Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема 7.Теоретико-методологічні основи психології здоров’я.






Нині, як у нашій країні, так і за кордоном, формується науковий напрям Психологія здоров’я. У 70-х роках минулого століття саме цей термін було запропоновано для окреслення нової сфери застосування психології. Термін отримав загальне визнання, і його прийняття стало чимось більшим, ніж просто виділення певної сфери застосування психології. Відбулася зміна орієнтації, перенесення акценту з хвороби на здоров’я і його детермінанти. Назва, запропонована Д. Матараццо, є загальноприйнятою і цитованою у текстах. Що стосуються самого поняття психології здоров’я, то в цілому воно має таке визначення: психологія здоров’я – це цілісність специфічного, освітнього, наукового та професійного внеску психології як дисципліни в промоцію і підтримку здоров’я, запобігання та лікування хвороб, розпізнавання етіологічних й діагностичних корелятів здоров’я, хвороби і подібних дисфункцій, а також внесок до аналізу та оптимізації системи охорони здоров’я і формування оздоровчої політики. Наведена дефініція визначає психологію здоров’я як сферу різного типу діяльності психологів у галузі здоров’я і хвороби, однаковою мірою як освітньої, що полягає у поширенні психологічних знань, так і наукової, що спрямована на збільшення цих знань, а також професійної, тобто їх використання.

Значно простіше пояснює предмет психології здоров’я Ш. Тейлор (Shelley Taylor) в одному з перших підручників із психології здоров’я (1986): психологія здоров’я є галуззю психології, що вивчає вплив психологічних чинників на спроможність людей залишатися здоровими, окреслює їх значення в появі хвороб, а також їхню роль у формуванні поведінки людей під час хвороби. Загальноприйнятого визначення психології здоров’я поки що немає. Зазначимо лише, що до цього поняття неодноразово зверталися такі сучасні дослідники, як В. Ананьєв, Н. Водоп’янова, І. Галецька, І. Гурвич, О. Корнієнко, Г. Ложкін, С. Максименко, Н. Максимова, К. Мілютіна, Г. Никифоров, В. Носков, В. Піскун, Т. Сосновський, М. Тимофієва, О. Двіжона, Н. Шевченко та ін. Наведемо окремі, відмінні й взаємодоповнюючі до вищеназваних точки зору щодо визначення поняття психології здоров’я.

Психологія здоров’я − це галузь психологічної науки, предметом якої є вивчення психологічних причин, методів і засобів збереження, зміцнення і розвитку здоров’я людини.

Психологія здоров’я – це міждисциплінарна область дослідницької і практичної діяльності, що займається підвищенням загального рівня здоров’я населення (попередження хвороб (профілактика), продовження, життя, поліпшення самопочуття) за допомогою соціальних заходів або за допомогою впливу на систему охорони здоров’я в цілому.

Психологія здоров’я – це комплекс специфічних освітніх, наукових і професійних основ психології як наукової дисципліни, яка спрямована на збереження і підтримку здоров’я, попередження та лікування хвороб, ідентифікацію етіологічних і діагностичних корелятів здоров’я, хвороби та пов’язаних із нею дисфункцій, а також аналіз і покращення системи охорони здоров’я та формування стратегії (політики) здоров’я.

Психологія здоров’я – сукупність базових знань із психології, які допоможуть віднайти застосування для розуміння здоров’я і хвороби. Психологія здоров’я – галузь науки, яка включає в себе теорію і практику попередження різних психосоматичних та психологічних захворювань; заходи із корекції індивідуального розвитку й адаптації до умов (вимог) соціального життя; створення умов для реалізації потенційних можливостей людини, її задоволеності життям і надання психологічної допомоги під час завершення життєвого шляху.

Психологія здоров’я – міждисциплінарна галузь психологічних знань про причини захворювань, фактори здоров’я, умови розвитку індивідуальності протягом усього життєвого шляху людини.

Психологія здоров’я – це наука про психологічні причини здоров’я, про методи і засоби його збереження, зміцнення та розвитку. Психологія здоров’я включає практику підтримки здоров’я людини від її зачаття до смерті. Сучасна практична психологія наблизилася до розуміння необхідності вирішення завдань психологічного супроводу людини протягом усього життєвого шляху, і з цієї точки зору психологія здоров’я – наука про психологічне забезпечення здоров’я людини протягом усього її життєвого шляху. Психологію здоров’я можна визначити у вузькому і широкому сенсі. Вузьке визначення − приватна психологічна дисципліна, що займається: 1) профілактикою та охороною здоров’я; 2) запобіганням хворобам; 3) виявленням форм поведінки, що підвищують ризик захворювання; 4) удосконаленням системи охорони здоров’я. Широке визначення − науковий і педагогічний внесок психології у: 1) профілактику й охорону здоров’я; 2) запобігання і лікування хвороб; 3) виявлення форм поведінки, що підвищують ризик захворювання; 4) постановку діагнозу і виявлення причин порушення здоров’я; 5) реабілітацію; 6) вдосконалення системи охорони здоров’я.

Таким чином, психологія здоров’я включає в себе практику підтримки здоров’я людини протягом усього життєвого циклу і становить психологічну базу в науковій парадигмі валеології. Сьогодні психологія здоров’я – одна із найдинамічніших у своєму розвитку галузей психології. Це зумовлено не лише визнанням сучасним суспільством значущості поведінки, пов’язаної зі здоров’ям і якістю життя, а також зростанням розуміння та переконання, що для підтримки здоров’я недостатньо лише традиційної медичної системи. Суттєву роль відіграють багато інших чинників, таких як стиль життя, дотримання здоров’єорієнтованої поведінки, профілактика, просвіта здоров’я, формування здоров’єорієнтувальних переконань та ін. Важливим є аналіз біологічних, культуральних і соціальноекономічних чинників, таких як стать, вік, освіта, місце проживання чи соціально-економічний статус. Усі ці аспекти перебувають у фокусі уваги сучасної психології, соціології та психології здоров’я.

 

Як навчальна дисципліна психологія здоров’я включає такі завдання:

1. Підвищення рівня психологічної культури й аналіз психологічних факторів збереження і зміцнення здоров’я.

2. Розробка змісту психічного здоров’я, його критеріїв та факторів.

3. Дослідження взаємозв’язків і взаємовпливів усіх складників здоров’я (біологічного, психічного, соціального).

4. Формування нових уявлень та установок на здоров’я і здоровий спосіб життя.

5. Розвиток творчого ставлення до свого здоров’я.

6. Психологічні механізми здорової поведінки.

7. Формування внутрішньої картини здоров’я.

8. Психологічні механізми стресостійкості.

9. Гендерні аспекти психічного і соціального здоров’я.

10. Дитяча та шкільна психологія здоров’я.

11. Психологічні особливості професійного здоров’я.

12. Обґрунтування методів психологічного впливу на зміцнення і поліпшення стану здоров’я особистості.

Одним з основних завдань психології здоров’я є розробка способів мотивації людини до збереження і зміцнення свого здоров’я. У цьому зв’язку становлять інтерес такі фактори мотивації здорового способу життя: − знання того, які форми поведінки сприяють нашому благополуччю і чому; − позитивне ставлення до життя, погляд на життя, як на свято; − розвинуте почуття самоповаги, усвідомлення того, що ти гідний насолоджуватися всім найкращим, що може запропонувати життя. Практичне завдання психології здоров’я – створення простих і доступних для самостійного застосування тестів із дослідження здоров’я та початкових стадій захворювання, з метою формування різноманітних профілактичних програм. Завдання досліджень психології здоров'я:

• визначення базових понять психології здоров'я;

• дослідження і систематизація критеріїв психічного і соціального здоров'я;

• методи діагностики, оцінки та самооцінки психічного та соціального здоров'я;

• розробка простих і доступних тестів на визначення здоров'я та початкових стадій захворювання;

• вивчення чинників здорового способу життя та чинників, які наливають на ставлення до здоров'я;

• формування внутрішньої картини здоров'я;

• корекція індивідуального розвитку;

• профілактика психічних та психосоматичних розладів;

• дослідження станів перед хвороби особистості та можливостей їхньої профілактики та корекції;

• розробка концепції здорової особистості;

• визначення шляхів та умов для самореалізації, самоздійснення, розкриття духовного і творчого потенціалу особистості;

• дослідження психологічних механізмів стресостійкості;

• вивчення соціально-психологічних чинників здоров'я;

• гендерні аспекти психічного та соціального здоров'я; розробка індивідуально-орієнтованих оздоровчих програм;

• дитяча та шкільна психологія здоров'я;

• психологічне забезпечення професійного здоров'я;

• психологія довголіття, профілактика старіння;

• психологічна допомога при завершенні життєвого шляху.

Головною метою психології здоров’я є всебічне вдосконалення людини. Поняття ― вдосконалення‖ означає постійно рушійний процес, який принципово не має завершення. Психологія здоров’я покликана визначати вектор руху нескінченного процесу розвитку людини до реального ідеалу.

Об’єктом психології здоров’я є ― здорова, а не ― хвора особистість.

Предметом психології здоров'я є вивчення психологічних основ здорового способу життя з метою збереження та поліпшення здоров'я людини. Предмет розглядається широко, охоплює промоцію та охорону здоров’я, а також профілактику й лікування хвороб, зокрема їх чинники, причини та ідентифікатори (― етіологічні й діагностичні кореляти).

Сферою психології здоров’я є не лише здоров’я індивідів, а й уся система охорони здоров’я. Перспективними напрямами психології здоров’я є вивчення механізмів здоров’я, розвиток діагностики здоров’я (визначення рівнів здоров’я) і станів, що перебувають на межі норми й патології, ставлення системи охорони здоров’я та профілактики до здорового населення. Отже, психологія здоров'я вивчає людину в її єдності зі світом, оскільки суть людини трансперсональна (інтегрована, перехідна). Тому психологія здоров 'я - це інтеграція науки, мистецтва та релігії. Вона опирається на теорію та практику попередження розвитку різних захворювань і включає також заходи з пояснення, створення особистісних умов індивідуального розвитку, адаптації та компенсації відповідно до життєвого середовища. Психологія здоров'я забезпечує психологічну адаптацію людини в суспільстві, сприяє її самореалізації, підвищенню якості життя, здійснює психологічну допомогу при завершенні життєвого шляху.

Філософською основою психології здоров'я є теоретикометодологічні підходи:

• антропологічний (розглядає людину в її цілісності);

• аксіологічний (передбачає пріоритет здоров'я як базової цінності);

• системний (дозволяє створити систему формування здорової особистості);

• культурологічний (залучення досвіду попередніх поколінь із метою збереження і розвитку здоров'я людини і суспільства);

• діяльнісний (передбачає реалізацію накопичених знань через різні види діяльності з метою вдосконалення себе і (ночуючої дійсності);

• етика, естетика (моральні норми поведінки).

В Україні психологія здоров'я як новий і самостійний науковий напрямок лише починає своє становлення.

Із точки зору Д. Матараццо, слід звернути увагу на найбільш природні та плідні зв’язки психології здоров’я з іншими психологічними дисциплінами. До них належать експериментальна і клінічна психологія, психіатрія та педіатрія, соціальна психологія, психологія розвитку, психофізіологія й інші. Також є спільні точки перетину із дієтологією, біологією та соціальною роботою. На думку того ж Д. Матараццо, існує чотири галузі знань, які найбільш повноцінно насичують психологію здоров’я та визначають її дослідницький контекст: епідеміологія, соціальне здоров’я, медична соціологія, медична антропологія.

1. Епідеміологія вивчає поширення і частоту виникнення тих чи інших захворювань. Спеціалісти цієї галузі досліджують виникнення хвороби, її поширення серед населення та оцінюють отримані дані за критеріями віку, статі, расових і культурних відмінностей; крім того, беруться до уваги час і територія поширення хвороби. Вони також намагаються відповісти на основне питання: чому те чи інше захворювання поширюється саме так, а не інакше. Епідеміологія, отримуючи дані, використовує наступну низку основних понять: смертність, захворюваність, поширення, охоплення, епідемія тощо. Деякі з цих термінів використовуються у поєднанні зі словом ― коефіцієнт‖ (зазначення кількісного показника).

2. Інша дисципліна, яка має велике значення для психології здоров’я – суспільне (соціальне) здоров’я. Ця галузь пов’язана зі збереженням та зміцненням здоров’я населення шляхом відповідно організованих заходів. Спеціалісти, які займаються цим напрямом роботи, розробляють і реалізують програми з імунізації, санітарії, просвіти у питаннях здоров’я. Ця галузь досліджує хворобу та здоров’я у контексті спільноти як соціальної системи. Успішність реалізації розроблених програм й особливості реагування на них тих, для кого вони призначені, становить великий інтерес для спеціалістів із психології здоров’я.

3. Медична соціологія досліджує широкий спектр проблем, пов’язаних зі здоров’ям, у тому числі вплив соціальних взаємовідносин на поширення хвороб, культурні й соціальні реакції на них, соціоекономічні фактори звертання за медичною допомогою та особливості організації медичних служб.

4. Медична антропологія зорієнтована на проведення кроскультурних досліджень із питань здоров’я та хвороби. Спеціалісти цієї галузі займаються питаннями: як люди, котрі належать до різних культур, реагують на хворобу і які методи вони використовують для лікування хвороб, а також, як побудована в них система охорони здоров’я тощо.

На думку І.Н. Гурвич, незважаючи на те, що психологія здоров’я має деякі точки перетину із психоаналітичною та психосоматичною традиціями, а також ― генетичний зв’язок із медициною, вона залишається насамперед психологічною наукою, яка ґрунтується на загальній теорії психології та тісно пов’язана із низкою її галузей. До них належать:

− психофізіологія;

− дитяча та вікова психологія;

− медична психологія;

− соціальна психологія;

− інженерна та промислова психологія;

− психологія спорту;

− авіаційна психологія;

− дефектологія.

Прямий інтерес для психології здоров’я становлять, як продовжує автор, різноманітні розділи соціології: девіантна поведінка; культура; масова культура; соціальна медицина тощо. Очевидним є зв’язок психології здоров’я та психогігієни. Деякі автори навіть не схильні розмежовувати ці поняття, вважаючи їх синонімічними. Психогігієна визначається ними як наука про забезпечення та збереження психічного здоров’я, тобто наука, яка включає в себе систему заходів, спрямованих на збереження та зміцнення психічного здоров’я людини. Тісно взаємодіючи із профілактикою і психотерапією, психогігієна являє собою самостійний розділ медичної науки. Вона включає такі розділи: вікова психогігієна, психогігієна праці та навчання, психогігієна побуту, психогігієна сім’ї і статевого життя, психогігієна хворого. І все ж таки повне ототожнення цих наукових напрямів, із точки зору Г. С. Нікіфорова, не є виправданим. Поняття ― психологія здоров’я є значно ширшим, ніж психогігієна чи психопрофілактика. Психологія здоров’я включає теорію і практику попередження розвитку різноманітних захворювань (нервово-психічних, соматичних), однак це не є її обмеженим колом зору. У сферу її інтересів входять питання: створення особистісних умов індивідуального розвитку; забезпечення психологічної адаптації особистості в суспільстві, що передбачає розвиток особистісних властивостей, які є необхідними індивідууму для встановлення гармонійних соціальних зв’язків; самореалізація та всестороннє вдосконалення людини, підвищення якості її життя, у тому числі надання психологічної допомоги під час завершення життєвого шляху та смерті. Представники валеології пропонують синоніми ― психології здоров’я такі поняття, як ― валеопсихологія, ― валеологічна психологія. Відповідно до цього психологія здоров’я трактується як один із розділів валеології, спрямований на вдосконалення механізмів психосаморегуляції для підвищення психоемоційної стійкості, стресостійкості та зміцнення психічного компонента здоров’я. Один із основоположників валеології І. І. Брахман, стверджує, що важливим моментом виступає розробка ефективних методів навчання здоров’ю, що ставить перед медициною, педагогікою та психологією непосильні завдання. На думку автора, в науці про здоров’я, яка народжується на перетині низки наук, існує крайня необхідність усвідомлення нового наукового напряму - психологія здоров’я, який повинен зайняти центральне місце. У книзі І. Галецької та Т. Сосновського ― Психологія здоров’я: теорія і практика― автор одного з розділів І. Гешен представляє психологію здоров’я з двох боків – як галузь досліджень та як галузь практичного застосування. Психологія здоров’я як галузь досліджень. І. Гешен подає загальну характеристику психології здоров’я як галузі досліджень, окреслюючи сферу і структуру її проблематики, а також теоретичну базу. В цілому в психології здоров’я можна виділити дві широкі галузі. - Перша з них − це медична психологія (medical psychology), яка виокремилася раніше і займається психологічними аспектами хвороб, доробок якої було віднесено до сфери психології здоров’я. Центром практичної діяльності тут є хвора людина. - Друга галузь окреслюється як біхевіоральне здоров’я (behavioral health) і концентрується на психологічних корелятах здоров’я, а також на здійсненні впливу на здорових людей. Психологія здоров’я як галузь практичного застосування. У сучасних виразних тенденцій до поєднання здоров’я і хвороби на одному континуумі, обґрунтованим є також виділення двох сфер практичного застосування психології здоров’я: − завдань, що виконуються на теренах медицини та концентруються на хворих особах; − дій, спрямованих до здорового населення в його природному середовищі.

Відмінність ситуаційного контексту потребує іншої організації діяльності в кожній із цих двох сфер. Важливим аргументом є потреби різних видів хворих осіб порівняно зі здоровими (або такими, хто вважаються здоровими), із якими стикається психолог. Головним напрямом професійної активності психолога є діагностичні й терапевтичні дії, а також реабілітація, тобто якоюсь мірою завдання психолога аналогічні до діяльності лікаря, однак варто звернути увагу на важливі відмінності. Вони виникають з іншої професійної філософії психолога, в основі якої – психологічна концепція людини. Для психології властиве трактування людини як суб’єкта, що веде до визнання його права на прийняття рішення щодо власної поведінки. Також психологія визначає відповідальність суб’єкта за наслідки власних дій (у цьому випадку стосовно здоров’я). Натомість лікарі очікують від пацієнтів радше підпорядкування, ніж суб’єктних рішень. Віднайшла своє місце психологія здоров’я у медицині. Можливості застосування психологічного знання в медицині не обмежуються роботою з пацієнтом. Виконання професійної діяльності працівниками служби охорони здоров’я пов’язане зі значним навантаженням, що потребує вміння долати стрес. Стосовно цих працівників психолог може здійснювати: - психологічно-освітню діяльність, що охоплює антистресовий тренінг; - діяльність, спрямовану на формування необхідних у роботі інтерперсональних умінь.

Психологія здоров'я тісно пов'язана з іншими галузями психологічної науки: - експериментальною психологією; - клінічною психологією; - психіатрією; - віковою психологією; - соціальною психологією; - інженерною психологією; - психологією розвитку; - психологією особистості; - психофізіологією; - дефектологією тощо.

Ключовим моментом у проблемі здоров’я людини в контексті психології є питання про критерії його оцінювання. Серед особистісних проявів найбільш відомі такі критерії психічного здоров’я:

- оптимізм;

- зосередженість (відсутність метушливості);

- урівноваженість;

- моральність (чесність, совісність й ін.);

- адекватний рівень домагань;

- почуття обов’язку;

- впевненість у собі;

- невразливість (уміння звільнятися від прихованих образ);

- відсутність ліні;

- незалежність;

- безпосередність (природність);

- відповідальність;

- почуття гумору;

- доброзичливість;

- толерантність;

- самоповага;

- самоконтроль.

Серед психічних станів найбільш відомі такі критерії психічного здоров’я:

 

- емоційна стійкість (самовладання);

- зрілість почуттів відповідно до віку;

- вміння опанувати негативні емоції (страх, гнів, жадібність, заздрість та ін.);

- вільний, природний прояв почуттів і емоцій;

- здатність радіти.

Серед психічних процесів найбільш відомі такі критерії психічного здоров’я:

- максимальне наближення суб’єктивних образів до певних об’єктів дійсності (адекватність психічного відображення);

- адекватне самосприйняття;

- уміння зосереджувати увагу на предметі;

- утримання інформації в пам’яті;

- здатність до логічного опрацювання інформації;

- критичність мислення;

- креативність (здатність до творчості, уміння користуватись інтелектом);

- знання себе;

- дисципліна розуму (керування думками).

Зрозуміло, що якимось одним критерієм не вичерпати всієї суті питання. Разом із тим у літературі чимало прикладів, коли для характеристики психічного здоров’я пропонуються якісь окремі ознаки його вираження. Серед них особливої уваги заслуговує критерій психічної рівноваги. Із його допомогою можна говорити про характер функціонування психічної сфери людини з різних сторін (пізнавальної, емоційної, вольової). Виділяють ще два критерії здоров’я в особистісному плані: гармонійність організації психіки та її адаптаційні можливості. Що стосується психічної рівноваги, то від міри її виразності залежить урівноваженість людини з об’єктивними умовами, її пристосованість до них. Причому сама по собі врівноваженість не виступає як застигла у своєму прояві, а розгортається в поступальному русі життєво важливих біологічних і психологічних процесів. При цьому, на думку В. Н. М’ясищева, врівноваженість людини й адекватність її реакції на зовнішні впливи мають велике значення у плані розмежування норми і патології. У неврівноваженої людини фактично порушена гармонійна взаємодія між властивостями, що лежать в основі особистісного статусу. Тільки у психічно здорової, тобто врівноваженої людини ми спостерігаємо прояви відносної сталості поведінки й адекватності зовнішнім умовам. Аномалії в розвитку особистості найбільш яскраво заявляють про себе в проявах її дисгармонії, втраті рівноваги із соціальним оточенням, тобто в порушенні процесів соціальної адаптації. Із визначення Ж. Годфруа (1992) можна виокремити такі особливості ― урівноваженої людини:

1. У фізичному плані врівноважена людина володіє відмінним тілесним здоров’ям. Психічна рівновага не існує без серйозної уваги до свого тіла. Давньоримський учений Ювенал стверджував: ― У здоровому тілі − здоровий дух. Утім, як і навпаки. Висновок простий: фізичне і психічне здоров’я нероздільні та взаємозалежні.

2. У сексуальному й афективному плані урівноважений індивід здатний установлювати гармонійні інтимні відносини з іншими людьми; піклуючись про себе, не забуває піклуватися про інших.

3. В інтелектуальному плані врівноваженим може вважатися той, хто володіє гарними розумовими здібностями, що дають йому змогу мислити і діяти продуктивно; хто завжди шукає та знаходить вихід із важких ситуацій; швидко переходить від думок і слів до справи; прагне домогтися поставленої мети в розумний термін; не позбавлений уяви та любить шукати нетрадиційні варіанти вирішення проблеми.

4. У моральному плані врівноважена людина має почуття справедливості; схильна більше покладатися на свої судження, ніж на авторитети; завжди готова визнати свої помилки, не виставляючи їх, однак, напоказ.

5. У соціальному плані врівноважена людина, як правило, здатна встановлювати стосунки з іншими. Вона не розраховує своєї реакції заздалегідь, і ця безпосередність дає їй змогу легко спілкуватись як із тими, хто стоїть вище за соціальним статусом, так і з тими, хто стоїть нижче. 6. Нарешті, в особистісному плані врівноважена людина – це оптиміст, добродушна і життєрадісна особистість, яка любить життя та відповідає на його вимоги, здатна брати на себе відповідальність, зріла, тверезо мисляча, досить стійка в емоційному плані, що віддає перевагу досягати бажаного власними зусиллями, а не скаргами або маніпуляціями. Така людина з достатньою повагою ставиться до самої себе, але зберігає при цьому почуття гумору, що дозволяє їй сприймати власну персону не занадто серйозно.

Погляди на здоров’я як дещо статичне знайшли своє відображення у визначеннях здоров’я-стану: здоров’я – це стан повного соціально-біологічного і психічного комфорту, коли функції всіх органів і систем організму врівноважені з природним і соціальним середовищем, відсутні будь-які захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти.

У більшості сучасних розумінь здоров’я, особливо тих, що трактують його як процес чи як засіб, приймається його мінливість. Постійна мінливість є безпосередньо атрибутом кожного процесу. У сучасних підходах здоров’я трактується як процес прагнення до внутрішніх змін і вимог власного організму, а також викликів та вимог середовища, змін у світі, який змінюється. Мінливість здоров’я є відображенням успішності людини в реагуванні на виклик і завдання, що постійно з’являються. Інша сучасна тенденція в науках про здоров’яолягає в позитивному розумінні здоров’я як потенціалу, диспозиції чи ресурсу. Позитивне розуміння здоров’я розвивається на межі впливів так званої ― позитивної психології. Пошуки стосуються загальновідомого ― другого боку медалі‖, тобто позитивних впливів або наслідків різних випадків, так само шкідливих, як хвороба і старіння. Здоров’я в цілому і всі його компоненти багато в чому залежать від способу життя людини. Але поняття здорового способу життя набагато ширше, ніж відсутність шкідливих звичок, режим праці, відпочинку, харчування, різні вправи, що гартують і розвивають; у нього також входить система ставлення до себе, до іншої людини, до життя в цілому, а також свідомість буття, життєві цілі й цінності. З. Фрейд вважав, що психологічно здорова людина − це та, яка здатна узгодити принцип задоволення із принципом реальності. За К. Юнгом, здоровою може бути людина, котра асимілювала зміст свого несвідомого і вільна від захоплення будь-яким архетипом. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, психічно здоровою варто вважати людину, у якої нормально розвинуті психічні функції, відзначається фізіологічне, духовне й соціальне благополуччя, а також збережена здатність адекватної адаптації до навколишнього природного і соціального середовища, активної виробничої та іншої діяльності. У зв’язку з цим говорять про такі рівні психічного здоров’я: – індивідуально-значимий, або рівень особистісного здоров’я, що визначається якістю значимих стосунків людини, загальним змістом і призначенням її життя, ставленням до інших людей та себе; – рівень індивідуально-психічного здоров’я, оцінка якого залежить від здатності людини будувати адекватні способи реалізації значимих прагнень. Сучасні дослідження здоров’я ґрунтуються на біопсихоекологічній парадигмі, згідно з якою здоров’я детермінується біологічними, психологічними чинниками та впливом середовища. Класичною моделлю сьогодні є так зване ― поле здоров’я М. Лалонда, згідно з моделлю Лалонда, детермінантами здоров’я є чотири головні сфери, які різною мірою зумовлюють особливості здоров’я:

- біологічні чинники (генетичні та вроджені предиспозиції, властивості імунної системи, фізіологічні, біохімічні й анатомічні характеристики особи та її родини) – 16 % варіації здоров’я;

- спосіб життя (звичайний спосіб харчування, паління цигарок і вживання алкогольних напоїв, особливості режиму праці й відпочинку, звичний психоемоційний стан, загальна схильність до ризику та потенційно небезпечної поведінки, здійснення превентивних дій щодо хвороб) – 53 % варіації здоров’я;

- вплив фізичного і психосоціального середовища (стан природного середовища, умови проживання та праці, культурні особливості соціального середовища, економічний і соціальний статус, вплив соціальних груп та піддатливість до цього впливу, доступність соціальної підтримки) – 21 % варіації здоров’я; - рівень розвитку системи охорони здоров’я (рівень розвитку медицини, доступність медичних послуг) – 10 % варіації здоров’я. Внеском психології у науки про здоров’я є також визначення відмінності між здоров’ям об’єктивним, свідченням якого є медична оцінка, і суб’єктивним сприйняттям здоров’я, яке називають суб’єктивним здоров’ям. Ці дві оцінки здоров’я зазвичай корелюють між собою, однак між ними існують значні розбіжності. Необхідно також брати до уваги сучасну тенденцію визнавати відповідальність самої людини за власне здоров’я. Це означає просто революцію стосовно існуючого в традиційній медицині принципу перекладання цієї відповідальності на лікаря. Така принципова зміна погляду є результатом збільшення знань про зв’язок поведінки людини і стану її здоров’я, а також розвитку популяризації ідеї здорового способу життя.

Головний принцип розвитку здоров'я полягає не тільки в тому, щоб мати міцне здоров'я, а й у тому, щоб реалізувати за допомогою здоров'я свою місію (мету). «Здоров'я заради здоров'я не потрібно, воно цінне, бо є обов'язковою умовою ефективної діяльності, через яку досягається щастя», - писав лікар-довгожитель М.М. Амосов.

У психологічній літературі виділяють три основні групи психологічних факторів, які корелюють зі здоров’ям і хворобою, тобто ті фактори, які впливають на хворобу та / чи здоров’я.

1. Незалежні. До цієї групи входять такі фактори, як: а) спонукачі: − поведінкові патерни, які включають у себе два типи факторів поведінки – А і В. Фактор поведінки типу А, як указує Г. С. Никифоров, є найбільше дослідженим поведінковим фактором, який впливає на виникнення серцево-судинних захворювань, особливо ішемічну хворобу серця – ІХС. За твердженням автора, у сучасній літературі цей тип визначається як діяльнісноемоційний комплекс, що включає в себе як поведінкові позиції (амбіційність, агресивність, компетентність, роздратованість), так і специфічну поведінку (м’язову напругу, швидкий та емоційний стиль мови, пришвидшений темп діяльності), а також переважаючі емоційні відповіді (роздратування, ворожість, гнів). Поведінка типу В протилежна за своїми характеристиками щодо поведінки типу А; − патерни, що підтримуюють диспозицію, такі як витривалість, оптимізм (поведінкова особливість, яка характеризується позитивними стійкими зусиллями, спрямованими на покращення ситуації), і протилежна властивість – песимізм, а також сила ― Я (механізм, що пов’язує психосоціальний вплив та здоров’я. Сила ― Я може впливати на фізіологічну систему, яка опосередковує здорове функціонування). Вищеперераховані патерни становлять особистісні конструкти, пов’язані з індивідуальними можливостями реагування на труднощі оптимістичним чи песимістичним чином; − емоційні патерни. В основному, за Г. С. Никифоровим, вивчаються труднощі в емоційному вираженні, які мають два аспекти: алекситимія та репресивний особистісний стиль. Алекситимія розглядається як нездатність використовувати мову для описання емоційного досвіду. Подібні труднощі пов’язані з численними психосоматичними розладами, наприклад хронічними болями і захворюваннями дихальної системи, у тому числі бронхіальною астмою. Репресивний особистісний стиль (поведінковий тип С) характеризується униканням потенційних травмуючих ситуацій, які б могли призвести до свідомого конфлікту чи негативного досвіду, що може викликати труднощі. Поведінка типу С являє собою неспроможність виражати емоції, особливо негативні, відкритим чином; б) когнітивні фактори, до яких належать уявлення про здоров’я і хвороби, про норму в психіці й соматиці; різноманітні моделі віри в лікування, у профілактику, контроль за обставинами життя, установки, цінності, атрибуції, психотерапевтичні міфи; сприйняття ризику і вразливості, самооцінка здоров’я. Базовими поняттями у групі когнітивних факторів є здоров’я, здоровий спосіб життя, якість життя, здорова поведінка. Уявлення про хворобу і здоров’я залежить від: 1) загальноприйнятого підходу та уявлень медицини про хворобу в цьому історичному контексті; 2) від формального зразка, який, у свою чергу, включає приклади цих хвороб. Сприйняття ризику та вразливості залежить від досвіду людини. Люди, як правило, недооцінюють свій власний ризик, пов’язаний із захворюваннями чи іншими негативними життєвими подіями. Індивіди, які не мають досвіду подолання негативних життєвих подій чи хвороб, вважають себе невразливими. Контроль за своїм життям чи, навпаки, відсутність почуття контролю значною мірою впливають на емоційне, когнітивне, фізичне благополуччя індивіда. За допомогою механізмів копінгу здійснюється контроль над здоров’ям, що забезпечує зниження стресу, а також засобом прямого фізіологічного впливу можна впливати на імунну й ендокринну системи; Копінг; копінгові стратегії (англ. coping, coping strategy) – це те, що робить людина, аби подолати стрес (англ. to cope with). Поняття об’єднує когнітивні, емоційні і поведінкові стратегії, які використовуються щоб подолати запити щоденного життя; в) соціальне середовище включає в себе такі три фактори, як соціальна підтримка, шлюб і сім’я, професійне оточення. За підсумками Г. С. Никифорова, найбільше вивчено вплив останнього, а також шлюбних партнерів та інших членів сім’ї, які можуть підтримувати як здорову, так і нездорову поведінку людини. Соціальна підтримка (СП) описується як процес, засобом якого соціальний контекст впливає на індивіда; г) демографічні змінні, серед яких завжди переважають біологічні концепції. Фактор статі передбачає вивчення здоров’я чоловіків і жінок, яке залежить від гендерних ролей чоловіків та жінок і гендерно-специфічних стресів. Фактор віку на сьогодні розглядається з іншої точки зору. Якщо раніше враховувалися біологічні вікові зміни, то на сьогоднішньому етапі робиться акцент на факторі сприйняття віку, тобто на сприйнятті старіння. Із віком збільшується зв’язок між індивідуальним здоров’ям і впливом змінних соціального середовища. Етнічні групи й соціальні класи також розглядалися раніше з біологічної позиції, а зараз – із соціальної. Як правило, наслідком низького соціально-культурного і матеріального статусу зазвичай стає менш стабільне й визнане оточення, що, у свою чергу, змінює сприйняття себе та своєї групи і зменшує здатність до психологічної адаптації. Таким чином, сприяючі фактори різним чином впливають на особистість та вірогідність здоров’я чи хвороби. Так, особистість може стати хворою внаслідок своєї мотиваційно-нездорової поведінки; особистісні фактори можуть прямо формувати хворобу через особливості фізіологічних механізмів; біологічні фактори хвороби можуть бути пов’язані з особистістю; різноманітні фонові впливи (середовище) можуть бути задіяні між хворобою та особистістю. На сьогодні ще залишається невідомим, вплив яких факторів є переважаючим.

2. Передаючі фактори являють собою специфічну поведінку, яка виникає у відповідь на різноманітні стреси. До передаючих факторів належать: а) оволодіння, подолання (копінг) проблем різного рівня (переживання і регуляція проблем та стресів, саморегуляція тощо); б) уживання і зловживання речовинами (харчовими продуктами, ліками, алкоголем, нікотином тощо), які в психології здоров’я розглядаються як одна зі стратегій подолання та регуляції зовнішніх стресорів чи внутрішніх проблем, але з негативними результатами для здоров’я; в) види поведінки, що сприяють здоров’ю (фізична активність, вибір екологічного середовища і самозберігаюча поведінка в цілому); г) дотримання правил із підтримки здоров’я та прихильність до них – це добровільні зусилля, спрямовані на планування і здійснення лікування, на збереження здоров’я в умовах виконання певних дій. До них належать регулярне виконання різноманітних лікувальних і профілактичних процедур: профілактичні самоогляди, регулярна турбота про ротову порожнину, використання ременів безпеки, зниження ваги та збільшення фізичного навантаження, виконання лікувальних процедур. Чим сильнішими й небезпечнішими сприймаються захворювання, тим більше правил дотримуються люди.

3. Мотиватори, до яких входять такі фактори, як: а) стресори (загальний стрес), які приводять у дію багато інших факторів й активізують механізми копінгу; б) існування в хворобі (особистість у стані хвороби) – процеси адаптації до гострих епізодів хвороби. До цих процесів належать атрибуційний пошук, потенціальна дисфорія, стурбованість своїм станом. Сюди включають поведінку з оцінки хвороби (у тому числі інформаційний пошук), соціальні порівняння, заперечення хвороби.

Як уже було вказано вище, існують три важливі компоненти в складній структурі стану здоров’я особистості – фізичне, психічне й соціальне здоров’я. Основними факторами, що впливають на фізичне здоров’я, є такі:

1. Рівень фізичного розвитку – це біологічний процес становлення і зміни природних морфологічних (від грецького morphe – форма) та функціональних (від латинського functio – виконання, здійснення, реалізація) властивостей організму людини протягом її життя (ріст, маса тіла, об’єм грудної клітини, життєвий уміст легень, максимальне використання кисню, сила, швидкість, витривалість, гнучкість, спритність й інше). Фізичним розвитком можна керувати. В основі керування фізичним розвитком лежить біологічний закон управління та закон єдності форм і функцій організму. Але в той же час необхідно знати: − фізичний розвиток обумовлюється законами спадковості, які повинні враховуватись як сприятливі фактори, чи, навпаки, заважаючі фізичному розвитку людини; − процес фізичного розвитку підпорядковується також закону вікової періодизації. Втручатися в цей процес із метою керування можна лише на основі врахування особливостей і можливостей людського організму в різні вікові періоди: становлення і росту, найвищого розвитку форм та функцій організму, старіння; − процес фізичного розвитку підкоряється закону єдності організму і середовища та, відповідно, істотно залежить від умов життя людини. Вплив на фізичний розвиток має також географічне середовище.

2. Рівень фізичної підготовки – зовнішні прояви рівня фізичної активності: рівня розвитку фізичних якостей (сила, швидкість, витривалість, гнучкість, спритність) і міри оволодіння руховими вміннями й навиками, необхідними для успішного здійснення певного виду діяльності людини (професійна праця, військова служба, спорт тощо).

3. Рівень функціональної підготовки організму до виконання фізичних навантажень. Зовнішні прояви фізичної підготовки людини забезпечуються діяльністю (функціонуванням) кістково-м’язової, дихальної, серцево-судинної, нервової й інших систем організму. При цьому організм у цілому виконує певну роботу, витрачаючи ту чи іншу енергію, та переживає відповідне фізичне навантаження. Стан систем організму, їх реакція на надане фізичне навантаження визначають функціональну підготовку (пристосованість) організму до фізичного навантаження.

4. Рівень і здатність до мобілізації адаптивних резервів організму, що забезпечують його пристосування до впливів різноманітних факторів навколишнього середовища. Г. С. Нікіфоров зазначає, що слід розрізняти структурні (морфологічні) та функціональні резерви. Структурні резерви – особливості будови окремих елементів організму (клітин, тканин, органів і систем органів), що проявляються в розвитку й міцності м’язової та кісткової тканин, в особливостях будови міофібрил і м’язових волокон, у міцності й рухливості суглобного апарату, в характері васкуляризації скелетних і серцевих м’язів, у розвитку міжнейронних зв’язків та ін., які, у свою чергу, мають істотний вплив на функціональні можливості організму. Функціональні резерви являють собою можливості зміни функціональної активності структурних елементів організму, можливості їх взаємодії з метою досягнення результату діяльності людиною для адаптації до фізичних, психоемоційних навантажень і впливу на організм різних факторів зовнішнього середовища. Функціональні резерви організму включають три відносно самостійні види резервів: біохімічні, фізіологічні та психічні, які інтегруються в систему резервів адаптації організму. Біохімічні резерви – це можливості збільшення швидкості протікання й об’єму біохімічних процесів, пов’язаних з економічністю та інтенсивністю енергетичного і пластичного об’єму та їх регуляцією. Біологічні резерви забезпечують не лише енергетичний і пластичний обмін, але й гомеостаз організму та пов’язані в основному з клітинним і тканинним рівнями. Фізіологічні резерви являють собою можливості органів та систем органів змінювати свою функціональну активність і взаємодію між собою з метою досягнення оптимального функціонування організму в конкретних умовах. Матеріальними носіями фізіологічних резервів є органи і система органів, а також механізми, що забезпечують підтримку гомеостазу, переробку інформації та координацію вегетативних функцій і рухових актів. Психічні резерви можуть бути представлені як можливості психіки, пов’язані з проявами таких якостей, як пам’ять, увага, мислення тощо, з волею і мотивацією діяльності людини й визначають тактику її поведінки, особливості психологічної та соціальної адаптації. До факторів підвищення рівня здоров’я належить також духовне здоров’я особистості. На духовне здоров’я впливають висока моральність, свідомість і наповненість життя, гармонія із собою та навколишнім світом, любов і віра. Як бачимо, на психічне здоров’я людини впливає величезна кількість факторів.

Окрім вищеописаних, виділяють ще такі:

1. Прийняття відповідальності за своє життя, зокрема за своє здоров’я. Відхід від відповідальності став настільки характерною рисою сучасної людини, що це знайшло відображення в повсякденній мові. Люди часто говорять про те, що ― погано живеться‖, ― життя не склалося‖, ― недоля‖. Позбавлені займенника ― я‖, ці фрази виражають відмову від індивідуальної відповідальності та свідчать про підпорядкування обставинам, про пасивність стосовно самого себе. Тільки прийнявши відповідальність на себе за вільний усвідомлений вибір і за його наслідки, людина може стати творцем своєї долі. Кожний здатний здійснити вибір на користь здоров’я та самореалізації, однак не кожен це робить.

2. Самопізнання як аналіз себе. У своїх психоаналітичних вимогах З. Фрейд показав, що багато із психосоматичних порушень обумовлені витісненням, відмовленням від самопізнання, усуненням свідомості будь-якої інформації, здатної зачепити самолюбство. Подолання витіснення і знаходження повнішого знання про самого себе підвищує зрілість та відповідальність особистості за своє психічне благополуччя. Це можна показати на прикладі самооцінки. Адекватність самооцінки залежить від співвідношення пізнавального і захисного компонентів. Чим глибше людина пізнає себе, тим адекватніша (не вище) самооцінка, і навпаки.

3. Саморозуміння і прийняття себе, процес внутрішньої інтеграції. Самопізнання є необхідною, але не достатньою умовою. Наступний крок – прийняття себе таким, який ти є, прийняття протиріч внутрішнього світу і досягнення цілісності ― Я. У мистецтві свідоме зусилля та несвідомий імпульс, розум і почуття створюють єдине ціле, тому люди з незапам’ятних часів використовували різні його види, наприклад музику, танець, для зцілення душевних та фізичних недуг (нині це складає основу арттерапії).

4. Уміння жити сьогоденням, чому приділяється велика увага в гештальт-терапії. Як показав Ф. Перлз, порушення психічного здоров’я часто зв’язані або із ― застряганням‖ у своєму травматичному минулому, або із марним фантазуванням про те, що не наступить у майбутньому. Уміння жити актуальними переживаннями і здійснювати (реалізовувати) свою унікальність ― тут і тепер є необхідною умовою гармонійного існування та творчого самовираження особистості, а отже, психічного здоров’я. Альтернативою цьому є принцип ― там і тоді‖, тобто віра у світле майбутнє, яке можна відсовувати до нескінченності й іти від реальності.

5. Свідомість індивідуального буття і, як наслідок, усвідомлено вибудована ієрархія цінностей. А. Маслоу, наприклад, уважав, що людина має потребу в ціннісній системі відліку, відповідно до якої можна жити і розуміти життя так само, як вона має потребу в сонці, кальції та любові. Для того, щоб стати здоровою, людині важливо усвідомити, що вона хоче і для чого, тобто побудувати свою індивідуальну систему життєвих цілей та цінностей.

6. Здатність до розуміння, слухання і прийняття інших. Емпатійне розуміння − не тільки професійна навичка психотерапевта, але й базова властивість здорової особистості.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.