Геополітична ситуація в Європі після Другої Світової війни

Хоча європейська інтеграція є склад­ним історичним процесом формування культурних, етнічних, економічних та політичних зв'язків між європейськими народа­ми, який розпочався ще за доби Середньовіччя, сучасна гео­політична роль Європи була зумовлена ситуацією на політичній карті світу у повоєнний період.

За цих умов європейська інтелектуальна еліта концентрува­ла свої зусилля на пошукові шляхів подолання наслідків війни, економічного відновлення регіону, виходу із соціальної кризи. У цей час починають активно обгово­рюватися ідеї федеративного устрою Європи, за якого діяльність наднаціональних органів унеможливила б виникнення міждер­жавних конфліктів. Водночас ідеальні моделі федеративного устрою були прире­чені на невдачу через об'єктивну непідготовленість європейців до об'єднання.

У 1951 р. шість країн (Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург) підписали Паризьку угоду про утво­рення Європейського співтовариства з вугілля і сталі (ЄСВС), що було першим кроком на шляху формування Європейського Союзу (ЄС) у його сучасному вигляді. Інституціональна структура ЄСВС стала прообразом сучасної структури ЄС.

Пізніше, у 1957 р., було підписано Римські угоди щодо утворення аналогічної організації з атомної енергії (Євроатом), а також Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) (рис. 5).

Рис. 6. Етапи розширення Європейського співтовариства

Слід зазначити, що успішно здійснювалися лише проекти економічної інтеграції. Плани політичного та військово-політич­ного співробітництва не діставали необхідної підтримки. Створення в 1949 р. Ради Європи не дало очікуваного ефекту у сфері політичного зближення європейських країн. Проект Європейського оборонного співтовариства був заблокований Францією. Таким чином, у військово-політичному відношенні Європа опинилася під протекцією США.

Після завершення формування ЄЕС європейська інтеграція перебувала у стані своєрідного застою, що тривав до середини 1980-х років. У 1973, 1981 та 1986 рр. відбулися поетапні розши­рення співтовариства.

У 1993 р. набрав сили Маастрихтський договір, згідно з яким європейські співтовариства об'єднувалися в Європейський Союз.

Формат організації та її функції були далі розвинуті Амстердамсь­ким договором від 1997 р. У цей період не лише поглиблюється економічна інтеграція (формування єдиного ринку доповнюється створенням єдиної валюти — євро), розвивається і набуває офіційного рівня співпраця у політичній сфері. Формується спіль­на зовнішня політика та політика безпеки. З розвитком інсти­туціональної системи ЄС дедалі більше набирає ознак федератив­ного утворення.

Структурні перетворення супроводжуються по­дальшим розширенням. У 1995 р. до ЄС приєднуються Австрія, Фінляндія та Швеція, набирають чинності Шенгенські угоди, що передбачають зняття обмежень на пересування громадян і ліквідацію прикордонного та митного контролю між країнами-учасницями. У 2001 р. у Ніцці укладено угоду, що визначає новий формат інституціональної системи ЄС після чергової хвилі роз­ширення (рис. 6).

У 2004 р. відбувається новий етап розширення, що пе­ретворює ЄС в об'єднання з 25 держав. У 2008 р. до ЄС приєднались Болгарія і Румунія

Рис. 7. Асиметрична інтеграція (або Європа змінних геометрій).

Просторове перекриття найважливіших інтеграційних утворень