Зарубіжний досвід адміністрування місцевих податків.

Внаслідок багатовікової еволюції на Заході склалася розгалужена система місцевих податків і зборів, характерною особливістю якої є їхня численність: у Бельгії запроваджено 100 місцевих податків і зборів, в Італії -70, у Франції - більш як 50. Разом з тим, в окремих країнах застосовується лише кілька місцевих податків, а у Великобританії, наприклад, - лише один (до 1990 р. - це був податок з нерухомого майна. Урядом Маргарет Тетчер його замінено на подушний податок, котрий також вважається майновим).

В окремих країнах використовують різні підходи до формування місцевих податків і зборів.

У США основними податками, які стягуються на рівні штатів, є прибуткові податки з юридичних і фізичних осіб, а також податок на роздрібні продажі. В окремих штатах ставки податків можуть бути різними. Так, подтки на роздрібні продажі диференційовані від 3% у Вайомінгу і Колорадо до 8, 25% у штаті Нью-Йорк. На рівні муніципалітетів найбільшим є податок на нерухоме майно (до 30% усіх бюджетних доходів). Крім нього, муніципалітети сплачують податки на послуги і екологічні податки [25, с.97].

У Німеччині кожна земля (община) може вводити будь-який податок, але він не повинен повторювати федеральних податків. Найбільшими податками земель є податок з власників автотранспорту, податок на майно, що належить землям (на сільгоспмайно, виробниче майно, інше майно), податок з спадщини і дарувань, податок на придбання земельних ділянок, на споживчі товари. Общини і міста Німеччини стягують промисловий податок, податок на землю, а також податки на розважальні заклади, полювання і деякі інші. Промисловий податок, який стягується общинами, включає оподаткування як доходу (до 5%), так і виробничого майна (близько 0, 2%).

У Франції місцеве оподаткування складається з прямих і непрямих податків.

На початок XXI ст. склалася система з 16 місцевих податків і зборів, а саме: земельний податок на забудовані ділянки; земельний податок на незабудовані ділянки; податок (збір) на прибирання територій; податок на житло; професійний податок; збір на утримання сільськогосподарської палати; збір на утримання торгово-промислової палати; збір на утримання палати ремесел; місцевий збір на освоєння рудників; збір на установку електроосвітлення; збір за використовуване обладнання; податок на продаж будівель; збір із автотранспортних засобів; податок на перевищення допустимого ліміту щільності забудови; податок на перевищення ліміту зайнятості території; збір на озеленення[11, с.166].

Земельним податком на забудовані ділянки оподатковується 50% кадастрової або орендної вартості нерухомості та земельних ділянок, призначених для промислового й комерційного використання. Звільнені від податку: державна власність; будівлі сільськогосподарського призначення; житлові будинки і квартири, що належать фізичним особам, старшим 75 років, а також особам, які одержують допомоги із соціальних фондів або виплати по інвалідності.

Земельний податок на незабудовані ділянки справляється на основі 80% кадастрової або орендної вартості ділянки під забудову, а також полів, лісів і боліт, які знаходяться в приватній власності. Від дачного податку повністю звільнені державні землі, тимчасово - площі зі штучними лісонасадженнями (вірогідно до моменту комерційної експлуатації лісу) та деякі інші [11, с.167].

Податок на житло сплачують власники і/або орендарі житлових приміщень (будинків і квартир). Малозабезпечені повністю або частково звільняються від даного податку.

Ставки земельного податку і податку на житло визначаються кожним органом місцевого самоуправління зокрема, але не можуть перевищувати більше ніж у 2, 5 рази середню ставку попереднього року на регіональному або загальнонаціональному рівні.

До місцевих (муніципальних) доходів у Канаді відносяться податок на майно, податки на підприємства, інші податки й збори [11, с.179].

База муніципального податку на майно - оціночна вартість нерухомого майна (землі та будівель) без будь-якого зв'язку з платоспроможністю власника. Від даного податку звільнена власність, що належить державі, церкві, школам, благодійним організаціям. Головна проблема адміністрування даного податку - оцінка майна на основі ринкової (реальної, фактичної) вартості. Оскільки остання коливається, то періодична переоцінка здійснюється в більшості провінцій кожні 3-5 роки, у Квебеку - щорічно [36, с.100].

Функцію оцінки виконують власті провінцій або муніципалітетів, вони ж наперед визначають суму доходу, яка має бути одержана від податку на майно, скажімо, в межах міста. Суму доходу ділять на оціночну вартість оподатковуваної власності, а одержаний результат множать на 1000. У такий спосіб визначають так звану мілль-ставку, тобто ставку податку на кожний долар оціночної вартості. 1 мілль дорівнює 1/10 цента. Платники мають право оскаржити суму оцінки. У випадку своєчасної несплати податку на майно накладається арешт. Якщо ж податок не сплачується до установленого терміну, то нерухомість переходить у власність муніципалітету або продається з аукціону [11, с.180].

Муніципалітети застосовують різноманітні податки на підприємства, базою яких є оціночна або орендна вартість підприємства, площа торгових чи складських приміщень

До інших муніципальних податків і зборів відносяться цільові збори на протипожежний захист, благоустрій території (наприклад, освітлення), збори за користування місцями відпочинку тощо. Даними зборами оподатковується нерухомість (магазини, будинки), оскільки власники одержують вигоди від заходів по благоустрою. Питома вага зборів досягає 15% доходної частини бюджетів муніципалітетів. Сума збору фіксована або залежить від величини відповідних будівель.

У Японії види податків, які можуть сплачувати місцеві органи, а також суб'єкти оподаткування і їх стандартні ставки визначено Законом про місцеві податки. Щодо деяких податків місцевим органам надано право, в міру необхідності, застосовувати ставки оподаткування, що перевищують стандарти.

Префектури, міста, селища та села встановлюють і стягують свої власні податки. У цілому в Японії стягується понад 20 місцевих податків, у тому числі 12 - на рівні префектур і більше як 10 - муніципальних. До найбільших на рівні префектур належить податок на мешканців (32, 4% від загальної суми податків, одержуваних префектурами), податок на прибуток підприємств (41, 9%), податок на придбання нерухомості (4%) та ін.

Практично в усіх розвинених країнах створено надійну правову основу адміністрування місцевих податків і зборів. Право органів місцевого самоврядування встановлювати місцеві податки і збори гарантується конституціями цих країн. У ФРН, наприклад, права органів місцевого самоврядування і земель на використання місцевих податків регламентуються конституцією держави, а також рядом законів. Серед них є два спеціальні: Положення про сплату податків, зборів і мита, що, по суті, є податковим кодексом, і Положення про сплату місцевих податків.

Є кілька основних моделей податкових систем місцевих органів влади. В їхній основі лежить спосіб, за допомогою якого встановлюються і зараховуються до місцевих бюджетів окремі місцеві податки. Розглянемо це на прикладі прибуткового податку.

Перша модель. У ФРН, Австрії, Іспанії, Люксембурзі місцеві органи влади автоматично отримують фіксований відсоток (частку) від прибуткового податку по країні, котрий зараховується до всіх рівнів бюджетів.

Друга модель. У Бельгії, Канаді (крім Квебеку), Данії, Норвегії місцеві органи самостійно встановлюють додаткові місцеві надбавки до ставок прибуткового податку, котрий надходить до центрального бюджету.

Третя модель. Місцеві органи цілком самостійно встановлюють ставки оподаткування та базу з прибуткового податку. Відповідні місцеві податки враховуються центральним урядом при визначенні прибуткового доходу для платників, які надходять до центрального бюджету. Така модель податкової системи застосовується у Швейцарії, провінції Квебек (Канада) та в деяких інших країнах. У США місцеві ставки прибуткового податку враховуються при визначенні ставок цього податку до центрального бюджету.

Не зважаючи на велике різноманіття місцевих податків і зборів в розвинутих країнах вирішальне фіскальне значення мають, насамперед, майнові. Тому, що оподаткування майна гарантує стабільне надходження доходів до бюджету, а також він використовується для фінансування державних послуг.

Цілеспрямоване вивчення зарубіжного досвіду ефективного використання системи місцевих податків і зборів дозволяє виявити методи та механізми, які могли б забезпечити їх оптимальне значення в умовах перехідної економіки України. Загальна перебудова структури оподаткування є одним з найбільших перетворень в економіці України, що сприятиме економічному зростанню. Тому, особливо актуальним є сьогодні використання зарубіжного досвіду податкової політики на місцевому рівні.