Понятие и признаки юридического лица. Юридическое лицо - это организация, которая обладает обособленным имуществом, может от своего имени приобретать имущественные и личные неимущественные права и

Юридическое лицо - это организация, которая обладает обособленным имуществом, может от своего имени приобретать имущественные и личные неимущественные права и нести обязанности, быть истцом и ответчиком в суде.(ст. 80 ГКУ)

Признаки юридического лица: 1) Наличие обособленного имущества, то есть принадлежащего исключительно юридическому лицу, обособленного от имущества каких-либо иных лиц (например, учредителей юридического лица) 2) Наличие организационного единства, то есть организационной целостности юридического лица: существование и участие в гражданском обороте как единого целого закрепленных в уставе (положении) юридического лица его разного рода органов, структурных подразделений. 3) Участие в гражданском обороте от своего имени, то есть не от имени каких-либо иных лиц (например, учредителей юридического лица). Руководители филиалов и представительств юридических лиц действуют на основании доверенности, полученной ими от юридического лица в состав которого они входят. Юридическое лицо всегда имеет свое наименование, которое индивидуализирует (персонифицирует) его в общей массе иных юридических лиц. 4) Самостоятельная имущественная ответственность, то есть юридическое лицо отвечает по своим обязательствам исключительно своим имуществом (обособленным от имущества других лиц), а не имуществом, например, его учредителей. 5) Правоспособность и дееспособность юридических лиц приобретаются одновременно, возникают с момента государственной регистрации юридического лица.

18. Сутність юридичної особи. Теорії юридичної особи

Тривалий час сутність юридичної особи у радянській цивілістиці з'ясовувалася лише стосовно державних юридичних осіб, насамперед підприємств.Основу цього становили потреби повністю одержавленої, планово-централізованої економіки, у якій панував єдиний власник — держава, що на свій розсуд створювала і припиняла діяльність переважної більшості підприємств.В умовах ринку реально діють різноманітні І рівноправні власники. А тому виникає необхідність зміни підходів до трактування сутності юридичної особи.

Найчіткіше визначилися два концептуальних підходи: теорія фікції та теорія соціальної реальності. Теорія фікції: За вченням її прихильників, корпорація як така не має власної волі. Корпорація лише виражає волю держави, втілену в законі й акті про її створення. Теорія фікції фактично обґрунтовувала дозвільний порядок утворення юридичних осіб.

У подальшому з'явилися теорії цільового майна, інтересу, посадового і товариського майна, колективної власності, позитивістські і нормативістські теорії юридичної особи. Згідно з теорією цільового майна права юридичної особи не належать нікому. Вони передбачені лише для досягнення мети, що визначається призначенням майна.

Теорія інтересу, навпаки, виходить із того, що майно юридичної особи насправді належить тим індивідам, які ним користуються. Теорія посадового й товариського майна розглядала майно установи як посадове, таке, що належить правлінню, а не його користувачам. Майно спілок, на думку прихильників цієї теорії, вважалося спільним товариським майном його членів, а не індивідуальним майном кожного з них. У результаті ця теорія трактувала юридичну особу як персоніфіковане правове відношення.

Згідно з теорією колективної власності юридична особа є не більш ніж засобом, призначеним для управління колективною власністю, саме поняття " юридична особа" ототожнюється з колективним майном, яким володіють численні об'єднання.

У XX ст. набули поширення позитивістські та нормативістські теорії юридичної особи. За вченням прихильників позитивістської теорії, юридична особа характеризувалася як створений об'єктивним правом центр застосування певного комплексу прав і обов'язків, а нормативістська теорія вважала юридичну особу лише персоніфікацією правових норм, предметом правосвідомості.

Найбільш придатною для пояснення сутності юридичної особи видається теорія соціальної реальності (якщо розглядати соціальну реальність як феномен, що виникає на підґрунті і для реалізації норм природного права). Такий підхід адекватно відображає сучасне розуміння природного права фізичних осіб об'єднуватися в організації і таким чином захищати та реалізовувати свої права у різних сферах діяльності, насамперед у цивільних відносинах. Держава може впливати на створення та діяльність таких об'єднань лише з урахуванням цих обставин і не може забороняти створення організацій, які не посягають на громадські інтереси, що трактуються як спільні інтереси індивідів.