Словник основних понять і термінів

Аутогенне тренування (від грецьких слів autos — сам, ugenos - рід) – «тренування, що самопороджує», в його основі лежить застосування спеціальних формул самонавіювання, які дозволяють впливати на процеси, що відбуваються в організмі, в тому числі й ті, які не піддаються контролю свідомості у звичайних умовах.

Агнозія – причиною є органічне ураження головного мозку (інцефаліт).

Агресивна поведінка – специфічна форма дій людини, яка характеризується демонстрацією переваг у силі або застосуванням сили по відношенню до іншої людини чи групи людей, яким суб'єкт прагне причинити збитки.

Агресія – індивідуальна чи групова поведінка, дія, спрямована на нанесення фізичної чи психологічної шкоди, образи або на знищення іншої людини чи групи людей.

Адаптація (лат. adaptare - пристосовувати) – це активна системна відповідь функцій організму, спрямована на підтримку гомеостазу (внутрішньої сталості) та створення адекватної врегульованої програми.

Активність – 1) властивість організму і психіки (фізична і психічна); 2)властивість особистості.

Акцентуації характеру – це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилюються, внаслідок чого виявляється вразливість щодо психогенних впливів.

Аналіз опору – передбачає висвітлення всього, що перешкоджає процесові психотерапії, та усвідомленню справжніх проблем.

Андрогінія – інтеграція жіночого емоційно-експресивного стилю з чоловічим інструментальним стилем діяльності, свобода тілесних експресій і переваг позбавлення жорсткого диктату статевих ролей.

Арт-терапія – відображає процес інтеграції трьох самостійних напрямів – медичного, соціального та педагогічного – і виявляється в застосуванні художньої творчості як лікувального, відволікаючого та гармонійного фактору.

Астенія – нервово-психічна слабкість, що виявляється в підвищеній стомлюваності, виснаженні, зниженні порогів відчуттів, нестійкості настрою, порушенні сну.

Аутичне мислення – відрив від реальної дійсності, занурення в світ уяви, фантастичних переживань.

Біологічний зворотний зв'язок (БЗС) – в основу покладені різні інструментальні прийоми реалізації зворотного зв'язка, дозволяє навчитися свідомому контролю й довільному впливу на ряд неусвідомлюваних процесів (функцій) в організмі (біоелектрична активність мозку, серцевий ритм, показники температури тіла, тиск крові, м'язова релаксація й ін.).

Валеологія – комплексна наука про здоров'я, яка вивчає фізіологічні та психологічні можливості людини, закономірності їх розвитку, а також способи вдосконалення з метою зміцнення фізичного, психічного та соціального здоров'я.

Галюцинації (від лат. - «марення») – патологічне порушення, що полягає у сприйнятті об'єктів, котрі в даний момент не діють на відповідні органи почуттів.

Гендер – у психології – соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої люди дають визначення понятгям «чоловік» і «жінка». Оскільки стать (sex) є біологічною категорією, соціальні психологи часто посилаються на ті гендерні розмежування, що обґрунтовані біологічно, як на «статеві».

Гендерна роль – це набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок.

Дезадаптація – порушення адаптаційних процесів особистості.

Депресія (від лат. depressio - пригнічення) – це афективний стан, що характеризується негативним емоційним станом, зміною мотиваційної сфери, когнітивних порушень і загальною пасивністю поведінки.

Депривація – втрата чогось через недостатнє задоволення певної важливої потреби. Види: емоційна, сенсорна, соціальна, психічна.

Деструктивність – подолання відчуття неповноцінності шляхом знищення, підкорення або приниження інших.

Духовне здоров'я – багатством світу особистості, знанням і сприйняттям духовної культури (цінностей науки, освіти, мистецтва, релігії, моралі, етики тощо.), охоплює рівень свідомості, особливості світогляду, життєвої самоідентифікації, ставлення до сенсу життя, оцінку власних здібностей і можливостей їх реалізації відповідно до індивідуальної ментальності.

Едіпів комплекс — це сукупність психічних процесів, що, згідно з психоаналізом, формуються у хлопчиків унаслідок витіснення в ранньому дитинстві потягу до матері і відповідно ворожості до батька (як до суперника).

Екстремальні стани – це стани, яким притаманна надмірна нервово-емоційна напруга, що супроводжується виснаженням механізмів адаптації.

Емоції – особливий вид психічних станів, які відображають ставлення до навколишнього світу, до інших людей, до самого себе та до результатів діяльності.

Емпатія – співпереживання, розуміння почуттів, що переживає інша людина, і відповідне виявлення своїх почуттів.

Життєвий стиль — засіб досягнення мети.

Залежність (у широкому розумінні слова) – це та або інша форма рабства, що обмежує можливості людини і зменшує її схильність до саморозвитку.

Здоров'я – це стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних вад.

Здоровий спосіб життя – це активна діяльність людей, спрямована на збереження й покращення здоров'я.

Ігрова терапія – керується тим, що гра є природним засобом для самозображення дитини. Вона дає дитині нагоду «обіграти» її почуття й конфлікти.

Ідеомоторне тренування (IT) – полягає у свідомому активному уявленні техніки рухів. Інконґруентність – напруження, тривога. Проявляється в виразах «я не можу прийняти рішення», «я не знаю чого хочу», «я ніколи не зможу зупинитись на чомусь визначеному».

Інтерес – форма вияву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності та сприяє ознайомленню з новими фактами дійсності.

Інтерпретація – полягає в позначенні того чи іншого явища, його психоаналітичному тлумаченні та «перекладі» на побутову мову клієнта.

Інтроекція – вкидання, включення індивідом у свою психіку поглядів, думок тощо інших людей без розрізнення ним власних і чужих уявлень.

Іпохондрія – перебільшення небезпеки захворювання.

Клінічна психологія – спеціальність, що має міжгалузевий характер та бере участь у розв'язанні комплексу задач у системі охорони здоров'я, народної освіти, соціальної допомоги населенню.

Когнітивна психотерапія – ґрунтується на відпрацьовуванні оптимальних прийомів оцінювання й самооцінювання поведінкових стереотипів.

Конформність – абсолютне підпорядкування соціальним нормам, що регулюють поведінку, через що людина стає такою, як всі інші, поводиться загальноприйнято.

Копінг – це постійно змінювані когнітивні й поведінкові зусилля, докладені людиною для того, щоб подолати специфічні зовнішні і/або внутрішні вимоги, які оцінюються як надмірні (такі, що напружують) або перевищуючі ресурси людини.

Маскуліннісгь і фемінінність (від лат. maskulinus -чоловічий, femininus - жіночий) – нормативні уявлення про соматичні, психічні та поведінкові властивості, характерні для чоловіків і жінок.

Медитація – походить від латинського meditatio – «зосередженість», метод самозаглиблення, що у клінічній психології найчастіше позбавлений релігійних коренів, його також застосовують як процес знаходження самості.

Медична антропологія спрямована на проведення кроскультурних досліджень із питань здоров'я й хвороби.

Медична психологія – галузь психології, що вивчає психологічні аспекти діяльності лікаря та особливості хворого.

Метод – шлях наукового пізнання, засіб, за допомогою якого пізнається предмет науки.

Музикотерапія - вплив музики на психіку і соматику (від грецького «soma» - тіло).

Навичка – усталений спосіб виконання дій, сформований у результаті багаторазових повторень; характеризується великим ступенем засвоєння і відсутністю поелементної свідомої регуляції і контролю (навички рухові, інтелектуальні, перцептивні.).

Навіюваність – ступінь сприйнятливості до навіювання, що визначається суб'єктивною готовністю піддатися і підкоритися навіюваній дії.

Нав'язливі стани – мимовільно, раптово виявлені у свідомості обтяжуючі думки, уявлення або збудження до дії, що сприймаються людиною як чужі, емоційно неприємні.

Наслідування – копіювання будь-якого прикладу, взірця. Відтворення дій, ідеалів, рис характеру, творчої манери інших осіб.

Невроз – психогенний (як правило, конфліктогенний) розлад, що виникає в результаті порушення особливо значущих життєвих стосунків людини й виражається в специфічних клінічних феноменах за умови відсутності психотичних явищ.

Невропатія – порушення емоційно-вольової сфери, зумовлене нестійкістю регуляції вегетативних функцій.

Неконгруентність – розбіжності між усвідомленням, досвідом і повідомленням про досвід.

Нервова анорексія – формується патологічна потреба у голодуванні.

Підкріплення – будь-який стимул, що збільшує ймовірність певної реакції, фактор розвитку дитини, котрий виявляється у винагороді, схваленні, позитивній оцінці.

Превенція – профілактика (запобігання, охорона), що стосується попередження деструктивної поведінки, алкоголізму, наркоманії, СНІДу, хибного способу життя, небажаних психічних чи соматичних розладів.

Прогноз – це передбачення подальшого розвитку особистості за умови своєчасної корекції та за відсутності такої.

Проективний малюнок – це метод, що ґрунтується на теорії психомоторного зв'язку. Будь-яке уявлення (думка, образ), що виникає в психіці, закінчується рухом.

Професійна адаптація – це процес встановлення (відновлення) і підтримки динамічної рівноваги в системі «суб'єкт праці - професійне середовище».

Психічна реабілітація – система медико-психологічних, педагогічних, соціальних заходів, спрямованих на відновлення, корекцію чи компенсацію порушення психічних функцій, станів, особистісного чи соціально-трудового статусу особи, яка перенесла травму чи захворювання.

Психічне здоров'я – повноцінний розвиток і злагоджена робота всіх психічних функцій. Стан душевного благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і що забезпечує адекватну до умов навколишньої дійсності регуляцію поведінки, діяльності; внутрішній стан людини, який забезпечує адекватну дійсності регуляцію поведінки; самовиховання особистості, яке має складну будову; індивідуальні характеристики психічних процесів і властивостей людини - особливості мислення, характеру, психоемоційного типу (зокрема збудженість, емоційність, чутливість), які зумовлюють силу і швидкість реакцій на подразники та життєві ситуації, рівень стресу, вірогідність афектів, уявлення почуття тощо.

Психічне саморегулювання – це свідомий вплив людини на властиві їй психічні явища (процеси, стани, властивості), виконувану діяльність, власну поведінку з метою підтримки (збереження) або зміни характеру їхнього протікання (функціонування).

Психоаналіз – грунтується на принципі визначального впливу минулого досвіду на формування світовідчуття, певної манери поведінки людини, її внутрішніх і зовнішніх проблем.

Психогігієна – наука про шляхи збереження й зміцнення психічного здоров'я – має особливе значення у зв'язку з психоемоційними чинниками в діяльності людини та розвитком захворювань, ускладненням міжособистісних взаємин на виробництві й у побуті; наука, що вивчає проблему психічного здоров'я та впливу на нього різноманітних чинників навколишнього середовища й розробляє заходи, спрямовані на збереження та зміцнення психічного здоров'я з метою забезпечення гармонічного психічного і духовного розвитку особистості.

Психогігієна спорту – одна з галузей медичної психології, що вивчає умови й передумови, розробляє та здійснює заходи, спрямовані на збереження та зміцнення забезпечення психічного здоров'я спортсменів.

Психокорекційний тренінг – тренінг, спрямований на корекцію психічних процесів, формування певних якостей і здібностей особистості.

Психологічна адаптація – це процес взаємодії особистості із середовищем, в якому особистість повинна враховувати особливості середовища для здійснення своїх потреб.

Психологічна корекція – це тактовне втручання у процеси психічного і особистісного розвитку людини з метою виправлення відхилень у цих процесах.

Психологічна терапія та реабілітація – це система спеціальних психологічних методів оздоровчого впливу на людину для нормалізації її психічного стану - під час перебування у важкому стресі, при психогеніях (непатологічних станах психіки).

Психологічне здоров'я – динамічний стан суб'єктивного внутрішнього благополуччя особистості, до якого вона прагне на будь-якому етапі свого розвитку, дозволяє їй вільно (без внутрішніх перешкод) актуалізувати свої індивідуальні та психологічно-вікові можливості.

Психологічний (емоційний, другосиі пальний) стрес – це той різновид континуума стресових станів, що значною мірою варто віднести до негативних і позитивних почуттів та емоцій.

Психологічний експеримент – це спосіб чуттєво-предметної діяльності в науці, метод пізнання психічної реальності.

Психологія здоров'я – це наука про психологічні причини здоров'я, про методи і засоби його розвитку, зміцнення та збереження.

Психопатії – патологічний, психічний стан особистості, який характеризується дисгармонійністю.

Психорегулююче тренування (ПРТ) – є варіантом аутогенного тренування, адаптованго до умов занять спортом. Рекомендується людям, які добре володіють релаксацією м'язів, практично здоровим, приділяють велику увагу розвитку координації рухів.

Психотерапія – вид психологічної допомоги, зорієнтований на розв'язання глибинних особистісних проблем людини, що визначають більшість її життєвих труднощів і конфліктів.

Релаксація (від лат. relaxation - зменшення напруги, послаблення) – стан спокою і розслаблення, що виникає у суб'єкта внаслідок зняття напруги, після сильних переживань або фізичних зусиль.

Рефлексія – здатність людини до самопізнання, вміння аналізувати свої власні дії, вчинки, мотиви й зіставляти їх із суспільно значущими цінностями, а також з діями та вчинками інших людей.

Самоактуалізація (від лат. actualis-дійсний, справжній) – прагнення людини до найбільш повного, по можливості, прояву і розвитку своїх особистісних можливостей.

Самонавіювання – психічний вплив людини на саму себе, процес вироблення в себе нових установок, психічних станів шляхом повторення собі словесних формул чи викликання яскравих уявлень.

Самооцінка – оцінка суб'єктом самого себе, своїх можливостей, досягнень, якостей порівняно з іншими людьми.

Самопереконання – це процес доведення собі необхідності розвитку окремих якостей чи властивостей особистості, необхідності певних дій для досягнення власного вдосконалення або мети діяльності.

Саморегуляція (від лат. regulare - приводити в порядок, налагоджувати) – свідомо-вольове керування внутрішніми процесами власної психіки, що дозволяють дати «вихід почуттю» у формі, що не ображає інших, а також цілеспрямовано впливати на зміну свого емоційного стану.

Самоспостереження – інтроспекція-погляд на самого себе.

Соціальна медицина — наука, що вивчає вплив чинників соціального середовища на здоров'я населення і обґрунтовує засоби впливу шляхом оптимізації охорони здоров'я та медичної допомоги.

Соціальне здоров'я – характеризується рівнем соціалізації особистості, ставленням до норм і правил, прийнятих у суспільстві, соціальними зв'язками з людьми і соціальними інститутами, набутим соціальним статусом та прагненням до його підвищення у межах діючих законів і моральних традицій, джерелами і рівнем доходів і витрат тощо.

Соціально-педагогічна реабілітація (rehabilitatio - пізньо лат., відновлення) – комплекс психолого-педагогічних умов і заходів, спрямованих на відновлення в дітей з функціональними відхиленнями максимальної самостійності в житті й у різних видах діяльності.

Соціально-психологічна профілактика – система заходів, спрямованих на охорону психічного здоров'я; попередження неблагополучия в розвитку людини, групи, суспільства; створення психологічних умов, сприятливих для цього розвитку.

Соціально-психологічний тренінг – тренінг, спрямований на розвиток комунікативних здібностей, міжособистісних стосунків, уміння встановлювати й розвивати взаємини тощо.

Страх – емоція, що виникає за умови небезпеки біологічному і соціальному існуванню індивіда, спрямована на джерело реальної чи уявлюваної небезпеки.

Стрес – стан організму, що виникає у відповідь на дію несприятливих зовнішніх чи внутрішніх факторів.

Стресостійкість - це захист фізичного й психічного здоров'я індивіда від впливу чинників стресу.

Сублімація – перетворює енергію збуджень на культурно визнані форми; раціоналізація є пізнішим перетлумаченням подій (атрибуцією) з метою прийнятного обгрунтування.

Тривога – емоційний стан, що виникає в ситуації невизначеної безпеки і проявляється в очікуванні неблагополучного розвитку подій.

Тривожність – схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги.

Фізичне (соматичне) здоров'я – це природний стан організму, що забезпечує нормальне функціонування всіх органів і систем людини. Якщо добре працюють всі органи і системи, то весь організм правильно функціонує, фізично розвивається; характеризується особливостями анатомічної будови тіла, рівнем фізичного розвитку органів і систем організму, якості фізіологічних функцій у різних умовах довкілля, під час спокою та руху.

Фобії (від гр. - «страх») – нав'язливі неадекватні хвилювання жахів конкретного змісту, що охоплюють суб'єкта у визначенній (фобічній) обстановці і, супроводжуючись вегетативними дисфункціями (серцебиття, рясного поту тощо).