Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Методичні поради до вивчення теми. Як і будь-яка система, система управління міжнародною кон­курентоспроможністю підприємства спрямована на досягнення певного результату






 

Як і будь-яка система, система управління міжнародною кон­курентоспроможністю підприємства спрямована на досягнення певного результату. Саме результат є тим системоутворювальним фактором, який детермінує вибір, структуризацію та способи вза­ємодії елементів системи управління. Одночасно він є «рушійною силою», яка в ланцюзі «мета - процес управління - результат» через механізм зворотного зв'язку забезпечує активність, саморегуляцію і підтримку гомеостазу системи управління міжнародною конкурен­тоспроможністю підприємства. Співвідношення мети і результату характеризує ефективність управління міжнародною конкуренто­спроможністю підприємства.

Для оцінки ефективності системи управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства використовуються такі методи:

метод непрямої оцінки, прихильники якого вважають не­можливим визначення із загального ефекту тієї частини, яка зумовлюється функціонуванням власне системи управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства;

метод прямої оцінки ефективності системи управління - че­рез співставлення в динаміці та визначення прирощення в характеристиках об'єкта управління як результату впливу ке­руючої системи;

комбінований метод, який ґрунтується на поєднанні системного і цільового підходів та робить наголос на системну властивість критерію ефективності системи управління, який має відобра­жати як внутрішні, так і зовнішні умови її функціонування.

Системне походження та ресурсна парадигма міжнародної конкурентоспроможності визначають методологічну конструкцію критерію ефективності як відбиття динамічних властивостей системи управління, яка, використовуючи ресурси розвитку, забезпечує прирощення міжнародної конкурентоспроможності та досягнен­ий рівноважного стану підприємства і зовнішнього ринку.

Загальним результатом функціональної відповідності керуючої та керованої підсистем системи управління міжнародною конку­рентоспроможністю підприємства є економічний ефект реалізованих у системі цілеспрямованих процесів, оцінка якого здійснюється у площині «мета – результати – витрати». Зіставлення мети й ре­зультату визначає ступінь реалізації мети, а результату й витрат – ціну (у площині ресурсів) досягнення мети розвитку системи.

Якісний зміст критерію ефективності утворює прирощення між­народної конкурентоспроможності підприємства - поняття, яке ві-

дображає ефект управлінського впливу на формування потенціалу конкурентоспроможності, достатнього для закриття стратегічно­го розриву та адаптування підприємства до вимог релевантного.ювнішнього ринку. Джерелом розвитку потенціалу міжнародної конкурентоспроможності підприємства виступають ресурси управ­лінської та виробничої підсистем, сукупність яких утворює страте­гічний потенціал підприємства.

Стратегічний розрив - це різниця між існуючим і бажаним рів­нем міжнародної конкурентоспроможності підприємства. Процес визначення стратегічного розриву виконує роль зворотного зв'язку и системі управління міжнародною конкурентоспроможністю під­приємства.

Методи оцінки ефективності управління міжнародною конку­рентоспроможністю підприємства визначаються цілями процесу оцінювання: при оцінюванні у площині «мета - результати» ви-шачається стратегічний розрив у рівні міжнародної конкуренто­спроможності підприємства; при оцінюванні у площині «результа­ти - витрати» - способи закриття стратегічного розриву на основі розвитку стратегічних ресурсів підприємства.

Формування будь-якої конкурентної переваги вимагає відповідного ресурсного забезпечення. Саме стан ресурсного забезпечення визначає потенціал системи управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства – її спроможність генерувати джерела формування конкурентних переваг і перетворювати їх на стратегічні фактори міжнародного конкурентного успіху підприємства.

Згідно з сучасним визначенням, потенціал (від лат. potencia - сила, міцність) — це наявні в економічного суб'єкта ресурси та вміння використовувати їх для досягнення поставленої мети. За характером існування вони визначаються терміном «потенційні», тобто такі, що існують у потенції та є прихованими, можливими. В економічній літературі використовуються різні види поняття «потенціал»: виробничий, технологічний, соціально-економічний, стратегічний тощо. Змістовне наповнення кожного з цих видів ро­дового поняття має свої особливості. Так, термін «стратегічний по­тенціал» став використовуватися в економічній літературі з появою робіт засновників стратегічного підходу до управління: І. Ансоффа, У. Кінга, Д. Кліланда, Б. Карлофа. В сучасній інтерпретації стратегіч­ний потенціал підприємства –це сукупність взаємопов'язаних ви­робничих і управлінських ресурсів, рівень розвитку яких забезпечує досягнення цілей та реалізацію стратегії підприємства.

У сучасній літературі акцент робиться на таких особливостях стратегічного потенціалу підприємства: стратегічний потенціал під­приємства є поняттям конкретним, оскільки будь-яке управлінське рішення може справити на нього або позитивний, або негативний вплив; елементами стратегічного потенціалу підприємства є такі види ресурсів, обсяги та структура яких змінюються лише в резуль­таті реалізації відповідних стратегічних рішень; оцінка рівня страте­гічного потенціалу вимагає необхідності ідентифікації умов, у яких здійснюється реалізація мети розвитку підприємства; загальний рі­вень стратегічного потенціалу перевищує просту арифметичну суму складових його елементів; стратегічний потенціал підприємства є не постійною величиною: як і інші елементи системи, він змінюється у часі та в просторі; найважливішим фактором впливу на стратегіч­ний потенціал підприємства є зовнішнє середовище; рівень страте­гічного потенціалу підприємства залежить не тільки від внутрішніх ресурсів, але й від спроможності їх отримання (поповнення) ззовні; максимальне зростання стратегічного потенціалу підприємства до­сягається, передусім, на базі цілеспрямованого підвищення потенці­алу управлінської системи.

Ці особливості поняття «стратегічний потенціал» зберігають свою значущість і стосовно поняття «потенціал системи управлін­ня міжнародною конкурентоспроможністю» – системного поняття, яке характеризує можливість системи управління формувати і під­тримувати рівень міжнародної конкурентоспроможності підпри­ємства, при якому забезпечується його усталене функціонування на зовнішніх ринках.

Потенціал системи управління міжнародною конкурентоспро­можністю підприємства формується за рахунок комплексної, сис­темної взаємодії потенціалів усіх його структурних елементів – ресурсних та інституційних компонентів розвитку. Проте саме потенціали виробничої і керуючої підсистем є «несучою конструкці-сю» потенціалу системи управління міжнародною конкурентоспро­можністю підприємства.

Потенціал системи управління міжнародною конкурентоспро­можністю підприємства через її взаємодію із зовнішнім середови­щем набуває властивості емерджентності, що дозволяє розробляти синергетичні моделі його формування.

У більш широкому (системному) аспекті потенціал системи управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства є однією з конкретних форм прояву закону онтогенезу (розвитку), згідно з яким кожна матеріальна система прагне досягну­ти найбільшого сумарного потенціалу при проходженні всіх етапів життєвого циклу, а формування сумарного потенціалу ґрунтується на принципах інерції, еластичності, безперервності та стабілізації (рівноваги).

Принцип інерції (запізнення) визначає, що зміна рівня міжна­родної конкурентоспроможності підприємства починається через певний час після змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі і продовжується певний час після їх закінчення у формі викори­стання застарілих знань, підходів та систем управління.

Принцип еластичності визначає залежність швидкості зростання рівня конкурентоспроможності підприємства від складу та стану елементів стратегічного потенціалу підприємства.

Принцип безперервності визначає, що відтворення рівня між­народної конкурентоспроможності підприємства як безперервний процес, в якому змінюються лише швидкість і векторність змін.

Принцип стабілізації (рівноваги) полягає в тому, що зростання рівня міжнародної конкурентоспроможності підприємства виступає як необхідна передумова стабілізації (досягнення рівноваги) системи «підприємство — зовнішній ринок».

План практичного (семінарського) заняття






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.