Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Ставицька С.О. Теоретичний аналіз проблеми становлення і розвитку індивідуально-особистісних характеристик в юнацькому віці






Рубрика: ПЕРШОДЖЕРЕЛА. Метки: вікова психологія

Ставицька С.О. Теоретичний аналіз проблеми становлення і розвитку індивідуально-особистісних характеристик в юнацькому віці // Кутішенко В.П., Ставицька С.О. Психологія розвитку та вікова психологія. К., 2009., С.91-98.

Вік — категорія конкретно-історична. Підлітковий і юнацький вік з’явилися на арені соціального розвитку тоді, коли період підготовки до дорослого життя в суспільстві став складним і тривалим. У психологічному плані юність вирішує завдання завершального самовизначення й інтеграції у спільність дорослих людей (набуття Его-ідентичності за Е. Еріксоном, самовизначення за Д.Б. Ельконі ним, життєвого плану за І.С. Коном, інтелектуального дозрівання за Ж. Піаже, Г.С. Костюком, пошук сенсу життя за В. Франклом, К. Обуховським, самореалізації та індивідуального розвитку за А. Маслоу, прагнення до успіху в діяльності за А.В. Мудриком, зростанням сили «Я» та здатності проявити свою індивідуальність в умовах групової діяльності та інтимної близькості, дружби за Г.С. Абрамовою, становлення якісно нової самосвідомості або «Я-концепції» за Р. Берн сом, М.И. Боришевським, П.Р. Чаматою, І.І. Чесноковою, становлення моральної самосвідомості за Л. Кольбергом тощо).

Юність — перший період дорослого самостійного життя. Відповідальність за власну долю та майбутнє життя визначає специфіку віку. Юність, як вважає А.В. Толстих, стає другим перехідним періодом у розвитку особистості: підліток тісно пов’язаний зі своїм дитинством, яке минає, а юнак тягнеться до молодості та зрілості, що наближаються.

В антропологів, фізіологів і психологів немає єдиної думки щодо визначення нижньої і верхньої вікової межі та її вікових підгруп. Різноманітність у визначенні вікових меж, верхніх і нижніх, пояснюють різними принципами побудови класифікації вікових періодів: антропологічними, фізіологічними, демографічними, психологічними. Зробимо короткий екскурс у спроби вирішення цієї проблеми. Важливий внесок у розробку періодів життєвого циклу на основі даних антропологічних досліджень вніс В.В. Бунак, який період юнацького віку виділяє з 17 до 25 років, причому, за результатами його досліджень, для дівчат цей період визначається з 17 до 20 років, а для хлопців має подвійний показник: з 17 до 20 і з 20 до 25 років.

У схемі вікової періодизації, прийнятій на симпозіумі АПН СССР з вікової фізіології в 1965 році, дано групування вікових періодів, що охоплюють весь цикл людського життя, зокрема юнацький вік виділяють з 16 до 21 року. І знову ж таки для дівчат це 16-20 років, а для хлопців 17-21 рік.

На міжнародному симпозіумі в Москві на початку 70-х років, у якому взяли участь фізіологи, морфологи, біохіміки, педіатри, педагоги, психологи, антропологи, гігієністи та геронтологи з восьми країн, було запропоновано такий етап розвитку юнацького віку: дівчата 16-20 років, хлопці 19-20 років. Засновник культурно-історичної теорії й основоположник радянської наукової психології Л.С. Виготський (1896-1934) зазначив, що в період підліткового віку відбуваються дві значущі зміни в житті дитини: органічна — статеве дозрівання, і культурна — відкриття свого Я, оформлення особистості та світогляду. Виникнення життєвого плану як системи пристосування та активності, усвідомленої підлітком, завершує процес культурного розвитку. Працюючи над проблемою вікової періодизації психічного розвитку людини він, зокрема, виділив пубертатний (власне ранній юнацький) вік з 14 до 18 років, з кризою 17 років. Як бачимо, у цих класифікаціях відсутня єдина думка стосовно нижніх і верхніх меж юності у системі вікових періодів: одні науковці вважають початком юності 16-17 років, кінцем цього періоду, відповідно, 17-25 років. Із початком XXI століття період пубертації розпочинається значно раніше (так звана акселерація). Тому верхню межу юнацького віку необхідно «шукати» в рамках молодості, а інколи навіть зрілого віку. Тому, з точки зору І.Ю. Кулагіної та В.М. Колоцького, межа юності і молодості перебуває близько 20-23 років, при цьому юність розглядається як початок дорослого життя. Дитинство залишається в минулому, а відчуття того, що все життя попереду, дає можливість експерименту вати, легко переживати помилки і бути в активному пошуку власного життєвого шляху, без страху зробити непоправну помилку.

Видатний швейцарський психолог Ж. Піаже (1896-1980) здійснив суттєвий вплив на становлення і розвиток вікової психології, зокрема, у вирішенні питань розвитку мислення та інтелекту в ранньому юнацькому віці. Аналіз цього напряму розвитку старших школярів показує, що всі їхні психічні функції переважно сформовані, йде пері од стабілізації особистості. У цей період триває розвиток розумових здібностей і як наслідок — розширення свідомості буття, меж уяви, діапазону суджень і проникливості. Ці зрослі можливості пізнання сприяють швидкому накопиченню знань, що відкривають перед юнаками низку питань і проблем, які можуть як ускладнити так і збагати ти їхнє життя. Варто зазначити, що в старших класах школи розвиток пізнавальних процесів досягає такого рівня, що старшокласники стають здатними виконувати всі види розумових робіт дорослої людини. Активно розвивається теоретичне мислення, що дає змогу старшокласникам на основі загальних засновків будувати гіпотези, перевіряти їх, що свідчить про пріоритетний розвиток логічного мислення. Пізнавальні процеси учнів набувають таких якостей, які роблять їх більш досконалими і гнучкими, причому розвиток засобів пізнання дуже часто випереджає особистісний розвиток старшокласників.

Якщо говорити конкретніше, то когнітивний розвиток у цьому віковому періоді характеризується розвитком абстрактного мислення й використанням метакогнітивних навичок — ці два чинники впливають і на глибину думок юнаків, і на їхню здатність до моральних міркувань.

Для юнацького віку характерне посилення індивідуальних відмінностей в інтелектуальній та особистісній сфері. Значна частина старшокласників не має пізнавального інтересу до пізнавальної діяльності, тобто у них не сформовано таке новоутворення юнацького віку, як широка пізнавальна потреба. Інша частина учнів виявляє справжній пізнавальний інтерес до навчання, розглядаючи його як творчий процес. Становлення інтелекту на цьому етапі власне й передбачає не просте засвоєння інформації, а розвиток творчих здібностей шляхом вияву інтелектуальної ініціативи і спрямованістю на створення чогось нового. Це потребує активного розвитку дивергентного мислення.

Однак творчий потенціал особистості це не лише якості її інтелекту. Експериментальні дослідження українських психологів Д.Б. Богоявленської, В.О Моляко, О.Л. Музики, Т.М. Лисянської, В.А. Петровського та ін. свідчать, що на відміну від простої доцільної діяльності, творчість має характер цілепокладання. Причому інтелектуальна творчість, швидше за все, є часткою більш загальної властивості активності суб’єкта, яка включає його готовність і здатність до самозміни. Ця властивість виявляється в будь-якій діяльності — соціальній, художній, моральній тощо. Загалом розвиток пізнавальних процесів і, зокрема, інтелекту в юнацькому віці має кількісну і якісну сторону, що забезпечує інтенсивний когнітивний та особистісний розвиток, формування і розвиток індивідуальності.

Юнак усе більше входить у загальне життя суспільства. Водночас відбувається завершення ідентифікації з певною статтю та орієнтація на «чоловічу» й «жіночу» діяльність, залежно від статевої належності. Прагнучи до самореалізації (за А. Маслоу), юнак починає демонструвати успіхи в конкретному виді діяльності, висловлювати думки про майбутню професію. Інтереси юнаків стають більш диференційованими і стійкими, з яскраво вираженою орієнтацією на доросле життя.

Як було сказано вище, в цьому періоді виділяється криза 17 років; як рубіж звичного шкільного і нового дорослого життя, з приводу чого Д.Б. Ельконін зазначає, що це найтяжчий кризовий період, поряд з кризами 3 і 11 років.

За умов, що юнак залишає школу після 9-го класу і продовжує навчання в спеціалізованому середньому навчальному закладі чи роз починає трудову діяльність, зміщення кризи відбувається до 15 років, особливо це характерно для тих, хто має досить виражену гедоністичну настанову. Юнацький період для таких підлітків — це час спроб і помилок, що часто супроводжується цинічним ставленням до життя, оскільки значна їх частина ще не має сформованих світоглядних настанов і перебуває (за Л. Кольбергом) на рівні конвенційної моралі, а в окремих випадках, пов’язаних з асоціальною поведінкою, на доморальному рівні.

Американський психолог Е. Еріксон (1902-1994) охарактеризував вісім стадій розвитку особистості. П’ята стадія (12-18 років — особистісне самовизначення, ідентичність на противагу змішанню ролей та конформізму) і шоста стадія (19-20 років — інтимність, психологічна близькість на противагу психічній ізольованості) безпосередньо пов’язані з юнацьким віком (рання юність та рання дорослість).

Юнацький вік (за Е. Еріксоном), зокрема, шоста стадія психосексуального розвитку, пов’язаний із таким показником, як взаємостосунки між юнаками і дівчатами. У своїх інтеракціях молоді люди намагаються з’ясувати, хто вони такі, ведучи розмови про свої істинні почуття, погляди, плани, надії, очікування. Юнацька любов включає в себе і дружбу, водночас передбачає більшу міру інтимності, ніж дружба. Юнацькі мрії про кохання відображають передусім потребу в емоційному теплі, розумінні, душевній близькості. Реальна близькість можлива лише тоді, коли досягнуто обґрунтоване почуття ідентичності. Ідентичність, за Е. Еріксоном, — ядро особистості. Вона формується в юнацькому віці і є характеристикою достатньо зрілої особистості. Проте часто не збігаються потреба в саморозкритті, людській близькості і підвищена чуттєвість, пов’язана з фізичним дозріванням. Тому взаємостосунки між юнаками і дівчатами супроводжуються низкою моральних проблем. Зануритися в справжню взаємність з іншою людиною здатен лише той, хто впевнений у власній ідентичності. Саме в юнацькому віці кожному доводиться формувати своє ставлення до сексуальної чуттєвості і кохання (егоїстичний чи альтруїстичний тип) — це є важливим компонентом юнацької самосвідомості. Здатність до інтимної юнацької дружби і романтичного кохання, сформована в юнацькому віці, повністю виявиться в дорослому житті. Ці найбільш інтимні стосунки визначають важливі сторони розвитку особистості: моральне само визначення і те, як буде любити доросла людина. Отже, підлітковий і юнацький вік становлять той критичний перехідний період, протягом якого дитина перетворюється на дорослого. Вирішення багатьох проблем, з якими стикаються юнаки і дівчата, зокрема і проблем, що стосуються сексуальності, кохання, дружби, моралі, вибору професії тощо, визначить характер всього їхнього подальшого життя. Вони перебувають в унікальній ситуації, яка дає їм можливість аналізувати Свою поведінку в минулому, інтегрувати її в реальність сьогодення й прогнозувати, планувати та подумки переноситися у власне майбутнє.

Інший американський психолог Е. Коуен виділяє юнацький вік як період з 18 до 22 років, пов’язуючи кризу розвитку з чіткою чи не впевненою ідентифікацією при вирішенні основних завдань розвитку та наявних ресурсів розвитку. Російський психолог Г.С. Абрамова виділяє юнацький період, аналогічно до Е. Коуена — від 18 до 22 років.

Соціальна ситуація розвитку в юнацькому віці — ситуація вибору життєвого шляху. Починається реалізація планів — вдала, яка приносить задоволення, чи невдала, що супроводжується розчаруваннями, розгубленістю чи зміною життєвих цілей.

Можна виділити дві категорії випускників школи: перші надіються на допомогу батьків і не втрачають душевної рівноваги; інші розраховують лише на власні сили і тому перебувають у стресогенній ситуації. Тим, хто тяжко переживає кризу 17 років, притаманні різ ні страхи. Одна лише відповідальність за власний вибір подальшого життєвого шляху (робота, навчання, армія, міжособистісні стосунки), передусім професійного, є тяжким психологічним переживанням. Висока тривожність і виражений страх можуть призвести до виникнення невротичних реакцій та психофізіологічних порушень (хронічних захворювань). Нова життєва ситуація — зміна звичного способу життя, включення в нові види діяльності, активне спілкування з новими людьми — викликає значну напругу і вимагає адаптації. Допомагають входженню в нову соціальну ситуацію почуття компетентності, підтримка сім’ї, тощо. Як було зазначено вище, вік — категорія конкретно-історична, тому 18-20-річні юнаки основні труднощі свого життя пов’язують з відповідальністю, якої вони не відчували раніше хоча бачать переваги свого віку, який разом з проблемами приніс ширші можливості.

За даними вітчизняних психологів, на початку 90-х років минулого століття в країні різко знизилась цінність і престижність освіти як можливості матеріально забезпечити себе в майбутньому. З кінця 90-х років освіта знову ввійшла в систему цінностей молоді. Навчання юнаків у ВНЗ поєднується з тими чи іншими видами трудової діяльності у позанавчальний час, окрім того, у студентів старших курсів ця діяльність зазвичай має професійну спрямованість і забезпечує набуття практичних навичок для більш успішного оволодіння майбутньою спеціальністю.

Випускники школи, які не вступили до ВНЗ чи свідомо вирішили піти працювати, також стикаються із труднощами. Часто вони не мають ясної мети в пошуках роботи або, коли й бачать її, то не так легко можуть знайти відповідне місце роботи. Навіть коли роботу знайдено, то потрібно адаптуватися до трудового колективу, набути необхідних трудових навичок, що є досить не простим завданням для юнаків і дівчат із різним інтелектом та властивостями характеру. Проблема самопрезентації та самореалізації загострюється через відсутність досвіду, впевненості в собі чи надмірного юнацького на тиску.

Окрім того, юнаки, які не вчаться у ВНЗ, підлягають призову на військову службу, що є ще однією різкою зміною способу життя, а для багатьох — випробуванням, оскільки передбачає досить жорсткий ре жим, значне фізичне навантаження, безумовне підкорення старшим за званням. Проте, з іншого боку, певній частині таких юнаків простіше: жорстка регламентація способу армійського життя ніби знімає відповідальність за власні дії та їхні наслідки.

Певна частина юнаків і дівчат може вибрати ще один напрям життєвого шляху — це «втеча» від проблем дорослого життя в алкоголь, наркотики, кримінальні угруповання, релігійні секти або у нарцистичну зануреність в себе, що може призвести до межових психічних станів. Такий вибір може бути наслідком деяких життєвих невдач, дезадаптованості у новій соціальній ситуації розвитку, соціально психологічного вакууму, що утворився навколо молодої людини, а також певних вікових та особистісних особливостей юнаків — максималізму, відсутності твердих переконань і морально-нормативних принципів, бездіяльності, апатії, схильності до ризику, жаги нових вражень тощо.

Отже, життєвий вибір зроблений у юнацькому віці, буде залежати від спрямованості особистості, базових ціннісних орієнтацій, головної мотивації тощо і, в свою чергу, визначатиме подальший життєвий успіх і спрямованість дорослої особистості.

Вступ

Рубрика: Різне.

Дьоміна Г.А. Психолого-педагогічний розвиток особистості майбутнього сім’янина: Методичні рекомендації для роботи практичних психологів. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2008. – 70с.

Навчально-розвивальна програма “Особистість майбутнього сім’янина”

Психологи та педагоги зазначають, що заняття по підготовці до подружнього життя належить проводити як в урочний, так і в позаурочний час. Особливу увагу ми надаємо практичному психологу з його різними напрямками роботи та видами діяльності: діагностика, корекція, розвиток, консультативна допомога, просвіта, профілактика.

Дана програма передбачає розвиток особистості майбутнього сім’янина, а саме: розширення і збагачення знання, уявлення, переконання щодо подружнього життя, необхідні умови щасливого сімейного життя, найнеобхідніші риси сім’янина, їхні характеристики; мотиви вибору партнера та створення шлюбу, цінності сімейного життя та особистісних рис через сприяння усвідомлення учнями власних особистих якостей та використання інтерактивних шляхів для розвитку комунікабельності, толерантності, відповідальності, вольової саморегуляції, наполегливості, емпатійності, довіри, емоційної стійкості, розширення ціннісних орієнтацій.

При розробці цілеспрямованого, системного комплексу розвитку особистості майбутнього сім’янина ми керувалися індивідуально-психологічними особливостями учнів старших класів та виділеними нами компонентами особистісної зрілості щодо подружнього життя (когнітивного, емоційно-мотиваційно-ціннісного та регулятивно-поведінкового). У зв’язку з цим розробили програму, яка за своїм змістом є доступною для хлопців і дівчат юнацького віку, та могла б реалізуватися в навчально-виховній роботі вчителями, батьками та практичним психологом під обов’язковим керівництвом останнього.

У навчально-розвивальній програмі “Особистість майбутнього сім’янина” ми використали різні види робіт, що реалізувалися за допомогою різних форм, методів та технік. Яку б організаційну форму ми не обрали, є загальноприйняті дидактичні та специфічні вимоги до теоретичних та практичних занять, яких необхідно дотримуватись практичному психологу. Серед специфічних вимог ми виділили: партнерство та довіру між психологом і учнями при аналізі, обговоренні питань; тактовне використання випадків із життя дітей та шлюбів оточуючих людей, конкретних прикладів взаємин учнів даного класу; право учня відмовитися від відповіді чи участі, наприклад, у рольовій грі; право учня висловити незгоду з деякими твердженнями психолога чи іншого учня з обов’язковим обґрунтуванням своєї точки зору тощо.

Під час заняття необхідно дотримуватися загальних вимог викладу матеріалу: змістовність, обґрунтованість, доцільність, послідовність, оцінка різноманітних життєвих ситуацій і явищ, емоційність поданого матеріалу, зв’язок з життям, з особистим досвідом учнів, проблемний підхід до викладання. Таким чином, рівень розвитку особистості майбутнього сім’янина залежить від комплексу психолого-педагогічних умов, засобів, основу яких складають:

1) психолого-педагогічна підтримка батьків та вчителів стосовно їхнього впливу на розвиток майбутнього сім’янина (вид роботи – психологічна просвіта та консультативна допомога);

2) індивідуальний підхід та цілеспрямована робота психолога з учнями у становленні особистісної зрілості щодо подружнього життя (вид роботи – психодіагностика, корекція і розвиток, просвіта, профілактика, консультації);

3) обов’язкове дотримання дидактичних і специфічних вимог до занять та загальних вимог щодо подачі матеріалу, використання різних форм та інтерактивних методів роботи щодо розвитку особистості майбутнього сім’янина (організаційний вид роботи).

Під час побудови навчально-теоретичних та корекційно-розвивальних практичних занять передбачається визначення теми, мети, завдань, плану організації заняття, методів та прийомів, опису розвивальних та корекційних вправ. Їх зміст ми взяли з різних психолого-педагогічних джерел [3], [4], [5], [7], [8], [9], [15], [17]. Більшість із завдань ми модифікували через адаптацію їх до умов нашої навчально-розвивальної програми, деякі – розробили самі. Кожна доповідь, теоретичне або практичне заняття складається із вступу (привітання, оголошення теми, мети), базової частини (інформація або корекційно-розвивальні вправи, обговорення), заключної частини (підсумок, рекомендації, прощання).

Розвиток особистості майбутнього сім’янина забезпечується двома напрямками роботи психолога: 1) безпосередня робота з хлопцями та дівчатами юнацького віку на теоретичних та практичних заняттях, тривалістю 40-100 хв. (чисельність групи до 25 осіб різної статі однієї вікової групи); 2) робота з батьками і педагогами на батьківських зборах і педагогічних зібраннях (на початку та в кінці навчального року), на “вечорах запитань і відповідей” (протягом навчального року). Дані напрямки реалізуються в теоретичній, практичній, діагностичній роботі даної навчально-розвивальної програми “Особистість майбутнього сім’янина”, що складається з чотирьох частин: робота психолога з учнями, з педагогічним колективом, робота класного керівника або наставника з учнями, робота психолога з батьками [6]. Пропонуємо розглянути першу частину навчально-розвивальної програми, яка була підготовлена для роботи з учнями.

Перші дванадцять занять розраховані на 40-45 хв. (частина І. № 1-12). Метою та завданням їх є уточнення, розширення і збагачення знань старшокласників стосовно шлюбу, сім’ї; мотивів одруження та вибору шлюбного партнера; життєвих та сімейних ціннісних орієнтацій; найважливіших особистісних якостей сім’янина тощо. Заняття проходили у формі бесід і дискусій. Експериментальна діагностика відбувалася на попередніх заняттях з визначеною темою. Наприклад, спочатку в психологічній студії відбулося анкетування щодо мотивів одруження та вибору шлюбного партнера (тема “Мотиви одруження та вибору шлюбного партнера”), а вже наступного дня на класній годині ми виділили та охарактеризували можливі мотиви одруження старшокласників та з’ясували їх погляд на мотиви одруження нинішньої молоді. Також обговорили мотиви щодо вибору шлюбного партнера в темі “Мотив як рушійна сила в житті людини”. Отже, заняття з розробленої програми проводилися з учнями протягом навчального року як під час класних годин, так і в психологічній студії. Мету та завдання занять пропонуємо далі.

Практичний психолог (згідно з нашою програмою) розкриває перед учнями суть шлюбу, шлюбних статевих стосунків з урахуванням психології юнацького віку і сексуальності, психологічної проблеми статевих стосунків, специфіки молодої сім’ї, необхідні умови щасливого подружнього життя; допомагав усвідомити свої емоційні риси, вольові якості (самостійність, відповідальність), розвинути навички міжстатевого спілкування, спрямовував учнів на удосконалення вмінь вирішувати міжособистісні проблеми (за парадигмою).

Наступні сімнадцять занять (частина ІІ. № 1-17) були розподілені на п’ять блоків, кожне заняття розраховане на 90-100 хв.

Мета занять: здійснити розвиток особистості майбутнього сім’янина, у процесі якого вони мали можливість вільно виражати свої емоції, думки, регулювати свою поведінку та ефективно взаємодіяти з іншими.

Такий характер роботи покращив рівень особистісної зрілості щодо майбутнього подружнього життя, що є основою для подальшої готовності молоді до шлюбно-сімейного життя.

Завдання:

1) збагатити систему знань про особистісні риси, визначити індивідуальні особливості та можливості старшокласників (напр., поділитися досвідом або навчитися знайомитись та розпочинати бесіду з протилежною статтю) (вправи: “Самопрезентація”, “Дзеркала”, “Комплімент”, “Перетворення”, “Віримо в довіру”, “Молодець! ”, “Ім’я з прикметниками”, “Чим ми схожі, чим відрізняємось”, “Схвалення” та ін.);

2) виробити адекватні мотиви, ціннісні орієнтації та установки учнів щодо прийняття рішень та вибору (вправи: “Молодець! ”, “Людина”, “Цінності”, “Похвали-посвари”, “Аукціон”, “Мафія”, “Я – в ХХІ столітті” та ін.);

3) розвинути навички міжстатевого та безконфліктного спілкування (вправи: “Спілкування – це просто”, “Зрозумій або вгадай”, “Дзеркала”, “Глухий-сліпий-німий”, “Товсте скло”, “Взаємні презентації”, “Похвали-посвари”, “Сила мови”, “Зіпсований телефон”, “Заграна платівка”, “Я вмію казати “Ні” та ін.);

4) навчити відчувати, розуміти та довіряти партнеру та розвинути почуття довіри до навколишнього світу (вправи: “Взаємні презентації”, “Хто дивиться недоброзичливо”, “Малювання вдвох картини”, “Воскова паличка” або “Свічка”, “Розплутування змії”, “Сліпий і поводир”, “Передай апельсин”, “Падіння на руки”, “Віримо в довіру”, “Човник” та ін.);

5) усвідомити свою відповідальність (вправи: “Аукціон”, “Візитка сусіда”, “Сила мови”, “Зіпсований телефон”, “Мафія” та ін.);

6) розвинути навички самоаналізу та саморегуляції поведінки (вправи: “Взаємні презентації”, “Упевненість у своїх здібностях”, “Вияви себе” та ін.). Заняття проходять у формі тренінгу.

Тренінгові заняття складаються з певних загальноприйнятих структурних частин, яких ми дотримувалися: 1) привітання, уточнення самопочуття; 2) вправи для емоційної розминки, оголошення тренером теми заняття, очікування від всього тренінгу (на першому й останньому занятті тренінгу); 3) групова взаємодія (спрямовуюча дискусія, обговорення, мозковий штурм, моделювання, рольові ігри, розв’язання задач-ситуацій); 4) підведення підсумків; 5) прощання.

Запропонована на першому тренінговому занятті схема майже вся повторювалася і на всіх наступних. Через свою повторюваність вона діяла як норма для нашої групи учнів, завдяки чому з’явилися позитивні моменти, які створили умови для продуктивної дії тренінгу.

Перший блок “Знайомство” – складається з одного заняття.

Заняття № 1 спрямоване на знайомство і саморозкриття учасників групи, створення позитивної, невимушеної атмосфери та прийняття правил роботи в групі.

Другий блок “Вчимося безконфліктно спілкуватися” – складається з п’яти занять.

Заняття № 2 – 6 спрямовані на подолання психологічних бар’єрів під час спілкування, на розвиток навичок ефективної взаємодії вербальними та невербальними засобами, на покращення рефлексії та основ довіри.

Третій блок “Мотивація і ціннісні орієнтації” – складається з трьох занять.

Заняття № 7 – 9 орієнтовані на розвиток позитивного ставлення до подружнього життя, прискорення мотиваційних та ціннісних перетворень, посилення прагнення досягати власних цілей.

Четвертий блок “Відповідальність у житті” – складається з чотирьох занять.

Заняття № 10 – 13 спрямовані на розвиток здібності до групового прийняття рішень, а також мають на меті допомогти учням усвідомити свою відповідальність як майбутніх сім’янинів, засвоїти навички впевненості, розвинути вміння здійснювати в різних формах контроль над своєю діяльністю та навички відповідальної і безпечної поведінки.

П’ятий блок “Вольова саморегуляція” – нараховує чотири заняття.

Заняття № 14 – 17 спрямовані на актуалізацію наполегливості, сили волі та підвищення рівня самовладання.

Завершальним етапом розробленої навчально-розвивальної програми стало заняття для учнів № 18 “Я – в ХХІ столітті” спрямоване на розвиток самовпевненості, на активізацію вміння планувати своє майбутнє, приймати рішення з метою впливати на хід подій.

Після проведення навчально-розвивальної програми учні починають виявляти активність стосовно того, щоб з ними проводили й інші теоретичні та розвивальні заняття з певних цікавих тем. Такий вияв бажань старшокласників підкреслює й ще раз доводить те, що програма розвиває прагнення учнів до подальшого розвитку в даному напрямку та закладає основу для майбутньої роботи з молоддю щодо її підготовки до подружнього життя.

Отже, за зверненнями учнів, додатково можна провести лекцію з елементами гри “СНІД та його профілактика” (заняття № 19) та запланувати інші заняття на наступний навчальний рік.

Розглянемо детальніше дану частину програми (заняття № 1-19).

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.