Проблема буття людини в філософії 20 ст. Екзистенціальна філософія.

Однією з провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль. Людина, орієнтована на такий підхід, стає річчю серед інших речей, втрачає свою індивідуальність. Екзистенціалізм прагне осягнути буття як повну нерозчленовану цілісність суб'єкта і об'єкта. Він стверджує буття як безпосередню даність людського існування, як екзистенцію, яку неможливо пізнати раціональними філософськими засобами. Для того, щоб описати структури екзистенції, філософи-екзистенціалісти зверталися до феноменологічного методу Е. Гуссерля. Екзистенція, вважали Хайдеггер і Сартр, є буттям, яке спрямоване до " ніщо" і яке усвідомлює свою кінцевість. Визначаючи екзистенцію через її скінченність, екзистенціалісти тлумачать її як " часовість", реальною точкою відрахунку якої є смерть. Тому саме час, вважає Хайдеггер, є найсуттєвішою характеристикою буття.. Три форми часу (минуле, сучасне, майбутнє) є трьома структурними елементами існування. Людині притаманне дійсне існування лише в тому випадку, коли панівною формою є майбутнє, а перевага сучасного призводить до розчинення у світі. Специфічність екзистенції розкривається через неповторність, унікальність людської особи, що знаходить своє безпосереднє втілення у цілях, задумах, проектах, звернутих у майбутнє. Отже, специфічність людської екзистенції вбачається у її постійній " націленості" на майбутнє. Екзистенціалізм (від лат. existentia — існування) виник у 20-ті роки, його найбільш виливові представники: Хайдеггер, Ясперс, Марсель, Сартр.

Соціальним джерелом способу думок, які лежать в основі філософії екзистенціалізму, були реальні процеси соціальио-скономічного, політичного і духовного життя Заходу, які знайшли втілення в різних формах відчуження людини. Гносеологічним джерелом екзистенціалізму є проблеми бут­тя, існування людини, співвідношення раціональних та ірраціо­нальних форм самоосягнення людини. На відміну від Канта, який поставив питання «Що таке лю­дина?», екзистенціалісти центр ваги переносять на питання «Як стати людиною?», або конкретніше «Чи можливо стати людиною в вік абсурду, а. якщо, так, то Як?» У категоріальному арсена­лі екзистенціалістів ключовими є такі категорії, як «екзистен­ція», тобто існування, «буття», «ніщо», «сутність», «погранична ситуація» тощо. У чому ж полягають особливості екзистенціалізму у його нанвпдатніших представників? Точка зору Хайдеггера є похід­ною від його положень щодо пріоритету людського існування понад усе: «Все, до чого людина має діло в світі, визначається способом людського буття». Саме в зв'язку з тлумаченням люд­ського буття Хайдеггер нетривіально застосовує категорію «он­тологія». У Хайдеггера онтологія є «феноменологією людського буття»