Т. шевченко поема сон, жанрові ознаки

Поема «Сон» — перша політично-сатирична поема у творчості поета. У цьому творі автор найповніше виразив політичні вимоги покріпаченого селянства. «Сон» — нищівна сатира на деспотичний режим Миколи І.

Підзаголовок поеми («Комедія») вказує на його комічно-сатиричний характер.

«Сон» написаний від першої особи у формі розповіді. Це дало автору змогу виразити власне ставлення до зображуваних подій. Художній прийом сну, обраний Шевченком, допомагає і розкриттю ідейно-тематичного змісту поеми, і жанровим особливостям, бо життя, змальоване у творі, дійсно нагадує сон, оскільки суперечить усім реаліям.

Образ оповідача в поемі наближений до автора і є виразником його думок, його ставлення до подій, відтворених у поемі. Оповідач ніби пролітає у сні над безмежними просторами України і Росії, де спостерігає страшні картини життя народу, знущання поміщиків, чиновників, царя. Ці картини начебто витвір сонної уяви (таке сниться лише юродивим та п'яницям). Як самостійний персонаж оповідач бере безпосередню участь у всіх подіях, про які розповідає.

Композиційно поема не поділена на розділи, але ми можемо виділити в ній вступ і три частини.

У вступі можна спостерігати роздуми оповідача про суспільні умови, які призводять до розбрату і морального звиродніння. Взагалі вступ має сатиричний характер. У першій частині оповідач прощається з «безталанною вдовою» Україною, яку спочатку змальовано як земний рай, оповитий красою, а потім як пекло, у якому панують жорстокість і деспотизм. Головним засобом викриття існуючої дійсності у цій частині твору автор обирає контраст.

В умовно виділеній другій частині поеми герой переноситься до Сибіру, щоб сховатись від пануючого на землі зла, але перед них відкривається нова картина неволі — життя каторжників. Серед них є і злодії, і борці за свободу, політичні засланці. Тут автор зображує «царя волі». Це збірний образ, позбавлений конкретних рис. «Цар волі» є уособленням служіння народові, віри й героїзму. Оповідач зливаючись воєдино з автором поеми, наголошує на тому, що традиції декабристів живуть у суспільстві.

У третій частині картина каторги змінюється картиною царської столиці. Автор змінює тут і стиль розповіді, і характер героя-оповідача, який перетворюється на простакуватого селянина, що впер­ше потрапив до столиці. Зміна образу оповідача — це засіб сатиричного зображення для використання зневажливої мови, іроніч­ної розповіді. Характерною деталлю Петербурга є образ земляні з цинковими ґудзиками, який уособлює продажність чиновників І знову засіб контрасту в показі життя панівного класу (царя ті панства) і простого народу підсилює сатиричне зображення панів­ної верхівки.

Нищівна сатира Шевченка досягає найвищого напруження й ви­разності у викритті коронованих осіб, придворних і усіх правлячій кіл. Перед царським палацом і в самому палаці відбувається справж­ня комедія. При змалюванні образів самодержавної верхівки авто: вдається до сатиричного гротеску, а образи царів являють собою гі­перболічний шарж: поет порівнює їх із сичами, царицю — із засу­шеним опеньком, царя — з ведмедем.

Перетворення царя на жалюгідне кошеня викликає іронічну ус­мішку як оповідача, так і самого Шевченка, які набувають тотож­ності. І у звертанні до читачів уже автор твору просить вибачення за те, що устами оповідача розповів сон.

72.