Припинення трудового договору

Термін припинення трудового договору є найбільш ши­роким за об'ємом і охоплює всі випадки закінчення дії тру­дового договору, в тому числі за угодою сторін, внаслідок вибуття зі складу підприємства в зв'язку зі смертю та ін. Розірвання трудового договору торкається лише випадків, коли трудовий договір припиняється з ініціативи будь-якої з його сторін. Звільнення — термін, якому відповідає процедура техніч­ного оформлення вже припинених трудових відносин. Проте термін " звільнення" застосовується також до всіх випадків припинення трудового договору. Припинення трудового договору є правомірним лише за наявності наступних умов: 1) за передбаченими у законі підставами припинення трудового договору; 2) з дотриманням певного порядку звільнення за конкрет­ною підставою; 3) є юридичний факт щодо припинення трудових пра­вовідносин (розпорядження власника, заява працівника, відпо­відний акт третьої сторони — суду, військкомату). При звільненні працівника в трудову книжку повинні вноситися записи про причини (підстави) звільнення відпо­відно до формулювання їх у законодавстві і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Класифікація підстав припинення трудового договору. Всі підстави припинення трудового договору можна класи­фікувати в залежності від двох критеріїв: 1) виду юридичного факту, який є причиною припинення; 2) волевиявлення яких саме суб'єктів спричинило при­пинення трудового договору. За першим критерієм розрізняється припинення трудо­вого договору в зв'язку з певними подіями (закінчення стро­ку договору, смерть працівника), а за другим — у зв'язку з певними юридичними діями: 1) взаємне волевиявлення сторін; 2) ініціатива працівника; 3) ініціатива власника або уповноваженого ним органу; 4)ініціатива третіх осіб, які не є стороною трудового до­говору; 5)порушення правил прийому на роботу. Припинення трудового договору в зв'язку з певними подіями має місце при закінченні строку трудового дого­вору (п. 2 cm. 36 КЗпП) і в зв'язку зі смертю працівника. За першою підставою можуть закінчуватися трудові дого­вори, укладені на певний термін, а також на термін виконан­ня певної роботи. Це правило стосується також тимчасових, сезонних працівників і тих, які працюють за контрактом. Істотним є те, що сам факт закінчення терміну не припи­няє трудового договору, якщо працівник і далі продовжує працювати, а власник не заперечує проти цього. Для припи­нення договору необхідний відповідний акт хоч би однієї зі сторін — заява працівника, розпорядження власника, яким висловлюється бажання припинити трудові відносини. Якщо із закінченням строку договору трудові відносини фактично продовжуються і жодна зі сторін не вимагає його припинення, то трудовий договір вважається продовженим на невизначений строк. Необхідно врахувати, що при звільненні за п. 2 ст. 36 КЗпП певних категорій працівників власник зобов'язаний забезпе­чити їх обов'язкове працевлаштування. Це стосується вагіт­них жінок і жінок, котрі мають дітей у віці до 3 років (або до 6 років, якщо дитина за медичним висновком вимагає домаш­нього догляду), самотніх матерів при наявності дитини у віці до 14 років або дитини-інваліда. Власник зобов'язаний запропонувати такій жінці роботу на тому ж або на іншому підприємстві. Ці гарантії, передбачені ч. З ст. 184 КЗпП, поши­рюються і на випадки звільнення в зв'язку із закінченням терміну договору вказаних працівників, якщо вони були прийняті за строковим трудовим договором. При припиненні трудового договору в зв'язку зі смертю працівника власник зобов'язаний видати наказ про виклю­чення працівника з облікового складу підприємства. Припинення трудового договору в зв'язку з певними юридичними діями: 1. Угода сторін (ініціати­ва може вийти як від працівника, так і від власника)При звільненні за угодою сторін не потрібно попередження від працівника за 2 тижні, як це передбачено при звільненні за власним бажанням. Звільнення проводиться за п. 1 ст. 36 КЗпП Украї­ни з відповідним записом в трудовій книжці. 2. Відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організа­цією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці (п. 6 cm. 36 КЗпП). Даний пункт містить дві самостійні підстави. Перша сто­сується випадків, коли підприємство або його структурний підрозділ, де працює за трудовим договором працівник, пере­водиться в іншу місцевість. Іншою місцевістю вважається інший населений пункт. При відмові працівника від переве­дення разом з підприємством працівник може бути звільне­ний за п. 6 ст. 36. Закон не передбачає вимоги щодо спеціаль­ного попередження працівника у такому випадку. Разом з тим є підстави вважати, що роботодавець повинен зробити таке попередження письмово. 3. Підстави, передбачені контрактом (п. 8 cm. 36 КЗпП). Звільнення за цією підставою матиме місце, якщо у кон­тракті, укладеному згідно з чинним законодавством, сторона­ми буде передбачено додаткові підстави припинення трудо­вого договору. Ст. 21 КЗпП дозволяє сторонам передбачити таке. Наприклад, невиконання сторонами взятих на себе зо­бов'язань за контрактом та ін. 4. Припинення трудового договору з ініціативи праців­ника. Ст. 38 КЗпП передбачає два варіанти розірвання тру­дового договору, укладеного на невизначений термін: з по­важних і без поважних причин. Працівник має право розірва­ти будь-який трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за 2 тижні. Якщо працівник після закінчення терміну попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник не має права звільняти його згідно з поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошений інший працівник, якому відповідно до за­конодавства не може бути відмовлено в укладенні трудово­го договору. До таких належать працівники, які запрошені на роботу за переведенням з іншого підприємства, і таке переве­дення належним чином узгоджено; молоді фахівці після за­кінчення навчальних закладів; працівники, направлені на роботу в рахунок броні. 5. Переведення працівника з його згоди на інше підприєм­ство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду (п. 5 cm. 36 КЗпП). Порядок переве­дення передбачає дотримання наступних умов: 1) заяви працівника з проханням про переведення на інше підприєм­ство; 2) згоди на таке переведення власника підприємства, на якому працює працівник; 3) згоди на переведення влас­ника підприємства, на яке переводиться працівник. Якщо працівник просить звільнити його у зв'язку з переходом на виборну посаду, мають бути надані документи про факт обрання на таку посаду. При відсутності доказів звільнення проводиться у порядку, встановленому в ст. 38 КЗпП, тобто за власним бажанням. Невідповідність працівника займаній посаді або ви конуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи (п. 2 cm. 40 КЗпП). Розірвання трудового договору з ініціативи власника можливе і при виявленні невідповідності працівника посаді або роботі, що виконується, внаслідок недостатньої кваліфі­кації або стану здоров'я, що перешкоджають продовженню даної роботи. Відсутність диплома, посвідчення про спеціальну освіту не є доказом невідповідності, якщо наявність диплома не є обов'язковою умовою виконання роботи і працівник належ­ним чином виконує її. Разом з тим є деякі посади, для замі­щення яких закон вимагає спеціальної освіти і спеціального рівня кваліфікації (посада лікаря, машиніста, водія, пілота та ін.). З таких посад при позбавленні спеціального диплома (права) працівник може бути звільнений по п. 2 ст. 40 КЗпП. На цій підставі можуть бути звільнені працівники, які за результатами атестації визнані такими, що не відповідають посаді. Україна в останні роки створила певну нормативно-правову базу у питаннях атестації працівників. Прийнято, зокрема, такі акти: Положення про порядок проведення атеста­ції державних службовців органів виконавчої влади, затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 p. №950 (Урядовий кур'єр. - 1996. - №176-177); З урахуванням рішення атестаційної комісії керівник під­приємства має право перевести працівника, який за результа­тами атестації визнаний таким, що не відповідає посаді, з його згоди на іншу роботу. При неможливості переведення керівник в термін не більше 2 місяців від дня атестації може розірвати трудовий договір з працівником за п. 2 ст. 40 КЗпП. Потрібно звернути увагу на те, що висновки атестаційної комісії носять рекомендаційний характер і підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами у справі (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 p.). Працівник може бути звільнений за п. 2 ст. 40 КЗпП лише при наявності фактичних даних, що підтверджують неможливість належного виконання працівником трудових обо­в'язків і при неможливості переведення його на іншу роботу. 3. Систематичне невиконання працівником без поваж­них причин обов'язків, покладених на нього трудовим дого­вором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (п. З cm. 40 КЗпП). Воно проводиться за певних умов. По-перше, порушення повинне стосуватися трудових обов'язків, витікаючих з трудового договору, правил внутрішнього трудового розпорядку. Не допускається звільнення за порушення громадських обо­в'язків (нез'явлення на збори, небажання вступити до проф­спілкової організації та ін.). По-друге, невиконання або нена­лежне виконання повинне бути систематичним. У даний час під систематичним розуміється трудове правопорушення, вчинене працівником, до якого вже протягом року було засто­совано дисциплінарне або громадське стягнення. По-третє, невиконання трудових обов'язків повинне бути винним, скоє­ним без поважних причин умисно або з необережності. По-четверте, враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і гро­мадськими організаціями відповідно до їх статутів. Не врахо­вуються заходи громадського впливу (наприклад, обговорен­ня порушення), а також стягнення, погашені терміном давності. І, по-п'яте, дисциплінарне звільнення допускається тільки протягом місяця з моменту виявлення правопорушення. 4. Прогул (в тому числі відсутність на роботі більше З годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 cm. 40 КЗпП). Прогулом признається відсутність працівника без поваж­них причин на своєму робочому місці як протягом усього робочого дня, так і більше 3 годин безперервно або сумарно протягом робочого дня. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що невихід працівника на роботу в зв'язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин (п. 24 постанови №9 від 6 листопада 1992 p.). Працівник, який відмо­вився від переведення на легшу роботу згідно з медичним висновком, не може бути звільнений за п. З і п. 4 ст. 40 КЗпП. При наявності всіх необхідних умов він може бути звільне­ний за п. 2 ст. 40 КЗпП. Звільнення за прогул — крайній захід дисциплінарного стягнення. Власник може застосувати інші заходи, в тому числі матеріального характеру. 5. Нез'явлення на роботу протягом більш як 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахую­чи відпустки по вагітності і пологах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця ро­боти (посади) при певному захворюванні. За працівника­ми, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (п. 5 cm. 40 КЗпП). Таке звільнення можливе лише в пе­ріод хвороби, якщо ж працівник приступив до роботи, то звільнення за цією підставою заборонене. У період хвороби не зараховується відпустка по вагітності і пологах і відпуст­ка для догляду за дитиною. Згідно з ст. 179 КЗпП жінкам надаються частково оплачувані відпуски для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з виплатою за цей період допомоги за державним соціальним страхуванням. Місце роботи зберігається протягом 12 місяців за праців­никами, які хворіють на туберкульоз. За працівниками, яким заподіяно трудове каліцтво або професійне захворювання, місце роботи зберігається на весь час відновлення праце­здатності або встановлення інвалідності незалежно від того, з чиєї вини сталося трудове каліцтво. Звільнення працівника за п. 5 ст. 40, як і звільнення за всіма іншими пунктами вказаної статті, є правом власника, а не його обов'язком. Таке звільнення застосовується, якщо цього вимагають умови виробництва. 6. Поновлення на роботі працівника, який раніше вико­нував цю роботу (ті. 6 cm. 40 КЗпП). Звільнення за цією підставою допускається, коли органами, що розгляда­ють трудові спори, поновлюється на роботі працівник, який був незаконно звільнений або переведений на іншу роботу. Згідно ст. 6 Закону України від 1 грудня 1994 р. " Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (Відомості Верховної Ради України. — 1995. — №1. — Ст. 1) громадянин, звільнений з роботи (посади) в зв'язку з незаконним засудженням або усунен­ням з посади в зв'язку з незаконним притягненням до кри­мінальної відповідальності, повинен бути поновлений на по­передній роботі (посаді), а у разі неможливості цього (ліквіда­ція підприємства, установи, організації, скорочення посади, а також наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді)) йому по­винна бути надана державною службою зайнятості інша відпо­відна робота. Робота (посада) надається громадянинові не пізніше місячного терміну від дня звернення, якщо воно на­дійшло протягом 3 місяців з моменту вступу в законну силу виправдувального вироку або винесення постанови (ухвали) про закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або недоведеніс­тю участі обвинуваченого в здійсненні злочину. Звільнення застосовується у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення. 7. Поява на роботі в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп'яніння (п. 7 cm. 40 КЗпП). За цією підставою можуть бути звільнені з роботи пра­цівники за появу на роботі в нетверезому стані, в стані нарко­тичного або токсичного сп'яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від ро­боти або продовжували виконувати трудові обов'язки. 8. Вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або заходів громадського впливу (п. 8 cm. 40 КЗпП). Звільнення в зв'язку з розкраданням за місцем роботи проводиться не пізніше як за 1 місяць від дня вступу в силу вироку, постанови або рішення компетентного органу, не враховуючи часу перебування у відпустці та звільнення від роботи в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

6 Конституція України

Стаття 43.Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до сусп ільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і п ро надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а тако ж у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальни х, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.