Економічні інтереси

Оскільки основним законом сфери виробництва є закон обме­женості ресурсів, а основним законом сфери споживання — за­кон неухильного зростання потреб суспільства, то економіка різ­них суспільств вирішує проблеми виробничих можливостей і економічного вибору в умовах обмеженості ресурсів. Для вирі­шення цих проблем суспільне виробництво щоденно має розв'я­зувати фундаментальні питання, а саме: які продукти виробляти і скільки? як виробляти продукти і для кого? в яких соціально-економічних умовах виробляти продукцію? Студенти мають знати, що суспільне виробництво являє собою взаємодію чотирьох чинників: робочої сили (праці), засобів виро­бництва, землі і підприємницького таланту. Від рівня розвитку цих чинників, ефективності їх використання залежать результативність виробництва, можливості задоволення суспільних потреб.

Необхідно зрозуміти, що в системі основних чинників вироб­ництва значення людського чинника унікальне. Це пов'язано з тим, що всі чинники можуть взаємодіяти і здійснювати виробниц­тво завдяки трудовій діяльності людини. Людина, будучи рушій­ною силою всіх чинників виробництва, виступає як головний творець матеріального і духовного багатства суспільства.

У трудовій діяльності людини значне місце належить мірі праці. Однією з таких мір є робочий день. Суспільство на кожно­му етапі свого розвитку встановлює тривалість робочого дня. Те­оретично суспільство зацікавлене в скороченні робочого дня і збільшенні вільного часу, але цю проблему можна вирішити тільки на основі підвищення продуктивності праці. Україна, як і інші держави світу, у законодавчому порядку регулює робочий час. Але через економічну кризу більшість підприємств нашої держави працюють не повний робочий день або неповний робо­чий тиждень. А це означає, що потужності чинників виробництва використовуються в Україні на низькому рівні.

Необхідно чітко уявляти, що виробництво — це є не просте механічне поєднання чинників, а складна система їх взаємозв'яз­ку. З розвитком суспільства вдосконалюються чинники виробниц­тва, збільшується їх кількість, з'являються нові чинники вироб­ництва (інформація, енергія та її джерела, організація виробницт­ва тощо). Ускладнення і розвиток чинників виробництва не від­міняють того, що найважливішими серед них, загальними для всіх етапів розвитку суспільства залишаються здібності людини, земля, засоби виробництва.

Результатом виробництва є продукція, яка може бути проміж­ною і кінцевою. Кінцевими продуктами вважаються такі товари і послуги, які використовуються для кінцевого користування, а не для подальшої обробки чи перепродажу. Усі інші продукти праці, які підлягають подальшій обробці або ще мають бути доставлені до споживача, є проміжними продуктами. Усі кінцеві продукти, виготовлені суспільством за певний час, утворюють валовий внут­рішній продукт — одну з провідних форм суспільного продукту.

В економіці ключовою проблемою є виробничі ресурси та їх обмеженість. Сукупність цих ресурсів, тобто чинників виробниц­тва, з урахуванням обсягу, структури, технічного рівня та якостіявляє собою виробничий потенціал суспільства. У самій серце­вині виробничого потенціалу лежить факт обмеженості ресурсів. У зв'язку з цим обмежені і блага, тоді як потреби людей є безмеж­ними. Звідси випливає, що фундаментальним принципом політич­ної економії є закон обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що ресурси є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, щоб ви­робляти всі блага, що їх люди потребують для споживання.

Вивчаючи цю проблему, студент має зрозуміти: як суспільст­во вибирає для виробництва набір матеріальних благ і послуг; як різні продукти виробляються; хто має споживати ці продукти, які суспільство виробляє. Політична економія розв'язує названі про­блеми з методологічних позицій.

У зв'язку з цим студенти мають вивчити такі взаємопов'язані явища виробничого процесу, як межа виробничих можливостей і проблеми економічного вибору [1, с. 35—37]. При цьому особ­ливу увагу слід звернути на цілковите розуміння графіка межі виробничих можливостей, оскільки на його основі можна зрозу­міти такі дуже важливі категорії політекономії, як вмінені витра­ти і закон зростаючих вмінених витрат.

Вміненими витратами на цьому етапі пізнання слід розуміти кількість інших продуктів, від якої слід відмовитись, щоб одер­жати певну кількість якогось іншого продукту [1, табл. 2.2 і рис. 2.2].

Переходячи до вивчення економічних потреб суспільства, слід запам'ятати, що задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника є кінцевою метою виробниц­тва. Виникає питання: що таке потреба? Потреба — категорія, що відбиває ставлення людей, а звідси і поведінку, до умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того щоб мати і володіти такими умовами. Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер. У зв'язку з цим слід вивчити класифікацію потреб [1, с. 39—41 ].

Далі слід звернути увагу на те, чому потреби суспільства є безмежними. Політична економія дає таку відповідь: оскільки розвиток людини як продуктивної сили і суспільного багатства є безмежним, то безмежними є і її потреби. Задоволення потреб — це функція і мета виробництва. У зв'язку з цим існує діалектич­ний взаємозв'язок між виробництвом і потребами людей, тобто між об'єктивними і суб'єктивними чинниками.

У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його сут­ність полягає у тому, що в міру розвитку суспільного виробницт­ва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили

відбувається і поступове зростання її потреб. Цей закон характе­ризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, коли

...П'-^В'-*П" -+В"...,

тобто зрослі потреби ГГ (ГГ = П + АП) стимулюють зростання ви­робництва В' (В' = В + АВ), збільшення якого веде до зростання потреб П" (ГГ = ГГ + АП'), а це є причиною подальшого зростан­ня виробництва В" (В" = В' + АВ').

Відповідно до закону зростання потреб відбувається стале і якісне їх зростання. Характерною рисою цього закону є його «не­зворотність»: з тією чи іншою мірою інтенсивності за будь-якої ситуації потреби змінюються, як правило в одному напрямку — у бік зростання. При цьому забезпечення умов для безперервного розвитку потреб є рушійною силою розвитку суспільного вироб­ництва. Цей взаємозв'язок можна виразити такою формулою:

Вр=/(П_У),

де Вр — розвиток суспільного виробництва; П_у — створення умов для безперервного розвитку потреб.

Наступним кроком є вивчення корисності продукту та закону спадної граничної корисності. Вивчаючи корисність, важливо звернути увагу на два моменти, які мають у політичній економії фундаментальне значення: корисність речі взагалі і корисність додаткової речі (послуги) даного виду. Спочатку доцільно зрозу­міти явище корисності благ. Корисність — це здатність речі чи послуги задовольняти будь-яку потребу людини. Потреби люди­ни є індивідуальними і суб'єктивними (те, що корисно одному, може не бути корисним іншому).

Що стосується корисності, то, з одного боку, вона є об'єктивною (наприклад, різні харчові продукти, необхідні для життя і здоров'я будь-якої людини, є об'єктивно корисними), а з іншого боку, корис­ність є чинником суб'єктивного характеру. Саме це пояснює, чому в загальному плані потреби людини безмежні, а в конкретній ситуації і в конкретному продукті вони можуть бути повністю задоволені. Необхідно також звернути увагу на те, що корисність речей перебу­ває у прямій залежності від їх природних властивостей.

При цьому слід запам'ятати те, що, організуючи виробництво різних благ, люди формують їх корисність, тобто створюють бла­га з такими якісними властивостями, завдяки яким вони можуть задовольняти особисті чи виробничі потреби. НТП дає змогу постійно вдосконалювати корисність матеріальних благ і ство­рювати безліч нових.

Тепер необхідно звернути увагу на проблему корисності додат­кової одиниці даного блага. В економічній теорії корисність благ виражають в умовних одиницях корисності (ОК), при цьому вва­жається, що кожне благо можна поділити на безліч окремих пор­цій. Варто звернути увагу і на таке відоме явище, характерне для людської натури: одне й те саме відчуття, повторюючись безпе­рервно, з певного моменту починає задовольняти нас все менше й менше. Саме враховуючи це явище австрійські економісти К. Мен-гер, Єв. Бем-Баверк, Ф. Візер довели, що в обмежений термін, протягом якого смаки людини залишаються незмінними, спожи­вачі можуть одержати стільки певних продуктів, скільки вони за­бажають. Чим більшу кількість продукту мають споживачі, тим менше їх бажання щодо одержання додаткових одиниць цього самого продукту. Економісти довели, що певна потреба може бу­ти задоволена одиницями (порціями) продуктів, що йдуть одна за одною, відповідно до закону спадної граничної корисності.

Під граничною корисністю розуміють додаткову корисність (або задоволення), яку одержує людина з однієї додаткової оди­ниці конкретної продукції. У міру того як людина споживає все нові порції одного й того самого продукту, зростає сукупна корис­ність, але все меншими темпами у зв'язку з тим, що потреби лю­дини поступово насичуються. Гранична корисність продукту під час збільшення його споживання поступово скорочується. Падін­ня граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності. Студентам необхідно розуміти велику роль цього за­кону як для організації виробництва певних товарів, так і для оцінки споживацької поведінки людей.

Необхідно знати, що теорія граничної корисності пов'язує ко­рисність речей з їх рідкістю. Чим більш рідкісним (обмеженим за кількістю) є продукт (наприклад, перли, золото), тим вища їх гранична корисність, хоча вони можуть бути об'єктивно малоко­рисними речами.

Гранична корисність є дуже важливою і цікавою категорією, вона визначає поведінку людей, управляє мірою задоволення їх­ніх потреб. Чим ширші та інтенсивніші потреби і чим менша, з іншого боку, кількість благ для їх задоволення, тим вищою буде гранична корисність, і навпаки. У політичній економії багато економістів використовують теорію граничної корисності для об­ґрунтування величини мінової вартості і ціни товарів.

Завершується тема вивченням економічних інтересів, їх взаємо­зв'язку з потребами, споживанням і виробництвом. Варто мати

на увазі, що інтерес, по-перше, є похідним від категорії «потре­ба», і, по-друге, виступає як форма прояву економічних відносин людей. Інакше кажучи, економічний інтерес є породженням і со­ціальним проявом потреби, але реалізуються інтереси через гос­подарську діяльність людей, їх економічні відносини.

Економічний інтерес — це реальний, зумовлений економіч­ними відносинами та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій людей щодо задоволення потреб. Виходя­чи із сутності економічних інтересів, стає зрозумілим, чому вони виступають могутнім двигуном економічного прогресу.

Необхідно звернути увагу на об'єктивні чинники, які визна­чають зміст економічних інтересів (моральні, політичні, соціаль­ні, матеріальні умови життя, класова належність людей та ін.). Усе це ускладнює структуру економічних інтересів. У такій струк­турі вирізняють індивідуальні інтереси, класові інтереси, інтере­си трудових колективів, економічні інтереси держави, загально­народні інтереси.

Варто усвідомлювати, що існують різні способи впливу на ін­тереси людей, за допомогою яких забезпечується їх участь у ви­робництві. Перехід України до ринкових відносин посилює вплив на інтереси людей важелів економічного примусу.

Студенти повинні розуміти, що реалізація економічних інте­ресів пов'язана з розв'язанням характерних для них суперечнос­тей. Фундаментальним принципом пізнання економічних інтере­сів та їх ролі в економічній життєдіяльності людей є пояснення їх через властиві їм внутрішні суперечності. Там, де відсутня тотож­ність інтересів, існують суперечність і конфлікт.

Суперечності, властиві економічним інтересам, мають як суб'єк­тивну, так і об'єктивну основи. Реальною потребою економічного життя є досягнення єдності інтересів суб'єктів економічних від­носин через реалізацію кожного з них на основі взаємодії і кон­сенсусу. У суспільстві кожен індивідуальний інтерес органічно пов'язаний з колективним і суспільним інтересом, чим і створю­ється об'єктивна основа для співробітництва людей в узгодженні економічних інтересів та їх своєчасного задоволення. Це є важли­вою умовою для розвитку суспільного виробництва і більш повного задоволення зростаючих потреб. Узагалі суперечності є джерелом економічного і всякого іншого прогресу. Існує два типи суперечно­стей: антагоністичні і неантагоністичні, прояви яких і методи їх розв'язання студенти повинні добре з'ясувати [1, с. 53—54].

В економіці діє безліч економічних суперечностей, значна ча­стина яких розглядається політичною економією. Деякі з них мають особливе значення. Це стосується суперечностей між ви­робництвом і споживанням, між безмежністю людських потреб і відносно обмеженими можливостями виробництва, між новим і старим в економіці. Ці суперечності і методи їх розв'язання, у тому числі українською економікою, студенти мають зрозуміти і усвідомити.

Економічні потреби та інтереси реалізуються у споживанні, яке є завершальним моментом і кінцевою метою виробництва. Важливо мати на увазі, що призначення виробництва — служити споживанню, задовольняючи економічні потреби та інтереси лю­дей. Виробництво також породжує нові потреби і визначає рівень фактичного споживання. З іншого боку, споживання — не пасив­не, воно теж впливає на виробництво, регулює його через свої потреби та сукупний попит.

Завершуючи вивчення теми, можна зробити такий висновок: потреби суспільства, його економічні інтереси та економічні су­перечності спонукають виробництво до розвитку з метою повні­шого задоволення зростаючих потреб і підвищення рівня народ­ного споживання.