Тур’я-Ремета

Років

Під невисокою горою Маґурича на мальовничій полянці розташований римо-католицький костел, засвячений святому мученику Юрію. Пам’ятна дошка біля воріт гласить, що цей Божий дім був «поставені» р. Б. 1885. Історія його становлення і розвитку надзвичайно звивиста.

Про початок будівництва храму 125 років тому відомості до нас не дійшли. За спогадами Агнеси Самко (із записів Ельміри Пилип-Самко), за часів Чехословаччини у Реметі служив отець Бартфаї, який доїжджав із Перечина, де проживав на квартирі. У цей період служба Божа відправлялася 1 раз на два тижні, бо священників не вистачало.

Після війни, у кінці 40-их років, священнослужителем у Тур’я-Реметівському костелі був отець Пастор. Згадує Кучак Марія Августівна: «О. Пастор жив у Великому Березному, а на велосипеді їздив аж у Ремету відправляти службу Божу. За радянської влади католицьких священиків переслідували. Тому о. Пастор, щоб до нього не придиралися, одягався як турист, у рюкзаку мав рибальську вудичку про всяк випадок. Був надзвичайно сердечною людиною, умів вислухати, розрадити». Переслідування, перевірки, заборони підірвали здоров’я о. Пастора, і в 1957 році він помер у В. Березному.

Перша реконструкція костелу проводилася у 1959 році. Саме тоді його було оздоблено фресками. Посвятили відреконструйований храм отці Буянов та Ловренс.

Через 2 роки, 15 червня 1961 року через надуману «аварійність» костел було закрито. Дзвони з вежі знято і продано в село Новоселиця (їх так і не вдалося повернути згодом). Фрески не можна було змити. Працівники психоневрологічного інтернату примусово ходили змивати малюнки. Але безрезультатно – і врешті-решт їх було зафарбовано. Хрест знято. Його переховували жителі села. Величезний образ святого Юрія-покровителя, що знаходився над алтарем, забрали в Ужгородський музей, де він знаходився аж до 1989 року. Після відкриття храму дуже важко було повернути його. Клопотаннями Юрія Граба, а також зусиллями Франя Горіни образ повернули до храму. Церковний орган теж було вилучено із костела. До сьогодні є таємницею, куди він подівся. В будівлі храму було відкрито сільський РАГС. Але наречені-католики не йшли реєструвати шлюб у Будинок урочистих подій (так перейменували костел), а просто розписувалися на сільраді.

28 років римо-католики не мали можливості відправляти богослужіння у костелі, який побудували їхні предки. На Богослужіння вони їздили у Перечин. Тільки за часів так званої перебудови стараннями односельчан на чолі з Горіном Федором та Кайзером Оскаром храм заново відкрив двері перед своїми вірниками після ремонту 8 вересня 1989р. Його посвячення відбулося 29 жовтня 1989 р. Урочисту службу і святкову проповідь виконав отець Августин Горват (родом із Т-Ремети). Це була велика радість для усіх римо-католиків. Особливо тішилось старше покоління: служба Божа 2 рази на тиждень, проповіді на материнській словацькій мові. Яскравим будителем віри для молодшого покоління після відкриття костелу був отець Петро Жарковський, ОFМ.

Зі спогадів Ельміри Пилип-Самко: «18 серпня 1990 року у нашому костелі була Перша свята Сповідь та Перше Причастя. Незабутні уроки доброти і милосердя назавжди залишаться у спогадах усіх дітей. Велика подяка у нашому вихованні належить і регольним сестрам зі Словаччини. Адже вони не шкодували для нас ні свого часу, ні терпіння, ні наснаги. Завжди зуміли вислухати, дати корисну пораду. Вони стали для нас найкращими друзями. Першими у нас працювали с. Марістелла Квачова, с. Юлія і Марта. До 07.07.1996р. тут працювали сестри Катарина та Аленка Романові. Проживали вони у нашому селі у сім’ї Роман. Саме ці дві сестри виховали перше покоління дітей у релігійному дусі. Іх неоціненна робота завжди залишиться у нашій пам’яті: хор, молитва святого руженця, релігія, спільні екскурсії у ліс, олімпіади із релігії, спартакіади…».

Після 1989р. святість бірмовання у Тур’я-Реметі відбулася 1993р. Вислужив її кардинал із Ватикану Франческо Колосуано. Довгий час тут служив о. Ян Снягнічан, CM, із Словаччини. Він проживав у селі в сім’ї Роман. Через 5 років служби його перевели у Чехію.

Подальша доля реметян була пов’язана з о.Станіславом Зонтаком, CM. Із його приходом розпочалося вивчення релігії у школі. Він використовував різні методи та форми навчання, які дуже мотивували і згуртовували молодь, а також приносили свої плоди. «На кожному уроці ми отримували оцінки – печатки на духовну тематику. Це були наші бонуси, які ми із задоволенням збирали протягом року. Навчальний рік закінчувався іспитом. Найкращі завжди були нагороджені цінними подарунками. До сьогоднішніх днів зберігаю свій зошит із релігії, бонуси-оцінки та подарунки. Часто передивляюся цей зошит і гріюся теплими спогадами щасливого дитинства», – ділиться незабутніми враженнями Ельміра Пилип-Самко.

25.07.1993 отця Станіслава переведено на службу в інше місто. Після нього доля подарувала реметянам ще одну зустріч із о. Яном Снягнічаном, CM. Тут він працює аж до 1996 року. Від 1996р. у Тур’я-Реметі працював о. Франтішек Гонішек, CM. Недовго тут працювали отці зі Словаччини Вінцент Зонтак CM, Ігнат Маткульчік CM, Ярослав Яшо CM, Йозеф Нога, CM. Будучи священиком, у нас працював о. Мілан Шашік. Сьогодні він – єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії.

Великою радістю для дітей були зустрічі із тодішніми семінаристами, які з радістю дарували їм свій вільний час, організовували ігри після служби. Нині вони вже священики з досвідом: о. Михайло Талапканич, о. Анатолій Товкан, СМ та о. Леонід Куклішин, СМ.

На все життя католики Ремети запам’ятали о. Адама Строчинського. Будучи за національністю поляком, о. Адам прекрасно розмовляв українською, читав Біблію по-словацьки. Коли його переводили на роботу у Росію, усі парафіяни плакали за ним.

Зараз у нас працюють, о. Антон Єдінак, о. Микола Добра, о. Олексій.

Найвище на землі призначення – служити людям, спрямовувати їхнє духовне життя, освячувати їх душі, освітлювати їм дорогу в бурхливому життєвому морі. Безперечно, саме до цього покликаний римо-католицький костел у Тур’я-Реметі. Костел оживає, коли в ньому люди. Уже 125 років оживають тут слова священицьких проповідей, Божого Євангелія, лунають церковні дзвони.

…Ще зі своєю бабусею Горват Маргаретою приходили до костела малими хлопчаками Горвати Ерік та Роберт. У той час храм був уже закритий, але бабуся постійно дбала про порядок навколо будови. Це так запало у душі братам, що, запалені бабусиним ентузіазмом, уже дорослими по можливості завжди допомагають матеріально в облаштуванні Божого храму. Тому до 125-ої річниці дали слово упорядкувати й обновити територію навколо костелу.

Так завдяки спонсорській допомозі Горвата Роберта Івановича та Горвата Еріка Івановича цієї осені зроблений капітальний ремонт на території римо-католицького костелу: попід землею прокладено труби для майбутнього газоотоплення; викладено плиткою-бруківкою усі доріжки; зроблено додаткові сходи; завезено чорнозем на газони і висіяно на них газонну траву; посаджено туї (по лінії, де росли старі туї, а тепер висаджено нові, колись давно була кам’яна огорожа: під землею залишився фундамент. Його виявили, коли робили сходи.); пофарбовано ворота й огорожу якісною фарбою. А 5 потужних прожекторів освітлюють будову храму вночі. Приємно було католицьким вірникам, що голова сільської ради Біган М. М. навідувався під час ремонту й пообіцяв підключити прожектори до вуличного освітлення.

Та найважливіше те, що меценатський приклад братів Горватів підняв дуже багатьох людей на безкорисливу допомогу. Впродовж двох місяців за кошти спонсорів працювала бригада робітників, а розпорядником був Горват Іван Юлійович. Він з ранку до ночі проводив біля костела, плануючи роботу бригади. Усі необхідні матеріали доставляв, не рахуючись зі своїм часом та витратами, Крупчинський Василь Васильович. Небезпечні роботи в електромережі виконав Червеняк Юрій із сином Юрієм. Червеняк Славко привозив чорнозем та глину (скільки КАМАЗів – навіть важко визначити!), вирівнював подвір’я.

На парафіяльні кошти та при сприянні о. Миколи Добри були замінені старі вікна на новітні металопластикові. Тут спонсорську допомогу надав Горіна Антон (молодший).

Дуже часто приходили допомагати у підсобних роботах парафіяни Мешко Іван, Самко Ґийза, Пересоляк Йосип, Данило Мирослав, Павліш Юрій, Горіна Марія, Соколова Сільвія, Данило Олена, Кучак Ярміла. Не відставали від дорослих і діти: Мешко Юрій та Олексик, Горіни Славко та Владік, Велімець Іван, Князева Ярміла. Гроші, які пропонували їм за роботу спонсори, вони передали на потреби костелу.

На Святій службі, присвяченій 125-ій річниці заснування храму, у молитві було згадано про всіх, хто безкорисливо працював на благо костелу.

На урочисту Літургію з нагоди ювілею, були запрошені священики, котрі кілька років тому працювали у Тур’я-Реметі, греко-католицькі отці, а також біскуп Антал Майнек. Присутнім запала в душу проповідь про багатство, виголошена отцем біскупом. Розказані ним життєві історії, вдало підібрані уривки із Євангелія ще раз переконують: справжнє багатство – не матеріальні блага, а ті справи, які по собі залишить людина. Приклад братів Горватів й усіх безкорисливих помічників під час ремонту ще раз підтверджує цю істину.

Мар’яна Андріївна Белей,

Тур’я-Ремета

Капличка Панні Марії біля костела

Отець Ян Снягнічан

О. Петро Жарковський

о. Йозеф …

Отець Адам …

Реметяни прощаються з о. Адамом

ОтецьАнатолій Товкан

Прощання реметян із о. Анатолієм

Отець Міхал Талапканич

о. Леонід …

Отець Антон Єдінак

О. Микола Добра

Сестрички-вінцентки Вінцента і Святослава

Сестра Ульріка

Духовні покликання із Тур'я – Ремети Сестра Клара