Суспільний характер орфоепічних норм

Дотримання орфоепічних норм удосконалює мову як засіб спілкування, сприяє витонченості, стрункості мови, полегшує обмін думками, допомагає уникати непорозумінь у мовленні, усувати їх. Знання орфоепічних норм забезпечує чітке логічне оформлення думки і мовне її вираження.

Досконале володіння нормами літературної вимови необхідне промовцю для успішного виступу перед великою аудиторією. Вимова оратора відрізняється від звичайної повсякденної більшою старанністю, строгішою нормативністю, що виявляється в уникненні регіональних особливостей, подоланні особистих мовних вад.

Виступ перед аудиторією потребує такої вимови, яка була б дохідливою, ненав’язливою, добре сприймалася на слух і не заважала засвоєнню змісту. Якщо в оратора правильна вимова, то увага слухачів буде спрямована на зміст сказаного, а не на розпізнавання слів.

Однак навіть людина з бездоганною літературною вимовою та дикцією може не справитися з виголошенням чогось. Це пояснюється тим, що деякі сполучення звуків і окремі звуки, коли часто повторюються, стають неприємними для слуху, втомлюють слухачів, наприклад, збіг кількох приголосних, повтор однакових слів або однакових їх закінчень.

Милозвучність досягається чергуванням у мовленні голосних і приголосних звуків, односкладових і багатоскладових слів, коротких і довгих речень, зміною звукового складу слова без порушення його значення тощо.

Одним із важливих засобів створення милозвучності є позиційне чергування звуків [у]-[в]та [і]-[й], фонетичні варіанти повнозначних та службових слів на зразок унаслідок – внаслідок, йти – іти, імла – мла,
з – зі – із, над – наді. Звуком [і] завжди починається речення, а звуком [у] тоді, коли далі йде приголосний. Між приголосними вимовляються і пишуться [у], [і] (потім у день чи два, так і так), між голосними – [в], [й] (взяла в оренду, заява й акт). Після приголосного перед голосним вживається здебільшого [й], [в], а після голосного перед приголосним – [і], [у]. Якщо між словами робиться пауза, то на стику їх вимовляються голосні [у], [і] (Сонце сходило і оглядало землю). Ці звуки чергуються у словах, якщо не змінюють їх значення (ймовірний – імовірний, йти - іти, влаштовувати – улаштовувати, впродовж - упродовж). Немає чергування при зіставленні понять (батьки і діти), при зміні значення слів (вклад і уклад), у словах лише з [в] або з [у] (взаємини, власник, указ, установа).

Рекомендована література

Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. – К., 2002. – С. 29-35.

Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992. – С. 216-222.

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С. 13-18.

Погиба Л.Г., Грибіниченко Т.О., Баган М.П. Складання ділов. паперів. – К., 2002. – С.5-9.

Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль, 2000. – С. 20-24.

Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 34-36.

Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К., 2002. – С. 77-80.

Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1969. – С. 370-401.