Підстави та межі господарсько-правової відповідальності

Господарсько-правова відповідальність настає лише за наявності відповідних підстав. Розрізняють юридичні та фактичні підстави господарсько-правової від­повідальності.

Юридичні підстави - той правовий документ, що характеризує певну по­ведінку суб'єкта господарювання як протиправну і передбачає за неї форму і розмір відповідальності: такими підставами в господарському праві є закон і договір.

Фактичні підстави - це ті життєві ситуації, що характеризуються законом або договором як неправомірні. Такі ситуації іменуються складом господарського правопорушення.

Своєрідність господарсько-правової відповідальності полягає в тому, що склад об'єктивної сторони господарського правопорушення залежить від виду такої від­повідальності. Особливості притаманні й суб'єктивній стороні правопорушення (зокрема вині).

Згідно положень ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення в сфері господарювання [3].

Під правопорушенням, яке є підставою для господарсько-правової відповідальності, слід розуміти порушення учасником господарських відносин норм законів (підзаконних нормативних актів), що регулюють господарські відносини, або порушення умов договору при виконанні взятих на себе зобов'язань [45, с. 151].

Таким чином, господарське правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушує суб'єктивні права іншого учасника відносин, або третіх осіб [73, с. 277].

Отже, поняттям правопорушення у сфері господарювання охоплюється будь-яка невідповідність поведінки учасника господарських відносин обов'язкам, покладеним на нього господарським зобов'язанням або актами законодавства. Отже, правопорушення у сфері господарювання може бути за своєю сутністю і порушенням зобов'язання (ст. 610 ЦК України), і адміністративним правопорушенням [2].

Господарські правопорушення можна класифікувати за видами, і систематизувати в окремі групи за певними критеріями.

Так, залежно від юридичної підстави (тобто які юридичні норми порушені) розрізняються договірні та позадоговірні правопорушення.

У свою чергу, договірні правопорушення поділяються на:

правопорушення на стадії виникнення договорів: порушення строків укладання договорів; процедури врегулювання розбіжностей, що виникають при їх укладанні; укладання договорів, які суперечать вимогам закону, цілям діяльності юридичної особи або укладання договорів із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства;

порушення строків виконання договірних та інших господарських зобов'язань щодо поставки продукції, а також товарів (найпоширеніші в господарській практиці), перевезення вантажів, виконання робіт та ін. Прострочення виконання зобов'язання загалом тягне за собою сплату боржником визначеної законом чи договором неустойки, штрафу, пені;

порушення господарських зобов'язань щодо якості поставленої продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг;

порушення державної дисципліни цін, пов'язані з виконанням договорів. Закон України від 3 грудня 1990 р. «Про ціни і ціноутворення» [7] передбачає, що в разі порушення підприємством ціни (при реалізації за договором продукції) надлишково одержана сума підлягає вилученню в доход відповідного бюджету;

порушення в сфері кредитних та розрахункових відносин, пов'язані з виконанням господарських договорів;

порушення господарських зобов'язань щодо перевезень вантажів: зобов'язань із планів перевезень (не подача перевізних засобів, непред'явлення вантажів до перевезення); простій транспортних засобів під навантаженням і розвантаженням понад встановлені терміни; втрата, нестача, пошкодження вантажу; прострочення доставки вантажу тощо.

Предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні правопорушення:

порушення антимонопольного законодавства (зловживання господарюючим суб'єктом своїм домінуючим становищем на ринку;

обмеження або припинення виробництва, вилучення з обігу товарів для створення, чи підтримання дефіциту, нав'язування контрагентам таких умов договорів, які ставлять їх у нерівне положення, або не стосуються цього виду договорів);

порушення прав власника як поєднаних, так і не поєднаних із позбавленням прав володіння [73, с. 278-279] тощо.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ст.218 ГК України) [3].

Загалом, як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це, по-перше, нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб'єктів господарських відносин [73, с. 281].

Другою правовою підставою є господарська правосуб'єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора). Сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності цього виду можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи незалежно від форми власності майна, організаційно-правових форм, тобто особи, що мають право звертатися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів [45, с. 151].

Третя підстава називається юридико-фактичною. Це протиправні дії або бездіяльність особи - господарського правопорушника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.

Межі господарсько-правової відповідальності, а також випадки зменшення розміру та звільнення від відповідальності встановлюються ГК, ЦК, іншими законами України.

Межі господарсько-правової відповідальності визначено у ст. 219 ГК України, відповідно якої „за невиконання або неналежне виконання господарських зобов‘язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Засновники суб‘єкта господарювання не відповідають за зобов‘язаннями цього суб‘єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб‘єкта [3].

У разі, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин” (ст. 219 ГК України) [3].

Оскільки підприємство є юридичною особою, то на нього поширюються положення ст. 96 ЦК України [2] про відповідальність юридичних осіб. А відповідно до частин 2 та 3 ст. 128 ГК України громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов‘язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється [3].

Аналогічне положення закріплено частиною 1 ст. 52 ЦК України – фізична особа – підприємець відповідає за зобов‘язаннями, пов`язаними з його підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення [2].

Як було зазначено вище, відповідальністю є застосування до правопорушника встановлених законом або договором санкцій, внаслідок чого він зазнає майнових втрат.

До порушників господарських зобов`язань застосовуються господарсько-правові санкції. Господарсько-правові санкції - це негативний економічний вплив на правопорушника, щоб стимулювати його виконати зобов'язання. Цю відповідальність застосовують лише в правовій формі, якою є передбачені законом або договором майнові (економічні за змістом) санкції.

Види господарсько-правової відповідальності розрізняють залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм у теорії господарського права розрізняють: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції; конфіскація; господарсько-адміністративні штрафи; планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції; господарсько-організаційні санкції.

Висновки з 3 питання.

Господарсько-правова відповідальність настає лише за наявності відповідних підстав. Розрізняють юридичні та фактичні підстави господарсько-правової від­повідальності.

Юридичні підстави - той правовий документ, що характеризує певну по­ведінку суб'єкта господарювання як протиправну і передбачає за неї форму і розмір відповідальності: такими підставами в господарському праві є закон і договір.

Фактичні підстави - це ті життєві ситуації, що характеризуються законом або договором як неправомірні. Такі ситуації іменуються складом господарського правопорушення.

Своєрідність господарсько-правової відповідальності полягає в тому, що склад об'єктивної сторони господарського правопорушення залежить від виду такої від­повідальності. Особливості притаманні й суб'єктивній стороні правопорушення (зокрема вині).

Межі господарсько-правової відповідальності визначено у ст. 219 ГК України, відповідно якої „за невиконання або неналежне виконання господарських зобов‘язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Засновники суб‘єкта господарювання не відповідають за зобов‘язаннями цього суб‘єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб‘єкта.