Управління освітою, наукою та культурою.

Управління освітою в Україні здійснюється системою дер­жавних органів і органів місцевого самоврядування.

До органів управління освітою в Україні належать: Міністерство освіти і науки України[4]; міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти; Вища атестаційна комісія України; Міністерство освіти АРК; місцеві органи державної виконавчої вла­ди та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

Центральним галузевим органом державного управління в галузі освіти є Міністерство освіти і науки України (далі — Міносвіти і науки України)[5]. Міносвіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань у сфері прогнозування і планування розвитку освіти, розробки організаційного та правового механізму її функціонування аналізує стан освіти, прогнозує її розвиток відповідно до потреб особи­стості, суспільства, держави; розробляє нормативно-правову основу функціонування системи освіти, здійснює експертизу проектів загаль­нодержавних, відомчих, інших рішень і програм у частині, що стосуєть­ся освіти і науки, готує проекти законодавчих актів та урядових рішень;

прогнозує та впорядковує структуру мережі державних навчально-ви­ховних закладів; розробляє пропозиції щодо переліку спеціальностей, кваліфікацій, вчених звань та наукових ступенів; забезпечує виконання вузами, що перебувають в його управлінні, державного замовлення та договорів на підготовку спеціалістів, науково-педагогічних кадрів; роз­робляє положення про навчально-виховні заклади освіти.

У сфері навчально-виховного процесу Міносвіти і науки України визначає вимоги до змісту, рівня й обсягу соціальне необхідного дер­жавного мінімуму освіти (встановлює державні стандарти знань з кожного предмета), забезпечує безперервність освіти, інтеграцію на­вчання з наукою і виробництвом, розробляє і затверджує відповідні типові навчальні плани, програми для навчально-виховних закладів; розробляє умови прийому до державних навчально-виховних зак­ладів; забезпечує видання відповідної літератури з питань освіти та ін. Міносвіти і науки України вирішує низку питань освітнього харак­теру разом з Академією педагогічних наук України, яка займається координацією та розвитком наукових досліджень з педагогіки, впро­вадженням їх у практику.

У сфері управління, роботи з керівними та науково-педагогічни­ми кадрами Міносвіти і науки України вносить пропозиції про створен­ня, реорганізацію, ліквідацію в установленому порядку закладів, орган­ізацій, підприємств освіти загальнодержавного значення; сприяє розвиткові нових навчально-виховних закладів; проводить в установле­ному порядку атестацію та акредитацію освітніх закладів незалеж­но від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії та сертифі­кати, надає автономію вищим навчальним закладам; здійснює держав­не інспектування навчально-виховних закладів; призначає керівників навчально-виховних закладів та установ, закладів підвищення квал­іфікації та перепідготовки, що перебувають у функціональному уп­равлінні Міносвіти і науки України, дає згоду на призначення і звільнен­ня керівників вищих навчальних закладів загальнодержавного значен­ня інших міністерств і відомств; розробляє положення про органи громадського самоврядування у сфері освіти; організує підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів системи освіти; здійснює загальне керівництво науковою діяльністю та ін.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Міносвіти і науки України, обговорення найважливіших напрямів діяльності і розвитку освіти у Міносвіти і науки України створюється відповідна колегія.

Для вирішення практичних питань забезпечення потреб систе­ми освіти при Міносвіти і науки України функціонують акреди­таційні органи, інспекція, науково-методична рада, Атестаційна ко­легія, інші наукові та методичні підрозділи, організації та установи, повноваження яких встановлює Міносвіти і науки України[6].

Акти Міносвіти і науки України, прийняті в межах його повно­важень, є обов'язковими для міністерств і відомств, яким підпоряд­ковані заклади освіти, міністерства освіти АРК, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів освіти неза­лежно від форм власності.

Інші міністерства і відомства України, яким підпорядковані зак­лади освіти (Міністерство культури і мистецтв, Міністерство охорони здоров'я, Мін'юст, МВС, Служба безпеки, прокуратура та ін.) здійсню­ють разом з Міносвіти і науки України державне управління підпоряд­кованими їм закладами освіти шляхом їх фінансування, утворення матеріальної бази, призначення на посаду керівників цих закладів, органі­зації підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів, забезпечен­ням організаційного та методичного керівництва, здійснюють конт­рольні функції по додержанню вимог щодо якості освіти та ін. Акти цих органів, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для місце-них органів державної виконавчої влади та органів місцевого самовря­дування, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів осв­іти відповідного профілю незалежно від форм власності.

Вища атестаційна комісія України (далі — ВАК України) відпо­відно до Положення про Вищу атестаційну комісію України[7] орга­нізує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою по присудженню наукових ступенів, присвоєнню вче­ного звання старшого наукового співробітника.

Міністерство освіти АРК здійснює повноваження керівництва освітою на підвідомчій території, крім повноважень, віднесених до компетенції Міносвіти і науки України, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти.

Політику держави у сфері культури, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України.

Органи виконавчої влади забезпечують реалізацію політики у сфері культури; здійснюють за участю громадських об'єднань розроблення державних програм розвитку культури та їх фінансування; створюють умови для відродження і розвитку культури української нації, культур національних меншин, які проживають на території України, та ін.

Управлінська діяльність у сфері культури здійснюється систе­мою органів виконавчої влади, кожен з яких реалізує свою компе­тенцію на окремих ділянках культурного будівництва: безпосеред­ньо культура, телебачення і радіомовлення, кінематографія, дру­карська справа та ін.

Систему державних органів управління культурою складають;

Міністерство культури і мистецтв України, міністерство культури АРК, управління культури обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відділи культури районної держав­ної адміністрації, підвідомчі їм театри, концертні організації, художні колективи, цирки, бібліотеки, музеї, клуби та інші театрально-видо­вищні підприємства і заклади культури, спеціальні навчальні заклади культури і мистецтва, музичні та художні школи.

Міністерство культури і мистецтв України (далі — Мінкультури України) діє на основі Положення про нього, затвердженого Ука­зом Президента України від 9 грудня 1995 p. (зі змінами від 27 січня 1999 p.[3]).

Основними завданнями Мінкультури України є: реалізація дер­жавної політики у сфері культури і мистецтв; збереження культурно-мистецького надбання, розвиток української культури і мистецтва, створення сприятливих умов для збереження етнічної, мовної та куль­турної самобутності, рівноправного розвитку національних культур в Україні; розроблення пропозицій щодо основних напрямків розвитку національної культури і мистецтв, стимулювання культурно-мистецького процесу; розширення міжнародного культурного співробітницт­ва, розвиток культурних зв'язків та ін.

Відповідно до покладених на Мінкультури України завдань воно розробляє проекти цільових державних програм розвитку культури і мистецтва, пропозиції щодо правового регулювання; прогнозує роз­виток культури і мистецтва, підтримує розповсюдження творів літе­ратури і мистецтва; створює умови для розвитку всіх видів мистецтв, самодіяльної творчості, заохочує новаторські пошуки в мистецтві; за­безпечує свободу творчості, створює умови для вільного виявлення індивідуальності митця; сприяє роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, молодіжних і дитячих організацій, фондів, асо­ціацій, інших громадських організацій, що діють у сфері культури і мистецтв, та ін.

Мінкультури України в межах своїх повноважень та на вико­нання законодавства України видає накази, у разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Для погодженого вирішення питань, що належать до компе­тенції Мінкультури України, обговорення найважливіших напрямків його діяльності та розвитку культури і мистецтв утворюється ко­легія, рішення якої приводяться в життя наказом Міністра куль­тури і мистецтв України. Для аналізу проблем культури і мистец­тва, координації роботи з виконання програм досліджень у сфері культури, вироблення наукових рекомендацій та пропозицій з ос­новних питань розвитку мистецтва, культурно-просвітницької ро­боти, масової художньої творчості, мистецької освіти в Мінкуль­тури України утворюються наукова рада, інші консультативні орга­ни. Їх склад та положення про них затверджує Міністр культури і мистецтв України.

Державну політику щодо телебачення і радіомов­лення, законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального і пра­вового захисту працівників цієї сфери визначають Верховна Рада і Президент України. Кабінет Міністрів України забезпечує реаліза­цію державної політики щодо телебачення і радіомовлення, коорди­нує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у цій сфері.

Уповноваженим органом управління державним телебаченням і радіомовленням України є Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України[4], який здійснює керівництво державним телебаченням і радіомовленням, несе відпо­відальність за його розвиток, координує діяльність підприємств, ус­танов і організацій, що входять до сфери його управління.

Державна політика підтримки культур національних меншин у видавничій справі здійснюється через відповідні органи виконавчої влади із залученням національно-культурних товариств.

Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у видавничій справі, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади у сфері видавництва.

До суб'єктів видавничої справи належать видавці, виготівники та розповсюджувачі видавничої продукції. Ними можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законній підставі, юридичні особи України та інших дер­жав. З метою їх обліку ведеться Державний реєстр України видавців, виготовників і розповсюджувачів видавничої продукції. Положення про який затверджується Кабінетом Міністрів України.

У сфері видавничої справи та інформаційної діяльності певна роль належить державній культурно-науковій установі —Книжковій палаті України, повноваження якої закріплені в ст. 27 Закону Украї­ни «Про видавничу справу».

З метою підвищення ефективності державного управління в сис­тем видавничої підготовки, поліграфічного виконання і розповсюджен­ня друкованої продукції відповідно до Указу Президента України від 16 вересня 1998 р. «Про вдосконалення державного управління інфор­маційною справою»[18] постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1998 p. утворена Державна акціонерна компанія «Українське видавничо-поліграфічне об'єднання», яка є відкритим акціонерним товариством і діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1998 p.[19]

Правові основи діяльності в галузі кінематографії та регулювання суспільних відносин, пов'язаних з виробництвом, роз­повсюдженням, зберіганням і демонтуванням фільмів, урегульовані Законом України від 13 січня 1998 р. «Про кінематографію»[20].

Державну політику в галузі кінематографії реалізує Мінкультури України, яке здійснює управління кіновиробництвом і кінопрока­том[21] — та формує Державний фільмофонд.

Місцевими органами управління кінематографією є органи, виз­начені Радою міністрів АРК, обласними. Київською та Севасто­польською міськими державними адміністраціями за погодженням з центральним органом виконавчої влади у галузі кінематографії. Ці органи реалізують державну політику в галузі кінематографії.

Державне управління в галузі охорони і використан­ня пам'яток історії та культури здійснюється Ка­бінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої вла­ди та органами місцевого самоврядування. Спеціально уповноваже­ними державними органами у цій галузі є Мінкультури України,

Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, Державний комітет архівів України та їх органи на місцях, а також інші державні органи, до компетенції яких законодавством віднесено здійснення цих функцій. Компетенція цих органів визна­чається положеннями про них.

Відповідно до Закону України від 13 липня 1978 р. «Про охоро­ну і використання пам'яток історії та культури»[22] Мінкультури Украї­ни встановлює та організує роботу по обліку, охороні і реєстрації, ре­ставрації, використанню та популяризації пам'яток історії та культу­ри. З огляду на винятково важливе значення відтворення видатних пам'яток історії та культури для відродження художності українсь­кого народу і з метою відбудови втраченої історико-архітектурної спадщини при Президенті України Указом від 9 грудня 1995 р. «Про заходи щодо відтворення видатних пам'яток історії та культури» утворена Комісія з питань відтворення видатних пам'яток історії та культури, яка діє на підставі Положення про неї[23].

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 p. зат­верджено «Положення про державний реєстр національного культур­ного надбання»[24]. До реєстру заносяться пам'ятки історії, археології, мистецтва, документальні пам'ятки та інші об'єкти, які становлять ви­няткову цінність з огляду історії, культури, етнології або науки.

Для збереження, активізації пошуку та виявлення цінностей, що становлять національну культурну спадщину України, при Президенті України утворено консультативно-дорадчий орган —Раду з питань збереження національної культурної спадщини. Цей орган у своїй діяльності керується Положенням про нього, затвердженим Прези­дентом України 27 жовтня 1997 p.[25]

На виконання згаданого Указу Президента України від 9 грудня 1995 p. постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 p. затверджені Програма відтворення видатних пам'яток історії та куль­тури[26], а також їх Перелік. В основу формування Переліку видатних пам'яток історії та культури, які передбачається відтворити, покла­дено критерії їх історичної, мистецької та культурної цінності.

Законом України від 21 вересня 1999 р. «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»[27] врегульовано відносини, пов'язані з вивезенням, ввезенням та поверненням культурних цінностей. Цей Закон також спрямований на охорону національної культурної спадщини та роз­виток міжнародного співробітництва України у сфері культури. Однак його дія не поширюється на сучасні сувенірні вироби, предмети куль­турного призначення серійного та масового виробництва.