовга доба культурного відродження в Києві
Культурне відродження в Києві. Олена Теліга
Після захоплення Києва представники ОУН-М розпочали відновлення осередків української культури і освіти (відкривали театри, школи, видавали газету «Українське слово»). Бургомістром Києва був обраний професор історії О.Оглоблин, потім – В.Багазій.
Олена Теліга Олег Ольжич Олександр Оглоблин
Визначна роль у культурному відродженні належала поетесі Олені Телізі.
Історична особа. Олена Теліга
| Олена Іванівна Шовгенева (Теліга)(1906-1942) народилася у Петербурзі(варіант – під Москвою) у інтелігентній родині інженера-гідротехніка. З дитинства захоплювалася російською культурою, зокрема – творами О.С.Пушкіна, що в майбутньому вплине на її заняття поезією. Життя Олени круто змінилося після 1917 року. Не прийнявши Жовтневої революції, її батько Іван Шовгенев переїхав на Україну, до родичів, працював викладачем у Київському політехнікумі. Саме тут, під час навчання у приватній гімназії Києва, Олена вивчила українську мову, захопилася культурою України. У 20-х роках Олена емігрувала до Чехословаччини, де навчалася українській філології у педінституті міста Праги. Тут вона одружилася з кубанським козаком Михайлом Телігою, почала писати українські вірші. У1929 році Олена і Михайло переїхали до Варшави. Жили дуже скрутно. Але Олена мала гарну зовнішність, тому змогла заробляти гроші, працюючи танцівницею у нічних кабаре та топ-моделлю. Пізніше влаштувалася вчителькою молодших класів. У 1939 році вона переїздить до Кракова, де при сприянні свого товариша Олега Ольжича(Кандиби) захоплюється українським інтегральним націоналізмом, вступає до ОУН. Під час війни і окупації УРСР німцями, Олена Теліга (ОУН-М) займається культурним відродженням в окупованому німцями Києві. Не заперечувала проти жорстоких акцій німців, але й сама невдовзі стала їх жертвою. Нацисти знищили осередки української культури, а поетесу розстріляли в Бабиному Яру. |
Олена Теліга вірила в те, що після падіння СРСР вдасться відновити Україну незалежну. У 1941 році, прибувши до Києва, Олена Теліга створює Спілку українських письменників, видає власний журнал «Літаври». Але співробітництво з фашистами принесло згодом гірке розчарування. Фашистські репресії серед діячів ОУН-М
Похідна група Олега Ольжича створює у Києві Українську Національну Раду. У вересні 1941 року її члени зробили спробу відновити Українську державу. Андрій Мельник був оголошений «вождем» українського народу. Але вже у жовтні 1941 року німці розпочали арешти серед ОУН-М. Уся редакція газети «Українське слово» була заарештована, було закрито школи, театри, заборонено журнал «Літаври». Нацистам не потрібно було українське відродження.
У лютому 1942 року багатох мельниківців - І.Рогача, О.Телігу, М.Телігу, В.Багазія, П.Олійника було розстріляно у Бабиному Яру. Олег Ольжич рятується втечею до Львова, але у 1944 році німці його заарештовують. Український поет був закатований гестапівцями під час допиту. У 1944 році було заарештовано і ізольовано у «Заксенхаузені»і Андрія Мельника.
Така була плата за співпрацю з фашистами. Продуктивній діяльності українських націоналістів також заважали постійні конфлікти двох ОУН з неминучими людським жертвами. Гітлерівські спецслужби переконували уряд у ненадійності співпраці з ОУН. Частина мельниківців пішли у глибоке підпілля, частина - зайняли нейтральні позиції.
4. Оунівське підпілля 1941-1942 років
Нова тактика боротьби
Після репресій, розчарування співпраці з фашистською Німеччиною, ОУН-Б, та група О.Ольжича (ОУН-М) з кінця 1941 року переходять на антинімецькі позиції. Але поки що вирішують вдатися до тактики вичікування, поки не буде завершено формування бойових підрозділів ОУН з корінних мешканців різних регіонів України, та доки не буде здійснено тренування цих підрозділів.
І конференція ОУН – Б
| На нелегальній І конференції ОУН-Б у жовтні 1941 року група оунівців(М.Лебідь, Д.Мирон, Л.Климів, В.Кук) визначають нову тактику боротьби: 1. перейти в підпілля й готуватися до майбутньої боротьби; 2. шляхом проникнення своїх людей у підрозділи української допоміжної поліції здійснювати військовий вишкіл(тренування) кадрів; 3. визнати Німеччину окупантом України, але в бої з німецькими військами поки що не вступати; 4. добиватися поширення впливу на населення. Таким чином тактику ОУН можна було назвати підготовчою, вичікувальною. На ІІ конференції ОУН у 1942 році теж зазначається необхідність ретельної підготовки до боротьби «у слушний час», коли Німеччина і СРСР послаблять одне одного у війні. Було утворено ряд бойових підрозділів ОУН з місцевих мешканців у Полтаві, Одесі, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку. Проголошувалися гасла «Смерть Гітлеру!», «Смерть Сталіну!», «Смерть зрадникам України!», «Хай живе вільна Україна!». На жаль, траплялися й антипольські і антиєврейські гасла. |
«Поліська Січ» – перша Українська Повстанська Армія
Більш активно боролися з німецькими фашистами загони ще одного українського повстанця - Тараса Бульби-Боровця, високого і стрункого чоловіка, який швидко розчарувався у співробітництві з окупантами. Загони Бульби - Боровця були сформовані з добровольців Полісся і Волині.
Так, у серпні - вересні 1941 року виникла Українська Повстанська Армія «Поліська Січ», яка боролася як з німецькими нацистами. так і з окремими загонами Червоної Армії.
Т. Бульба - Боровець не був членом ОУН. Він по своїм поглядам був ближче до українських соціал-демократів, співчував ідеям Директорії, мав зв’язки з урядом УНР у вигнанні.
Історична особа. Тарас Бульба – Боровець
| Тарас Дмитрович Боровець (1908-1981) походив родом з Волині (перебувала у складі Польщі). Працював каменярем. З дитинства найбільш за все полюбляв твори Т.Шевченка та М.Гоголя (на честь відомого персонажа повісті Гоголя наш герой і взяв собі псевдонім). Був дуже незадоволений дискримінаційною політикою польського уряду стосовно українців. Декілька разів заарештовувався польськими спецслужбами, в 1934-35 роках ув'язнений у Березі Картузькій. У 1939-41 роках, під час радянської влади, продовжував роботу по організації націоналістичного підпілля на Поліссі й Волині. На початку Великої Вітчизняної війни у 1941 році сформував і очолив партизанську Поліську Січ в місті Олевську. Боровець теж спочатку співпрацював з німцями, але швидко зрозумів, що нацисти діють лише у власних інтересах. Тарас Боровець проголосив Олевську республіку. В лютому 1942 року повстанські загони на чолі з Боровцем діяли в лісах Волині, Полісся, проводячи боротьбу вже як з німецькими окупантами, так і з окремими червоноармійськими загонами. Увійшов у конфлікт з ОУН –Б через неузгодження питання про політичний центр керування УПА. Бандерівці вважали, що керівництво повинна здійснювати ОУН, а Бульба-Боровець — Державний центр Української Народної Республіки в екзилі. Пізніше був заарештований німцями та ув’язнений у концтаборі. Після війни – в еміграції. Член Української радикально-демократичної партії. Помер у США. (З Інтернету) |
Т.Бульба-Боровець, на відміну від ОУН, більш лояльно відносився до різних національних меншин, не відкидав можливості співпраці і з радянськими партизанами у боротьбі проти німців. Так, наприклад, Бульба заключив договір з радянським партизанським загоном на шість місяців; вони здійснили спільний напад на станцію Шепетівка, знищили німецький загін.
Тарас Бульба – Боровець Дмитро Клячківський Роман Шухевич
ОУН-Б створює нову УПА
Через деякий час провідник ОУН-Б Микола Лебідь починає реорганізовувати нечисленні загони С. Качинського і І.Перегійняка у партизанську армію, яку стали також називати УПА (Українська Повстанська Армія).
ЇЇ створення повито легендами. Останнім часом датою утворення УПА називають 14 жовтня 1942 року (день Покрови Святої Богородиці), хоча за думкою провідних істориків ця військова структура виникає лише навесні 1943 року.
УПА налічувала декілька десятків тисяч бійців (бандерівці, частина мельниківців, бульбівців), що діяли в основному на Волині, Поліссі, в Галичині. Очолив УПА Дмитро Клячківський (Клим Савур), а пізніше – Роман Шухевич.
Але ні за чисельністю, ні за дисципліною УПА не відповідала критеріям армійської формації (не мали навіть артилерії, не говорячи вже про моторизовані з’єднання). Це просто були загони озброєних людей партизанського типу. З 1943 року УПА розпочинає воєнні дії як проти радянських військ, так і з польською Армією Крайовою та з німецькими загонами. Роз’єднаність Радянського і Націоналістичного рухів послабила Рух Опору в Україні проти німецьких загарбників.
Лекція 5. Україна в 1943 році
1. Українці на фронтах Великої Вітчизняної війни і початок визволення України від нацистів
Українці у Сталінградській битві
Історична перемога Червоної Армії у Сталінградській битві (17 липня 1942 - 2 лютого 1943 року) поклала початок корінному перелому у ході війни на користь СРСР. В боях на Волзі пліч -о- пліч з воїнами багатьох національностей билися і воїни – українці: В.Глущенко, П.Довженко, М.Чорноголов, Г.Якименко (вони оборонялися в знаменитому «будинку сержанта Павлова» в Сталінграді). Герой Радянського Союзу Михайло Панікахо підбив танк пляшкою з запалювальною сумішшю і загинув смертю героя (його назвали «Сталінградський Данко»). Взагалі, в битві за розгром німецького угрупування фельдмаршала Паулюса, 6 тисяч українців нагороджені орденами і медалями СРСР, 15 воїнів отримали Героя Радянського Союзу.
подвиг Михайла Панікахи (фрагмент діорами) Об’єднання фронтів під Сталінградом (1943)
Спроби визволення України
Під час Сталінградської битви, ще з листопада 1942 року, робилися спроби контрнаступу з метою визволення УРСР.
Війська І гвардійської армії генерала В.Кузнецова першими вступили на українську землю. 18 грудня 1942 року його війська звільнили перший населений пункт – село Півнівка Мілоського району Ворошиловградської області. Зараз тут височить монумент «Україна – визволителям», що символізує співдружність різних народів в боротьбі за справу визволення України.
В лютому 1943 року Червона Армія розгорнула широкий наступ на фронті 1600 км. Воронезький фронт генерала П.Голікова визволив Донбас, а 16 лютого – Харків. Місцеві жителі згадували: «Воїнів, обіймали, цілували. Радощам не було меж…» Але радянські війська, знесилені битвою під Сталінградом, відірвані від тилів, не змогли утримати позиції.
Радянський середній танк Т-34 Німецький важкий танк «Тигр»
19 лютого 1943 року, німці, здійснивши контрудар, зупинили наступ радянських військ. Довелося залишити північно-східні райони Донбасу і Харкова.
Українці у Курській битві
З 5 липня – 23 серпня 1943 року розгорнулася грандіозна битва на Курському виступі, одна з найбільш вирішальних у ІІ Світовій війні.
Радянські війська розгромили 30 дивізій ворога. Особливо відчайдушний бій відбувся під Прохорівкою, в якому брали участь з обох сторін до 1500 танків. Радянські війська перемогли.
Льотчик-винищувач Іван Кожедуб Курська Битва (фото1943 р.)
В битві прославився герой Радянського Союзу лейтенант Микола Прудкий - командир танкового розвідувального підрозділу. Він мужньо оборонявся від німців біля села Красниково, був поранений, але не покинув танку до повної передачі необхідних розвідданих. Згодом помер від ран. Вдячні місцеві жителі спорудили на його честь обеліск. Тричі Герой Радянського Союзу льотчик Іван Кожедуб (родом з Сумщини) під час битви збив 9 ворожих літаків.
30 воїнів України по успішному завершенню Курської битви отримали звання Героя Радянського Союзу. Багато було нагороджено орденами і медалями.
У 1943році змінилася форма Червоної Армії: введені погони, повернені офіцерські звання, що були колись у царській армії.
Визволення Харківщини і Донбасу
Перемога Радянської Армії на Курській дузі дозволила розпочати більш інтенсивне визволення України.
Командир танкового підрозділу М. Прудкий Золота Зірка Героя СРСР Орден О.Невського
У серпні 1943 року війська Івана Конєва і Миколи Ватутіна здійснили Харково - Білгородську військову операцію. Харків було оточено з трьох боків і 23 серпня нарешті визволено назавжди.
За п’ять місяців окупації німці майже повністю спалили місто. Було висаджено в повітря сотні будинків, вивезено багато цінностей (навіть трамвайні рейки, меблі, обладнання магазинів, дрова тощо). У радянському шпиталі фашисти розстріляли 450 людей, 60тисяч кинуто у концтабори, 150 тисяч вивезено рабами до Німеччини. Але після визволення міста зруйноване життя поступово відновлювалося.
Форма солдата та офіцера Радянської Армії з 1943 року Орден Б.Хмельницького
Після Міуської операції, з 13 серпня по 22 вересня 1943 року була проведена Донецька наступально-визвольна операція. Гітлер наголосив на особливому значенні Донбасу, як промислового і сировинного придатку третього рейху. Генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн обороняв Донбас, маючи 540 тисяч солдат, 1100 літаків, велику кількість техніки.
Значну роль у визволенні України зіграли радянські маршали Родіон Малиновський(Піденно-Західний фронт) і Федір Толбухін(Південний фронт).
Історична особа. Родіон Малиновський
| Родіон Якович Малиновський (1898-1967) народився в Одесі. Його мати була простою українською служницею, а батько – одеський поліцмейстер Яким Іванович Бунін - з російських дворян. Разом з матір’ю вони жили дуже скрутно. З дитинства Родіону доводилося багато працювати в наймах у поміщика. Але він встигав і вчитися, самостійно освоїв французьку мову. З початком І Світової війни 16-річний Родіон вмовив солдат взяти його з собою на фронт. Став відважним і влучним кулеметником, заслужив Георгіївський хрест і звання єфрейтора. Пізніше служив у Французькому експедиційному корпусі. У 1919 році повертається в Росію, переходить до Червоної армії, бере участь у розгромі білої армії Колчака. Пізніше закінчив Військову Академію ім. Фрунзе. Воював у складі республіканських військ у Іспанії. Під час Великої Вітчизняної війни командував корпусом, фронтом. Один з найталановитіших командирів Великої Вітчизняної війни. |
Південно-Західний фронт Радянської Армії (командуючий Р.Малиновський) і Південний фронт (командуючий Ф.Толбухін) створили чисельну перевагу над силами противника і активно витісняли його з українських міст, визволяючи один населений пункт за іншим.
Рейхсфюрер СС Г.Гіммлер віддав наказ про знищення усіх матеріальних цінностей при відступі. Німці спалювали міста, села, підривали електростанції, мости, забивали шахти трупами розстріляних, затоплювали їх, руйнували підприємства. Незважаючи на шалені контратаки німців, радянські війська їх потіснили, 8 вересня 1943 року визволили Донецьк (Сталіно) – центр Донбасу. Гітлерівське командування було вимушено віддати наказ про відступ за Дніпро.
Маршал Р.Я.Малиновський Маршал Ф.І.Толбухін Маршал І.С.Конєв
У вересні 1943 року радянські війська провели Чернігівсько - Прип’ятську військову операцію. Центральний фронт під командуванням Костянтина Роккосовського форсував Десну, визволив Чернігів, а Степовий фронт під командуванням Івана Конєва – Полтаву, Суми. В цей період уряд впровадив новий престижний орден – імені Богдана Хмельницького. Також відбулося перейменування фронтів (що визволяли нашу територію) в Українські (І, ІІ, ІІІ і ІV).
2. Битва за Дніпро і падіння «Східного валу»
«Східний вал»
Визволивши промислові центри Донбасу, радянські війська підійшли до Дніпра на всьому 750-км фронті середньої течії річки.
Німці ще з серпня готували оборонні стратегічні рубежі на Дніпрі – «Східний вал». Вони врахували багатоводність, ширину і високий протилежний берег річки. Для будівлі укріплень німці зігнали місцеве населення і перекинули з Західної Європи будівельні спецчастини. Ними було вирубано велика кількість дерев, спалено багато сел на лівому березі Дніпра, що не дати радянським воїнам переправитися. Також, нацисти поповнили власні війська свіжими дивізіями з Північної Італії. Але надії на «Східний вал» не виправдалися.
Битва за Дніпро (вересень-листопад 1943року)
В ніч на 21 вересня 1943 року почалася героїчна епопея – форсування радянськими військами Дніпра. Таку потужну водну перешкоду долали з допомогою понтонів (на цих плавучих мостах переправляли техніку), річкових пароплавів, катерів, барж.
Карта визволення радянськими військами України у 1943 році Форсування Дніпра
В хід йшли також рибальські човни жителів, гумові човни, надувні автомобільні камери, плоти, пусті діжки, стовбури дерев, рятувальні круги і т.д. Нерідко переправа здійснювалася під інтенсивним вогнем противника, багато солдат гинуло. Висадившись на правому березі, бійці здійснювали штурм «Східного валу». Було захоплено 20 плацдармів німців.
Епізоди переправи радянських військ через Дніпро у 1943 році (кадри з фільму «Визволення»)
У вересні – грудні 1943 року силами трьох фронтів була проведена широкомасштабна Нижньодніпровська наступальна операція