Склад території держави. Суверенні держави

Територія держави —визначена на основі норм міжнарод­ного права частина простору земної кулі (суходіл, внутрішні води, повітряний простір над ними), яка перебуває піл вик­лючним суверенітетом цієї держави.

Загальноприйнятою нормою міжнародного права, на якій ґрунтується мирне співіснування народів, є принцип недоторканності й цілісності території держави. Статутом ООН заборонено війну як засіб вирішення міжнародних суперечок, у тому числі й терито­ріальних. У разі ж порушення кордонів держава, проти якої вчине­но агресію, має право на оборону своєї території всіма наявними засобами й дістає моральну і правову підтримку світової спільноти.

У склад державної території входить суходільний, водний і повітряний простір. Суходільний простір охоплює не тільки земну поверхню в ме­жах кордонів, а й острови та архіпелаги у відкритому морі, над­ра під суходолом та островами на технічно досяжну глибину.

Водний простір включає внутрішні води. Це річки, озера, а та­кож затоки і внутрішні протоки морів, якщо їхня ширина не пе­ревищує 24 морські милі. Внутрішніми водами є також: морські води в бік берега від прямих ліній, прийнятих при визначенні те­риторіальних вод; акваторії морів; води заток, бухт, лиманів, які історично належать тій чи іншій країні.

Територіальні води майже всіма державами визначаються у 12 морських миль від лінії відпливу. Вони не входять у склад площі держави, але теж перебувають під її територіальним верховенством. Товща води в акваторіях внутрішніх та територіальних вод і надра під дном на технічно досяжну глибину належать державі.

Повітряний простір — розташований над суходолом і водами простір (тропосфера, стратосфера і прилегла частина ближнього космосу). Він вільно доступний для повітряних суден держави, іншим державам право прольоту над її територією дозволяється, якщо держава на основі міжнародних договорів надає «свободу повітря» цивільним літакам.

Територією держави вважаються також морські, річкові, повітряні та космічні судна, які несуть символи держави (емблема, прапор), а також підводні кабелі і трубопроводи та інші споруди, прокладені у відкритому морі або на його дні (включаючи води або дно виключних морських зон).

Суверенітет — незалежність держави, її право самостійно вирішувати свої внутрішні та зовнішні справи без втручан­ня зовнішніх сил.

Нині у світі налічується понад 200 країн і територій, які юридично або фак­тично є суверенними. Їхня територія становить 27 % площі пла­нети Земля. Для забезпечення свого суверенітету незалежні дер­жави створюють системи законодавчої, виконавчої та судової влади, валютно-грошову систему, митну службу, органи безпеки, національні збройні сили тощо.

Відмінності між суверенними державами за розмірами тери­торії, чисельністю населення, обсягами валового національного продукту та іншими показниками є колосальними. Спільним для них є лише те, що ці держави — суб'єкти міжнародного права, тобто мають право самостійних міжнародних зносин. Особливо різко диференціюються країни за площею — від кількох гектарів до 17 млн. км² (табл. 2).

Гігантські країни належать до найбільших у світі за економічним потенціалом, принаймні всі входять у першу двадцятку країн за розмірами ВВП.

Великі за пло­щею країни є в Африці (13), Америці та Азії (по 5), але серед них лише Мексика, Аргентина, ПАР та Саудівська Аравія мають знач­ний економічний потенціал.

Численною є група середніх країн, і серед них чимало таких, що вирізняються високими показниками економічного розвитку. Фахівці вважають, що країни такої площі за умови чисельності населення в кілька десятків — сотню мільйонів чоловік оптимальні для ефективної організації управління та розвитку господарства.

Таблиця 2