Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Практичне заняття 1






Навчального процесу

для студентів спеціальності

6.050103 „Міжнародна економіка”

 

Полтава ПУСКУ 2009

Укладач:

Безрукова Н.В. – к.е.н., доцент кафедри міжнародної економіки.

Рецензенти:

Артеменко І.А. – к.е.н., доцент кафедри міжнародної економіки;

Тягунова Н.М. - к.е.н., доцент кафедри комерційної діяльності та підприємництва.

 

Навчально-методичний комплекс обговорено

і схвалено на засіданні кафедри міжнародної економіки

“___” _____________ 2009 р.

протокол №__

Зав. кафедри________проф. Шкурупій О.В.

 

“УЗГОДЖЕНО”

Декан факультету фінансів і обліку

___________________ доц. Коросташов О.М.

“___” _____________ 2009 р.

 

“УЗГОДЖЕНО”

Керівник НМЦ управління якістю

діяльності

_________________________ доц. Огуй Н.І.

“__” _____________________ 2009 р.

 

 

“УЗГОДЖЕНО”

Директор навчального центру

_______________________ доц. Герман Н.В.

" ____" _________________ 2009 р.

Зміст

1. Вступ  
2. Навчальна програма дисципліни  
3. Тематичний план дисципліни  
4. Методичні рекомендації до вивчення дисципліни  
5. Індивідуальні завдання (навчально-дослідні проекти) для самостійної роботи студента та методичні рекомендації до їх виконання    
6. Карта самостійної роботи студента  
7. Порядок і критерії оцінювання знань студентів  

ВСТУП

Метою курсу є формування системи теоретико-прикладних знань про сучасну роль, функціональне наповнення та інструментарій міжнародної торгівлі у високо конкурентному середовищі.

Робоча програма складена на основі нормативної програми з курсу „Міжнародна торгівля” (галузевий стандарт вищої освіти, Київ, КНЕУ, 2001 р.)

Курс підготовлено з урахуванням знань студентами базових концепцій політичної економії, макро- та мікроекономіки, міжнародної економіки, міжнародних економічних відносин, міжнародного маркетингу.

Завдання курсу скеровані на формування компетентності студентів відносно:

- форм організації та інструментів державного регулювання міжнародної торгівлі;

- практики наднаціонального регулювання міжнародних торговельних відносин;

- набуття вмінь розраховувати й аналізувати основні показники міжнародної торгівлі;

- набуття навичок документального оформлення торговельних угод.

Для досягнення мети і завдань курсу використовуються:

1) лекції (18 годин), орієнтовані на формування системи знань студентів відносно ролі, функціонального наповнення та інструментарію міжнародної торгівлі;

2) практичні заняття (14 годин), де головний акцент робиться на набуття студентами вміння розраховувати й аналізувати основні показники міжнародної торгівлі та навичок документального оформлення торговельних угод;

3) індивідуальна робота студентів (17 годин) головним чином концентрується на підготовку і подання наприкінці навчального семестру групового проекту;

4) самостійна робота студентів (59 годин) головним чином концентрується на підготовку рефератів та поглиблення вивчення навчального матеріалу.

В результаті опанування курсу студенти повинні отримати базові теоретичні знання у сфері міжнародної торгівлі, вивчити форми організації та інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі, оволодіти принципами наддержавного регулювання міжнародних торговельних відносин, навчитися аналізувати основні показники міжнародної торгівлі.

В результаті вивчення дисципліни “Міжнародна торгівля” студенти мають знати: методи регулювання міжнародної торгівлі; методи регулювання міжнародної рекламної діяльності; сутність концепцій міжнародної торгівлі; види міжнародних послуг та їх класифікацію; види міжнародних комерційних операцій; методи здійснення експортно-імпортних операцій; види міжнародних комерційних контрактів; сутність макроекономічних показників розвитку міжнародної торгівлі; механізм організації міжнародних рекламних кампаній; механізм організації міжнародного виставкового бізнесу.

Студенти повинні вміти: визначати основні поняття системи регулювання міжнародної торгівлі; аналізувати товарну структуру експорту та імпорту; обґрунтовувати механізм виходу підприємства на зовнішній ринок; здійснювати вибір та дослідження партнерів при виході підприємства на зовнішній ринок; формувати стратегію міжнародного маркетингу; набути навичок складання міжнародних комерційних контрактів.

Підсумковий контроль засвоєння студентами даного курсу здійснюється шляхом проведення підсумкового тестування та ПМК.

2. Навчальна програма дисципліни

Змістовний модуль №1

Теоретичні аспекти міжнародної торгівлі

Комплексна контрольна робота, яка проводиться за результатами вивчення тем 1-4 в 8 семестрі для студентів спеціальності 6.050103 „Міжнародна економіка”.

 

Тема 1. Торгівля в системі міжнародного бізнесу

Предмет, завдання та зміст курсу “Міжнародна торгівля”. Міжнародна торгівля як основна форма економічних відносин.

Теорії розвитку міжнародної торгівлі. Класичні концепції міжнародної торгівлі. Теорії факторів виробництва. Неотехнологічні теорії. Теорія конкурентоспроможності.

Сутність та показники міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля та національні інтереси.

 

Тема 2. Форми міжнародної торгівлі

Систематизація форм міжнародної торгівлі.

Форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання. Звичайна торгівля. Торгівля за режимом найбільшого сприяння. Преференційна торгівля. Дискримінаційна торгівля.

Форми міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб'єктів. Традиційна (проста) торгівля. Торгівля в рамках міжнародного кооперування виробництва. Збутове кооперування. Маркетингове кооперування. Компенсаційна (зустрічна) торгівля. Міжнародний бартер. Міжнародний лізинг.

Форми міжнародної торгівлі за специфікою предмета торгівлі. Особливості міжнародної торгівлі сировинними товарами. Торгівля промисловими товарами, машинами та обладнанням. Торгівля товарами широкого вжитку. Особливості міжнародної торгівлі комплектним обладнанням.

Тема 3. Методи міжнародної торгівлі

Систематизація методів міжнародної торгівлі. Прямий метод. Непряма торгівля.

Характеристика прямого експорту та імпорту. Особливості непрямого експорту та імпорту. Транзитна торгівля.

Торгівля через організовані товарні ринки. Основні види торговельно-посередницьких операцій.

Особливості торгівлі через торговельно-посередницькі фірми. Типи торговельно-посередницьких фірм. Методи розрахунку та виплати винагороди посередникам. Діяльність міжнародних лізингових компаній.

Діяльність міжнародних товарних бірж. Міжнародні товарні аукціони. Міжнародні торги (тендери) та механізм їх проведення. Міжнародні виставки та ярмарки та етапи їх підготовки та проведення.

 

Тема 4. Регулювання міжнародної торгівлі

Система регулювання міжнародної торгівлі. Рівні регулювання міжнародної торгівлі. Корпоративний рівень регулювання міжнародної торгівлі. Обмежувальна ділова практика. Національний рівень регулювання. Зовнішньоторговельна політика країн. Лібералізація міжнародної торгівлі. Використання протекціоністських заходів в зовнішньоторговельній політиці. Глобальний рівень регулювання міжнародної торгівлі.

Змістовний модуль №2

Практичні аспекти міжнародної торгівлі

Друге модульне завдання складається з тестових вправ за темами 5-9 в 8 семестрі для студентів спеціальності 6.050103 „Міжнародна економіка”.

Тема 5. Система міжнародних комерційних контрактів

Поняття міжнародної комерційної операції. Етапи проведення міжнародної комерційної операції. Вид міжнародних комерційних операцій. Суб'єкти міжнародних комерційних операцій.

Поняття міжнародного комерційного контракту. Основні принципи міжнародного комерційного контракту.

Багатокритеріальна класифікація міжнародних комерційних контрактів. Класифікація міжнародних комерційних контрактів за предметом.

 

Тема 6. Структура і зміст міжнародного комерційного контракту

Структура міжнародного комерційного контракту. Зміст преамбули контракту. Предмет контракту та його характеристика. Права та обов'язки сторін. Інші умови контракту та їх характеристика.

Типові форми міжнародного комерційного контракту. Торгові звичаї та їх використання в міжнародних комерційних контрактах.

 

Тема 7. Укладання міжнародних комерційних контрактів

Поняття дійсності контракту. Вади волевиявлення. Порядок проведення переговорів. Поняття оферти та акцепту.

Порядок укладання контракту. Характеристика переддоговірного періоду. Механізм проведення комерційних переговорів. Способи укладання контракту. Момент укладання контракту. Форма та мови контракту.

 

Тема 8. Виконання міжнародних комерційних контрактів

Загальні положення процесу виконання міжнародного комерційного контракту. Процес виконання міжнародного комерційного контракту. Спосіб та строк виконання контракту. Техніко-юридична стадія виконання міжнародного комерційного контракту. Документарне забезпечення процесу виконання контакту. Способи забезпечення виконання зобов'язань за міжнародним комерційним контрактом.

 

Тема 9. Правила і процедури врегулювання торговельних суперечок

Процедура врегулювання міжнародних комерційних суперечок. Судова та позасудова процедури врегулювання суперечок. Особливості діяльності міжнародних арбітражних установ.

Виконання арбітражних та судових рішень.

3. Тематичний план дисципліни

 

№ п\п Назва теми Кількість годин за видами занять
разом Аудиторні Позааудиторні
лекції практичні Індиві-дуальні заняттяпід керів-ницт-вом викла-дача Самостійна робота
Модуль 1. Теоретичні основи міжнародної торгівлі (Теми 1-4)
  Торгівля в системі міжнародного бізнесу       -  
  Форми міжнародної торгівлі          
  Методи міжнародної торгівлі          
  Регулювання міжнародної торгівлі          
Модуль 2. Практичні аспекти міжнародної торгівлі (Теми 5-9)
  Система міжнародних комерційних контрактів     -    
  Структура і зміст міжнародного комерційного контракту          
  Укладання міжнародних комерційних контрактів          
  Виконання міжнародних комерційних контрактів     - -  
  Правила і процедури врегулювання торговельних суперечок          
  ВСЬОГО          

 

4. Методичні рекомендації до вивчення дисципліни

Змістовний модуль 1

Теоретичні основи міжнародної торгівлі

Тема 1. Торгівля в системі міжнародного бізнесу

1.1. Методичні поради до вивчення теми

Механізмом реалізації світогосподарських зв'язків є світовий ринок як сфера усталених економічних відносин, що ґрунтуються на міжнародному розподілі праці. Господарські зв'язки на світо­вому ринку проявляються через форми міжнародних економіч­них відносин - міжнародну торгівлю, міжнародну міграцію ро­бочої сили, міжнародний рух капіталу, а також валютно-кредитні відносини (рис. 1.1).

 

 


Рис. 1.1. Форми міжнародних економічних відносин та їх складові

 

Форми міжнародних економічних відносин тісно пов'язані між собою, впливають одна на одну, створюючи додаткові сти­мули для взаємного розвитку. Так, торгівля створює умови для міжнародного інвестування, а міграція капіталу, в свою чергу, стимулює торговельні зв'язки та міграцію робочої сили. Однак основною і центральною ланкою світогосподарських зв'язків завжди була і є міжнародна торгівля. За оцінками Джефрі Сакса, міжнародна торгівля становить на сьогодні 80 % усіх міжнарод­них економічних відносин.

Міжнародна торгівля як обмін товарами і послугами є не тільки зовнішньою ознакою існування світового ринку, а й матеріальною основою міжнародних економічних відносин, що забезпечує зрос­таючу інтеграцію світового господарства. Вона - форма зв'язку між товаровиробниками і споживачами різних країн, який вини­кає на основі розвитку міжнародного поділу праці. Показники розвитку торгівлі між країнами демонструють їх взаємну еконо­мічну залежність. Так, у 2005 р. 27, 8 % валового глобального про­дукту в світі було спрямовано у канали міжнародної торгівлі. При цьому темпи зростання світового експорту виявилися біль­шими за зростання показників валового внутрішнього продукту в середньому по країнах світу.

В умовах докапіталістичних формацій, які базувалися на на­туральному господарстві, існували лише деякі елементи міжна­родного поділу праці, що були пов'язані в основному з особливо­стями природних умов в окремих країнах. Відповідно до між­народної торгівлі залучалась невелика частина виробленої в краї­ні продукції, а сам обмін здійснювався переважно між сусідніми землями і не завжди був усталеним. Поява розвинутих форм міжнародного поділу праці характерна для епохи промислового капіталізму. Крупна машинна індустрія стимулювала поглиблен­ня диференціації виробництва, що, врешті-решт, зумовило його вихід за національні межі і стимулювало значне розширення між­народної торгівлі. Спочатку в міжнародній торгівлі брали участь тільки найрозвинутіші країни і лише з розвитком товарного виро­бництва до неї почала залучатися дедалі більша кількість країн, що спричинило виникнення світового ринку. Фахівці відносять заро­дження світового ринку до XVI ст., коли капіталізм перебував на мануфактурній стадії розвитку. А вже на початку XIX ст. світовий ринок характеризувався досить розвинутими формами торговельно-економічних і фінансово-кредитних відносин країн.

Отже, міжнародна торгівля - історично перша форма міжнародних економічних зв'язків, що являє собою обмін товарами і послугами між державно оформленими національними господарствами, тобто між державами.

Для національного господарства участь у міжнародній торгів­лі набуває форми зовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля (ЗТ) - це торгівля однієї країни з інши­ми, яка складається з оплачуваного вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів і послуг.

У сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжна­родну торгівлю, яка до того ж є складною соціально-економічною категорією, її можна розглядати з двох позицій - операційної та державно-політичної (рис. 1.2).

З операційної точки зору міжнародна торгівля - це процес безпосереднього обміну товарами та послугами між господарю­ючими суб'єктами різних держав, державами та міжнародними організаціями. Тобто йдеться про рух товарів (у т. ч. послуг, лі­цензій, ноу-хау, інжинірингу тощо), інструменти та механізми розширення товарообігу, вдосконалення структури експорту та імпорту, прогнозування та оцінку світових товарних ринків, пла­нування можливостей експорту та потреб імпорту, організацію контрактної роботи, контроль за поставками та відвантаженням, здійснення валютно-фінансових операцій тощо. При цьому пред­метом міжнародної торгівлі як сфери знань є організація вико­нання експортно-імпортної операції, а об'єктом, відповідно, будь-яка операція з експорту чи імпорту.

 

 

Рис. 1.2. Підходи до розуміння сутності міжнародної торгівлі

З державно-політичної точки зору міжнародну торгівлю можна розглядати як особливий тип суспільних відносин, які виникають у світовій системі господарства в процесі і з приводу обміну товарами та послугами між державами, що мають власні зовнішні і зовнішньоторговельні політики. Такі відносини регулюються спе­ціальними міжнародними регламентами: договорами, угодами, актами та іншими нормами міжнародного права. Проте, оскільки суспільні відносини не можуть не залежати від зовнішньої і вну­трішньої політики країн, то відносини обміну на світовому ринку значною мірою регулюються й актами та діями політичного характеру. Так, конгресмени США дуже часто використовують торговельні санкції для покарання інших країн у національних або політичних інтересах. Восени 1999 р. російські законодавці спробували запровадити санкції проти сусідньої країни - Латвії. Зокрема, пропонувалась примусова заборона російському уряду, компаніям і фізичним особам експортувати будь-які товари у Ре­спубліку Латвію і імпортувати з неї, за винятком медикаментів та інших товарів, що можуть бути класифіковані як гуманітарна до­помога. При цьому російські політики пояснювали своє рішення тим, що колишня радянська республіка виявляє надмірну дис­кримінацію щодо представників чисельної російськомовної гро­мади, створюючи складнощі отримання громадянства Латвії.

За державно-політичного підходу до трактування сутності міжнародної торгівлі її предметом є організація торговельного обміну, виходячи з національних інтересів і глобальних тенден­цій розвитку світового господарства в цілому, а об'єктом - тор­говельний обмін як сукупність операцій з експорту та імпорту.

Порівняльна характеристика підходів до пояснення сутності міжнародної торгівлі може бути проведена за такими критеріями: суб'єкти, цілі та інструменти торгівлі; предмет міжнародної тор­гівлі як сфери знань; об'єкт (табл. 1.1).

Якщо розглядати міжнародну торгівлю як сукупність актів купівлі-продажу товарів, то в цьому процесі можуть брати участь усі суб'єкти міжнародних економічних відносин (МЕВ) різних країн (фізичні та юридичні особи, держави, міжнародні організації). Метою обміну в будь-якому випадку буде задоволення економічних інтересів (при експорті - отримання прибутку, завоювання част­ки ринку тощо, а при імпорті - задоволення потреб у необхідних ресурсах і товарах), а інструментами досягнення мети - поло­ження та умови контрактів і угод.

За державно-політичного підходу держави можуть не брати безпосередньої участі в торгівлі, але, відстоюючи інтереси націо­нальних суб'єктів зовнішньоторговельної діяльності та державні інтереси в цілому, впливати на зміст міжнародних угод та домов­леностей, брати участь у розробці норм міжнародного торговель­ного права, формулювати власні, адаптивні до ситуації зовніш­ньоторговельні політики. В цьому процесі активну участь беруть і міжнародні організації торговельного спрямування, метою яких є гармонізація світової торгівлі на недискримінаційній основі.

Таблиця 1.1

 

Порівняльна характеристика підходів до розуміння сутності міжнародної торгівлі

 

Критерій порівняння Підходи
операційний державно-політичний
Суб’єкти Усі суб’єкти МЕВ: фізичні та юридичні особи, держави, МО Держави та МО
Цілі Задоволення потреб у товарах і ресурсах – при імпорті; реалізація комерційного інтересу – при експорті Досягнення економічних і політичних інтересів держав; гармонізація світової торгівлі на недискримінаційній основі
Інструменти Контракти та угоди Зовнішньоекономічна і зовнішньоторговельна політика держав та їх інтеграційних об’єднань, норми міжнародного торговельного права
Предмет міжнародної торгівля як сфери знань Організація виконання екпортно-імпортних операцій Організація торгового обміну
Об’єкт Операція з експорту чи імпорту Торговельний обмін

 

Таким чином, міжнародна торгівля як обмін товарами і послу­гами між виробниками та споживачами різних країн об'єктивно не має ніяких обмежень, але реальні обсяги, структура, регіональні напрями та динаміка експорту та імпорту залежать від політичної орієнтації країни, належності до військових блоків або інтегра­ційних угруповань, зовнішньоторговельної політики власної та приймаючої країни, відносин із відповідними міжнародними ор­ганізаціями.

Операційний підхід певною мірою є проявом політики вільної торгівлі (фритредерства), а державно-політичний - протекціонізму. В цілому ж історія розвитку міжнародної торгівлі є балансуван­ням держав між цими двома напрямами. Однозначний, безком­промісний вибір політики фритредерства або протекціонізму у зовнішній торгівлі був характерним для минулих століть. У наш час ці два напрями взаємопов'язані і тісно переплітаються, хоча чітко простежується провідна роль принципу вільної торгівлі.

Основою зовнішньоторговельних політик держав завжди були концепції міжнародної торгівлі як спроби теоретичного осмис­лення та пояснення причин міжнародного товарного обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку. На сьогодні можна виокремити п'ять груп концепцій розвитку між­народної торгівлі:

- меркантилізму (раннього та пізнього);

- переваг (абсолютних і відносних);

- факторів виробництва;

- неотехнологічні;

- конкурентоспроможності.

Першою спробою теоретичного обґрунтування причин, на­прямів, ефективності міжнародної торгівлі та розробки рекомен­дацій щодо зовнішньоторговельної політики була концепція мер­кантилізму (від італ. mercante - торгівля). Ранній меркантилізм, ідеологами якого були У. Стаффорд (Англія), Г. Скаруффі (Іта­лія), виник наприкінці XV ст. та ґрунтувався на доктрині «гро­шового балансу» - нагромадженні грошей внаслідок вивезення товарів при забороні (або суб'єктивному обмеженні) вивезення грошей. Прихильники цієї концепції дотримувались поглядів, згідно з якими державі слід продавати на зовнішньому ринку якомога більше будь-яких товарів, а купувати — якомога менше. При цьому в країні повинно накопичуватися золото, яке за тих часів ототожнювалось із багатством нації.

Теорія пізнього меркантилізму (Т.Мен (Англія), А. Серра (Італія), А. Монкрет'єн (Франція)) розвивалась з другої половини XVI ст. до середини XVIII ст. Основним змістом цього напряму є доктрина «активного торговельного балансу», який можна було забезпечити шляхом активізації зовнішньої торгівлі при переви­щенні доходів від експорту порівняно із витратами на імпорт, а також у результаті розвитку посередницької торгівлі (перепро­даж іноземних товарів, надання транспортних послуг, кредитів з метою одержання додаткових надходжень від операцій на зовніш­ніх ринках). З цією метою держава повинна була обмежувати ввезення іноземних товарів шляхом підвищення ставок мита, а також сформулювати правила вивезення вітчизняних товарів, використовуючи переважно фінансові методи заохочення екс­порту.

Розвиток міжнародної торгівлі в епоху після Великих геогра­фічних відкриттів і переходу провідних країн до крупного ма­шинного виробництва зумовив появу теорії абсолютних переваг. її автором став Адам Сміт, який, використовуючи трудову теорію вартості, у відомій праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» (1776 р.) піддав критиці меркантилізм. Уче­ний стверджував, що для держави можуть бути вигідними не тільки продаж, а й купівля товарів на зовнішньому ринку. Крім того, була зроблена спроба визначити, які саме товари вигідно експортувати, а які - імпортувати: «Якщо якась чужа країна може постачати до нас якийсь товар за дешевшою ціною, ніж ми самі можемо виготовляти його, набагато краще купувати його (цей товар) у неї на певну частку продукту нашої власної промислової праці, яка докладається в тій галузі, де ми маємо певні пе­реваги». Згідно з принципом (або моделлю) абсолютної переваги країні доцільно спеціалізуватися на виробництві таких товарів, з яких вона має найменші, порівняно з іншими країнами, витрати на виробництво. Необхідною умовою застосування теорії абсолютних переваг є вільна торгівля.

Однак А. Сміт не розглядав ситуацію, за якої яка-небудь краї­на має абсолютну перевагу з усіх товарів. Це зробив Давід Рікардо, який у праці «Початки політичної економії та оподаткування» (1817р.) сформулював принцип взаємовигідної торгівлі та між­народної спеціалізації, що включає як окремий випадок модель А.Сміта.

Д.Рікардо створив модель міжнародної торгівлі, в якій показав, що недотримання принципу А.Сміта не є перешкодою для взаємовигідної переваги: країна повинна спеціалізуватися на екс­порті товарів, у виробництві яких вона має найбільшу абсолютну перевагу (тобто абсолютні переваги щодо кількох товарів) або найменшу абсолютну неперевагу (тобто абсолютні непереваги щодо жодного з товарів). Рікардо доводить можливість вигра­шу для країни із загальним, менш ефективним виробництвом за рахунок імпорту товарів, національні витрати на випуск яких вищі порівняно з тими товарами, вивезення котрих ком­пенсує сплату такого імпорту. Як і в теорії абсолютних переваг, в основі теорії порівняльних переваг лежала трудова тео­рія вартості, а необхідною умовою товарообміну виступала вільна торгівля.

Теорію факторів виробництва обґрунтував у 30-х роках XIX ст. Жан-Батист Сей, включаючи до таких чинників працю, капітал і землю, які в сукупності визначають витрати виробниц­тва. Шведські економісти Елі Хекшер та Бертіль Олін у 20-30-х роках XX ст. застосували цю теорію для пояснення причин між­народної торгівлі. Основні положення їхньої концепції можна подати таким чином: найважливішою умовою раціонального об­міну товарами між країнами є різниця у співвідношенні в них фа­кторів виробництва (наявність більших за розмірами та продук­тивніших земельних ресурсів, значних або дешевших ресурсів робочої сили, функціонування порівняно більшого за обсягом і продуктивнішого за структурою капіталу). Країна об'єктивно орієнтується на вивезення тих товарів і послуг, для спеціалізації щодо яких у неї є порівняно кращі фактори виробництва, і навпа­ки - в імпорті переважають товари і послуги, які у даній країні

відносно дефіцитні. Експорт та імпорт за високої міжнародної стабільності може бути зменшений переміщенням самих факто­рів виробництва (робочої сили або капіталу) з країни з їх надли­шком до країн з їх нестачею.

Хекшер та Олін започаткували теорію факторонаділеності, яка на сьогодні у концентрованому вигляді зводиться до чотирьох теорем:

- кожна країна має порівняльні переваги щодо випуску товару, виробництво якого потребує значних витрат відносно надлишково­го фактора (теорема Хекшера-Оліна);

- вільна торгівля, зрівнюючи факторні винагороди між країнами,
слугує заміною зовнішньої мобільності факторів виробництва (тео­рема П. Самуельсона);

- зростання відносних цін товарів призводить до винагороди
того фактора, який ефективно використовується у виробництві
товару і скорочує реальні винагороди іншого фактора (теорема
Столпера-Самуельсона);

- зростання пропозиції одного з факторів виробництва у разі
постійності інших змінних призводить до зростання випуску то­
вару, який виробляється за інтенсивного використання цього
фактора, і до скорочення випуску інших товарів (теорема Риб-
чинського).

У 1954 р. американський економіст Василій Леонтьев застосу­вав теорію Хекшера-Оліна до аналізу зовнішньої торгівлі США, а саме: розрахунку повних витрат праці і капіталу на експорт й ім­порт. Згідно з робочою гіпотезою, США повинні були експорту­вати капіталомісткі товари, а імпортувати - трудомісткі. Однак результат виявився зворотним (експортувалася трудомісткіша і менш капіталоємна продукція, ніж імпортувалася) і дістав назву «парадокс Леонтьева». Було встановлено, що відносний надли­шок капіталу в США не впливає на зовнішню торгівлю. Леонтьев пояснює цей парадокс за рахунок поділу праці на більш і менш кваліфіковану. Тобто США експортували ті товари, виробництво яких и інших країнах було неможливе або неефективне внаслідок нижчої) кваліфікації робітників. Імпорт же капіталомістких товарів був пов'язаний з результативнішим ефектом його застосування у країнах з надлишком інших факторів виробництва - землі або праці.

В.Леонт’єв, досліджуючи цей парадокс, створив модель «кваліфікації робочої сили», відповідно до якої у виробництві задіяні не три фактори (праця, земля, капітал), а чотири - кваліфікована праця, некваліфікована праця, земля і капітал. Практичними висновками даної моделі стало те, що відносний надлишок фахового персоналу і висококваліфікованої робочої сили зумовлюють експорт товарів, виготовлення яких потребує кваліфікованої робочої сили, а надлишок некваліфікованої робочої сили сприяє експорту товарів, для виробництва яких не потрібна висока ква­ліфікація.

Повоєнний бурхливий розвиток наукомістких, високотехнологічних галузей виробництва і, відповідно, стрімке зростання міжнародного обміну їх продукцією зумовили появу низки теорій неотехнологічного напряму, характерною особливістю яких є спроба пояснення реалій і перспектив міжнародної торгівлі динамічними порівняльними перевагами, що виникають або ство­рюються, використовуються і з часом зникають. До теорій і мо­делей неотехнологічного напряму належать: модель наукомісткої спе­ціалізації, теорія технологічного розриву, теорія життєвого циклу продукту на світовому ринку, модель економії на масштабах ви­робництва, концепція внутрішньогалузевої торгівлі.

Модель наукомісткої спеціалізації обґрунтовує об'єктивність спеціалізації індустріально розвинутих країн на виробництві та експорті наукомістких і технологічно складних товарів, а країни, що розвиваються, мають спеціалізуватися на виробництві та екс­порті переважно ресурсомістких товарів.

Теорія технологічного розриву пояснює торгівлю між країна­ми існуванням відмінностей у рівнях їх технологічного розвитку. Тобто, прогресивні технології, якими володіє країна, створюють унікальні нові товари та послуги, які й забезпечують країні пер­шість або суттєві переваги у пропозиції товарів на відповідних товарних і регіональних ринках. Теорія обґрунтовується наявністю імітаційного лага, який складається з лага попиту (часу, необхід­ного для формування попиту на новий продукт) і лага реагування (часу, необхідного виробникам країни-імпортера для налагоджу­вання національного виробництва аналогічного товару). Різниця між цими двома лагами і пояснює передумови міжнародної торгівлі (експорт до іншої країни можливий, якщо лаг попиту корот­ший за лаг реагування). Реалізація на світовому ринку технологі­чних новинок дає змогу інвестування в нові дослідження і роз­робки для забезпечення безперервності нововведень, що, в свою чергу, формує стабільну технологічну перевагу і відповідну спе­ціалізацію країн.

Теорія життєвого циклу продукту на світовому ринку, роз­роблена Раймондом Верноном у 1966 р., ґрунтується на теорії життєвого циклу продукту, що, в свою чергу, була запропонована на початку 60-х років фахівцями Гарвардської школи бізнесу на чолі з Теодором Левіттом. Сутність цієї теорії полягає в тому, що один і той же товар в один і той же час знаходиться в різних країнах на різних стадіях свого життєвого циклу. Для спрощення аналізу кількість стадій життєвого циклу зменшується до трьох: новий товар, зрілий товар, стандартний (поширений) товар. А країни, в свою чергу, поділяються на країни-новатори, країни-послідовниці та інші країни, які останніми починають споживання та виробництво товару. Модель демонструє, як із часом країна-новатор з основного експортера товару перетворюється на його імпортера, а країна-послідовниця - з імпортера стає основним експортером на світовому ринку. Інші країни з часом також мо­жуть трансформуватися в експортерів, але вже на тій стадії, коли товар є розповсюдженим і стандартним. Країна-новатор відмов­ляється від виробництва даного товару за умов уже розглянутих теорій факторонаділеності і технологічного розриву.

Згідно з моделлю економії на масштабах виробництва у краї­нах, які мають місткий внутрішній ринок, повинні розміщуватися такі виробництва, що забезпечують зростання економічного ефекту при збільшенні масштабу виробництва. Основним у цій моделі є припущення, що розвинуті країни наділені факторами виробниц­тва приблизно в однакових пропорціях, а тому торгівля між ними доцільна в тому разі, якщо вони спеціалізуються на виробництві товарів різних галузей, що дозволяє знижувати витрати за раху­нок масового виробництва.

Модель внутрішньогалузевої торгівлі орієнтована на дослі­дження та пояснення такої сучасної тенденції розвитку міжнародної торгівлі, як внутрішньогалузева торгівля між країнами. Розвиток останньої входить у пряму суперечність з постулатами моделей факторонаділеності, а саме: країни торгують товарами, які вироб­ляють за фактично однакової інтенсивності витрат факторів, а не товарами, що є результатом використання надлишкових факторів виробництва.

У 1961 р. шведський економіст Пітер Ліндерт висунув гіпотезу, що на обсяг і структуру торгівлі товарами обробної промислово­сті (а саме вони є основним у внутрішньогалузевій торгівлі) впливають не витратні умови пропозиції, а умови і характер по­питу, зумовлені однаковим або близьким рівнем ВНП на душу населення в країнах. У таких країнах споживачі мають порівнян­ні споживацькі переваги, які може задовольняти продукція будь-якої з даних країн. Крім цієї основної умови, фахівцями визначе­ні додаткові фактори, що впливають на розвиток двосторонньої внутрішньогалузевої торгівлі: близькість рівнів доходу на душу населення та ідентичність кривих попиту у двох країнах; близькість цін факторів і витрат виробництва диференційованих продуктів; близькість рівня тарифних і нетарифних бар'єрів; приблизно однаковий рівень диференціації конкуруючих товарів; номінальна величина транспортних витрат.

Теорія конкурентних переваг розроблена та обґрунтована аме­риканським економістом Майклом Портером у 1991 р. У цій тео­рії запропоновано принципово новий підхід до проблем міжна­родної торгівлі, який базується на твердженні, що на міжнарод­ному ринку конкурують фірми, а не країни. Тому, на думку М. Портера, необхідно усвідомити, як фірма створює та утримує конкурентну перевагу, для того щоб з'ясувати роль країни у цьо­му процесі.

Основною одиницею конкуренції, за М. Портером, є галузь як група конкурентів, що виробляють товари або надають послуги та безпосередньо змагаються між собою. Успіх як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках залежить від правильно визначеної конкурентної стратегії. На вибір останньої стосовно певної галузі впливають два головні чинники: структура галузі, тобто особливос­ті конкуренції, та позиція, яку посідає фірма в галузі.

Особливості конкуренції в галузі залежать від п'яти факторів (або сил, за М. Портером):

- можливість появи нових конкурентів;

- вірогідність появи або ступінь впливу товарів-замінників;

- поведінка постачальників;

- поведінка споживачів;

- суперництво існуючих конкурентів між собою.

Значення кожного з цих факторів зумовлюється його основ­ними технічними та економічними параметрами. Крім того, ці фактори визначають прибутковість галузі, оскільки впливають на ціни, що встановлюють фірми, їх витрати, капіталовкладення тощо.

Позиція, яку посідає фірма в галузі, пояснюється наявною конкурентною перевагою (нижчі витрати або диференціація то­карів) та масштабністю мети, на яку орієнтується фірма. Залежно під сфери конкуренції та наявної конкурентної переваги фірмам пропонуються такі типові конкурентні стратегії: лідерство за ра­хунок економії на витратах; диференціація; фокусування; сфокусована диверсифікація.

Особливості міжнародної конкуренції за М.Портером, виокрем­люють два типи галузей залежно від особливостей конкуренції:

- множинно-національні галузі, для яких характерна докорін­на різниця у конкретному середовищі в окремих країнах, що не дозволяє здійснювати єдину конкурентну стратегію фірми на зо­внішньому ринку;

- глобальні галузі, де існує світове конкурентне поле й фірма може застосувати уніфіковану конкурентну стратегію. Тут фірма може використовувати: 1) конфігурацію діяльності, тобто розмі­щення окремих її видів (наприклад, виробничі чи збутові підроз­діли відповідно до рівня їх національного оподаткування) в різ­них країнах; 2) координацію діяльності філіалів (обмін загальною інформацією, ноу-хау, узгодження виробничої або торговельної політики) з метою спільної економії на витратах у межах усієї фірми.

Складовою теорії М. Портера виступають детермінанти кон­курентних переваг країни, у межах яких відокремлено чотири па­раметри країни, що формують конкурентне середовище для міс­цевих фірм і впливають на її успіх у міжнародній діяльності:

- параметри факторів виробництва (наявність факторів, ієрархія
факторів і механізми та динаміка їх створення);

- рівень попиту на внутрішньому ринку країни базування фір­ми, високі параметри якого виступають як підтримуючий і стра­ховий фактор у разі операцій на зовнішньому ринку;

- наявність у країні базування галузей-постачальників або ін­ших галузей, що конкурентоспроможні на світовому ринку;

- близькість національних моделей стратегії та структури фірми
до глобальних параметрів; рівень внутрішньої конкуренції, яка впливає на діяльність фірми на зовнішньому ринку.

Крім того, в моделі детермінант конкурентної переваги країни передбачені такі фактори, як уряд і випадок. Роль уряду може полягати як у посиленні, так і послабленні всіх чотирьох складо­вих конкурентної переваги країни. А випадок - це подія, яка має мало спільного з умовами розвитку в країні і на яку не можуть впливати ані фірми, ані національні уряди (визначні технологічні досягнення, різкі зміни цін на ресурси, значні коливання кон'юн­ктури світових фінансових ринків, політичні рішення зарубіжних урядів, війни тощо).

Країни досягають успіху в тих або інших галузях завдяки тому, що середовище в цих країнах розвивається динамічніше і прогре­сивніше, формуючи умови для створення та реалізації фірмами власних конкурентних переваг як на внутрішньому, так і зовніш­ньому ринках.

 

План практичного заняття

Практичне заняття 1

Питання для обговорення

1. Сутність та показники міжнародної торгівлі.

2. Аналіз концепцій міжнародної торгівлі.

3. Міжнародна торгівля та національні інтереси.

 

1.3. Термінологічний словник

Міжнародна торгівля - історично перша форма міжнародних економічних зв'язків, що являє собою обмін товарами і послугами між державно оформленими національними господарствами, тобто між державами.

Зовнішня торгівля (ЗТ) - це торгівля однієї країни з інши­ми, яка складається з оплачуваного вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів і послуг.

 

1.4. Інформаційні джерела

1. Міжнародна торгівля: Навч. посібник/ А.П.Румянцев, А.I.Башинська, I.М.Корнiлова. Ю.О.Коваленко. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С.9-65.

2. Міжнародна торгівля: Навч. посібник/ I.I.Дахно. - 2-ге вид., доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. – С.6-92.

3. Міжнародна торгівля: Практикум/ В.I.Шпак, А.Кондорi Ромеро. - К.: " ЕксОб", 2004. – С.7-91.

4. Міжнародна торгівля: Навч.посiбник/ Т.М.Циганкова, Л.П.Петрашко, Т.В.Кальченко. - К.: КНЕУ, 2001. – С.7-95.

 

 

Тема 2. Форми міжнародної торгівлі

2.1. Методичні поради до вивчення теми

Купівля-продаж товарів і послуг на світовому ринку має свої особливостізалежно від існуючого механізму регулювання торгівля, між країнами або їх угрупованнями, специфіки взаємодії суб’єктів торгівлі — продавців (експортерів) і покупців (імпортерів) – та об’єктивних характеристик конкретного товарного ринку, що визначають механізми торгівлі, форми угод, торговельні традиції тощо. Так, торгівля сировинними товарами може здійснюватися зарежимом найбільшого сприяння та на компенсаційній основі або за преференційним торговельним режимом та на основі виробничої кооперації, або за звичайним торговельним режимом на традиційних умовах взаємовідносин продавця і покупця.

Форми міжнародної торгівлі доцільно класифікувати за такими критеріями:

- регулювання торговельно-економічних відносин між країнами (групами країн);

- специфіка торговельно-економічної взаємодії суб'єктів торгівлі – експортерів та імпортерів;

- особливості предмета торгівлі.

В основу систематизації форм міжнародної торгівлі за критерієм специфіки регулювання покладено наявність відповідних міждержавних і багатосторонніх угод, які визначають тип торговельного режиму даної країни з кожною окремою країною-партнером. За цим критерієм виокремлюється звичайна торгівля, торгівля за режимом найбільшого сприяння, преференційна, прикордонна та дискримінаційна торгівля.

З точки зору глибини відносин, економічної взаємозалежності та виникаючих при цьому прав та обов'язків сторін виокремлюються такі форми міжнародної торгівлі, як традиційна, компенсаційна (зустрічна) і торгівля за кооперацією. Таким чином, критерієм виокремлення цих форм є специфіка взаємодії суб'єктів торгівлі.

За критерієм особливостей предмета торгівлі розрізняють такі форми торгівлі:

- сировинними товарами;

- промисловими товарами, машинами та обладнанням; и продукцією інтелектуальної праці;

- послугами.

Форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання є віддзеркаленням державно-політичного підходу уряду певної країни до торговельно-економічних відносин з іншими країнами, а форми торгівлі за специфікою взаємодії торговельних партнерів - відображенням операційного аспекту міжнародної торгівлі.

Звичайна торгівля не передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку будь яких пільг у торговельному режимі. Такі країни у взаємній торгівлі будуть обкладати товари, що ввозяться, максимальним митом (за умови використання складного митного тарифу).

Звичайна торгівля і відповідний торговельний режим виникають в умовах відсутності торговельних, торговельно-еконо­мічних угод і домовленостей між країнами. Крім підвищеної ставки митного оподаткування, у торговельних відносинах за умовами звичайної торгівлі застосовуються і жорсткіші інструменти регулю­вання товарних потоків — кількісні обмеження, адміністративні формальності, звичайна (непільгова) система оподаткування ім­портних товарів тощо.

Торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави, які домовляються, на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів, а та­кож інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговель­них операцій. Режим найбільшого сприяння є одним з головних принципів діяльності країн, що приєдналися до ГАТТ - Генераль­ної угоди з тарифів і торгівлі. При цьому особи, фірми та органі­зації країн - членів ГАТТ користуються митними, податковими та всіма іншими привілеями, які мають у країні партнера фізичні та юридичні особи третьої країни. Так, якщо країна А надала преференцію країні Б, то ця пільга автоматично поширюється на всі країни - члени СОТ. У разі, коли країна А не є членом системи СОТ, преференція поширюється на всі країни, з якими вона уклала угоди щодо надання режиму найбільшого сприяння.

Преференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку пільг у торговельному режимі. Подібні торговельні преференції просовуються в усіх сферах торговельного та економічного регулювання (таких як митний тариф, оподаткування, кількісні обмеження, валютні операції, кредитування, страхування, стандартизація, ціноутворення). Преференції надаються на підставі участі в митних та економічних союзах, міжнародних організацій у результаті дво- і багатосторонніх домовленостей та угод.

Особливу групу утворюють преференції, які застосовуються стосовно країн, що розвиваються. Такі преференції надаються найрозвинутішими країнами в односторонньому порядку, але рішення щодо їх застосування розробляються на багатосторонній основі. Так, в ЄС існує загальна система преференцій (general system of preferences) як сукупність митно-тарифних пільг, що надаються державами ЄС країнам, що розвиваються. Ці пільги стосуються переважно готових виробів і напівфабрикатів.

Різновидом преференційної є прикордонна торгівля як вид міжнародного товарообміну між підприємствами та організаціями, що розташовані в прикордонних районах сусідніх держав. Умови такої торгівлі регулюються відповідними домовленостями та угодами між державами, але спільною рисою прикордонної торгівлі є її спрямованість на задоволення місцевих потреб щодо виробництва товарів у межах прикордонної території, а також товарів, призначених для споживання в межах цієї ж території. Виручка від прикордонної торгівлі залишається повністю в розпорядженні місцевих органів влади і використовується для розширення асортименту споживчих товарів, закупівлі обладнання, технологій, матеріалів і сировинних товарів для розвитку господарства цих регіонів. Розвиток прикордонної (прибережної) торгівлі сприяє розширенню взаємовигідного товарообміну, кооперації виробництва, інтенсифікації прямих зв'язків, обміну виробничим досвідом, а також зміцненню дружніх зв'язків, добросусідства та взаєморозуміння.

Основні положення щодо прикордонної торгівлі відображені в Генеральній угоді з тарифів і торгівлі 1947 р. (ст. XXIV «Територіальне застосування - Прикордонна торгівля - Митні союзи та зони вільної торгівлі»), а також у Домовленості про тлумачення ст. XXIV Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р.

Дискримінаційна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів (ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада) або інших інструментів, що дискримінують права торговельного партнера. Дискримінація у зовнішній торгівлі є відходом від принципу однакового режиму для всіх торговельних партнерів - принципу недискримінації. Згідно з цим принципом, прийнятим ООН та ГАТТ-СОТ, жодна з країн не може бути дискримінована в процесі міжнародної торгівлі та інших форм міжнародних еко­номічних відносин. Однак на практиці дискримінація у зовнішній торгівлі зустрічається доволі часто, а застосування таких заходів, як ембарго, бойкот і блокада, дозволяється ООН як метод торго­вельно-політичного тиску на країну, що порушує норми міжна­родного права.

Найпоширенішою серед цих форм міжнародної торгівлі є традиційна (проста) торгівля, тобто «вільний» експорт та ім­порт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну това­рів. Така торгівля регулюється Конвенцією ООН щодо Договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1980р.), відомою під на­звою Віденська конвенція. При традиційній торгівлі в обов'язки продавця (експортера) входить: поставити товар, передати доку­менти стосовно нього та передати право власності на товар від­повідно до вимог договору та чинної Конвенції (ст. 30), а в обов'язки покупця (імпортера) - сплатити ціну за товар та при­йняти поставку товару відповідно до вимог договору та чинної Конвенції (ст. 53). Отже, крім зазначених, ані в експортера, ані в імпортера не виникає інших зобов'язань. А це означає, що після виконання угоди експортер має право, якщо це доцільно, змінити споживача (знайти іншого імпортера), не відступаючи при цьому від жодних зобов'язань. Аналогічно й імпортер має право вибору постачальника, заміни експортера без юридичних наслідків.

Торгівля за кооперацією, на відміну від традиційної торгівлі, характеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв'язків. Основними ознаками міжнародної виробни­чої кооперації є:

- попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умовспільної діяльності;

- наявність як безпосередніх суб'єктів виробничої кооперації промислових підприємств з різних країн;

- координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн у визначеній, взаємоузгодженій сфері діяльності як головний метод співробітництва;

- закріплення в договірному порядку головних об'єктів кооперування - готових виробів, компонентів, напівфабрикатів, технологій тощо;

- розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програм, закріплення за ними виробничої спеціалізації з урахуванням основних цілей коопераційної угоди;

- здійснення взаємних або односторонніх поставок товарів за узгодженим графіком виконання виробничих програм у межах угоди щодо кооперації, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу;

- довгостроковість і стабільність відносин, що підвищує зацікавленість партнерів у цьому виді зв'язків і веде до встановлення між кооперантами усталених виробничих і технологічних зв'язків, тісної взаємодії та взаємозалежності.

За таких взаємозв'язків виробник повинен заздалегідь знати, хто і в якій кількості купуватиме його продукцію. Крім того, він повинен завчасно узгодити всі якісні, експлуатаційні та техніко-економічні параметри продукту. Таким чином, сутність торгівлі за кооперацією полягає в тому, що юридично самостійні виробники різних країн у результаті здійснення на договірній основі спільної діяльності створюють окремі види продукції, що мають чітко визначене адресне призначення і є складовими кінцевої продукції.

Міжнародна кооперація виробництва є об'єктивним наслідком його спеціалізації, проявом зростаючої взаємозалежності між фірмами різних країн. Найбільшого розвитку виробнича кооперація набула в таких галузях, як автомобільна, суднобудівельна, тракторобудівельна, електротехнічна (особливо виробництво побутових приладів) тощо. Так, за оцінками фахівців, у машинобудуванні індустріально розвинутих країн питома вага фірм-субпостачальників у вартості готових виробів коливається від 25 до 75% (літакобудування), залежно від галузі виробництва.

В останні десятиріччя виробнича кооперація значно розширила свої межі за рахунок залучення до узгодженого співробітництва таких сфер діяльності, як науково-технічні дослідження та розробки, підготовка виробництва, збут, організація торгівлі тощо. Це призвело до появи поняття «промислове співробітництво», яке за своїм охопленням значно ширше виробничої кооперації і включає цілий комплекс сфер діяльності - від наукових досліджень і підготовки виробництва до технічного обслуговування та маркетингу. Типи міжнародної кооперації доцільно виділяти за такими критеріями: кількість предметів договору щодо кооперації, кількість сторін угоди, територіальне охоплення, структура зв'язків, стадії відтворного процесу, організаційні форми, об'єкти кооперації.

Спільною рисою всіх типів міжнародної кооперації є попереднє узгодження дій і зацікавленість сторін у результативності спільної діяльності.

Основним змістом міжнародної науково-технічної кооперації можуть бути фундаментальні і прикладні дослідження, технічні розробки (дослідно-конструкторські, технологічні, проектні, ор­ганізаційні) та дослідне виробництво, освоєння і поширення но­вовведень. Науково-технічне кооперування завершується, як пра­вило, створенням дослідного зразка виробу та його дослідним виробництвом. При цьому кооперанти можуть реалізувати ре­зультати науково-технічного співробітництва як товар, а можуть на їх основі продовжити зв'язки у виробництві. Зазвичай метою кооперації в науково-технічній сфері є створення нових товарів і технологій з метою їх подальшого продажу третій стороні. Але доволі часто кооперанти, що створили новий товар або техноло­гію, домовляються про подальше його виробництво та реалізацію окремо, обумовлюючи такі аспекти, як напрям спеціалізації, регіо­нальна спрямованість діяльності тощо.

Збутова кооперація як співробітництво в сфері реалізації проду­кції на ринку являє собою процес узгодження дій юридично неза­лежних виробників щодо проведення спільних дій (заходів) з реалі­зації (збуту) продукції. Це може бути створення спільних збутових підприємств, використання існуючих каналів розподілу в різних країнах тощо. Різновидом збутової кооперації є торгівля в складі консорціумів, тобто створення тимчасових об'єднань незалежних компаній для отримання замовлень внаслідок прямих переговорів з потенційними замовниками або участі в міжнародних тендерах.

Маркетингова кооперація на міжнародному ринку поєднуєть­ся, як правило, зі збутовою та знаходить своє відображення в проведенні спільних рекламних кампаній, організації акцій зі стимулювання збуту, в обміні комерційною інформацією, узго­дженні товарних і цінових політик тощо.

Промислове співробітництво може в різних варіантах поєднувати різноманітні форми виробничої, науково-технічної, збутової і маркетингової кооперації. При цьому в таких угодах передбачається обмін товарами та послугами між сторонами, а в деяких випадках продукція, що отримується при промисловому співробітництві, використовується для оплати інших поставок або по слуг, які є частиною угоди.

У компенсаційній (зустрічній) торгівлі специфіка взаємо відносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (послуг) пов'язується з відповідною закупкою або, навпаки, закупівля товарів (послуг) зумовлюється продажем. При цьому оплата передбачається поставками товарів та/або послуг у доповнення або замість фінансового врегулювання, а угодні може бути оформлена як одним, так і кількома зв'язаними конт­рактами.

Термін «зустрічна торгівля» є перекладом англійського понят­тя «counter trade», яке почало активно вживатися в 70-х роках і на сьогодні поширилось у міжнародній торговій лексиці. Проте і зараз існує проблема чіткого визначення цього поняття та класи­фікації типів угод у зустрічній торгівлі.

Згідно з термінологією, що застосовують фахівці Євро­пейської економічної комісії ООН (ЄЕК), усі види товаро­обмінних і зустрічних угод об'єднуються поняттям «міжна­родні компенсаційні угоди», відповідно до яких фірми різ­них країн домовляються про те, що конкретні дії (поставка товарів, послуг або технології) однією із сторін компенсувати­муться чітко визначеним у відповідних договірних документах способом та у встановлених у них розмірах іншими конкрет­ними діями (поставкою товарів, послуг, технології) іншої сто­рони. При цьому в поняття «зустрічної торгівлі» не включаю­ться товарообмінні (бартерні) операції. Отже, в документах комісії зазначається, що, «на відміну від бартеру, зустрічна торгівля пов'язана з використанням грошей: 1)як засобу ви­значення цін на товар; 2) для фінансування однієї або обох сторін у період здійснення угоди; 3) для безпосередньої оплати активного сальдо обміну експортних й імпортних товарів». Тож пропонується така класифікація компенсаційних угод.

Угоди зі зворотною закупівлею продукції найчастіше уклада­ються у зв'язку з продажем підприємства, комплектного облад­нання або технології; при цьому експортер зобов'язується заку­повувати частину або всю продукцію, що вироблятиметься на поставленому підприємстві або обладнанні. Таким чином, ці угоди мають певні особливості:

- виплата здійснюється за рахунок продукції, що отримана внаслідок укладеної угоди;

- вартість угоди, як правило, дуже значна;

- термін дії угоди може становити 10-20 років;

- зобов'язання щодо зворотної закупівлі можуть перевищувати (і справді перевищують) вартість початкової експортної угоди.

Подібні угоди внаслідок зазначених особливостей наближаються до угод про промислове співробітництво. Вони справді можуть перетворитися на промислове співробітництво або спільне виробництво, яке пристосоване до конкретних потреб покупця, що поставляє технологію, забезпечує проектування, компоненти або матеріали та закуповує відповідну кінцеву продукцію.

Компенсаційні угоди є поширенішою і різноманітнішою групою, ніж угоди зі зворотною закупівлею. Відповідно до компенсаційної угоди експортер зобов'язується закуповувати (або забезпечити закупку третьою стороною) певну кількість товарів імпортера протягом узгодженого терміну. Експортні та імпортні товари, як правило, не мають прямого зв'язку. Компенсаційна угода зазвичай укладається на меншу суму, ніж угода зі зворотною закупівлею. Те саме стосується і терміну дії контракту, яким укладається на термін від одного до трьох років.

Власне компенсаційні угоди передбачають, що експортер товару дає згоду на те, що імпортер повністю або частково оплачує його поставки товарами, а угода на закупівлю та угода на продаж поєднані в одному контракті.

Зустрічна закупка відрізняється від власне компенсаційних угод в основному тим, що розробляються разом два окремі договори: договір на продаж і договір на закупівлю. Угоди зустрічної закупівлі можуть мати дві форми - форму паралельної закупівлі, за якої продаж і закупівля відбуваються одночасно, та форму попередньої закупівлі, за якої експортер спочатку виконує свої зобов'язання з імпорту, з тим щоб мати можливість виконати свій експортний контракт.

Угоди, що передбачають відшкодування, є гнучкішою формою угоди про зустрічну закупівлю і характерні для крупних контрактів між урядами (поставка озброєння, літаків, енергетич­ного обладнання тощо).

 

План практичного заняття






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.