Оскарження рішень про застосування стягнень за бюджетні правопорушення

Якщо судом винесено вирок за вчинення злочину в бюджетній сфері його може бути оскаржено засудженою особою в апеляційному або касаційному порядку.Під апеляцією прийнято розуміти подання прокурора і скарга учасника процесу про скасування або зміну судового рішення в апеляційному порядку[5]. Касаційна скарга – це скарга учасника процесу про скасування або зміну судового рішення в касаційному порядку[5].

Апеляція може бути подана: на вироки, які не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами засудженим, його законним представником і захисником - у частині, що стосується інтересів засудженого за злочин у бюджетній сфері.

Апеляція подається через суд, який постановив вирок, ухвалу чи постанову. Якщо апеляцію подає захисник то до даної апеляції додається стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких стосується апеляція.

Апеляція на вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана протягом п'ятнадцяти діб з моменту їх проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Протягом строку, встановленого для подання апеляції, справа ніким не може бути витребувана із суду. Протягом цього строку суд зобов'язаний надати сторонам за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами справи.

Кримінально-процесуальний кодес України визначив положення які повинна містити апельція:

1) назва суду, якому адресується апеляція;

2) особа, яка подає апеляцію;

3) вирок, ухвала чи постанова, на які подається апеляція, і назва суду, який їх постановив;

4) вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та доводи на її обгрунтування;

5) прохання особи, яка подає апеляцію;

6) перелік документів, які додаються до апеляції.

Якщо обгрунтування необхідності зміни чи скасування вироку, ухвали, постанови здійснюється прокурором та захисником апеляція повинна містити посилання на відповідні аркуші справи.

Подання апеляції на вирок, ухвалу чи постанову суду зупиняє набрання ними законної сили та їх виконання, за винятком передбачених у цьому Кодексі випадків.

Після виконання вимог, передбачених статтею 351 КПК, суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу, постанову, протягом семи діб передає справу разом з поданою апеляцією і запереченнями на неї до апеляційного суду і визначає дату розгляду ним справи. Справа призначається до розгляду не пізніше трьох місяців з дня направлення її до апеляційного суду. Справа повинна надійти до апеляційного суду не пізніш як за один місяць до визначеної судом першої інстанції дати розгляду.

Про дату призначення справи до апеляційного розгляду суд першої інстанції оповіщає заінтересованих осіб направленням відповідних повідомлень та шляхом поміщення оголошення на дошці об'яв суду. Засудженому, що утримується під вартою, про призначення справи до апеляційного розгляду повідомляється через начальника відповідної установи.

До початку розгляду справи в апеляційному суді особа, яка подала апеляцію, має право доповнити, змінити або відкликати її, а також подати свої заперечення на апеляцію іншого учасника судового розгляду.

Захисник засудженого чи виправданого може відкликати свою апеляцію тільки за згодою підзахисного і його законного представника. Захисник, який вступив до справи в апеляційному провадженні, може змінити чи доповнити апеляцію захисника, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, лише за згодою засудженого чи виправданого та їх законних представників.

Засуджений або виправданий вправі відкликати свою апеляцію, а також апеляцію свого захисника, крім випадків, передбачених частиною першою статті 45 КПК, що стосується обов’язкової участі захисника.

Апеляція представника потерпілого може бути відкликана ним лише за згодою потерпілого, а також самим потерпілим.

Апеляції розглядаються апеляційними судами Автономної Республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя - на судові рішення районних (міських) судів та міжрайонних (окружних) судівю.

Апеляційний суд у разі необхідності може провести попередній розгляд справи.

Попередній розгляд справи здійснюється в судовому засіданні суддею одноособово з обов'язковою участю прокурора. На судове засідання можуть бути викликані інші учасники судового розгляду, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.ї

Виконавши підготовчі дії, зазначені в статтях 283 - 287, 293 КПК, головуючий роз'яснює учасникам судового розгляду їх права, а також право давати пояснення з приводу поданих апеляцій та виступати в судових дебатах, а особам, які подали апеляції, - право підтримувати апеляції або відмовитись від них. Клопотання учасників судового розгляду повинні стосуватися частини вироку, яка оскаржена в апеляційному порядку, і вирішуються судом за правилами статті 296 КПК.

Після цього головуючий чи один із суддів доповідає суть вироку чи постанови, повідомляє ким і в якому обсязі вони були оскаржені, викладає основні доводи апеляцій і заперечень інших учасників процесу, якщо вони були подані. Головуючий з'ясовує, чи підтримують свої апеляції особи, які їх подали.

Неявка учасників процесу на засідання суду апеляційної інстанції не є перешкодою для розгляду справи, якщо інше не передбачено КПК або рішенням апеляційного суду.

Якщо суд апеляційної інстанції не проводив судового слідства, після виконання дій, зазначених у частині другій цієї статті, головуючий ознайомлює учасників судового розгляду з додатковими матеріалами, якщо вони були подані, матеріалами, що надійшли з суду першої інстанції на виконання доручень, вислуховує їх пояснення з приводу поданих апеляцій в порядку, передбаченому статтею 318 КПК, і переходить до судових дебатів.

Судове слідство в апеляційному суді провадиться за правилами глави 26 КПК лише щодо тієї частини вироку, законність і обгрунтованість якої оспорюється в апеляції.

Судові дебати в суді апеляційної інстанції проводяться у відповідності з вимогами статті 318 КПК і полягають у промовах учасників судового розгляду стосовно тієї частини вироку, яка оскаржена. Першими виступають особи, які подали апеляції. Прокурор, якщо він підтримує апеляцію, подану ним чи іншим прокурором, виступає першим, а в інших випадках - останнім.

Перед видаленням суду до нарадчої кімнати для постановлення рішення щодо законності і обгрунтованості вироку суду першої інстанції підсудному, якщо він брав участь в апеляційному розгляді справи, надається останнє слово.

Нарада суддів апеляційного суду провадиться з додержанням вимог, передбачених статтями 322 і 325 КПК.

Протокол судового засідання та фіксація технічними засобами перебігу судового процесу в апеляційному суді ведуться у випадку проведення ним судового слідства.

У результаті розгляду апеляцій на рішення, зазначені у частині першій статті 347 КПК, апеляційний суд:

1) виносить ухвалу про залишення вироку чи постанови без зміни, а апеляції - без задоволення; скасування вироку чи постанови і повернення справи прокуророві на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд в суд першої інстанції; скасування вироку чи постанови і закриття справи; зміну вироку чи постанови;

2) постановляє свій вирок, скасовуючи повністю чи частково вирок суду першої інстанції;

3) постановляє свою постанову, скасовуючи повністю чи частково постанову суду першої інстанції.

У результаті розгляду апеляцій на рішення, зазначені у частині другій статті 347 КПК, апеляційний суд:

1) виносить ухвалу про залишення ухвали чи постанови без зміни, а апеляції - без задоволення; скасування ухвали чи постанови і повернення її на новий судовий розгляд в суд першої інстанції, а у випадку скасування ухвали чи постанови про закриття справи і повернення її на додаткове розслідування; скасування окремої ухвали чи постанови; зміну ухвали чи постанови;

2) постановляє свою ухвалу, скасовуючи повністю чи частково ухвалу чи постанову суду першої інстанції.

Хотілось би звернути увагу на те, що КПК передбачає підстави для скасування або зміни вироку чи постанови.

Підставами для скасування або зміни судових рішень, зазначених у частині першій статті 347 КПК, при розгляді справи в апеляційному суді є:

1) однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

2) невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи;

3) істотне порушення кримінально-процесуального закону;

4) неправильне застосування кримінального закону;

5) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Ухвала апеляційного суду складається із вступної, описово-мотивувальної і резолютивної частин, у яких має бути зазначено:

1) місце і час постановлення ухвали;

2) назва і склад суду, що постановив ухвалу;

3) особи, які брали участь у розгляді справи в засіданні апеляційної інстанції;

4) зміст вироку (постанови);

5) особа, яка подала апеляцію;

6) суть апеляції;

7) короткий виклад пояснень осіб, які брали участь у засіданні;

8) аналіз доказів, досліджених під час повного або часткового судового слідства, проведеного апеляційним судом, та докладні мотиви прийнятого рішення;

9) результати розгляду справи.

При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необгрунтованою.

При скасуванні або зміні вироку (постанови) в ухвалі повинно бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необгрунтованість вироку (постанови).

Апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках:

1) необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні такого злочину чи у вчиненні злочину в такому обсязі і від цього обвинувачення він захищався в суді першої інстанції;

2) необхідності застосування більш суворого покарання;

3) скасування необгрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;

4) неправильного звільнення засудженого від відбуття покарання.

Скасування вироку суду першої інстанції і постановлення вироку апеляційним судом у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, допускається лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника ставилось питання про скасування вироку саме з цих підстав.

Вирок апеляційного суду повинен відповідати вимогам, зазначеним у статтях 332 - 335 КПК. Крім того, у вироку апеляційного суду зазначається зміст вироку суду першої інстанції, суть апеляції, мотиви прийнятого рішення.

Ухвала апеляційного суду складається одним із суддів. Після складання ухвали і підписання її всіма суддями суд повертається до залу судового засідання, де ухвалу оголошує один із суддів.

Якщо складання ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитись складанням і оголошенням лише резолютивної її частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п'яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового розгляду. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.

Вирок і постанова апеляційного суду складаються і підписуються з додержанням вимог, передбачених статтями 332 і 339 КПК. Вирок проголошується, а постанова оголошується за правилами передбаченими вказаним кодексом.

Судові рішення можуть бути перевірені у касаційному порядку. Касаційні скарги і подання відповідно до норм встановлених Кримінально – процесуальним кодексом України можуть розглядатися:

колегією суддів палати Верховного Суду України з кримінальних справ - на судові рішення, постановлені Верховним судом Автономної Республіки Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими судами, вироки районних (міських) та міжрайонних (окружних) судів;

Касаційні скарги і подання на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 КПК, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови. Касаційні скарги і подання на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 КПК, можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили. Протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, справа ніким не може бути витребувана із суду, який виконує судове рішення, за винятком суду касаційної інстанції. У разі подачі скарги чи подання з пропуском встановленого частинами першою і другою статті 386 КПК строку і при відсутності клопотання про його відновлення скарга чи подання постановою судді визнається такою, що не підлягає розгляду. Цей строк може бути відновлений у випадках і в порядку, передбачених статтею 353 КПК.

Касаційні скарги і подання на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 КПК, подаються через суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу або постанову, а на інші рішення - безпосередньо до касаційного суду. До скарги, подання додається стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких вона стосується. Цей обов'язок не поширюється на засудженого, який перебуває під вартою.

Зміст касаційних скарг і подання повинні відповідати вимогам, зазначеним у статті 350 Кримінально –процесуального кодексу України. Повідомлення про надходження касаційних скарг і подання на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 вказаного кодексу, здійснюється судом, який постановив оскаржуване рішення, з додержанням вимог статті 351 КПК.

Порядок оскарження рішень у справах про адміністративні правопорушення суттєво відрізняється від подібної процедури у кримінальному процесі. Взагалi питанням оскарження дiй органiв i службових осiб у зв'язку з накладенням адмiнiстративних стягнень присвячено главу 31 ЦПК i главу 24 Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення. Перш за все варто зазначити, що суддi районних (мiських) судiв розглядають справи про адмiнiстративнi правопорушення, відповідно до статті 221 Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення (далi - КУпАП) вiднесенi до їх компетенцiї. Прийнятi ними постанови про накладення адмiнiстративного стягнення є остаточними i оскарженню в порядку провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення не пiдлягають, за винятком випадкiв, передбачених законом (стаття 287 КУпАП). Проте, справи про адмiнiстративнi правопорушення, не вiднесенi до компетенції судiв розглядаються iншими органами, найменування яких мiстяться у главi 17 КУпАП, i постанови яких про накладення адмiнiстративного стягнення можуть оскаржуватися як у " звичайному" (вiдповiдно до глави 31 ЦПК), так i " спецiальному" (вiдповiдно до глави 24 КУпАП) порядку.

Так, за статтею 244 ЦПК постанова про накладення адмiнiстративного стягнення, iнша постанова органу (крiм суду) чи службової особи у справi про адмiнiстративне правопорушення у випадках, передбачених законодавством про адмiнiстративнi правопорушення, може бути оскаржена до суду особою, щодо якої винесено постанову, або потерпiлим. При цьому, скарга подається до районного (мiського) суду за мiсцезнаходженням органу чи мiсцем роботи службової особи[ 3 ].

На постанову може бути подано скаргу протягом десяти днiв з дня винесення постанови, а у разi, якщо постанова про даний вид адмiнiстративного стягнення пiдлягала попередньому оскарженню до вищестоящого органу (вищестоящої службової особи) - протягом десяти днiв з дня прийняття рiшення по скарзi останнiми. У разi пропуску цього строку з поважних причин вiн може бути поновлений судом за заявою особи, щодо якої винесено постанову.

Особа, яка оскаржила постанову, звiльняється вiд сплати державного мита.

На вiдмiну вiд наведеного " загального" порядку оскарження, згiдно iз статею 288 КУпАП можна оскаржити постанову iншого (крiм суду) органу про накладення адмiнiстративного стягнення до вiдповiдного " вищестоящого" органу або до суду, рiшення якого є остаточним. Особливiсть цього " загального" порядку оскарження полягає в тому, що у передбачених законом випадках (їх наведено далi), постанову про накладення адмiнiстративного стягнення спочатку можна та необхiдно оскаржити до " вищестоящого" органу, а потiм до суду, якщо рiшення " вищестоячого" органу не задовольнить скаржника. Тобто, " вищестоящому" органу надається можливiсть виправити помилку пiдпорядкованого органу. Проте, цей порядок, у частинi оскарження постанов про накладення адмiнiстративного стягнення до " вищестоячого" органу, з прийняттям Конституцiї України дещо застарiв, оскiльки Основний Закон України (частина друга статтi 55, частина друга статтi 124 Конституцiї) гарантує громадянину, на наш погляд, пряме звернення до суду за захистом порушених прав. Однак, висновок про конституцiйнiсть зазначеного " спецiального" порядку оскарження вправi зробити лише Конституцiйний Суд України.
Так, за статтею 288 КУпАП постанову по справi про адмiнiстративне правопорушення може бути оскаржено:

1) постанову адмiнiстративної комiсiї - у виконавчий комiтет вiдповiдної мiсцевої ради або в районний (мiський) суд, рiшення якого є остаточним;

2) рiшення виконавчого комiтету селищної, сiльської народних депутатiв - у виконавчий комiтет (замiсть нього зараз дiє районна державна адмiнiстрацiя) районної, мiської, районної в мiстi Ради народних депутатiв або в районний (мiський) суд, рiшення якого є остаточним;

3) постанову iншого органу (посадової особи) про накладення адмiнiстративного стягнення у виглядi штрафу - у вищестоящий орган (вищестоящiй посадовiй особi) або в районний (мiський) суд, рiшення якого є остаточним; постанову про накладення iншого адмiнiстративного стягнення - у вищестоящий орган (вищестоящiй посадовiй особi), пiсля чого скаргу може бути подано в районний (мiський) суд, рiшення якого є остаточним.

Постанову про одночасне накладення основного i додаткового адмiнiстративних стягнень може бути оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпiлого в порядку, встановленому для оскарження основного або додаткового стягнення;

4) постанову органу внутрiшнiх справ (посадової особи), Державної iнспекцiї по маломiрних суднах України про накладення адмiнiстративного стягнення у виглядi попередження, зафiксованого на мiсцi вчинення правопорушення без складення протоколу, - у вищестоящий орган (вищестоящiй посадовiй особi);

5) постанову посадової особи вiйськової автомобiльної iнспекцiї по справi про порушення правил дорожнього руху, винесену на пiдставi статтi 125 зазначеного Кодексу, - вищестоящiй посадовiй особi, правомочнiй розглядати скаргу.

Скарга подається протягом десяти днiв з дня винесення постанови (стаття 289 КУпАП) до органу (посадовiй особi), який винiс постанову по справi про адмiнiстративне правопорушення, якщо iнше не встановлено законодавством України. Скарга, що надiйшла, протягом трьох дiб надсилається разом iз справою органу (посадовiй особi), правомочному вiдповiдно до цiєї статтi її розглядати.

За статтею 291 КУпАП подання у встановлений строк скарги зупиняє виконання постанови про накладення адмiнiстративного стягнення до розгляду скарги, за винятком постанов про застосування заходiв стягнення, передбачених статтями 26 i 32 КУпАП, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на мiсцi вчинення адмiнiстративного правопорушення.

Особа, яка оскаржила постанову про адмiнiстративне правопорушення у наведеному порядку, звiльняється вiд сплати державного мита.

Як розглядаються скарги на дiї органiв i службових осiб у зв'язку з накладенням адмiнiстративних стягнень. Якщо скаргу на постанову про накладення адмiнiстративного стягнення подано у " звичайному" порядку, то її розгляд судом здiйснюється наступним чином. Суддя, одержавши скаргу, витребує вiд вiдповiдного органу чи службової особи справу про накладення адмiнiстративного стягнення(стаття 245 ЦПК). Згiдно iз статтею 246 ЦПК скарга розглядається судом з викликом заявника i, в разi необхiдностi, представника органу чи службової особи, якими винесено постанову. Неявка їх в судове засiдання не перешкоджає розглядовi справи. Суд повинен розглянути скаргу не пiзнiш як у десятиденний строк з дня її надходження. Розглядаючи скаргу на постанову, суд перевiряє законнiсть i обгрунтованiсть постанови, зокрема:

1) чи накладено стягнення правомочним органом;

2) чи є в дiях особи, щодо якої винесено постанову, ознаки проступку, за який законом встановлено адмiнiстративну вiдповiдальнiсть;

3) чи в межах, встановлених законодавчим актом, що передбачає вiдповiдальнiсть за вчинене правопорушення, накладено стягнення;

4) чи не закiнчився строк давностi для застосування стягнення;

5) чи враховано при визначеннi заходу адмiнiстративного стягнення характер вчиненого проступку, особу порушника, ступiнь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують i обтяжують вiдповiдальнiсть (стаття 247 ЦПК).

Залежно вiд встановлених обставин, вiдповiдно до статтi 248 ЦПК суд постановляє одне з таких рiшень:

1) про вiдмову в задоволеннi скарги, якщо постанова у справi про адмiнiстративне правопорушення є законною i обгрунтованою;

2) про скасування постанови i направлення справи про адмiнiстративне правопорушення на новий розгляд, якщо органом чи службовою особою, що її постановили, не були з'ясованi обставини, якi мають значення для справи, та якщо справа закрита всупереч закону, або про направлення справи на розгляд правомочного органу чи службової особи, якщо постанову було винесено неправомочними органом чи службовою особою;

3) про скасування постанови i закриття справи про адмiнiстративне правопорушення, якщо встановлено обставини, якi вiдповiдно до закону виключають провадження у справах про адмiнiстративнi правопорушення;

4) змiнює стягнення в межах, передбачених законодавчим актом про вiдповiдальнiсть за адмiнiстративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено, якщо його було визначено без додержання цих меж або загальних правил накладення стягнень за адмiнiстративне правопорушення.

Рiшення районного (мiського) суду по скарзi на постанову у справi про адмiнiстративне правопорушення є остаточним i оскарженню в касацiйному порядку не пiдлягає (стаття 290 ЦПК). Його можна опротестувати в порядку нагляду на загальних пiдставах (глава 42 ЦПК).Копiю рiшення в цих справах суд повинен надiслати органу чи службовiй особi, постанова яких оскаржувалась.

Якщо ж скаргу на постанову про накладення адмiнiстративного стягнення подано у " спецiальному" порядку, то її розгляд " вищестоящим" органом або судом здiйснюється так.

Скарга на постанову по справi про адмiнiстративне правопорушення розглядаються правомочними органами (посадовими особами) в десятиденний строк з дня їх надходження, якщо iнше не встановлено законодавством(стаття 292 КУпАП).

При цьому, згiдно iз статтею 293 КУпАП орган (посадова особа) при розглядi скарги на постанову по справi про адмiнiстративне правопорушення перевiряє законнiсть i обгрунтованiсть винесеної постанови i приймає одне з таких рiшень:

1) залишає постанову без змiни, а скаргу або протест без задоволення;

2) скасовує постанову i надсилає справу на новий розгляд;

3) скасовує постанову i закриває справу;

4) змiнює захiд стягнення в межах, передбачених нормативним актом про вiдповiдальнiсть за адмiнiстративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирiшувати цю справу, то така постанова скасовується i справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).

Постанову начальника органу внутрiшнiх справ по справi про адмiнiстративне правопорушення, передбачене статтею 173 КУпАП, може бути скасовано або змiнено за протестом прокурора самим начальником органу внутрiшнiх справ, а також незалежно вiд наявностi протесту прокурора - начальником вищестоящого органу внутрiшнiх справ(стаття 294 КУпАП).

Cкасування ж постанови iз закриттям справи про адмiнiстративне правопорушення (стаття 296 КУпАП) тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених i конфiскованих предметiв, а також скасування iнших обмежень, зв'язаних з цiєю постановою. У разi неможливостi повернення предмета повертається його вартiсть. Вiдшкодування шкоди, заподiяної громадяниновi незаконним накладенням адмiнiстративного стягнення у виглядi адмiнiстративного арешту або виправних робiт, провадиться в порядку, встановленому законодавством (про це йдеться у вiдповiдях на питання пiд пунктом 12).

Вступ

Специфіка праці фахівців, таких як юристи, фінансисти і економісти в основному полягає з опрацюванням різноманітних документів, а також юристи в процесі своєї діяльності співпрацюють з багатьма іншими органами такими як: суди України, податкова інспекція, державна виконавча служба, нотаріуси та інші. Їхня праця пов’язана із великим розумовим напруженням, але досить часто і з фізичним напруженням. При виконанні своїх обов’язків юристи користуються сучасними технологіями, такими як комп’ютери, сканери, факси, копіювальна техніка та інша оргтехніка, все це обладнання досить сильно впливає на здоров”я працюючих.

Вплив таких шкідливих факторів впливає не тільки на здоров”я працівників, але й на їхню працездатність в цілому. Також на працездатність та здоров”я працюючих впливає нестабільність нашого законодавства, яке не досить чітко захищає інтереси працівників в галузі охорони праці і що дає змогу роботодавцю ухилятись від норм чинного законодавства з охорони праці – це ухилення являється одним із негативних факторів, які впливають на здоров”я працівників.

При виконанні своїх обов’язків у працівників (юристів) можуть виникати профзахворювання. Профзахворювання можуть виникати при користуванні працівниками технікою, такою як комп’ютери, копіювальна техніка та інше. При неправильному їх використанні або перевищення дозволеного часу їх використання можливі такі наслідки як: погіршення зору, розлад нервової системи, бронхіальні захворювання, підвищення артеріального тиску та інше. Для уникнення цих захворювань існують відповідні правила користування цією технікою та утримання цієї техніки, а також годинний ліміт праці з нею. Можливе виникнення у працівників такого захворювання як перевтома, стреси, енергетичне спустошення, це може виникнути від надмірної праці і майже за відсутністю відпочинку (так як юристам в процесі своєї діяльності приходиться спілкуватись з великою кількістю людей.

На даний час існує багато актуальних питань щодо охорони праці, таких як: праця людей повинна бути не лише високопродуктивною й безпечною, розробка, удосконалення й впровадження у виробництво найдосконаліших питань з охорони праці і техніки безпеки (займаються науково – дослідні інститути).

Одним із актуальних питань є створення безпечних і здорових умов праці, забезпечення підприємств новітніми технологіями, а також широке впровадження позитивного досвіду у сфері охорони праці, організація і проведення навчання на всіх підприємствах працівників з питань охорони праці, створення належних мереж добровільних об’єднань спеціалістів з охорони праці, які на підставі одержаних ними ліцензій могли б забезпечити якісне обслуговування невеликих підприємств щодо охорони праці за їх замовленням – на даний час на малих підприємствах охорона праці находиться в дуже скрутному становищі, а на більшості з них вона взагалі відсутня. До актуальних питань щодо охорони праці відноситься не тільки підтримання існуючого законодавства але і зміна його відповідно до нових умов і нового ринку виробництва. На даний час існує ще багато питань які є актуальними щодо охорони праці на підприємстві, це і впровадження нових технологій, і обладнання робочих місць, і зміна існуючого законодавства, нормативно – правових актів а також внутрішніх правил з цих питань. При здійсненні всіх цих заходів повинно враховувати ЗУ „ Про охорону праці” бо цей закон відіграє досить велику роль в сфері охорони праці, та встановлює єдиний порядок організації охорони праці на всій території України, його дія поширюються на всіх юридичних та фізичних осіб які використовують найману працю.