Ізолятори та арматура

Проводи ПЛ напругою до 1000 В кріплять до стійки опори на фарфорових ізоляторах (ТФ) або скляних (ТСМ), проводи ліній 6 та 10 кВ – на ізоляторах ШС (штирових). На ПЛ 20…35 кВ застосовують як штирові ШЖБ, так і підвісні (фарфорові та скляні) (рис. 2.5, рис. 2.6).

На ПЛ 110 кВ і вище застосовують лише підвісні ізолятори ПФ та ПС і в районах з підвищеною забрудненістю ПГФ-5 (для підвісних гірлянд) та ПГФ-6 (для натяжних). Кількість ізоляторів у гірлянді залежить від напруги лінії та матеріалу опор. На ПЛ 35 кВ з дерев’яними опорами підвісна гірлянда ПФ-5 складається з двох, а на залізобетонних та металевих опорах – з трьох ізоляторів; на ПЛ 110 кВ – відповідно 6 чи 7, 220 кВ – 11 або 13 шт. Натяжні гірлянди мають на один (до 110 кВ) ізолятор більше, а понад 220 кВ – на два.

Рисунок 2.5. Кріплення штирового ізолятора Рисунок 2.6. Підвісний (а) та стрижне-

на крюку (а) та штирі (б) вий (б) ізолятори

Для підвішування та закріплення проводів використовують підтримуючі затискачі: глухий – для жорсткого закріплення; проковзний – допускає проковзання проводу. Зараз виготовляють затискачі з обмеженою жорсткістю, в котрих провід проковзує, але не падає на землю. На анкерних опорах проводи кріплять наглухо – за допомогою натяжних гірлянд та натяжних затискачів (клинових та болтових). Для з’єднання проводів користуються з’єдну-вальними затискачами, а потім зварюють їхні кінці. Проводи (однодротові та багатодротові) можна з’єднувати скруткою, а за тим пропаяти. Найбільш розповсюдженим з’єднувальним затискачем є овально-трубчастий. Кінці з’єднувальних проводів вводять у трубку з різних боків і за допомогою спеціальних переносних кліщів трубку обтискають (у шаховому порядку). Вільні кінці з’єднуваних проводів зварюють.

Траси повітряних ліній розрізняють за районами ожеледності. В залежності від товщини стінки ожеледі, приведеної до циліндричної форми та питомої густини 0.9 г/мм³, встановлюють 5 районів ожеледності (табл.1).

Таблиця 1