Опішить процедуру обгрунтування вибору інтервалів і технологію випробування свердловин в процесі буріння.

Кінцевий висновок про можливість одержання припливу нафти чи газу з того чи іншого горизонту і промислової цінності покладу можна зробити тільки на основі випробування об'єкта.

До задач випробування перспективних горизонтів належить:

1. одержання припливу пластового флюїду з даного об'єкта;

2. вимірювання початкового пластового тиску;

3. відбір проби флюїду дія проведення лабораторного аналізу;

4. оцінка колекторських властивостей пласта;

5. оцінка ступеня забрудненості приствольної зони пласта;

6. оцінка продуктивності об'єкта;

7. оцінка можливих запасів вуглеводнів.

Суть випробування полягає у:

1. ізоляції перспективного об'єкта від всіх інших проникних горизонтів і від впливу тиску стовпа промивальної рідини, якою заповнена свердловина:

2. створенні достатньо великої різниці між пластовим тиском у даному об'єкті і тиском і свердловині з метою одержання припливу пластового флюїду;

3. вимірюванні об'ємної швидкості припливу і характеру зміни тиску в свердловині проти даного об'єкту протягом всього період}' випробування;

4. відборі достатньої кількості проби пластового флюїду дія його дослідження.

Конкретний об'єм задач, які ставляться при випробуванні того чи іншого горизонту, залежить від призначення свердловини, способу випробування, стійкості порід у незакріпленій частині ствола, складу і властивостей обладнання та апаратури, що є на озброєнні підприємства.

Існує два способи випробування:

1. у процесі буріння, безпосередньо після закриття перспективного горизонту- спосіб " зверху-вниз".

2. після закінчення буріння і кріплення свердловини- спосіб " знизу-вверх"

Випробування в процесі буріння є найефективнішим, оскільки дозволяє одержати найвірогіднішу початкову інформацію про даний пласт, поки приствольна зона об'єкта ще суттєво не забруднена, а також помітно зменшити вартість свердтовини.

Для випробування об'єктів у процесі буріння використовують спеціальні апарати, які можна розділити на три групи:

1. апарати, які спускаються в свердловину з допомогою бурильних труб-пластовипробувачі;

2. апарати, які спускаються в свердловину на каротажному кабелі;

3. апарати, які спускаються всередину колони бурильних труб безпосередньо перед початком випробування об'єкта.

Апарат першої і третьої груп доцільно використовувати як оперативні засоби дія одержання первинної інформації про вміст флюїду в тому чи іншому об'єкті. Пластовипробувачі використовують перш за все на об'єктах, наявність нафти і газу в яких підтверджено даними оперативних методів і промислової геофізики. їх також доцільно використовувати в тих випадках, коли нема впевненості в достовірності даних промислової геофізики і оперативних способів випробування.