Мета та завдання

Як уже було зазначено, метою Рамасарської конвенції є “збереження та раціональне використання водно-болотних угідь шляхом місцевих, регіональних і національних дій, та міжнароднї співпраці, які будуть складовою досягнення збалансованого розвитку світу“. Конкретні завдання діяльності визначаються країнами-учасниками Конвенції на певний період, після закінчення якого підводяться підсумки виконаної роботи. Перший стратегічний план дій охоплював 1997-2002 роки, другий – 2003-2008, третій –2009 -1015.

Останній Стратегічний план, прийнятий 9-ю конференцією сторін у 2008 році (Південна Корея, м.Чангвон), встановлює п’ять основних напрямків – збалансоване використання водно-болотних угідь, розширення списку Рамсарських угідь, розвиток міжнароднї співпраці, розбудова інституційних можливостей конвенції, залучення до конвенції нових країн. В межах цих напрямків визначено 28 завдань, які повинні бути виконані до 2015 р.

Враховуючи те, що країни-учасники Рамсарської конвенції розташовані в різних кліматичних умовах, знаходяться на різних рівнях економічного розвитку, мають різну щільність населення та фінансові можливості, кожна з них, в межах Стратегічного плану, має свої пріоритети щодо конкретних завдань.

Серед напрямків дій конвенції слід особливо зазначити розширення списку Рамсарських водно-болотних угідь або угідь міжнародного значення. На 2010 рік в світі визнано 1891 водно-болотне угіддя, загальною площею 185 млн. 464 тис. 092 га. Згідно з третім Стратегічним планом дій, передбачено довести їхню кількість до 2, 500, а загальну площу – не менше ніж до 250 млн. га [1].

3.2 Керівні органи

Найвищим керівним органом Рамсарської конвенції є Конференція сторін-учасників. Що три роки, представники держав учасників конвенції проводять спільні конференції, на яких підводять підсумки зробленого за звітний період та приймають керівні рішення – резолюції, рекомендації, стратегічні плани дій тощо. Кожна держава представляє національний звіт у затвердженому Конвенцією форматі. Починаючи з 1980 року було проведено 10 конференцій Рамсарської конвенції. Кожного разу конференції проводяться в інших місцях світу, остання була проведена у 2008 році у Південній Кореї в місті Чангвон (Changwon). Наступну, 11 конференцію Рамсарської конвенції, заплановано провести у 2011 році в Румунії.

Виконавчими органами Конвенції між конференціями є Керівний комітет (The Standing Committee) та Секретаріат конвенції, яким допомагають експерти, об’єднані в Науково-технічну комісію (The Scientific and Technical Review Panel) та організації партнери Конвенції (The International Organization Partners, IOPs). Склад держав учасників Керівного комітету визначається на Конференції сторін. Зазвичай це 16 країн, які є представниками різних регіонів світу. Вони представляють інтереси цих регіонів у Керівному комітеті. Як правило, Комітет засідає раз на рік у офісі Секретаріату конвенції. Секретаріат Рамсарської конвенції розташовано в Швейцарії, у місті Гланд. Він відповідає за повсякденну роботу виконання рішень Конференції сторін та Керівного комітету. Науково-технічна комісія (The Scientific and Technical Review Panel) є допоміжним дорадчим науковим органом Рамсарської конвенції, який об’єднує експертів, номінованих державами-учасниками Конвенції та затверджених Керівним комітетом.

Рамсарська конвенція тісно співпрацює з декількома глобальними недержавними організаціями, які були асоційовані з Конвенцією з початку її існування, а пізніше отримали офіційний статус Партнерських міжнародних організацій (the International Organization Partners). До них належать:

– BirdLife International (formerly ICBP);

– IUCN – The World Conservation Union;

– IWMI – The International Water Management Institute;

– Wetlands International;

– WWF (World Wide Fund for Nature) International.

Партнерські організації допомагають роботі Конвенції на глобальному, регіональному, національному та локальному рівнях, на рівні технічної експертизи, реалізації різних проектів, фінансової підтримки [6].

3.3 Сторони конвенції

Станом на 2011 рік Рамсарську конвенцію підтримали 160 сторін: Австралія, Австрія, Азербайджан, Албанія, Алжир, Антигуа і Барбуда, Аргентина, Багамські острови, Бангладеш, Барбадос, Бахрейн, Беліз, Бельгія, Бенін, Білорусь, Болгарія, Болівія, Боснія і Герцеговина, Ботсвана, Бразилія, Буркіна-Фасо, Бурунді, В'єтнам, Великобританія, Венесуела, Вірменія, Габон, Гамбія, Гана, Гватемала, Гвінея, Гвінея-Бісау, Гондурас, Греція, Грузія, Данія, Джібуті, Домініканська Республіка, Еквадор, Екваторіальна Гвінея, Ель-Сальвадор, Естонія, Єгипет, Ємен, Замбія, Ізраїль, Індія, Індонезія, Ірак, Іран, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Йорданія, Кабо-Верде, Казахстан, Камбоджа, Камерун, Канада, Кенія, Киргизстан, Китай, Кіпр, Колумбія, Коморські острови, Конго (Демократична Республіка), Конго (Республіка), Коста-Ріка, Кот-д'Івуар, Куба, Лаос (Народна Демократична Республіка), Латвія, Лесото, Литва, Ліберія, Ліван, Лівія, Ліхтенштейн, Люксембург, М'янма, Маврикій, Мавританія, Мадагаскар, Македонія (Колишня Югославська Республіка), Малаві, Малайзія, Малі, Мальта, Марокко, маршалові острови, Мексика, Мозамбік, Молдова, Монако, Монголія, Намібія, Непал, Нігер, Нігерія, Нідерланди, Нікарагуа, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Об'єднані Арабські Емірати, Пакистан, Палау, Панама, Папуа-Нова Гвінея, Парагвай, Перу, Південноафриканська Республіка, Польща, Португалія, Республіка Сейшельські острови, Російська Федерація, Руанда, Румунія, Самоа, Сан-Томе і Прінсіпе, Сенегал, Сент-Люсія, Сербія, Сирія, Словаччина, Словенія, Судан, Суринам, США, Сьєрра-Леоне, Таджикистан, Таїланд, Танзанія, Того, Трінідад і Тобаго, Туніс, Туреччина, Туркменістан, Уганда, Угорщина, Узбекистан, Україна, Уругвай, Фіджі, Філіппіни, Фінляндія, Франція, Хорватія, Центральноафриканська Республіка, Чад, Чеська Республіка, Чилі, Чорногорія, Швейцарія, Швеція, Шрі-Ланка, Ямайка, Японія [3].

4 Україна і Рамсарська конвенція

29 жовтня 1996 р. після схвалення Верховною Радою відповідного закону, Україна поновила своє членство з часів СРСР. Нині Україна є стороною Рамсарської конвенції та згідно з її положеннями сама визначає (на основі критеріїв, визначених Конвенцією) на своїй території водно-болотяні угіддя, придатні для внесення до «Списку водно-болотяних угідь міжнародного значення» (Рамсарський список), готує їх описи і надсилає для розгляду і затвердження до Секретаріату Рамсарської конвенції.

На виконання зобов'язань України в рамках Рамсарської конвенції Кабінет Міністрів України постановою «Про заходи щодо охорони водно-болотяних угідь, які мають міжнародне значення» (№ 935 від 23.11.1995 р.) затвердив перелік з 22 водно-болотяних угідь України міжнародного значення загальною площею 650 тис. га. В 1998 р. Бюро Рамсарської конвенції включило ці угіддя до офіційного Переліку рамсарських угідь. Так було започатковано формування в Україні мережі водно-болотяних угідь міжнародного значення.

Слід зазначити, що офіційна дата приєднання України до Рамсарської конвенції − 1 грудня 1991 р. Це пов'язано з тим, що ще у 1975 р. (за часів СРСР) статус водно-болотяних угідь міжнародного значення було надано чотирьом водно-болотним угіддям України (Ягорлицька затока, Тендрівськазатока, Каркінітська затока і Дунайські плавні) загальною площею 1 тис. га. 29 жовтня 1996 р. Верховна Рада України постановила визнати Україну правонаступницею СРСР щодо участі в Рамсарській конвенції. У 2002 р. з метою реалізації положень Закону України «Про участь України в Конвенції про водно-болотяні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів» (1996 р.) постановою Кабінету Міністрів України був затверджений «Порядок надання водно-болотяним угіддям статусу водно-болотяних угідь міжнародного значення». Цей Порядок визначив процедуру надання водно-болотяним угіддям статусу міжнародного значення відповідно до критеріїв Рамсарської конвенції. Він також передбачає, що на всі водно-болотяні угіддя міжнародного значення складаються паспорти, забезпечується установлення спеціальних знаків на їх межах, а межі наносяться на плани та карти відповідних земельних ділянок [2].

Сьомою нарадою Конференції договірних сторін Рамсарської конвенції, що відбулася в 1999 р. у м. Сан-Хосе (Коста-Ріка), було заплановано до 2005 р. збільшити кількість водно-болотяних угідь міжнародного значення, внесених до Рамсарського переліку, вдвічі (до 2 тисяч). Реалізовуючи рішення Конференції, Мінприроди Україниспільно з Чорноморською програмою Ветландс Інтернешнл в 2003 р. підготувало інформаційні описи 11 водно-болотяних угідь, які були направлені до Бюро Рамсарської конвенції з метою надання їм статусу водно-болотяних угідь міжнародного значення. Отже, зараз мережа ВБУ міжнародного значення в Україні нараховує 33 водно-болотяних угіддя загальною площею 676 251 га.

Перелік угідь, офіційно визнаних Рамсарською конвенцією:

1. Озеро Кугурлуй (Одеська область) 6500 га;

2. Озеро Картал (Одеська область) 500 га;

3. Кілійське гирло (Одеська область) 32800 га;

4. Озера Сасик (Одеська область) 21000 га;

5. Система озер Шагани-Алібей-Бурнас (Одеська область) 19000 га;

6. Межиріччя Дністра-Турунчука (Одеська область) 7600 га;

7. Північна частина Дністровського лиману (Одеська область) 20000 га;

8. Телігульський лиман (Одеська область) 26000 га;

9. Дельта річки Дніпра (Херсонська область) 26000 га;

10. Тендрівська затока (Херсонська область) 38000 га;

11. Каркінітська та Джерелгацька затоки (Херсонська обл.) 17000 га;

12. Центральний Сиваш (Херсонська область) 80000 га;

13. Східний Сиваш (Херсонська область) 16500 га;

14. Ягорлицька затока (Херсонська і Миколаївська області) 34000 га;

15. Молочний лиман (Запоріжська область) 22400 га;

16. Коса Обиточна та затока Обиточна (Запоріжська область) 2000 га;

17. Гирло річки Бердин, коса Бердянська та Затока Бердянська (Донецька область) 1800 га;

18. Затока Білосарайська та коса Білосарайська

(Донецька область) 2000 га;

19. Затока Крива та коса Крива (Донецька область) 1400 га;

20. Шацькі озера (Волинська область) 32850 га;

21. Заплава річки Припять(Рівненська і Київська області) 12000 га;

22.Заплава річки Стохід (Волинська область) 10000 га [5].

На цей час зазначений Перелік включає 2 186 водно-болотних угідь загальною площею 208, 449 млн. га.Серед них і наші 33 водно-болотні угіддя міжнародного значення загальною площею біля 678 тис. га. З них 22 водно-болотних угіддя отримали статус міжнародних у 1995 році, а в 2004 році Бюро Рамсарської конвенції прийняло рішення про надання міжнародного статусу ще 11 водно-болотним угіддям України, які розташовані у межах територій природно-заповідного фонду України.

Крім того, у 2011 та 2012 році були прийняті розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 № 147-р та від 21.09.2011 № 895-р, від 24.10.2012 № 818-р про погодження надання 19 водно-болотним угіддям України статусу водно-болотних угідь міжнародного значення.

У 2015 році за пропозицією Рамсарської конвенції Всесвітній день водно-болотних угідьвідзначається під девізом «Водно-болотні угіддя для нашого майбутнього» [9].