Визначення та ознаки господарського зобов’язання.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським зобов’язанням визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку [3].

У контексті вказаного варто зазначити, що ч. 1 ст. 173 ГК України в буквальному розумінні передбачає, що зміст зобов'язання вичерпується однією дією (утриманням від дій), а управнена сторона не несе ніяких обов'язків щодо зобов'язаної сторони. Однак за своєю сутністю і спрямованістю ця норма, як й інші норми зобов'язального права, що містяться у Господарському кодексі, призначена для регулювання всієї сукупності господарських зобов'язань у їх різноманітності. Адже зміст господарських зобов'язальних відносин у реальній економіці набагато складніший і, як правило, охоплює не одну, а комплекс дій, спрямованих на досягнення єдиного економічного результату (поставка партій продукції, виконання інноваційних робіт, будівельний підряд, а також сплата грошей тощо). Тобто конкретні господарські зобов'язальні правовідносини у переважній більшості випадків поєднує декілька передбачених ч. 1 ст. 173 ГК України господарських зобов'язань, пов'язаних між собою за змістом і підставою виникнення [3].

Отже, господарські зобов'язальні правовідношення у переважній більшості випад­ків поєднують декілька «атомарних» господарських зо­бов'язань, пов'язаних між собою за змістом і підставою виникнення. Крім того, такі «ато­марні» зобов'язання часто взаємоспрямовані: управнена сторона в одному з них є зобов'я­заною в іншому, і навпаки. Зокрема, це стосується зобов'язань, що виникають з двосторон­ніх договорів. А таких договорів у економіці переважна більшість. Так, у зобов'язанні по­ставки постачальник — зобов'язана сторона; він зобов'язується поставити покупцеві товар в обумовлені строки. А покупець — управнена сторона має право вимагати від постачальника виконання цього обов'язку. Водночас покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму, тобто стає стороною зобов'язаною, а постачальник, відповідно, управненою [60, с. 307].

Інтереси управненої і зобов'язаної сторін у господарському зобов'язанні не суперечать одні одним. Вони підпорядковані меті досягнення єдиного економічного результату і мають реалізовуватися у межах встановленого правового господарського порядку з додержанням вимог законодавства. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України) [3]. Отже, сторонами зобов'язальних відносин є: зобов'язана сторона (у тому числі боржник) і управнена сторона (у тому числі кредитор).

Змістом господарського зобов'язання є дії господарського чи управлінсько-господарського характеру, які на вимогу управненої сторони має виконати чи від вчинення яких має утриматись зобов'язана сторона. При цьому сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше [54]. Таким чином під змістом господарського зобов'язання розуміється сукупність суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників господарських правовідносин.

Нарешті необхідно також звернути увагу на те, що ч. 3 ст. 173 ГК України відображає диспозитивний (у межах законодавства) характер норм, що регулюють господарські зобов'язання, зокрема закріплює право сторін на зміну (конкретизацію або розширення) змісту останнього у процесі його виконання за взаємною згодою.

З вказаного вище випливають наступні суттєві ознаки господарського зобов'язання.

1. Особливий суб'єктний склад учасників господарського зобов'язання. Господарське зобов'язання виникає між суб'єктом господарювання й іншим учасником відносин у сфері господарювання. При цьому, згідно з ч. 1 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством [3]. Відповідно ж до ст. 2 цього кодексу учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності [Там само].

При цьому, суб'єкти господарського зобов'язання — зобов'язана сторона і управнена сторона — це не лише боржник і кредитор, які традиційно характерні для цивільно-правових (майново-господарських — за ГК) зобов'язань, а й суб'єкти організаційно-господарських повноважень;

2. Особлива сфера суспільних відносин, в якій виникають господарські зобов'язання — сфера господарювання. З цього приводу у ст. 3 ГК України визначено, що сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структур ними підрозділами[3].

Виходячи ж з того, що поняття „господарювання” і „господарська діяльність” у ГК України фактично ототожнюються, слід вказати, що згідно положень ч. 1 тієї ж статті під господарською діяльністю у цьому кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність [3].

3. Особливі підстави виникнення господарських зобов'язань. Так, господарське зобов'язання виникає безпосередньо з підстав, передбачених ГК України. Ці підстави визначено у ст. 174 цього кодексу, на відміну від інших, наприклад, суто цивільних зобов’язань, підставою яких є юридичні факти, визначені у ст. 11 ЦК України [2].

4. Особливий характер дій, що їх зобов'язаний вчинити (або утриматися від певних дій) один суб'єкт на користь іншого. Це дії господарського чи управлінсько-господарського характеру. Господарський характер дій зобов'язаної сторони полягає у виконанні робіт, наданні послуг, передачі майна, сплати грошей, наданні інформації тощо чи утриманні від таких дій. Управлінсько-господарський характер дій може проявлятися, зокрема у прийнятті рішення про створення суб'єкта господарювання, поданні визначено­го законом комплекту документів для реєстрації такого суб'єкта господарювання, отриманні ліцензій та інших дозволів, затвердженні інвестиційного проекту бу­дівництва, укладенні договору, його пролонгації та ін. [42, с. 266-267].

5. Особливі підстави зміни та припинення господарських зобов'язань, визначені у ГК України.

Висновки з 2 питання.

Отже, на відміну від цивільно-правового господарське зобов'язання має такі специфічні риси:

по-перше, відрізняється суб'єктний склад, оскільки цивільне зобов'язання припускає участь суб'єктів, які характеризуються юридичною рівністю та автономією волі, а в господарських відносинах автономія волі ослаблена впливом держави, що захищає публічні інтереси;

по-друге, особлива сфера суспільних відносин, в якій виникають господарські зобов'язання — сфера господарювання;

по-третє, на умови господарських зобов'язань має більший вплив «ділова практикам, що певним чином уніфікує ці умови, а також міжнародне приватне право;

по-четверте, держава стимулює певні дії підприємців через введення економічних пільг, квот тощо;

по-п’яте, на дії господарюючих суб'єктів має вплив введення ліцензування, митного та валютного контролю тощо.