Тема 10. Міжнародна економічна інтеграція

Мета вивчення теми: засвоєння й розуміння студентами передумов активізації інтеграційних процесів у сучасній світовій економіці, теорій, рівнів і механізму інтеграції, основних інтеграційних об’єднань, місця в міжнародних інтеграційних процесах транснаціональних корпорацій, перспектив та напрямів інтеграції України у світову економіку.

Основні поняття: економічний і валютний союз, зона вільної торгівлі, маастрихтський договір, міжнародні стратегічні альянси, митний союз, міжнародна економічна інтеграція (МЕІ), міжнародні стратегічні альянси, регіоналізація (глокалізація), спільний ринок.

1. Сутність і передумови міжнародної економічної інтеграції. Теорії регіональної інтеграції.

Міжнародна інтеграція є результатом поглиблення міжнародного поділу праці. Розвиток міжнародного співробітництва у виробничій сфері веде до взаємної інтеграції економік різних країн.

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) – утворення міжнародних інтеграційних об'єднань на рівні національних економік або окремих економічних суб'єктів із метою підвищення ефективності їхньої господарської діяльності, процес зближення та взаємопристосування національних господарських систем, в основі якого - економічний інтерес самостійних суб'єктів господарювання, міжнародний поділ праці, процеси інтернаціоналізації світової економіки.

Спеціалізуючись на виробництві певних товарів національні економіки доповнюють один одну в системі світового господарства. Уже сама етимологія слова інтернаціоналізація (integer – цілий) говорить про утворення єдиної, цілісної світової економічної системи.

Найбільш істотний вплив на процеси інтеграції справляють глобалізація і регіоналізація.

Глобалізація має на увазі:

- взаємодію і сплетення економічних, політичних, культурних трансакцій на світовому рівні;

- поширення як безпосередніх так і опосередкованих зв'язків між суб'єктами економічних відносин різних країн;

- формування єдиної системи світогосподарських відносин;

- створення міжнародних організацій, що регулюють ці процеси;

- надбання інтеграціонними процесами загальносвітового характеру.

Регіоналізація (глокалізація) - поглиблення міжнародних зв'язків на компактному, регіональному просторі. Ключовими передумовами регіоналізації є як близьке розташування країн, так і спільність природних, історичних, економічних, політичних, культурних передумов об'єднання. Центральне значення мають економічні умови, але, у залежності від специфіки ситуації можуть актуалізуватися й інші передумови. На приклад РЕВ – була переважно політичною організацією, ЄЕС засновувався як економічний, зараз – політичний союз, регіональні об'єднання в Латинській Америці переважно ґрунтуються на культурній, мовній, регіональній спільності. Регіоналізація доповнює глобалізацію, на цьому рівні відпрацьовуються механізми, що закріплюються на глобальному рівні. Наприклад організація європейського економічного співробітництва (1948) переросла в глобальну Організацію Економічної Співпраці й Розвитку (ОЕСР, 1961).

Виділяють макрорегіональний (об'єднання держав великого регіону), мезорегіональний (співробітництво між прикордонними адміністративно - територіальними об'єднаннями, єврорегіонами), мікрорегіональний (спільні спеціальні економічні зони, СЕЗ) рівні інтеграції (Рис. 10.1).

2. Економічні та політичні теорії регіональної інтеграції

Проблема наукового обґрунтування процесів економічної інтеграції знайшла відображення в цілому ряді економічних і політичних теорій інтеграції (Рис. 10.2).

Рис. 10.1. Рівні міжнародної інтеграції.

Рис. 10.2. Теорії міжнародної інтеграції

Представники ринкової школи інтеграції виступають за мінімізацію регулюючого втручання в процеси міжнародної інтеграції. Під інтеграцією розуміється «…Такий стан речей, коли між різними національними господарствами можливі настільки ж вільні й вигідні торговельні відносини, як ті, які існують усередині національного господарства».

Для представників структурної школи інтеграція більше ніж просто об'єднання декількох національних господарств. Вона служить справі формування держави загального добробуту. Інтеграція – це шлях реалізації рівності шансів для всіх громадян. Інтеграція – це структурні зміни у виробництві, ієрархії підприємств, розміщенні ресурсів і факторів виробництва. Ключові агенти проникають у більш складні міжнародні структури. Акцент на приватному бізнесі як суб'єкті міжнародної економіки.

Достоїнства – теорія звернула увагу на внутрішню суперечливість процесів інтеграції, нерівноправність агентів.

Недолік – її прихильники стверджували про вирівнювання економічного ландшафту в результаті інтеграції й одну з ключових ролей у цьому вирівнюванні відводили ТНК. Реалії сучасної економіки багато в чому спростували ці оптимістичні твердження.

Неокейнсіанський напрямок теорій міжнародної інтеграції – «дирижизм». Характерними особливостями є недовіра до ринкового в механізму, інтеграція розглядається як процес формування оптимальної ринкової структури. Наголос на інституціонально-політичний механізм формування такої структури. Головна проблема регіональної інтеграції полягає в оптимальному поєднанні національних програм господарської політик із забезпеченням вигод міжнародного співробітництва.

Серед політичних концепцій інтеграції виділимо федералізм, функціоналізм, комунікаційну школу.

Федералізм – ідея об'єднання самостійних держав у певну федеративну або конфедеративну державу. Вихідний постулат – правильно організована система влади здатна забезпечити мир і безпеку народам країн, що об’єднуються у федерацію, раціонально поєднати збереження самобутності і національних особливостей з чітко організованою системою їхніх взаємин. Виділяють класичний і неофедералізм.

Класичний федералізм зводить регіональну інтеграцію до свого роду «конституціональної революції» – одноразового перетворення міжнародної політичної системи у «внутрішню». Неофедералісти розглядають рух до федерації як процес, об'єктивно обумовлений «соціологічними перемінними» економічного й громадського життя.

Вихідною тезою функціоналізму є ідея про те, що розвиток сучасної економіки формує об'єктивну потребу в міжнародному співробітництві за посередництвом різного роду міжнародних організацій. Система позанаціональних функціональних органів бере на себе організаційно-управлінські функції, що виконувалися раніше національною державою.

Якщо федералісти фіксують увагу на перетворенні інститутів влади, функціоналісти на динаміку процесу прийняття рішень, то представники комунікаційної теорії головну увагу приділяють самому процесові міжнародного спілкування націй, у ході якого відбувається «соціальна асиміляція» населення країн, що інтегруються. Налагодження взаєморозуміння відбувається в ході повсякденного процесу спілкування народів різних країн і взаємодії самих держав. Економічними й соціально-психологічними умовами формування інтегрованого співтовариства є (Рис. 10.3):

Рис. 10.3. Соціально-економічні умови інтеграції.

1. сумісність світоглядних установок і цінностей;

2. спосіб життя;

3. позитивні очікування від економічних зв'язків;

4. розширення політичних і соціальних можливостей значної частини економічних суб'єктів;

5. прискорення економічного росту хоча б частини суб'єктів інтеграції;

6. стабільність комунікацій між економічними суб'єктами;

7. розширення політичної еліти;

8. висока мобільність значної частини населення;

9. інтенсивні комунікації між країнами;

10. їхня взаємність;

11. відносна стабільність соціальної стратифікації суспільства;

12. передбачуваність поведінки партнерів.

3. Рівні міжнародної економічної інтеграції.

Виділяють наступні базисні рівні розвитку МЕІ: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний, політичний і валютний союз (Рис. 10.4.).

Рис. 10.4. Рівні міжнародної економічної інтеграції

Зона преференційної торгівлі – рівень міжнародної інтеграції, який забезпечує преференційні умови торговельного співробітницьтва між країними-участниками.

Зона вільної торгівлі – форма міжнародної економічної інтеграції, відповідно до якої скасовуються торговельні обмеження між країнами-учасницями, знижуються або скасовуються взаємні мита. Скасовуються торговельні обмеження в торгівлі окремими товарами. На цій стадії знаходиться більшість регіональних інтеграційних об'єднань світу.

В міру усунення внутрішніх торговельних обмежень, уніфікації зовнішньоторговельного законодавства формується вільний торговельний простір. Кожна з країн має право проводити власну торговельну політику стосовно країн, що не входять у вільний торговельний простір. Приклад НАФТА (1994 р.)

Митний союз – форма міжнародної економічної інтеграції, коли країни-учасниці встановлюють єдиний митний тариф і проводять єдину зовнішньоторговельну політику стосовно третіх країн. Зовнішньоторговельні обмеження між країнами-учасницями відсутні. Приклад – «МЕРКОСУР» Інтеграційне об'єднання країн Південної Америки (Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай).

Спільний ринок – форма міжнародної економічної інтеграції, при якій між країнами учасницями досягнуто згоди про вільне переміщення товарів, послуг, капіталів і трудових ресурсів через національні границі. Приклад європейський загальний ринок.

Економічний і валютний союз – форма міжнародної економічної інтеграції, при якій договори про зону вільної торгівлі, митний союз і спільний ринок доповнюються угодами про проведення спільної економічній і валютній політики - Європейський Союз.

4. Регіональні інтеграційні процеси в сучасній світовій економіці.

Регіональні економічні об'єднання в сучасному світі охоплюють практично всі континенти й держави. Регіональна інтеграція є першим кроком на шляху формування загальносвітової економічної інтеграції. Вона дозволяє звести до мінімуму труднощі, зв'язані з початковими етапами лібералізації внутрішніх ринків, дозволяє координувати зусилля у відстоюванні національних інтересів у процесі формування глобальної економіки.

Розглянемо основні регіональні об'єднання.

Європейський союз. 25 країн. 450 млн. чол.

Етапи формування:

Вихідний посил – об'єднання з метою надання протекціоністської підтримки власних виробників - Європейський ринок вугілля і стали (Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція, 1951 р.).

! 957 р. (Римський договір) – утворено Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейське об’єднання з атомної енергії (ЄВРАТОМ).

1967 р. – на основі об’єднання Європейського ринку вугілля і сталі, ЄЕС та ЄВРАТОМу утворюється Європейське співтовариство.

1979 р. – формування Європейської валютної системи.

1987 р. – Акт про утворення Єдиної Європи.

1992 р. Маастрихтський акт про утворення з 1 січні 1993 р. Європейського союзу.

З 1 січні 1999 р. уведена безготівкова загальноєвропейська валюта (ЕКЮ), а з 2002 готівкова загальноєвропейська валюта (Євро).

1. У 1973 р. до ЄС приєдналися Великобританія, Данія й Ірландія.

2. 1981 р. - Греція.

3. 1986 р. – Іспанія й Португалія.

4. 1995 р. – Австрія, Фінляндія, Швеція.

Сучасний етап – у 2004 р. приєдналися до ЄС 10 країн – Болгарія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія.

Маастрихтський договір – документ, у якому зафіксовано рішення країн ЄС про утворення Європейського союзу на засадах Європейського Співтовариства, доповнений новими формами співпраці.

Кожен етап розширення ЄС мав як позитивні, так і негативні сторони. Розширення означало скорочення середнього рівня ВВП на душу населення, додаткові витрати на структурні зміни в економіці країн, що приєднуються, сільське господарство, внутрішню політику, удосконалювання управління.

Структура управління ЄС:

1. Рада Європейського союзу. Сесії на рівні глав держав і урядів, міністрів. Приймає стратегічні рішення. М. Брюсель.

24. Комісія ЄС. Виконавчий орган (уряд ЄС), наділений нормотворчими правами. Складається з 20 членів (комісарів) із ключових питань соціально-економічного життя. Розробляє пропозиції з подальшого розвитку ЄС. М. Брюсель.

3. Європейський парламент. Обирається прямим пропорційним голосуванням жителів усіх країн-членів. Має консультативні функції. М. Страсбург.

4. Європейський суд. Люксембург.

5. Європейський соціальний фонд займається питаннями полегшення переміщення робочої сили.

6. Європейський фонд регіонального розвитку.

7. Європейський інвестиційний банк.

На різних стадіях інтеграції знаходяться такі сучасні регіональні об'єднання, як НАФТА, МЕРКОСУР, СНД.

НАФТА 1994 р., США. Мексика, Канада.

Передумови – географічна близькість, взаємодоповнюваність економік, дешевина робочої сили в Мексиці, 375 млн. чол., 17% світового експорту, 12 трлн. дол. сукупний ВВП.

МЕРКОСУР 1991 р., Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай. 200 млн. чол., 1 трлн. дол. ВВП. Штаб квартира у Монтевідео (Уругвай).

КАРІКОМ (Карібське співтовариство) 1974 р., Антигуа та Барбуда, Багамські остови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гаїті, Гайана, Монтсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадин, Сурінам, Трінідад і Тобаго, Ямайка). Штаб-квартира у Джорджтауні (Гайана).

АСЕАН (Організація держав південно-східної азії) 1967 р., Індонезія. Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Мьянма, Бруней, Лаос, В'єтнам).Функції: сприяння економічному і соціальному розвиткові; співробітництву у промисловості і сільскому господарстві; спільній зовнішньоєкономічній діяльністі; встановленню миру і стабільності в регіоні. Штаб-квартира у Джакарті (Індонезія).

АТЭС (Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво) 1989 р., 20 країн азіатсько-тихоокеанського регіону (Австралія, Бруней, Вьєтнам, Індонезія, Канада, КНР, Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Перу, Росія, Сінгапур, США, Сянган, Таїланд, Тайвань, Філіпіни, Чилі, Японія). Фуцнкції: розвиток торгівлі, науки, промисловості, телекомунікацій, транспорту, енергетики; збереження морських ресурсів, регулювання рибальства; раціональне використання людських ресурсів та продовольства; розвиток сфери послуг та туризму. Штаб-квартира у Сінгапурі.

ОАЄ (Організація Африканської єдності), 1963 р. Об’єднує всі 53 держави африканського континенту. Функції: захист суверинітету; сприяння політичному та економічному співробітництву; підтримка економічного розвитку країн регіону. Штаб-квартира у Адіс-Абебі (Ефіопія).

Ліга арабських держав, 1945 р. (Алжир, Бахрейн, Джибуті, Ірак, Єгирет, Ємен, Йорданія, Катар, Коморскі острови, Кувейт, Ліван, Лівія, Мавританія, Мароко, ОАЕ, Оман, Палестина, Саудівська Аравія, Сірія, Сомалі, Судан, Туніс). Функції: організація взаємодії арабських країн у різних галузях економіки, політики та культури.

ЄЕП, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія. Таджикистан.

Міжнародна економіка залишається для країн, що розвиваються реальним джерелом інвестицій і технологій. Визначальний вплив на економічний розвиток мають умови їхнього одержання. Участь у регіональних і спеціалізованих (ОПЕК) торговельних блоках значно посилюють позиції економіки РК у співробітництві з ПРК.

Зростає розуміння необхідності розвитку співробітництва між країнами з перехідною економікою й країнами, що розвиваються, формування групового або колективного самозабезпечення. Це дозволяє зменшити загрозу нової неоколоніальної залежності, забезпечити можливість вибору в міжнародній економічній політиці. Концентруючи зусилля на пошуку шляхів для збільшення своєї частки у світовій торгівлі, розширюючи партнерські зв'язки, поєднуючи свої ресурси, невеликі країни здатні перебороти перешкоди, що накладає обмеженість ринків і засобів виробництва, зберегти високий ступінь незалежності економічного розвитку.

У такий спосіб розширення економічного співробітництва між РК перетворюється в альтернативу політики сепаратних нерівноправних відносин з ПРК, створює можливість одержати реальні вигоди від спеціалізації і взаємної торгівлі, мінімізувавши при цьому вплив несприятливих чинників розвитку сучасної світової економічної системи.

5. Місце й значення ТНК у міжнародних інтеграційних процесах.

Сучасна економіка характеризується стрімким зростанням ролі ТНК. Вони активно виступають у ролі (Рис. 10.5):

- глобальних торговельних агентів;

- інвесторів;

- розповсюджувачів сучасних технологій;

- стимуляторів міжнародної трудової міграції;

- диктують динаміку економічного розвитку;

- визначають рівень конкурентноздатності на світових ринках товарів і послуг;

- ініціюють міжнародний рух капіталів;

- відіграють провідну роль в інтернаціоналізації виробництва;

- забезпечують інтеграцію виробничих процесів між країнами.

Більшість ТНК належить капіталові США, ЄС, Японії. 60 % зайнято у сфері виробництва, 37 % - сфері послуг, 3, 5 % – добувній промисловості та сільському господарстві.

Рис. 10.5. Позитивна роль ТНК у світові економіці

Розроблено ряд теоретичних концепцій ТНК (Рис. 10.6).

Дж. Гелбрайт обґрунтував виникнення ТНК технологічними причинами. Просування на міжнародні ринки зв'язано з необхідністю збуту і сервісного обслуговування на міжнародних ринках складного сучасного устаткування.

Модель монополістичних (унікальних) переваг стверджує, що розвиток міжнародних монополій зв'язано з наявністю в них переваг, що забезпечують успіх на іноземних ринках.

Модель життєвого циклу продукції Р. Вернона зв'язує розвиток ТНК із розширенням ринку збуту й необхідністю зниження витрат виробництва в процесі життєвого циклу товару.

Модель інтернаціоналізації стверджує, що міжнародні операції ТНК є фактично внутрішньо фірмовими. ТНК функціонує як єдиний механізм, діяльність якого підпорядковано єдиній меті – максимізації прибутку.

Еклектична модель поєднує елементи вище перерахованих моделей.

Рис. 10.6. Теоретичні концепції ТНК

Джерелами ефективності діяльності ТНК є (Рис. 10.7):

Рис. 9.6. Джерела ефективності діяльності ТНК

- використання переваг володіння економічними ресурсами (природними, знаннєвими, капіталом);

- можливість оптимального розташування підприємств (врахування розмірів ринку, темпів економічного росту, ціни, кваліфікації робочої сили, доступності місцевих економічних ресурсів, стану інфраструктури, політико-правових факторів);

- можливості використання фінансових ресурсів у всесвітньому масштабі;

- поінформованість про стан ринків у всесвітньому масштабі, можливість швидкого реагування;

- раціональна, динамічна організаційна структура;

- досвід міжнародного менеджменту.

Структура ТНК включає головну материнську компанію, філії, дочірні компанії (більш половини акцій і вирішальний голос), асоційовані компанії (10-50 % акцій, участь у контролі над підприємством); відділення (Рис. 10.8).

Рис. 10.8. Структура ТНК.

Міжнародні стратегічні альянси – об'єднання ТНК спрямовані на спільне рішення визначених задач.

Особливості сучасних стратегій ТНК (Рис.10.9):

Рис. 10.9. Стратегії сучасних ТНК.

- переважний ріст капіталовкладень у сферу послуг;

- надання філіям максимуму самостійності, у випадку, якщо їхня діяльність досить успішна й підпорядкована завданню максимізації прибутку головної компанії;

- координація виробничої діяльності у всесвітньому масштабі;

- використання феномена єдності споживчих переваг у всесвітньому масштабі дозволяє застосовувати єдині маркетингові стратегії;

1. врахування особливостей національного ринку.

Негативні наслідки діяльності ТНК (Рис. 10.10):

		Ослаблення контролю держави за економікою

Рис. 10.10. Негативні наслідки діяльності ТНК.

- посилення нерівності між економічними регіонами та усередині окремих країн через концентрацію діяльності ТНК в економічно найбільш розвинутих районах;

- посилення невизначеності поведінки платіжних балансів окремих країн через неповний облік у них внутрішньо корпоративних трансфертів ресурсів;

- ослаблення контролю держави за економічною ситуацією в країні.

6. Інтеграція України у світовий економічний простір.

Однієї з найскладніших проблем стратегії зовнішньоекономічних відносин України є визначення правильного співвідношення векторів інтеграції у світовий економічний простір. Основним напрямом інтеграції України визначено Європейський Союз. Постають питання формування алгоритму практичної реалізації цього вектора, його співвідношення з іншими напрямками зовнішньоекономічних зв'язків, участі України в глобальних економічних процесах.

Особлива увага в нових умовах приділяється необхідності дотримання стратегічного балансу між європейським вектором і іншими напрямками, насамперед у межах стратегічного трикутника «США – ЄС – Росія», а також Японії та Китаю. З однієї сторони необхідно враховувати економічні інтереси й потенційні можливості економіки України, з іншого боку – потенціал і тенденції розвитку кожного з названих суб'єктів міжнародної економіки.

Наскільки ми готові до вступу в ЄС? Готові як в економічному, так і в інституціональному плані. Може, перспективи зближення з іншими регіональними об'єднаннями виглядають більш реальними?

Розвиток сучасних технологій – основа рівноправної інтеграції в ЄС. Наскільки ми готові, у цьому відношенні, приєднається до передового економічного об'єднання світу?

Частка витрат на науку у ВВП ЄС складає 2, 16 %, США – 2, 63 %, Японії – 2, 8 %, України – 1, 13 %. Обсяг високотехнологічного експорту відповідно (у дол. на душу населення) складає 827, 632, 752, 12; його частка в експорті готових виробів відповідно 18, 33, 26 і 12 %, обсяги надходжень і платежів за використання ліцензій у дол. на душу населення складають 61, 7 і 78, 9; 136, 3 і 41, 8; 58, 6 і 71, 0; 00, 6 і 0, 14. Кількість ПК на 1 тис. населення відповідно 234, 6; 458, 6; 237, 2; 13, 8. Уже ця статистика свідчить про те, що успішна інтеграція в ЄС вимагає істотного поліпшення цих ключових показників технологічного розвитку.

Нагадаємо, що передумовою успішної інтеграції є дотримання ряду умов, ключовими з яких, є близькість рівнів розвитку й інтернаціоналізація економіки країн-партнерів, а так само наявність високорозвинених економічних зв'язків між суб'єктами економічної діяльності. Інтенсивність їх між країнами, що інтегруються, повинна бути більш високою ще до початку процесу інтеграції. У противному випадку виникає проблема економічної сумісності.

Наскільки ми відповідаємо цим вимогам?

По-перше, за рівнем ВНП на душу населення (4400 дол.) Україна значно відстає як середнього по ЄС (22 223 дол.), так і від найнижчого (10 670 дол.). У процентному відношенні він складає 20 % від середньоєвропейського і 37, 8 % від мінімального. Офіційна статистика свідчить про те, що за рівнем економічного розвитку відставання України набагато перевищує припустимі для учасників інтеграції величини. Однак, при цьому варто врахувати:

2. кризовий стан економіки;

3. далеко не повне використання її потенційних економічних можливостей;

4. системний, комплексний характер економіки;

5. наявність колосального тіньового сектора.

Якщо за глибиною трансформаційної кризи Україна набагато обігнала східноєвропейські держави, то по масштабах, рівневі самозабезпеченості виробництва, наявності замкнутих виробничих циклів Україна набагато їх перевершує. Нашу економіку за цим показником дійсно можна віднести до числа небагатьох у світі цілісних народногосподарських комплексів. Рівень тінізації економіки перевищує 50 %. А це так само і реальні, не зафіксовані офіційною статистикою доходи населення.

По-друге, за рівнем інтернаціоналізації економіки Україна значно відстає від інших країн ЄС навіть за умови високого рівня відкритості економіки. Так, якщо обсяг експорту на душу населення по ЄС-15 складав 7 160 дол. США, мінімальний (Греція) 1 416, максимальний (Ірландія) 19 392, то по Україні він становить 499 дол. Для порівняння, по країнам десятки, що приєдналася до ЄС у 2004 р. він складає в середньому 1931, мінімальний (Польща) 1121, максимальний (Словенія) 5572. Обсяг експорту відносно ВВП складає в середньому по ЄС 32 %, коливаючись від 16 % (Греція) до 80 % (Ірландія). В Україні він становить 40 %. Обсяг прямих закордонних інвестицій у дол. на душу населення в середньому по ЄС-15 складав 663 дол., варіюючи від 53 дол. (Італія) до 26 655 дол. (Нідерланди). По Україні він складає всього 140 дол. Для порівняння в країнах десятки у середньому – 188, мінімальний рівень 70 дол. (Кіпр), максимальний 415 дол. (Естонія). Таким чином, статистика однозначно свідчить, що економіка України значно відстає від економік країн ЄС, наближення до показників ЄС можливо лише за умов забезпечення активного економічного розвитку.

Певні сумніви викликає і географічна орієнтація Українського експорту й перспективи її розвитку. Якщо для країн ЄС характерна пріоритетна орієнтація на внутрішньосоюзний зовнішньоторговельний обмін (середній показник 62, 8 %), то в Україні цей показник варіюється від 21 % до 31 %. Таким чином, сучасна орієнтація експортного потенціалу України, відповідно до профілю міжнародної конкурентноздатності продукції лише частково відповідає європейським інтеграційним устремлінням. Швидше вона спрямовує Україну убік «третього світу», ніж регіональної інтеграції.

Успішна інтеграція України у світовий економічний простір можлива лише за умови активізації внутрішніх економічних перетворень.

Основними напрямками забезпечення міжнародної економічної інтеграції є: лібералізація міжнародного руху товарів, капіталу і робочої сили й створення в країні сильних економічних інститутів. Серед показників, що характеризують інституціональну структуру економіки, виділяють такі, як приватизація, реструктуризація підприємств, ринкова лібералізація й конкуренція, реформи фінансового сектора, регламентація й тарифікація зовнішньоекономічних відносин. Слід зазначити істотну інституціональну несумісність України з провідними сегментами світового господарства. Таким чином, інституціональні перетворення в країні перетворюються в необхідну передумову успішної міжнародної інтеграції.

Мова йде про еволюційне, поступове входження у світову економічну систему. Не можна обмежувати себе одним стратегічним напрямком інтеграційних процесів, необхідний комплексний підхід до розвитку коопераційних зв'язків, як на Заході, так і на Сході, у тому числі і за океаном.

Реальних успіхів можна досягти при концентрації ресурсів на ключових напрямках розвитку, на тих сегментах структури економіки, що визначають майбутнє світової економіки, створюють можливості для випереджаючого розвитку. Необхідний перехід від монетарно-стабілізаційної до інституціональної політики. У центрі уваги – забезпечення пріоритетного розвитку профільних галузей, які вже сьогодні показали свою перспективність, високий технологічний рівень і міжнародну конкурентноздатність, здатність перетвориться в «локомотив» росту. Насамперед, це аерокосмічна галузь, виробництво нових матеріалів, окремі виробництва у фармацевтичній, електронній і електротехнічній галузях. Необхідна поступова адаптація українського законодавства до системи міжнародних норм і правил.

Література: 4, 6, 7, 10, 11, 14, 15, 16, 19, 20, 23, 25, 26, 27, 28, 30