Внутрішня політика руських королів

Вся політика правлячої еліти була спрямована на закріплення і фіксацію території та кордонів держави, піднесення її економічної могутності, національної єдності. Протягом першого двадцятиліття XIII ст. у Галицько-Волинському князівстві розгорталось цілеспрямоване будівництво прикордонних замків, фортець в західних областях. Серед міст-фортець цього часу відомі Верещин, Столп’є, Комов, Угровеськ, Белз, Орельськ, Ухань, Каменець, Збараж, Любачів, Городок, Толмач. У 20-30-х роках XIII ст. з’являються добре укріплені фортеці в Кремянці, Данилові, Холмі, Колодяжині, Ізяславлі та інших містах. На Пониззі - Бакота, Василів. Наприкінці князювання Данила система фортець на західному і північному рубежах Волині була остаточно сформована. З Холма Данило Романович прагнув зробити не просто визначну фортецю для захисту Забужжя, а й «царствену столицю Русі» (В.М.Ричка). Про це свідчать слова літописця, що Холм «був споруджений за божим велінням». До міста було переведено єпископську кафедру, збудовано визначні церкви Іоанна Златоустого, Кузьми і Дем¢ яна, Трійці, Успіння Богородиці. Поблизу Холма, за повідомленням літописця, «стоїть також башта кам¢ яна, і на ній – орел кам¢ яний вирізьблений», що мав символічно засвідчувати королівську гідність Данила Романовича.

У Галицькій частині держави з’являється великий міський центр – Львів, заснований на честь одруження Льва Даниловича з угорською принцесою Констанцією у 1247 р. (Виріс він не на голому місці: археологи знайшли культурний шар часів Київської Русі: кераміку, залізні, бронзові, скляні вироби тощо). Місто мало значні оборонні укріплення.

Протягом XIII - на початку XIV ст. відбувався процес спеціалізації міст, зумовлений державними потребами. Тодішнє суспільство доросло до вичленування центрів з більшим набором функцій, ніж це було в добу Київської Русі. Одні з них за рішенням князів ставали важливими торговельними й ремісничими центрами (Львів, Перемишль, Володимир), інші – мали суто оборонні функції (у прикордонних областях), решта – адміністративно-фіскальні.

Природні умови сприяли розвитку сільського господарства, промислів, внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Високого рівня досягло ремесло. Письмові джерела фіксують 22 види ремісничих спеціальностей, археологічні розширюють їх перелік до 60. Прискореному розвитоку ремесла сприяла політика князя Данила, який, приміром, після заснування Холма «став він прикликати приходнів – німців і русів, іноплемінників і ляхів. Ішли вони день у день. І юнаки, і майстри усякі утікали[сюди] од татар - сідельники, і лучники, і сагайдачники, і ковалі заліза, і міді, і срібла. І настало пожвавлення, і наповнили вони дворами навколо города поле і села». Наприкінці XIV ст. у Львові працювали ремісники 23 професій, з’явилися цехи – європейські форми організації ремісників – у Перемишлі, Львові.

Галицько-Волинська земля відігравала помітну роль у загальноєвропейській торговельній системі. Через неї пролягав значний відрізок одного з двох шляхів «з варяг у греки». Торгівля велася з Польщею, Литвою, Німецьким орденом, придунайськими містами, Візантією, Угорщиною, Чехією, Саксонією, Фландрією. Про її інтенсивність свідчать розгалужена система мостів, наявність кварталів італійських, німецьких і північно-руських купців містах князівства.

Таким чином, економіка Галицько-Волинського князівства розвивалася в організаційному й технічному аспектах на рівні з іншими сусідніми європейськими державами.

Держава мала власний офіційний «Галицько-Волинський» літопис – наукова назва останньої, третьої частини «Літопису руського» за Іпатським списком (перша – «Повість минулих літ», друга – «Київський літопис»), який фіксує події між 1201-1292 рр. Над текстом послідовно працювали п’ять авторів, продовжуючи, частково доповнюючи або переробляючи попередній матеріал. Більше половини його складено у Холмі в середовищі Данила Романовича.

Автори літопису розглядали Галицько-Волинське князівство як повноправного спадкоємця Київської Русі. З приводу приниження Данила перед Батиєм літописець пише: «О, лихіша лиха честь татарськая! Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, і Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає!» Отже, в розумінні автора «Руська земля» - це Київ, Володимир, Галич, решта – інші краї. У такому ж значенні вжито цей вислів у наступному реченні: «Його ж отець був цесарем у Руській землі, який покорив Половецьку землю». Автор літопису часто вживає форми «руський», характеризуючи окремі Галицько-Волинські звичаї, використовує назву Русь також в значенні народу Галичини-Волині.

Багато істориків вказували на відмінності в мові, літературному стилі між «Галицько-Волинським літописом» і літописами Новгорода, Володимиро-Суздальської землі, подібні до тих, що існують між сучасними українською і російською мовами. У «Галицько-Волинському літописі», написаному загалом давньоруською мовою, часто вживаються слова і вирази, властиві лише українській мові. Це свідчить про посилення в ті часи процесів формування української мови, проникнення її в офіційний документ, яким був літопис.