Парадигма 22

Для означення медіопасиву в минулому часі в готській мові вживалися дієслова IV класу слабкої дієвідміни на -nan. Напр.: гот. fulnan ‘наповнюватися’ та ін.

Реліктові форми медіопасиву засвідчені також у давньоанглійській та давньоісландській. Напр.: двн.-англ. hā tan ‘називатися’. Таким чином, форми медіопасиву в германських мовах поступово зникають.

Зазначимо, що в давніх германських мовах не існувало особливих пасивних форм дієслова. Значення пасивності передавалося синтаксично: за допомогою сполучення дієслів ставати і бути з дієприкметником ІІ. Різниця між двома цими конструкціями полягала в тому, що сполучення з дієсловом ставати (гот. wairþ an, двн.-англ. weorþ an, двн.-в.-нім. werdan, двн.-ісл. verð a) виражало інактивний стан як наслідок попереднього процесу, а сполучення з дієсловом бути (гот. wisan, двн.-англ. bē ō n (wesan), двн.-в.-нім. wesan) вказували на ознаку інактивного суб’єкта як на щось дане або характеризували стан суб’єкта як результат дії, що відбулася. Напр.: двн.-в.-нім. gisriban ist ‘написано’; ward gitruobit ‘збентежився (букв. став збентеженим)’. Наприкінці давньоверхньонімецького періоду диференціація між двома типами форм відтворення пасиву остаточно закріпилася як видова, що характерно й для сучасної німецької мови.

Становлення аналітичних пасивних форм в англійській мові відбувається в середньоанглійській період. На початку середньо-англійського періоду існують дві паралельні аналітичні форми пасиву wesen (ben) та wurthen у поєднанні з дієприкметником ІІ, проте остання форма зникає протягом середньоанглійського періоду в зв’язку з втратою повнозначного дієслова wurthen спочатку в північних та східних діалектах, а згодом у південно-західних та південних. Таким чином, наприкінці середньоанглійського періоду збереглася лише одна аналітична форма з дієсловом wesen (ben).

У північногерманських мовах сполучення дієслова ставати з дієприкметником ІІ було поширене нерівномірно. Зокрема у давньоісландській такі конструкції зустрічалися рідко, на противагу давньодатській та давньошведській. Напр.: двн.-дат. Swe ward hanð i hael rivin af hunde – “так його в пеклі розірвали собаки”. У давньоісландській конструкції з дієсловом vera ‘ставати’ при вираженні пасивної дії позначають успішне завершення дії, напр.: Verð a þ eir ekki fundnir. ‘Їх не могли знайти’. У XV ст. в усіх скандинавських мовах, за виключенням ісландської, у конструкціях з’являється нове допоміжне дієслово, запозичене з нижньонімецької мови: двн.-дат., двн.-норв. bliffue, двн.-швед. bliva, яке вживають і в сучасних північногерманських мовах (окрім ісландської) для вираження пасивного стану, пор.: швед. bliva, дат. blive, норв. bli.

Іншим способом передачі пасивної дії в північногерманських мовах було сполучення дієслова зі зворотнім займенником у постпозиції, що є специфічною особливістю цих мов. Ця форма виникла ще в дописемний період як наслідок суфіксації займенників mik ‘мене’ (> mk) та sik ‘себе’ (> sk), з якого згодом розвинувся флективний пасив (пасив на -s). Напр.: двн.-ісл. kallask ‘називатися’, lú kumk ‘закриваюся’.

Категорія виду в германських мовах не мала граматичних форм вираження. Найчастіше для вираження різних видових відтінків використовували препозитивні частки, які додавалися до дієслова. Так, початковість дії передавали частки гот. us-, ana-, двн.-англ. ā -, двн.-в.-нім. ir-, ent-. Завершеність дії виражалася за допомогою префікса гот. ga-, двн.-англ. ge-, двн.-в.-нім. gi-.

У парадигмі 23 представлено дієвідмінювання теперішніх форм протогерманського дієслова *neman у порівнянні з готським niman, давньо-ісландським kallan, давньоанглійським wrī tan та давньоверхньонімецьким niman.