Закріпачення селян Катериною П та основні ознаки кріпосницької системи в Україні у першій половині XIX ст.

Царат усіляко зміцнював в Україні кріпосницький лад. Спираючись на російських поміщиків, яким були роздані в Україні великі земельні володіння, він охороняв також станові привілеї українських і польських поміщиків.

Українські селяни поділялися на кілька груп, які різнилися ступенем особистої залежності, розміром і характером повинностей, площею наділу тощо. Основними групами в дореформений період були поміщицькі та державні селяни. Панщина, що охоплювала в Україні майже 99 % загальної кількості поміщицьких селян, становила 3 дні на тиждень, але уряд не контролював дії поміщиків і вони збільшували тривалість селянських робіт та розмір податків на власний розсуд.

Поміщик міг продати кріпака, обміняти на будь-яке майно, розлучити чоловіка з жінкою і батьків з дітьми. На Київщині, Брацлавщині й Поділлі, особливо з кінця 18 ст., феодали скорочували слободянам «вільні роки», переводили селян з чиншу на панщину. 12.XII.1796 р. Павло І видав указ " О прекращении самовольного перехода поселян с места на место в губерниях: Екатеринославской, Вознесенской, Кавказкой и области Таврической, равно как и переселение из других губерний в оные, о способах удовлетворения владельцев, потерпевших от сих переходов и о штрафах за прием и держание беглых людей", яким К.П. поширювалось ще на 25% території сучасної України. Разом з тим 05.IV.1797 р. Павло І видав маніфест, яким заборонив примушувати селян працювати в неділю та обмежив барщину не більш ніж трьома днями на тиждень. Це було перше занодавче обмеження К.П. у Росії. За Олександра І було видано указ про вільних хліборобів, що полегшував звільнення селян шляхом самовикупу та ліквідовано К.П. у Прибалтиці. Микола І розривався між бажанням щоб усі мовчали та благоденствували та розумінням, що в державі щось треба міняти. Було звільнено посесійних селян (приписано до заводів), але було видано указ про залежних селян, що погіршував становище основної маси кріпаків. У 2-й пол. 18 — 1-й пол. 19 ст. Кріпаччина в Російській імперії набрала найбрутальніших форм.

Питання №72: Промисловий переворот в Україні у 19 ст.: причини, етапи, наслідки.

У середині XIX ст. Російська імперія, до складу якої входило 80% українських земель, переживала глибоку кризу, суть якої полягала в невідповідності існуючих феодальних структур та відносин провідним світовим тенденціям розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство. Характерними рисами та виявами кризи були занепад поміщицьких маєтків; посилення експлуатації селян; панування екстенсивних методів господарювання; гальмування розвитку капіталістичних процесів — стримування формування ринку вільної робочої сили, розвитку підприємництва тощо; наростання соціального напруження в суспільстві; глухе бродіння в народі, що таїло в собі загрозу широкомасштабного селянського бунту; посилення процесу відставання Росії від європейських держав-лідерів.

Модернізація економіки вимагала прискорення темпів об'єднання ринку, будівництва і розвитку залізниць, промислових підприємств. Для забезпечення російської армії пушками, ядрами, рушницями необхідним було підвищення видобутку вугілля, виробництва заліза, металу. Багаті рудою та вугіллям нові південно-східні російські землі мали забезпечити потреби держави у виробах важкої промисловості.

Вже у 30 – 50–х роках у ряді галузей промисловості спостерігається використання удосконаленої техніки і технології виробництва. У текстильній промисловості, яка була дуже розвиненою у Росії, впроваджувалися нові моделі прядильних, ткацьких, шовкомотальних машин, у паперовій - машинне устаткування. Зростаючі потреби в машинах прискорили розвиток машинобу­дівної промисловості. Машинобудування, для якого потрібні були метали, спричинило до розвитку металургійної промисловості. На зміну дрібним рудням кустарного типу приходять чавуноливарні та залізоробні підприємства на Чернігівщині, Луганщині, Київщині, Одещини. Наприкінці. Активізувався видобуток вугілля. Протягом другої половини XIX ст. на Україні значний розвиток спостерігався у легкій промисловості. Серед її підгалузей виділялися текстильна, шкіряна, деревообробна. Тек­стильна промисловість була представлена суконним, полотняним, бавовняним та інши­ми видами виробництва. Однією з найрозвинутіших галузей української промисло­вості стає цукроваріння. Україна стала основним постачальником цукру для всієї імперії. В Україні провідне місце також займали борошномельне та горільчано–спиртове виробництва. В Україні розвинулось залізничне будівництво. У 1866-1871 рр. між Одесою та Балтою були прокладені перші колії. У 70-х рр. залізниці об'єднали українські міста з Москвою.

З кінця 60-х років розпочалося інтенсивне піднесення ву­гільної промисловості Донбасу. Через швидкий розвиток ме­талургії та будівництва залізниць у Донецькому краю сталася справжня підприємницька лихоманка. Вітчизняні й іноземні капіталісти намагалися у всякий спосіб захопити родовища вугілля і будувати шахти. Особливого розмаху капіталістичне підприємництво набуло у зв'язку з будівництвом залізниць. З часу реформи 1861 р. видобуток кам'яного вугілля в Україні зріс більш як у 115 разів і становив 691, 5 млн. пудів; залізної руди відповідно – в 158 разів і 210 млн. пудів. Наприкінці 90-х рр. Україна давала понад половину загальноімперської виплавки чавуну (92 млн. пудів) і трохи менше половини заліза і сталі (59 млн. пудів).

Отже в наслідок завершення промислового перевороту виникає багатогалузева промисловість України, яка відіграла важливу роль у промисловому виробництві Росії. На початок 90-х років капіталізм став пануючим способом виробництва, і це викликало великі економічні і соціальні зрушення на Україні: зростання міст, великих фабрик і заводів, що застосовували машинну техніку, тощо. Південь України перетворився наосновну вугільно–металургійну базу всієї імперії. Розвиток української промисловості характеризувався вищими порівняно з загально імперськими темпами зростання, високим рівнем концентрації виробництва, значним впливом іноземного капіталу, структурною і територіальною диспропорційністю тощо. Внаслідок завершення промислового перевороту ускладнилась соціальна структура суспільства. Розвиток капіталізму призвів до утворення двох нових суспільних класів - пролетаріату і буржуазії. Цей процес поширював­ся в межах загальних для всіх країн закономірностей. Разом з тим, формування буржуазії в різних районах, зокрема в Ук­раїні, мало свої особливості, які визначалися рівнем розвитку економіки, спеціалізацією виробництва, становищем даного рай­ону в системі всеросійського капіталізму.