Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Для кого виробляти?






Вирішуючи ці питання, рішення приймаються виробниками і споживачами самостійно. А оскільки у розв’язанні цих проблем бере участь велика їх кількість, то, здавалося б, це повинно привести до хаосу в економіці. Проте ринкова система найкраще вирішує ці питання.. Постійно орієнтуючись на ринок, в умовах жорсткої конкуренції виробники змушені шукати оптимальні варіанти використання ресурсів, що й забезпечує постійне впровадження прогресивних технологій, нової техніки, форм організації праці. Бажання отримати особисту вигоду підштовхує виробника швидко реагувати на зміни в потребах суспільства.

Крім цього, переслідуючи свої власні інтереси, виробники і покупці змушені реалізовувати їх в умовах взаємодії з іншими людьми.

Проте ідеального ринку, з вільною конкуренцією, не існує. Виникають об’єднання підприємців (монополії), які можуть диктувати свої ціни поза конкуренцією споживачам. Тому у функціонування ринкового механізму змушена втручатися держава, яка законодавчими актами обмежує монополізм. Вона ж виступає гарантом забезпечення мінімального життєвого рівня людей.

Що ж таке ринкова економіка або ринок?

В економічній літературі є різні визначення ринку:

ринок –це сфера обміну;

ринок –це місце зустрічі покупців і продавців;

ринок – це сукупність угод купівлі і продажу;

ринок – це сукупність економічних відносин між виробниками і споживачами, продавцями і покупцями.

Ці визначення правильні.

Ринок – це спосіб організації економічного життя, ознаками якого є:

1. самостійність господарюючих суб’єктів;

2. комерційний характер їх взаємодії;

3. існування між ними конкуренції;

4. встановлення ціни на основі попиту та пропозиції.

Об’єктивними умовами існування ринку є:

- товарне виробництво;

- суспільний поділ праці;

- економічна відокремленість товаровиробників на основі приватної власності на засоби виробництва.

Суть ринку розкривається через наступні функції:

1. посередницька – забезпечення зв’язку між виробником і споживачем;

2. інформативна – збір та переробка великого обсягу інформації про суспільно-необхідні витрати виробництва і збуту продукції, якість та асортимент товарів і послуг;

3. стимулююча – конкурентна боротьба між господарюючими суб’єктами стимулює їх до раціонального використання економічних ресурсів;

4. регулююча – ринок регулює пропорції між підприємствами;

5. сануюча – очищення ринку від економічно слабких нежиттєздатних господарських одиниць.

Ринок має багато визначень тому, що він постійно розвивається і має різні види.

Види ринку за ознаками:

1. географічна – світовий, національний, регіональний, місцевий;

2. предметно-функціональна – ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання (споживчий ринок), ринок послуг, ринок робочої сили, ринок цінних паперів, ринок валюти, золота;

3. юридична – легальний, нелегальний;

4. конкурентна – поліполія (чистий ринок), олігополія, монополія;

5. кон’юнктурна – основний та допоміжний.

Друге питання

При розв’язанні основних проблем економіки одним з головних факторів є ціна на ресурси, товари.

Яким же чином формується ринкова ціна? Домовленість про ціну товару відбувається за умови, коли бажання покупців купити товар збігається з бажанням продавців його продати.

Головними факторами при формуванні ціни є попит і пропозиція.

Попит - це платоспроможна потреба;

- потреба в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі.

Найголовніший фактор, який впливає на попит, це ціна самого товару.

Покупці бажають купити більше товару за меншою ціною.

Закон попиту можна відобразити графічно за допомогою кривої попиту, яка відображає обернено пропорційну залежність між величиною попиту і ціною товару. Рухаючись по кривій униз чи вгору, можна визначити різні значення величини попиту залежно від рівня ціни:

Залежність величини попиту від ціни відображається через дію економічного закону попиту: зі збільшенням ціни на товар попит на нього зменшується, і, навпаки, зі зменшенням ціни на товар попит на нього збільшується.

На попит впливають ще й інші нецінові фактори:

1. зміна смаків покупців на користь даного товару призводить до зростання попиту на нього, а на користь інших товарів – до зменшення.

2. зміна доходів покупців - зростання доходів призводить до збільшення попиту, і, навпаки, зменшення веде до падіння попиту на товари. Проте дія цього показника досить обмежена, адже покупці можуть збільшувати споживання одного товару, але зменшувати іншого.

3. кількість споживачів(покупців) на ринку.

4. очікування інфляції – може збільшити попит на товар навіть при зростанні ціни на нього.

5. зміна цін на інші товари, які доповнюють цей товар або є його замінником.

Прикладами є: ручка і чорнила, автомобілі та пальне, масло і маргарин, напої. Якщо ціна на доповнюючий товар зростає, то скоротиться попит і на даний, і, навпаки, здешевлення супутніх товарів призведе до зростання попиту досліджуваного товару. Для товарів замінників навпаки – зростання ціни на нього призводить до збільшення попиту на наш товар (подорожчання каві веде до зростання попиту на чай).

Під дією нецінових факторів попит зростає або скорочується, при цьому крива попиту буде зміщуватися праворуч або ліворуч.

 

 

 

Пропозиція – сукупність товарів і послуг на ринку, які готові продати виробники по даних цінах. На величину пропозиції впливає основний фактор – ціна. Цей вплив находе відображення в дії економічного закону пропозиції: зростання ціни на товар веде до зростання величини пропозиції і навпаки.

Закон пропозиції можна проілюструвати на графіку за допомогою кривої пропозиції, яка відображає прямо пропорційну залежність між величною пропозиції і ціною товару. Рухаючись по кривій, можна спостерігати різні варіанти зміни величини пропозиції, що залежать від ціни:

На пропозицію, окрім ціни, впливають ще й нецінові фактори:

1. ціна на ресурси – зменшення витрат на ресурси призводить до збільшення пропозиції, і навпаки. Наприклад, зростання ціни на вугілля призводить до подорожчання електроенергії.;

2. технологія та організація виробництва – застосування нових технологій при виробництві товару призводить до економії ресурсів, а це означає збільшення пропозиції;

3. рівень податків та дотацій – оподаткування зменшує дохід підприємців, який він може вкласти у виробництво. А тому збільшення податків зменшує пропозицію товарів, і навпаки. Дотації, збільшуючи дохід підприємців, сприяють збільшенню пропозиції;

4. кількість продавців на ринку.

 

Під дією нецінових факторів обсяг пропозиції може зростати – крива пропозиції зміщується праворуч, або зменшуватися – крива пропозиції зміщується ліворуч:

Об’єднавши криві попиту та пропозиції на одному графіку, можна визначити точку перетину, яка є ціною рівноваги (рівноважною, ринковою ціною).

Якщо ціна встановлюється на рівні, який перевищує ціну рівноваги, тоді пропозиція перевищує попит і виникає надлишок товару. Коли ціна нижча, ніж ціна рівноваги, попит перевищує пропозицію і виникає дефіцит.

Ринкова ціна збалансовує попит і пропозицію та сприяє раціональному використанню ресурсів.

Третє питання

 

Формою зв’язків між суб’єктами ринкової економіки є конкуренція.

Конкуренція у перекладі з латинської мови означає «зіткнення», тому представляє своєрідну форму змагання суб’єктів ринкової економіки щодо мінімізації витрат і максимізації прибутків, сфери інвестування і напрямків міграції капіталів, збільшення квот на товарних ринках і урізноманітнення джерел отримання ресурсів, підвищення якості продукції і прискорення процесів впровадження «ноу-хау».

Виділяють наступні форми конкуренції:

- внутрішньогалузева – відбувається між виробниками однорідної продукції або фірмами, що надають однакові послуг і передбачає метод цінової та нецінової конкуренції;

- міжгалузева – відбувається між підприємствами різних галузей в разі їх відмінності рентабельності, при цьому здійснюється перелив капіталу завдяки купівлі-продажу цінних паперів на фондових біржах. Результатом його дії є формування оптимальної міжгалузевої структури економіки та рівноважний характер розподілу доходів;

- чиста або «досконала»;

- обмежена або «недосконала».

Чиста конкуренція проявляється через наступні риси:

1. товар виробляється дуже великою кількістю незалежних підприємств, тому квота кожної фірми в загальному обсязі виробництва галузі є вкрай обмеженою;

2. конкуруючі фірми виробляють стандартизовану продукцію (це означає, що не виникає конкуренції щодо якості продукції, а тому для споживача не існує пріоритету фірми-виробника);

3. вільне входження та вихід з галузі (низька квота кожної фірми зумовлює те, що ринок стандартизованого продукту фактично не реагує на появу (або зникнення) ще одного продавця товару);

4. відсутність будь-якого впливу окремої фірми на рівень ринкової ціни.

Форма чистої конкуренції в сучасних умовах майже не зустрічається. Вона може проявити себе на обмежених ринках деяких сільськогосподарських продуктів (пшениці, кукурудзи) і частково на ринках цінних паперів та іноземних валют.

«Недосконала» конкуренція представлена двома основними формами: монополістично конкуренцією та олігополією. Об’єднує їх те, що на відміну від чистої конкуренції, вони дають змогу окремій фірмі впливати на ринок, використовуючи для цього ряд важелів і, насамперед, ціни.

Для ринків «недосконалою» конкуренції характерною є нецінова конкуренція:

- наголос на рекламу;

- фірмові знаки, торгові марки;

- якість і особливості продукту.

На ринку «досконалої конкуренції» вона є ціновою ( проявляється через ціну товару).

Цінова конкуренція передбачає:

- застосування знижок до прейскурантних (базових) цін, це дає змогу надати скидки до ціни покупцеві;

- локальне зниження рівня ціни із застосування демпінгу (зниження ціни нижче собівартості продукту для подолання конкурента, після чого встановлюється монопольна ціна, що компенсує понесені втрати);

- сезонний розпродаж товарів за зниженими цінами;

- надання послуг лізингового характеру.

Таким чином, за умов цінової конкуренції основним інструментом змагання є ціна.

В сучасних умовах все більш важливу роль відіграє неціновий метод конкуренції. Його суть полягає в прагненні завоювати перевагу над конкурентами за рахунок кращого використання досягнень НТП. Тут застосовується продаж товарів більш високої якості, пропозиція нових товарів для задоволення старих потреб, надання більшого обсягу послуг, продовження строків гарантійного обслуговування, кращі умови надання споживчого кредиту, проведення рекламних кампаній.

Четверте питання

Дуже давно товар виготовлявся окремим ремісником. Видатні майстри навіть мали свої знаки, що давало можливість вирізняти продукт найвищої якості. Але з розвитком техніки продукція настільки ускладнюється, що один робітник не в змозі її виготовити самостійно. Проходить спеціалізація виробників, а для випуску товару почали утворювати організації, що отримали назву «підприємство».

Підприємство – самостійна ланка народного господарства, що здійснює діяльність по випуску продукції, наданню послуг, торгівлі з метою отримання прибутку.

Яким видом діяльності не займалося б підприємство, йому притаманні такі риси:

- на ньому зосереджено певну сукупність засобів виробництва та робочої сили;

- займаючись виробництвом різноманітних товарів і послуг, підприємство здійснює свою економічну життєдіяльність;

- на кожному підприємстві формується робочий колектив. Від його згуртованості, цілеспрямованості значною мірою залежить робота суб’єкта економіки. Ось чому такого значення надають кадрам на японських фірмах.

У процесі розгортання виробництва підприємство виконує ряд функцій:

виробнича – полягає в забезпеченні неперервності процесу виробництва і постійному підвищенні його ефективності - впровадження нових технологій, методів управління;

економічна – це забезпечення фінансової стійкості фірми на ринку, постійне його вивчення з метою стимулювання збуту і збільшення прибутків;

соціальна – передбачає турботу про колектив підприємства, маючи на меті підвищення продуктивності праці і ефективності його роботи.

Окремі підприємства, що здійснюють торговельні операції на зовнішньому ринку,

виконують ще й зовнішньоекономічну функцію.

Кожне підприємство, незалежно від розмірів, форм власності та інших критеріїв, в умовах ринкової економіки повинно отримувати прибуток. Інакше воно банкротує. Тому в своїй діяльності кожна фірма повинна неухильно дотримуватися двох правил:

- виробництво лише необхідних суспільству товарів, послуг і постійне вдосконалення виробництва з метою отримання прибутків;

- максимально ефективне використання ресурсів.

В залежності від різних критеріїв (ознак) виділяють різні підприємства.

Класифікація підприємств за ознаками:

1. за видом господарської діяльності:

- виробничі

- торговельні

- транспортні

- фінансово-кредитні

- науково-дослідні

- венчурні

2. за галузевою структурою:

- одногалузеві

- багатогалузеві

3. за кількістю працюючих:

- великі – мають змогу виготовляти повністю кінцевий продукт, залучати великі інвестиції, використовують масове виробництво, що значно скорочує затрати на одиницю продукції та робить її доступною для населення. Великі підприємства переважають у таких галузях, як енергетика, машинобудування, хімічна промисловість. До недоліків таких підприємств можна віднести нездатність швидко переорієнтуватися на випуск нової продукції, великі витрати на управління та обслуговування.

- середні – забезпечують гнучкість виробництва (швидка переорієнтація на випуск нової продукції), високий рівень автоматизації виробництва, незначні витрати на управління та обслуговування. Недоліками є неможливість забезпечення серйозних наукових розробок, масового випуску продукції.

- малі – у розвинутих країнах їх частка сягає 90% і вони створюють до половини національного доходу цих держав. Малі підприємства є дуже мобільними в управлінні, створенні нових видів товарів і послуг. Водночас у них переважно нижча продуктивність праці, вони неспроможні впроваджувати новітні технології. До малих належать такі підприємства:

- у промисловості і будівництві – з кількістю працюючих до 200 осіб;

- у науці й науковому обслуговуванні – до 100 осіб;

- в інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб;

- у галузях нематеріального виробництва – до 25 осіб;

- у роздрібній торгівлі – до 15 осіб.

4. за організаційною формою:

- одноосібні – все майно фірми належить одному власнику, який самостійно управляє нею і отримує прибуток. Така форма проста в управлінні, оскільки нею керує одна людина. Вона швидко створюється і так само швидко ліквідується. Одноосібні фірми є нестійкими формами бізнесу. «Життєвий цикл» - 3-5 років в разі обмежених фінансових ресурсів. Після цього строку основна частина фірм припиняє свою діяльність, решта продовжує функціонувати або змінює організаційну форму.

- Партнерські – декілька осіб спільно ведуть справу на підставі договору Найпоширенішою формою є товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з необмеженою відповідальністю, командитні.

- корпорації – Акціонерні товариства – це форма об’єднання капіталів для здійснення спільної господарської діяльності за рахунок випуску цінних паперів - акцій. АТ називають корпораціями (від латинського «об’єднання»). Перші АТ виникли ще в 17 ст. Весь акціонерний капітал складається з власного та позиченого капіталу. Власний формується з коштів, отриманих з продажу акцій і облігацій, відрахувань від прибутку. Позичений капітал складають банківські кредити. АТ є двох типів: відкриті та закриті. Акції відкритих продаються і купуються вільно на фондовому ринку. У закритих - акції розподіляються лише серед засновників.

АТ є основною формою організації великого і надвеликого виробництва, їх можливості практично безмежні. Акціонерна форма має універсальне застосування.

Особливості діяльності АТ:

- це спільне підприємство, діяльність якого ґрунтується на принципі обмеженої відповідальності учасників;

- права акціонерів (власників акцій) поділяються на майнові (право на отримання дивідендів, а також частина майна при ліквідації товариства) і особисті (право голосу на зборах і участь в управлінні);

- це найстійкіша форма об’єднання капіталів, адже вибуття одного із учасників через продаж акцій не веде до його ліквідації;

- товариство має значні фінансові можливості – власний капітал від реалізації акцій і додатковий капітал від продажу облігацій і додаткової емісії акцій;

- вищий орган управління – загальні збори акціонерів, а поточними справами керує обране зборами правління або рада директорів, контролюють діяльність товариства власники найбільшої кількості акцій (контрольного пакету акцій), адже голоси на зборах розподіляються по кількості акцій;

- товариство підлягає публічній звітності, квартальні і річні звіти публікуються в пресі.

Стимулом для придбання акцій є вищі дивіденди на них порівняно з вкладом певної суми в банк. Акція дає право на участь в управлінні підприємством. Оскільки акції є предметом купівлі-продажу, то вони мають свою ціну. Ціна, зазначена на акції, називається номінальною ціною Ціна, за якою акції продають на ринку цінних паперів, називається курсом акції. Він визначається за формулою:

Курс акції = Дивіденд / Позичковий процент Х 100%

Курс акцій зростає зі зростанням розміру виплачуваних по них дивідендів та зниженням рівна банківського проценту, і навпаки.

Розрізнять чотири види акцій:

Іменні

На пред’явника

Привілейовані

Прості.

Формально кожен власник акцій є співвласником АТ і має право приймати рішення. Проте, звичайно, один голос не є вирішальним у величезній кількості акціонерів. Для реального впливу на роботу АТ необхідно придбати певну кількість його акцій. Управляти АТ можна, володіючи контрольним пакетом акцій.

5. Відповідно до форм власності, встановлених Законом України «Про власність», згідно закону України «Про підприємства» підприємства є:

- Індивідуальні – засновані на приватній власності фізичної особи та виключно її праці;

- сімейні – засновані на власності і праці громадян, що є членами однієї сім»ї, які проживають разом і ведуть спільно своє господарство;

- приватні – засновані на власності однієї людини з правом найму робочої сили;

- колективні – засновані на власності трудового колективу;

- державні комунальні – засновані на власності місцевих органів влади;

- державні –засновані на загальнодержавній власності;

- спільні – засновані на поєднанні майна різних власників, у тому числі з залученням іноземного капіталу.

П’яте питання

Діяльність будь-якого підприємства нерозривно пов’язана з поняттям підприємництва. Цей термін з’явився в економічній науці у 18 ст. і був започаткований французьким ученим – теоретиком бізнесу – Р. Кантильйоном.

Підприємництво – як економічна категорія виражає певні відносини, що складаються між учасниками суспільного виробництва.

Підприємництво як метод господарювання характеризується економічною і юридичною самостійністю, особистою відповідальністю і господарським ризиком. Воно ґрунтується на таких принципах, як саморегулювання, матеріальна заінтересованість, новаторська діяльність.

Підприємництво виконує основні функції:

- мобілізація капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів;

- організація виробництва, збуту, реклама продукції, маркетинг;

- новаторство, діяльність по генеруванню, розробці і впровадженню у підприємницьку діяльність нових ідей та творчої ініціативи.

Таким чином, підприємництво це організаційно-господарське новаторство на основі використання нових можливостей розвитку виробництва і збуту продукції.

Підприємництво – один з економічних ресурсів, що бере участь у зростанні вартості і утворенні доходу. Змістом підприємництва є реформування або реорганізація виробництва шляхом використання різноманітних ресурсів і можливостей для випуску товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини і ресурсів.

Для формування та розвитку підприємництва необхідні відповідні умови:

- наявність прав приватної власності на засоби виробництва, продукт і дохід;

- існування ринкового простору, конкуренції;

- державна підтримка;

- існування ринкової інфраструктури;

- економічна свобода вибору методів організації та управління;

- наявність відповідного менталітету і сприятливого психологічного клімату серед населення;

- існування юридичної нормативної основи, його правова захищеність.

В Україні був прийнятий закон «Про підприємництво», в якому зазначається, що підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання доходу.

Згідно закону принципами організації підприємництва є:

- вільний вибір видів, напрямків та форм господарювання;

- самостійність у формуванні програми діяльності, виборі постачальників та споживачів, ціноутворенні;

- право вільного розпорядження власним доходом;

- свобода зовнішньоекономічних зв’язків;

- свобода у наймі робочої сили.

В Україні суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

- громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності;

- юридичні особи всіх форм власності.

Об’єктами підприємницької діяльності є товари як матеріальні речі та послуги.

Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством:

- з використанням найманою праці;

- без використання найманої праці;

- без утворення юридичної особи;

- з утворенням юридичної особи.

Підприємницька діяльність має специфічні стимули і мотивацію. Шумпетер виділяє такі основні мотиви: 1) потреба влади, впливу у суспільстві; 2) прагнення успіху, перемоги, яка досягається у конкуренції із суперниками, боротьбі із самим собою;

3) радість творчості, яку дає самостійне ведення справи.

В основі будь-якого підприємництва знаходиться особистий інтерес. Але в умовах розвиненої ринкової економіки він задовольняється лише при праці на суспільство. Якщо «нова комбінація» не дозволяє задовольнити якусь суспільну потребу, то не буде доходу.

Підприємництво у ринковій економіці ґрунтується на високих моральних нормах господарської поведінки підприємця, повазі до чинного законодавства і добросовісній конкуренції. У своїй діяльності підприємець повинен турбуватись не лише про доходність власної справи, але й вирішувати загально-соціальні проблеми, які постають перед суспільством (допомога безробітним, бідним, знедоленим людям, захист оточуючого середовища).

Шосте питання

 

Однією з найпрогресивніших суспільно-економічних систем є змішана економіка, яка передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства.

З утвердженням товарних відносин і різноманітних форм власності роль домашніх господарств у економічному розвитку України все більше зростає. Домогосподарства посідають чільне місце в економічній політиці держави.

У науковій літературі немає єдиного визначення терміна “ домогосподарство ”. Це пояснюється відмінностями його трактування у різних культурах. Виникають труднощі з поняттям спільного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин.

Згідно з рекомендаціями ООН, домогосподарство визначається як “особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя, тобто об’єднаннях спільним веденням господарства ”. Поняття “домогосподарство ” не слід ототожнювати з поняттям «сім’я».

Сім’я – це сукупність осіб, які живуть разом, пов’язаних родинністю та спільним бюджетом.

Відповідно до системи національних рахунків ООН до домашніх господарств відносять домашню прислугу та населення, яке перебуває в різних колективах: вихованці будинків дитини та інтернатів, військовослужбовці строкової служби, інваліди в будинках інвалідів, ув’язнені та ін. В Україні налічується 13, 2 млн. домогосподарств, які є дуже важливою складовою приватного сектору країни.

Термін “домогосподарство ” більш чітко прив’язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності всередині домогосподарства та виробничих відносин (якщо вони існують). Важливо уявити домогосподарство як основну одиницю соціального і біологічного відтворення, пов’язану із соціально-економічною макроструктурою.

В будь-якій економіці домашні господарства є постачальниками ресурсів. Виникає питання, які саме ресурси домогосподарства дають країні? У першу чергу – це робоча сила людини, її особиста праця. Кожен господарник, працюючи на підприємстві чи в установі, а також виробляючи власну продукцію та реалізуючи її на ринку, приносить користь державі, забезпечуючи її ресурсом праці.

Працею не обмежується внесок домогосподарств у ресурсний потенціал суспільства. Згідно із Законом України “Про власність ”, кожен громадянин України може мати в індивідуальній власності майстерні, малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, землю, житлові будинки і господарські будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, сировину, матеріали та ін. Використовуючи майно, що є в особистому розпорядженні, з метою виробництва товарів, домогосподарник ставить на службу інтересам суспільства такий важливий економічний ресурс, як капітал.

Крім робочої сили і капіталу, домогосподарства можуть постачати і грошові ресурси, які необхідні для організації суспільного виробництва. Вони купують акції великих промислових корпорацій і банків, кладуть гроші на ощадні рахунки, купують облігації.

Даючи економічну оцінку домашнім господарствам, слід проаналізувати не тільки функції, які вони виконують, а і сумарні доходи та розподіл.

Для успішного виконання своїх функцій домогосподарства повинні отримувати певний обсяг доходів за рахунок певних джерел. Головне джерело доходів - це доходи від ресурсів, які домогосподарства поставляють суспільному виробництву, або доходи від факторів виробництва.

Статистика виділяє такі статті доходів населення України:

- оплата праці членів сім’ї;

- пенсії, стипендії, допомоги, субсидії, дотації на путівки до санаторно-курортних установ для дорослих і дітей, на утримання дітей у дошкільних закладах;

- надходження від особистого підсобного господарства;

- дохід з інших джерел.

Структура доходів домогосподарства за джерелами досить різноманітна і залежить від структури суспільних відносин країни, рівня розвитку продуктивних сил.

Отже, сукупний дохід домогосподарств – це вся сума доходів, які воно отримує в грошовій і натуральній формах з будь-яких джерел.

Сукупний дохід не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум – вартість набору товарів і послуг, розраховану за нормами і нормативами споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовується для встановлення мінімального рівня доходів сімей, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсії, стипендії та інших соціальних виплат (з 1 грудня 2009 р. мін зарплата – 630 грн.).

Для оцінки доходів населення, крім прожиткового мінімуму, має враховуватись і оптимальний споживчий бюджет – вартість набору життєвих засобів, розрахована за нормами і нормативами споживання, які задовольняють розумні раціональні потреби людей. Цей показник використовують для оцінки досягнутого рівня життя населення і вибору найбільш ефективних шляхів його підвищення.

Даючи оцінку домашнім господарствам, слід проаналізувати не тільки джерела доходів, а й розподіл їх. Існує розподіл за працею, капіталом, власністю, факторами виробництва.

У розподілі доходів виділяють два підходи: функціональний розподіл доходів та особистий розподіл доходів.

Функціональний розподіл передбачає диференціацію грошового доходу на заробітну плату, ренту, процент і прибуток. Тобто сукупний дохід суспільства розподіляється відповідно до функцій, які виконують отримувачі доходів. Заробітна плата виплачується за роботу; рента і процент – за ресурси, які перебувають у чиїсь власності; прибуток надходить до власників підприємств.

Особистий розподіл доходів пов’язаний зі способом, за допомогою якого сукупний дохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств.

Статистика свідчить про значну нерівність розподілу особистих доходів населення. Проблема нерівності розподілу доходів пояснюється різними причинами: це здібності кожної людини; здобута освіта; види діяльності; володіння нерухомістю, засобами виробництва, сільськогосподарськими угіддями; становище на ринку; щасливий випадок; наявність особистих контактів із членами уряду, сила політичного впливу, дискримінація.

У загальних рисах розподіл доходу домогосподарства можна уявити наступним чином. Частина доходу надходить державі у вигляді особистого прибуткового податку, а залишок розподіляється на споживання і заощадження.

Споживання домогосподарства – це придбання товарів особистого користування: купівля продуктів харчування, одягу, взуття, меблів, предметів культури і побуту, автомобілів, витрати на соціально-культурні та побутові послуги.

Споживчі витрати можуть бути поділені на групи:

- витрати на товари довгострокового користування, тобто такі, які служать більше ніж один рік: автомобілі, персональні комп’ютери, телевізори, холодильники;

- витрати на товари короткострокового користування – такі, що служать менше ніж один рік: продукти харчування, предмети одягу;

- витрати на послуги: лікаря, перукаря, установ освіти, культури.

Витрати домогосподарства на споживання пов’язані з попитом та з такими явищами, як ефект доходу, ефект заміщення, споживчий надлишок, максимізація корисності.

Заощадження – це та частина доходу домогосподарства, що не сплачується у вигляді податку та не витрачається на купівлю товарів особистого споживання.

Причини для збереження доходу можуть бути різні:

- захист доходів (забезпечення на “чорний ” день), бажання покращити взагалі фінансову забезпеченість своєї сім" ї;

- спекуляція на біржі (зберігання частини доходу з метою витрачання його на придбання цінних паперів, щоб у майбутньому отримати прибуток від підвищення їх номінальної вартості).

Питання для самоконтролю

1. Чому ринок має багато визначень?

2. У чому полягає сутність стимулюючої функції ринку?

3. Дайте критичну оцінку такого твердження: «Ринок – це місце (ринкова площа), де здійснюється купівля або продаж товарів».

4. Що є основною умовою для здійснення підприємницької діяльності?

5. Якими якостями повинен володіти підприємець? Чи кожна людина може бути підприємцем?

6. Виконайте завдання:

Якому з наведених типів господарювання (а, б, в, г, д) відповідають подані нижче виробництва:

 

1) автомобільний завод,

2) гідроелектростанція,

3) майстерня з ремонту годинників,

4) пекарня,

5) бригада будівельників;

а) індивідуальне підприємство, засноване на особистій праці;

б) державне підприємство;

в) корпорація;

г) колективне підприємство, засноване на особистій праці;

д) індивідуальне підприємство, засноване на найманій праці.

 

ТЕСТИ

Яке визначення найточніше розкриває сутність ринку як економічної категорії?

А) ринок – це місце, де люди здійснюють обмін продуктами праці відповідно до законів товарного виробництва;

Б) ринок – це інститут (або механізм), який зводить покупців і продавців певних товарів і послуг;

В) ринок – це певна сукупність відносин власності між покупцями і продавцями з приводу купівлі-продажу товарів і послуг та механізм забезпечення цього процесу згідно із законами товарного виробництва;

Г) ринок – це відносини, що виникають між людьми у сфері обігу і здійснюються відповідно до законів товарного виробництва.

Попит – це:

А) сукупна потреба в товарах усіх споживачів;

Б) обсяг продажу товару залежно від його ціни;

В) кількість продукту, в якій існує потреба споживачів;
Г) потреба в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю споживачів і виражена в грошовій формі.

Ознаками конкуренції є:

А) широке розсіювання економічної влади;

Б) велика кількість покупців і продавців;

В) кожен продавець як і покупець “відданий на милість” ринку;

Г) встановлення межі для реалізації покупцями і продавцями особистого інтересу.

У сучасній ринковій економіці панівною є конкуренція:

А) чиста;

Б) монополістична;

В) досконала;

Г) недосконала;

Д) олігополістична.

Що лежить в основі поділу ринку на окремі види?

А) форма власності суб’єктів, що функціонують на ринку;

Б) спосіб, у який здійснюють розрахунки господарюючі суб’єкти;

В) склад речей, послуг, що є об’єктом купівлі-продажу;

Г) економічна система суспільства.

 

Література

 

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.: Ніка-Центр Ельга, 2000. Теми 8, 9, 11, с.165-220, 257-270.

2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища школа, 1995. -471 с.

3. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001.–656 с.

4. Мочерний С.В. Політична економія. – Львів: Вищий світ, 2004. – 632 с.

5. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006. Глави 7, 8, 9, 10, с.189-259.

6. Основи економічної теорії: Підручник / А.А. Чухно, П.С. Єщенко, Г.Н. Климко та ін.; За ред. А.А. Чухна. – К.: Вища школа, 2001. – 606 с.

7. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. За ред. Ю.В. Ніколенка. – К.: Либідь, 1998. – 272 с.

8. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін..; За ред. д-ра екон. наук, проф. К.Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001. Теми 8-12, с.145-217.

9. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2004. Розділ 3, с. 358-415, 445-463.

 

ТЕМА 8. ЗМІШАНА ЕКОНОМІКА ТА ЇЇ ТИПИ.

(2 години)

Студент повинен знати: - визначення змішаної економіки;

- економічні функції держави.

Студент повинен вміти: - розмежовувати функції держави та ринкового механізму.

План

1. Суть змішаної економіки та її прояв у сучасних розвинутих країнах.

2. Суть державного регулювання ринкової економіки.

 

Перше питання

«Наша економічна система – це «змішана» система вільного підприємництва, економічний контроль в якій забезпечується з боку як суспільства, так і приватних інститутів». Це думка відомого американського економіста П. Самуельсона.

Розрізняють три основних варіанти змішаної економіки:

1) консервативний;

2) ліберальний)

3) соціал-реформістський.

Кожен із них має півні відмінності:

- консервативний варіант змішаної економіки виступає за обмежене втручання держави в макроекономічні процеси з метою створення умов для розвитку приватного сектору і ринкових важелів саморегулювання;

- ліберальний варіант передбачає проведення важливих інституціональних і соціальних реформ, раціональну взаємодію приватного і державного секторів економіки, впровадження системи національного планування, здійснення поступової соціалізації капіталістичної економіки. (Представники Д. Гелбрейт);

- соціал-реформістський варіант відстоює необхідність оптимального поєднання децентралізму і централізму, планування і ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформації капіталізму в систему демократичного соціалізму.

Таким чином, змішана економіка – це модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, плану і ринку, проведення інституціонально-соціальних реформ для побудови прогресивнішого ладу.

Процес формування капіталізму зі змішаною економікою почався в західних країнах, в США з уведенням в дію реформістських положень, започаткованих «Новим курсом» американського президента Ф. Рузвельта в 1933 р. Теоретичне обґрунтування конкретного механізму функціонування капіталістичної змішаною економіки дано в праці англійського економіста Д. Кейнса (1936 р.).

Історичною передумовою виникнення змішаної економіки є посилення і розширення державного втручання в економічну діяльність, розвиток державної власності і державного сектору економіки.

Існують різні національні моделі змішаної економіки:

- американська ліберальна модель - діє залишковий принцип державного регулювання – регулюються ті аспекти соціально-економічних відносин, які не саморегулюються вільною конкуренцією;

- економічний дирижизм – у Франції, Великобританії держава виступає за глобальне систематичне регулювання економіки, при цьому використовуються надзвичайні заходи і методи: індикативне планування, націоналізація, утворення і зростання державного сектору, державні інвестиції, адміністративний контроль над зарплатою, цінами, кредитами;

- «шведська модель» - це модель так званого демократичного соціалізму, соціалізації капіталістичної економіки у сфері розподілу. За панування приватної власності в руках держави є не більше 5% основних виробничих фондів, але вона перерозподіляє приблизно 60% національного доходу і близько 40% його йде на соціальні потреби. Держава здійснює не тільки економічне, а й соціальне регулювання суспільного виробництва в інтересах усього суспільства;

- консервативна модель – передбачає обмеження втручання держави в економічну діяльність з метою підтримки приватного сектору і вільної конкуренції;

- ліберальна – її представники ратують за проведення соціальних реформ, взаємодію приватного та державного секторів при зростанні державних інструментів у регулюванні економіки.

Соціально-економічною основою змішаної економіки є взаємодія двох провідних секторів економіки – приватного та державного, які скаладютья з різних соціально-економічних укладів (дрібнотоварного, акціонерного, державного, соціалістичного).

У більшості країн кількісно переважаючим є приватний сектор економіки, основою якого є індивідуальна приватна власність – трудова та капіталістична, але більш ефективним є акціонерний уклад на основі групової капіталістичної власності, який отримує до 90% усіх доходів, що становить лише 20% загальної кількості суб’єктів господарювання. На державний сектор у різних країнах припадає 18-25% зайнятих, до 30% ВНП, 25-50% інвестицій, 20-30% власності; держава перерозподіляє від 35 до 60% національного доходу.

Друге питання

Сучасна ринкова економіка неможлива без ефективного механізму її взаємодії з державою, органами законодавчої і виконавчої влади.

Про необхідність діяльності держави в економіці свідчить світовий досвід. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання було зумовлене її власними виникненням і необхідністю.

На свою користь держава вилучала певну частину суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників державної влади, армії, поліції, судів. Таке вилучення і перерозподіл доходів вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державних інтересів і визначало обов’язки всіх членів суспільства. Зазначені суто утриманські інтереси держави визначали її обмежену діяльність в економіці.

Тепер немає держави, яка б не втручалась в економіку – різниця лише у ступені такого втручання, його формах і методах. Держава може втручатися в економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектору, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або опосередковано (через систему правових та економічних регуляторів).

Історія свідчить, що у ринковій економіці багатьох країн, заснованій на приватній власності, почали все частіше виявлятися негативні процеси: економічні кризи, падіння промислового виробництва, масове безробіття. Об’єктивно виникала потреба виваженого втручання держави в економіку з метою регулювання діяльності господарських суб’єктів.

Активне втручання держави в суспільне відтворення по-перше, викликане необхідністю підтримання умов саморегулювання економіки, забезпечення ефективності функціонування ринку. Держава захищає ринок від монополізації, від знищення конкуренції, тому що при послабленні конкуренції ефективність господарюючих суб’єктів знижується.

По-друге, необхідність державного втручання обумовлена й тим, що певна економічна діяльність є невигідною для суб’єктів господарювання (для приватного сектора). Тому держава здійснює будівництво шляхів, електростанцій, комунальне обслуговування будинків, санітарний контроль.

Втручання держави викликано необхідністю певного перерозподілу доходів, підвищенням доступу населення до деяких товарів і послуг. Механізм перерозподілу передбачає виплату з державного бюджету пенсій, стипендій, дотацій, різних допомог.

Результативність втручання держави в економіку залежить від того, наскільки і як послідовно вона спирається на об’єктивні економічні закони, виконує свої економічні функції.

Економічні функції держави в розвинутих країнах:

- забезпечення правової бази та суспільної атмосфери, що сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи;

- захист конкуренції;

- перерозподіл доходу та національного багатства;

- коригування розподілу ресурсів для зміни структури національного прибутку;

- стабілізація економіки, тобто стимулювання економічного розвитку, контроль за рівнем зайнятості та інфляції що породжується коливанням економічної кон’юнктури;

- виправлення вад ринкової системи (проблема екстерналій – викид в атмосферу отруйних газів, що призводе до погіршення стану здоров’я людей).

Для реалізації економічних функцій держава використовує наступні методи регулювання економіки:

- адміністративні;

- фінансові;

- грошово-кредитні:

- структурні;

- державне підприємництво.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.