Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Сучасні тенденції інноваційного розвиту економіки




В директивних документах Президента України і Уряду України проголошено курс на інвестиційно-інноваційний розвиток держави. Базовим принципом цього курсу має стати такий спосіб організації економіки, при якому роль головного джерела стійкого економічного зростання відіграють наукові знання та їхнє технологічне застосування. Але досі не визначено законодавчих засад створення потрібної для реалізації цих цілей національної інноваційної системи (НІС), не конкретизована її структура, а окремі сегменти такі, як формування інституційного устрою інноваційної економіки, технологічні пріоритети інноваційного розвитку виробничої сфери економіки, фінансування науково-технологічної і інноваційної діяльності, розвиток інноваційного підприємництва, ринок об’єктів права промислової власності мають фрагментарний характер.

Основними тенденціями інноваційного розвитку економіки є:

– визначення об’єктивних пріоритетів інноваційного розвитку країни;

– покращення інвестиційного клімату, зниження інвестиційних ризиків, широкомасштабне залучення в інвестиційний процес заощаджень громадян України, поліпшення міжнародного інвестиційного рейтингу та державного стимулювання кредитування інноваційних проектів банками, залучення в цю справу іноземних інвесторів;

– створення системи прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку України, яка має стати ідейною основою для формування програм соціально-економічного розвитку країни, забезпечити їх інноваційне спрямування. Ця система прогнозування має відігравати вирішальну роль при пошуку найбільш перспективних напрямів розвитку науки і технологій, розробці та виробництві наукомісткої продукції для забезпечення інноваційного розвитку економіки з урахуванням світових тенденцій та можливостей науково-технологічного потенціалу України;

– формування нормативно-правової бази забезпечення рівноправного входження України в науково-технологічний простір країн Європи та світу;

– здійснення структурної перебудови економіки на наукових засадах;

– створення умов ефективного формування ринку інноваційної продукції;

– створення технологічної та інформаційної інфраструктури для науки та інноваційного підприємництва, залучення коштів вітчизняних і іноземних інвесторів до формування сфери обслуговування такої діяльності;

– досягнення високого рівня людського розвитку країни, її інтелектуального потенціалу, який визначався б передусім рівнем освіти громадян, розвитком науки, насиченістю робочої сили кваліфікованими спеціалістами.

– формування системи підготовки і підвищення кваліфікації фахівців з менеджменту інноваційної діяльності.



Зазначене потребує скоординованих на державному рівні дій центральних, регіональних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Основними завданнями, які сприятимуть інноваційному розвитку є:

– структурна перебудова національної економіки;

– створення адаптивної інфраструктури інноваційної діяльності;

– цілеспрямована підготовка кадрів високої кваліфікації для високотехнологічних галузей, а також менеджерів інноваційної діяльності;

– створення ринку інноваційної продукції, на якому буде забезпечений належний рівень захисту інтелектуальної власності;

– широке застосування в усіх галузях економіки і сферах суспільного життя інформаційно-комунікаційних технологій;

– вдосконалення системи державної підтримки та регулювання інноваційною діяльністю;

– підвищення інноваційної культури суспільства.

З метою переходу України на інноваційний тип розвитку економіки, необхідно провести широкомасштабну структурну перебудову національної економіки. Враховуючи ключове значення машинобудування для технологічного переозброєння всіх галузей виробництва, необхідно забезпечити нарощування цієї галузі за рахунок підвищення рівня інноваційності відповідних підприємств принаймні удвічі більшими темпами, ніж зростання всього промислового виробництва для того, щоб частка машинобудування в загальній структурі промисловості досягла 35–40% у 2015 році. Збільшення обсягу виробленої продукції на одного працюючого в машинобудуванні має зрости у 2–2,5 рази, випереджаючими темпами мають розвиватись найбільш високотехнологічні та наукомісткі галузі машинобудівного комплексу, а також інструментальне виробництво. Частка виробництв п’ятого і шостого технологічних укладів має зрости до 15–20% (збільшення в 3–4 рази). В Україні має бути створено не менше як 5 млн високо- і середньотехнологічних робочих місць, привабливих для кваліфікованих спеціалістів.



Необхідно забезпечити виконання ухваленої Кабінетом Міністрів України Державної програми реструктуризації суднобудівного та оборонного виробництв. При цьому має бути здійснена диверсифікація експорту з поступовим збільшенням у ньому частки продукції поглибленої переробки з відносно високою доданою вартістю – машин, устаткування та механізмів, транспортних засобів, приладів і апаратури.

Орієнтація вітчизняного виробництва на задоволення потреб внутрішнього ринку має зрости до 80–85 %.

Враховуючи значний обсяг внутрішнього ринку (47 млн споживачів), частка легкої промисловості має збільшитись удвічі, харчової – зрости на 25% і вийти на рівень 23% загального обсягу. Внаслідок зростання частки зазначених галузей частка чорної металургії відповідно має зменшитись до 17%, енергетики – до 15% і паливної промисловості – до 8% загального обсягу.

Шляхом оптимізації структури паливно-енергетичного балансу, наближення його до національної ресурсної бази необхідно утримати частку дефіцитного природного газу в структурі споживання енергоносіїв на рівні 22–23%, збільшити обсяги видобутку вугілля не менше як на 115 млн тонн зі збільшенням частки власного вугілля в паливно-енергетичному балансі до 35%, наростити обсяги нафто- і газовидобутку шляхом інтенсифікації діючих родовищ, здійснювати пошук і освоєння нових перспективних нафтогазодобувних районів, забезпечити освоєння відновлюваних джерел енергії та нових альтернативних джерел постачання ресурсів вуглеводневої сировини – біогаз, метан вугільних родовищ, супутні гази нафтовидобутку та збільшення їх частки в структурі паливно-енергетичного балансу України.

Принципового значення набуває збільшення використання нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії та перехід до енергозберігаючої моделі розвитку економіки. Реалізація Української національної енергетичної стратегії на період до 2030 року, затвердженої розпорядженням Уряду України від 15 березня 2006 року № 145-р, дозволить довести енергомісткість у 2015 році до рівня 0,55–0,6 кг у.п. / дол. США.

Основний акцент у розвитку галузей важкої промисловості має бути зроблено на якість продукції, перехід на екологічно прийнятні технології. У металургійному комплексі слід забезпечити інтенсивний технологічний розвиток порошкової та кольорової металургії, зокрема виплавки алюмінієвих і титанових сплавів, впровадження процесів безперервного розливу сталі і налагодження випуску автомобільного листа високої якості, корозієстійкої сталі для нафтогазопроводів, виробництва високоміцних труб нафтогазового асортименту.

В агропромисловому комплексі, харчовій та медико-фармацевтичній промисловості найбільшими темпами необхідно нарощувати використання сучасних високоефективних біотехнологій.

На інноваційній основі має здійснюватись реструктуризація вугільної промисловості, вирішуватись проблеми підвищення надійності експлуатації атомних електростанцій та екологічні проблеми паливно-енергетичного комплексу. Вдосконалення структури хімічної промисловості має бути спрямоване на те, щоб вже в найближчі роки Україна в основному задовольняла свої потреби в мінеральних добривах, хімічних засобах захисту рослин і максимально забезпечувана вітчизняною сировиною (хімічні волокна, барвники, допоміжні хімікати) легку промисловість.

Найважливішим напрямком розвитку транспортно-дорожнього комплексу мас стати створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів, технічне оновлення всіх видів транспорту, створення європейського рівня сервісної системи його обслуговування, запровадження сучасних засобів зв’язку, новітніх навігаційних систем і приладів, створення нових вітчизняних технологій та машин і механізмів для будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг, впровадження нових технологій на ринках транспортних послуг, вдосконалення нормативно-правової бази транспортно-дорожнього комплексу та приведення їх у відповідність до вимог Європейського Союзу.

За рахунок технологічного переозброєння необхідно досягти зменшення частки зношених основних фондів виробничого потенціалу України в середньому на 20%, підвищити ефективність використання робочої сили в 2,5 рази.

Першочергової уваги потребує створення високоефективної системи телекомунікацій, запровадження новітніх методів передачі та обробки інформації в усіх сферах людської діяльності, забезпечення якнайшвидшої інтеграції України в світовий інформаційний простір. Необхідно сформувати загальнодержавну систему автоматизованого пошуку, збору, накопичення, аналітичної обробки і зберігання, розповсюдження і надання інформації в сфері науково-технологічного та інноваційного розвитку, єдину систему обліку електронних інформаційних ресурсів держави.

Адаптивна інфраструктура інноваційної діяльності може існувати, якщо злагоджено дієвий ланцюжок: „наука – технологія – виробництво – ринок”. Досягти цього без використання індустрії венчурного бізнесу, тобто без створення приватних інвестиційних компаній, діяльність яких підтримується державними і суспільними фондами, не є можливим.

Слід нарощувати частку венчурних інвестицій у високотехнологічне виробництво такими темпами, щоб досягти 70% від загального обсягу інвестицій. Одним із механізмів стимулювання розвитку венчурної індустрії є фондовий ринок. Оскільки венчурне фінансування припускає участь інвестора в керуванні підприємством, у розвиток якої вкладені кошти, то це сприяє руху акціонерного капіталу як у національному, так і в міжнаціональному масштабах.

Як правило, в результаті орієнтації на венчурне фінансування відбувається скорочення робочих місць у великих промислових компаніях, диверсифікованість останніх і рівнобіжне утворення дрібних і середніх самостійних компаній, які виходять на ринок нових технологій для виробництва конкурентоспроможної продукції. Тим самим прискорюється і самоорганізовується процес реструктуризації економіки, у результаті якого утворюється значна кількість робочих місць, на яких виробляються товари і послуги із значною доданою вартістю.

Створення системи венчурного фінансування інноваційних процесів має бути спрямоване на вирішення таких завдань реструктуризації економіки:

– залучення значного обсягу приватного капіталу в науково-технологічну сферу, перевищення якого над державними інвестиціями може досягати сотень разів;

– формування ефективної системи залучення в господарський обіг інтелектуальної власності та інших результатів інтелектуальної діяльності;

– здійснення модернізації вітчизняної промисловості зі створенням нових виробництв, що базуються на високих технологіях;

– забезпечення умов для раціонального використання основних фондів підприємств, що втратили конкурентоспроможність;

– мобілізація значного обсягу коштів населення для розвитку науково-технологічної сфери;

– залучення цільових іноземних інвестицій у розвиток технологічної сфери;

– організація нових спеціалізованих і високоприбуткових ринків цінних паперів малих високотехнологічних компаній;

– зменшення безробіття і вирішення завдяки цьому гострої для сучасної України проблеми соціальної напруженості.

Важливим елементом формування індустрії венчурного бізнесу є такі інноваційні структури, як технополіси, технопарки (наукові, індустріальні парки) та інноваційні бізнес-інкубатори.

На початковому етапі формування системи венчурного фінансування інновацій, особливе значення набуває участь держави у створенні фондів початкового фінансування науково-інноваційної діяльності, розвиток ґрантової системи підтримки процесів комерціалізації результатів наукових досліджень; цілеспрямована підготовка кадрів високої кваліфікації для високотехнологічних галузей, а також менеджерів інноваційної діяльності.

Забезпечення необхідного освітнього рівня національної інноваційної системи має орієнтуватись на світові тенденції відповідних норм і стандартів. Реформування системи підготовки кадрів, враховуючи перехід на європейські стандарти, має виходити з принципу сумісності, логічності та конкурентоспроможності вітчизняної системи освіти, яка б одночасно зберігала культурні реалії країни. Передбачається прийняття зрозумілих та легко порівнюваних ступенів освіти, збільшення мобільності викладачів та студентів, сприяння навчанню протягом усього життя, підвищення привабливості європейського простору для здобуття вищої освіти і забезпечення його прозорих та високоякісних пропозицій для людей з усіх країн світу.

Спираючись на накопичені в системі вітчизняної освіти традиції, необхідно створити умови для приведення рівня і якості освітнього потенціалу та кадрового забезпечення країни у відповідність до вимог інноваційно-орієнтованої економіки.

Потрібно сформувати систему підготовки і підвищення кваліфікації фахівців з менеджменту інноваційної діяльності.

Як свідчить зарубіжний і вітчизняний досвід, оволодіння і плідне використання менеджерами, підприємцями, керівниками і спеціалістами сучасних знань з менеджменту інноваційної діяльності є необхідною умовою й одночасно найвагомішим ресурсом економічного зростання підприємництва, забезпечення його достатньої конкурентоспроможності на зовнішньому та внутрішньому ринках. Це має велике значення для всіх сфер діяльності, оскільки інноваційна продукція та інноваційні технології отримують все більше розповсюдження.

У розвинутих країнах сформувалися різноманітні системи підготовки і підвищення кваліфікації фахівців з менеджменту інноваційної діяльності. Такі системи стали органічною частиною роботи з кадрами, в цю справу вкладаються значні кошти. Вважається, що вкладання коштів в підготовку і підвищення кваліфікації менеджерів, особливо в сфері науково-інноваційної діяльності, дає найбільшу економічну віддачу порівняно з усіма іншими формами інвестицій. Крім того, більш активний розвиток інноваційної сфери, який стає можливим завдяки підвищенню кваліфікацій управлінців, сприяє ефективному вирішенню проблем подолання безробіття, створенню привабливих для кваліфікованих фахівців робочих місць.

Найважливішими напрямами формування й розвитку національного ринку інноваційних продуктів є:

– сприяння регіоналізації інноваційної політики, що в свою чергу сприятиме трансферу технологій і інноваційних продуктів, формуванню регіональних інноваційних стратегій, створенню технопарків, бізнес-інкубаторів, а також інноваційних структур іншого типу;

– сприяння поетапному створенню національної мережі комерціалізації інноваційних продуктів та трансферу технологій. Мережа має охоплювати спершу 2–3, а пізніше 5–7 регіональних центрів комерціалізації і трансферу технологій та інноваційних продуктів у Києві, Донецьку, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Одесі, Сімферополі. Створюючи українську мережу, необхідно якнайширше використовувати закордонний досвід, зокрема США та інших країн далекого зарубіжжя, а також Росії та Білорусії;

– організація виявлення і добору найактуальніших винаходів українських авторів для їхньої подальшої комерціалізації і введення в господарський обіг. Створення бази даних “Перспективні українські винаходи”, що має постійно поповнюватися;

– запровадження розробки програми науково-технологічного партнерства між державними організаціями, державним, підприємницьким, приватним неприбутковим секторами та сектором вищої освіти науки та промисловістю на основі державного контракту або іншої угоди на проведення робіт за всіма етапами інноваційного циклу. Такі програми закладуть підґрунтя для формування нової системи партнерської взаємодії держави і приватного сектору в розробці та використанні нових технологій;

– сприяння розвитку інституту посередництва та підготовки технологічних менеджерів для наукомісткого сектора економіки. Фірми-посередники, технологічні брокери мають надавати консалтингові послуги, у тому числі патентно-ліцензійні й відповідати за кінцевий результат комерціалізації технологій та інноваційних продуктів.

З метою подальшого підвищення рівня охорони прав на інтелектуальну власність стає доцільним:

– скорочення термінів проведення кваліфікаційної експертизи;

– обов'язкове патентування науково-технологічних результатів, отриманих у процесі виконання державних програм;

– надання державної допомоги щодо патентування за кордоном перспективних розробок, які позитивно впливають на розвиток експортного потенціалу України;

– законодавче закріплення норми, за якою права на об’єкти промислової власності (за винятком технологій подвійного застосування і спеціального призначення), виконані із залученням державних коштів, належать інститутам і організаціям-розробникам, а також стимулювання передачі прав на інтелектуальну власність безпосереднім розробникам інтелектуального продукту.

З метою забезпечення державних інтересів при розподілі майнових прав на технології, їхні складові, на результати наукової, науково-технологічної й інноваційної діяльності, створені за рахунок державних коштів, між усіма учасниками їх розробки та найбільш ефективного їх використання, потрібно законодавчо закріпити такі позиції:

– установити, що Україні, в особі державного замовника, належать майнові права на результати НДДКР, пов’язані з інтересами оборони і національної безпеки України, а також майнові права на всі результати цивільного характеру, якщо їхнє доведення до промислового застосування і реалізації готової продукції бере на себе держава. Організація – виконавець має право на одержання винагороди на умовах, визначених угодою;

– ухвалити, що організації-виконавцю належать майнові права на всі результати НДДКР, якщо інше не передбачено договором з державним замовником. Державний замовник має право не безоплатну невиключну ліцензію.

Для розвитку правової охорони об’єктів права інтелектуальної власності необхідна також реалізація таких заходів:

– надання державної фінансової підтримки патентуванню за кордоном належних національним заявникам об’єктів інтелектуальної власності за допомогою щорічного закріплення в бюджеті країни витрат на закордонне патентування й використання патентних мит, що надходять за надання правової охорони на території України;

– удосконалення порядку реєстрації й використання секретних винаходів, удосконалювання механізму стимулювання взаємного обміну технологіями у військовій і цивільній сферах;

– удосконалення оцінки стягнення заподіяних збитків за незаконне використання інтелектуальної власності із урахуванням досвіду промислово розвинених країн і закріплення відповідних норм у національному законодавстві;

– створення сучасної автоматизованої системи, що дозволяє виконувати автоматизований патентний пошук, подачу заявок на електронних носіях, автоматизацію інформаційного обслуговування в патентній сфері

Зусилля держави і приватного бізнесу слід спрямувати на:

– забезпечення зростання випереджаючими темпами питомої ваги тих галузей, що створюють, обробляють і впроваджують релевантну інформацію у всі сфери діяльності;

– формування такої нормативно-правової бази, яка б ефективно регулювала взаємини творців, власників і користувачів інформаційних ресурсів і систем, а також всіх учасників руху до суспільства, побудованого на знанні;

– сприяння розвитку і відновленню різних галузей діяльності на базі широкого використання інформаційно-комунікаційних технологій (освіта, культура, охорона здоров’я, малий бізнес, громадське життя, соціальний захист);

– створення умов для пріоритетного розвитку і підвищення експортних можливостей інформаційної індустрії країни, детінізація цієї сфери діяльності;

– формування сучасної інформаційно-комунікаційної інфраструктури країни з використання національної системи науково-технологічної інформації.

Значну роль в ефективному розвитку інноваційної діяльності відіграють органи державної влади, що потребує здійснення комплексу заходів, спрямованих на приведення систем державного управління у відповідність до вимог саме такої моделі економічного зростання. Першочергові заходи в цьому напрямку мають бути націлені на:

– чітке визначення завдань, відповідальності та повноважень органів державного управління стосовно питань інноваційного розвитку економіки на всіх рівнях системи управління;

– створення державного органу управління інвестиційно-інноваційним розвитком, який має координувати дії всіх органів виконавчої влади щодо здійснення державної політики в цій сфері, визначити необхідні для цього фінансові, матеріальні, інформаційні та інші ресурси;

– створення механізмів державного стимулювання інноваційної активності галузей, виробництв, регіонів, підприємств та організацій, реалізації пріоритетів і програм, оцінки ефективності використання державних коштів учасниками інноваційних процесів;

– спрямування державних коштів на перспективні наукові дослідження та інновації з можливостями самоокупності в короткі терміни і стимулювання акумуляції таких коштів у приватних, акціонерних, громадських, міжнародних організаціях та фондах;

– формування інноваційної інфраструктури та інституціонального забезпечення інноваційних процесів шляхом сприяння поширенню організаційно-економічних структур, найбільш ефективних з точки зору продукування та впровадження інновацій;

– створення механізмів державного стимулювання інноваційної активності підприємств, а також здійснення інноваційного тиску на суб’єктів господарювання через введення санкцій на випуск застарілої продукції та використання неефективних ресурсо- та екологічно небезпечних технологій;

– вдосконалення правової бази щодо інноваційних процесів, створення реально діючих механізмів, котрі забезпечують суворе дотримання законодавства;

– регулювання соціальної та екологічної спрямованості інновацій, запобігання негативного впливу від неправильного використання інновацій та подолання його;

– забезпечення участі вітчизняних учених, винахідників і підприємців у міжнародному науково-технологічному співробітництві, стимулювання участі суб’єктів науково-технологічної та інноваційної діяльності в міжнародній кооперації, інтеграції України в науково-технологічний та інноваційний простори Європи, СНД;

– забезпечення взаємозв’язку між державною інноваційною політикою та оборонною доктриною, взаємопроникнення технологій з цивільної та оборонної сфер;

– підвищення громадського статусу інноваційної діяльності, формування сучасної інноваційної культури суспільства.

Одним із механізмів реалізації державної науково-технологічної та інноваційної політики (окрім зазначених раніше) є програмно-цільовий метод управління, ефективність якого підтверджена світовою практикою. Державна підтримка цільових програм різного рівня має визначатися їх органічним зв’язком із системою державних науково-технологічних та інноваційних пріоритетів, вся ієрархія яких має ґрунтуватися на глибоких прогнозно-аналітичних дослідженнях та релевантному інформаційному забезпеченні.

Національна інноваційна система може розвиватися лише за умов підвищення інноваційної культури усіх суб’єктів інноваційного процесу, при цьому інноваційну культуру слід розуміти у широкому аспекті. Розвиток інноваційної культури залежить від освітньої, адміністративної та правової сфер діяльності.

У загальному плані високий рівень інноваційної культури означає глибоке розуміння свого тісного взаємозв’язку з соціумом, а саме конкретне розуміння принципів суспільного співробітництва, важливості ідеї соціальної відповідальності, опанування досягненнями технологій соціального успіху.

Досягнення і підтримання високого рівня інноваційної культури робочої сили потребує суттєвих вкладень в удосконалення майстерності, кращого розуміння завдань управління підприємством, здатності ефективного обміну новими ідеями і досвідом використання нововведень.

Маючи на меті зосередження всього інтелектуального потенціалу нації, всіх гілок сфери державного управління на реалізації переходу до інноваційної моделі розвитку економіки, необхідно здійснити ряд заходів, спрямованих на підвищення управлінської та правової культури спеціалістів, працівників державного апарату. Першочерговими серед них мають бути:

– організація підвищення кваліфікації працівників апарату міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з метою засвоєння ними основ інноваційного менеджменту, сучасних уявлень про інноваційні процеси в економіці та механізми реалізації державної науково-інноваційної політики;

– широке запровадження в практику державного управління сучасних інформаційних технологій, розробка нормативно-правової бази для переведення системи державного управління на безпаперовий документообіг;

– кардинальне вдосконалення системи аналізу та розповсюдження науково-технологічної інформації з метою забезпечення її загальнодоступності для широких прошарків населення;

– створення дієвих стимулів і реальних можливостей для включення кожного працівника сфери управління, кожного дипломованого спеціаліста в систему безперервного навчання і підвищення кваліфікації;

– широке залучення і стимулювання вчених і кваліфікованих спеціалістів до пропаганди наукових знань, особистої участі кожного з них у підвищенні економічної та інформаційної освіченості громадян, що має розглядатись як почесний громадянський обов’язок;

– цілеспрямована робота з підвищення правової культури і юридичної грамотності всіх верств населення, а особливо організаторів інноваційних процесів в економіці. При цьому підвищення правової культури в Україні вимагає не тільки знання існуючих законів, але й цілеспрямованої роботи задля адаптації вітчизняних правових норм до вимог інноваційної трансформації економіки, гармонізації їх з міжнародним правом.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.014 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал