Взаємодія вчителя та підлітків на уроці

Поведінка підлітка характеризується наявністю великої кількості протиріч. Як зазначає Степанов П.В., ця суперечлива поведінка виявляється у депресіях або агресивності, в пошуках захисту і розуміння в групі однолітків або в усамітненні та відстороненості, у центрації на собі або на інших. Така поведінка може бути наслідком суб'єктивних переживань підлітком біологічних «мутацій» - швидких та дисгармонійних змін в організмі: непропорційний розвиток тіла, зміни в голосі (особливо у хлопчиків), статеве дозрівання, що викликає у підлітка раніше невідомі йому відчуття і сильні переживання з приводу власного тіла. Проте існують припущення, що наявність протиріч у поведінці підлітка можна пояснити протиріччями, пов’язаними з особливостями його соціалізації. А так як розвиток підлітків тісно пов’язаний з формуванням у них почуття дорослості, демонстрацією «дорослої» поведінки, спробами ввійти у дорослий світ, доросле життя, то основні протиріччя соціалізації підлітків будуть пов’язані саме з цією особливістю даного вікового періоду – з їхніми взаємовідносинами зі світом дорослих. Мова йде про два процеси, які тісно пов’язані між собою: процес відокремлення підлітка від світу дорослих, набуття почуття власної незалежності, позбавлення від статусу маленької дитини та процес інтеграції підлітка зі світом дорослих, набуття почуття приналежності до світу дорослих. Особистісний ріст дитини підліткового віку багато в чому буде залежати від конструктивного вирішення цих двох протиріч. В іншому випадку існує реальна небезпека трансформації «суперечливого підлітка» в «проблемного підлітка», формування у нього негативних ставлень до світу, до інших людей, до самого себе, ускладнень в його взаєминах з батьками, вчителями, однолітками. Тому можна сказати, головним завданням вчителя та педагога, який виховує підлітка, являється створення сприятливих умов для утвердження підлітком себе як особистості в системі людських відносин, властивих світу дорослих. Це може виявлятися у набутті підлітком незалежності в думках, судженнях, вчинках; у самостійному визначенні власної позиції щодо різних хвилюючих дорослих проблем; в участі в суспільно корисній діяльності; у переживаннях почуття власної соціальної значущості [29].

Проблема взаємодії між вчителем та підлітком є досить гострою, тому що саме в підлітковий період між дорослим та учнем можуть зіпсуватися стосунки, навіть якщо раніше вони були дружелюбними. Підліткова криза – явище, що постійно зустрічається дорослим, тому більшість вчителів у школі знають як взаємодіяти з підлітками, не завдаючи їм та собі психологічного дискомфорту. Проте досить часто вони припускаються помилок, що сприяють появі та розвитку підліткової кризи. Це відбувається внаслідок недостатньої інформованості вчителя про психологічні закономірності, які обумовлюють появу підліткової кризи. Для того, щоб у спілкуванні з підлітком не виникало труднощів, педагогу необхідно навчитися враховувати внутрішню позицію підлітка - його ставлення до того об'єктивного стану, яке він реально займає в житті, і до того становища, яке він хоче займати. Внутрішня позиція обумовлює відносини дитини до оточуючих і до самого себе, тому при роботі з підлітком вчителю важливо враховувати, що які б вимоги він ні пред'являв підлітку, вони не будуть дієві доти, поки не стануть власними вимогами дитини по відношенню до самого себе. Це можливо лише тоді, якщо виконання відповідних вимог відповідає його внутрішній позиції. Таким чином, педагогічні впливи в підлітковому віці не можуть будуватися без урахування внутрішньої позиції дитини, без поваги до особистості підлітка. У зв'язку з цим рекомендується в підлітковому віці змінити форму звернення до учня з «ти» на «Ви». Для оптимального спілкування з учнями в підлітковий період найкращим представляється демократичний стиль, тоді підлітки частіше відчуватимуть стан спокійного задоволення і радості при спілкуванні з вчителями [8].

Суттєве вдосконалення професійної діяльності вчителів, поява творчого підходу до учнів підліткового віку, досягнення майстерності у взаємодіях можливі шляхом введення у фахову підготовку психологічного тренінгу з апробації студентами кожної з 68 існуючих стратегій вчителів як окремої психотехнічної вправи, а також генерування на основі такого досвіду нових, більш креативних синтетичних методів впливу на учнів [6].

Розуміння вчителем особистості підлітка – один із центральних компонентів педагогічних здібностей, умовою розвитку якого є систематичне цілеспрямоване керівництво, що забезпечує одночасне надходження нових творчих прийомів педагогічного впливу. Тому підвищенню рівня розуміння вчителем особистості підлітка сприятимуть наступні заходи: актуалізація науково-психологічних знань; моделювання в навчально-виховному процесі психолого-педагогічних ситуацій, які сприяли б вияву рис особистості учня; допомога більш досвідчених вчителів початківцям в інтерпретації поведінки підлітка; аналіз педагогічних помилок, напружених та конфліктних ситуацій; проведення керівником школи бесід про особистість конкретного учня і про вибір оптимальнх педагогічних впливів, адекватних його психічному стану та стійким якостям; прогнозування вчителями діяльності та поведінки підлітків з подальшою перевіркою вірності прогнозів; організація обговорення у вчительських колективах якостей та рис особистості, що виховується; допомога досвідчених вчителів у складанні психолого-педагогічних характеристик, аналіз психологічних помилок, що були допущені при їх складанні. Повторна перевірка вчителем власних понять та уявлень про підлітка, виявлення того, як його розуміють учні, - необхідні умови корекції педагогом своєї поведінки та діяльності. Таким чином, при дослідженні системи відносин «вчитель – учень» увага приділяється переважно тому, як педагог розуміє учнів, як він ставиться до них і як обирає певні прийоми педагогічної взаємодії з урахуванням того, що являє собою кожен учень класу. Роль учнів у становленні відносин з вчителем часто випадає з поля зору дослідників, проте ефективність всієї роботи з дітьми передбачає знання та розуміння вчителем того, як самі учні розуміють та оцінюють його, які вимоги до нього пред’являють і в якій мірі він задовольняє ці вимоги. Без цього гармонійні відносини між школярами та вчителем просто неможливі [15].