Висновки. У 1932– 1933 рр. українці чи не вперше за свою багатовікову історію зіткнулись з такою загрозливою для їх життя проблемою голоду

У 1932– 1933 рр. українці чи не вперше за свою багатовікову історію зіткнулись з такою загрозливою для їх життя проблемою голоду. Українські чорноземи, незважаючи на всі можливі несприятливі кліматичні умови, здатні забезпечити харчування усіх сущих на цій землі. Тому як під час голоду, так і дотепер наша свідомість, історична пам’ять засвідчує, що голод 1932-1933 рр. в Україні був штучним, став результатом політики радянської влади, котра, з одного боку, мала покарати українців за спротив насильницькій колективізації, з другого боку – залякати, зробити неможливим їхній спротив у майбутньому.

В Законі «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні», прийнятому Верховною Радою України в листопаді 2006 р. визнано, що «Голодомор 1932-33 років в Україні є геноцидом українського народу».Чимало країн світу на державному рівні уже визнали Голодомор геноцидом українського на роду, серед них – США, Канада, Австрія, Естонія, Італія, Латвія, Грузія, Польща, Угорщина, Аргентина, Перу, Іспанія.

В квітні 2010 р. Парламентська Асамблея Ради Європи
(ПАРЄ) схвалила резолюцію «У пам’ять про жертви Великого Голоду (Голодомору) в колишньому СРСР», в якій зазначено, що «Асамблея шанує пам’ять всіх тих, хто загинув у цій безпрецедентній людській катастрофі і визнає їх, як жертв жорстоких злочинів радянського режиму проти власного народу. Ними стали мільйони невинних людей у Білорусії, Казахстані, Молдові, Росії та Україні, які входили Радянського Союзу».

До конкретних причин голоду треба віднести:

1) Надвисокі норми державних хлібозаготівель ( примусовоговилучення зерна на користь держави у сільгоспвиробників). В 1932 р. РНК СРСР та ЦК ВКП (б) визначили для УСРР норму хлібозаготівель в 5, 696 млн. тонн зерна. Ця норма була нереальною, оскільки в республіці вже на початку 1932 р. спостерігались прояви голоду, зумовленого завищеними нормами хлібозаготівель у попередньому році. Розміри хлібозаготівель були визначені без врахування реальних можливостей сільського господарства України. Новостворені колгоспи не могли забезпечити постачання таких обсягів зерна, вони вимушені були повністю віддавати свої насіннєві фонди та фонди оплати праці. Як наслідок, у колгоспах не залишалося зерна для нової посівної компанії і забезпечення хлібом колгоспників. Ця обставина створила формальні можливості для подальшого застосування репресій, конфіскації продовольства у селян.

2)Голодомор стався в результаті антиукраїнської політики сталінського керівництва. Й. Сталін вважав що селянське питання було основою, національного питання, а по суті, національне питання є селянським питанням. Удар по українському селянству означав удар по потенційній базі українського національного руху. Як бачимо, масовий голод 1932-1933 рр. був зумовлений винятково державною політикою тодішньої влади, отже мав штучний характер.

В 1932-1933 рр. штучний голод охопив основні зернові регіони СРСР – Україну, Кубань, Центрально-Чорноземну область РСФСР, Нижнє Поволжя, Казахстан. Однак саме в УСРР та на Кубані, населеній етнічними українцями, державна політика була найбільш жорстокою. Тільки в цих регіонах запроваджувались так звані «натуральні штрафи», «чорні дошки». Спорожнілі українські села заселялись вихідцями з інших регіонів СРСР – з РРФСР, Середньої Азії, Білорусі тощо.

Спроба радянського керівництва покарати українське селянство за спротив колективізації. Воно розглядало Україну одним із центрівсаботажу та опору колгоспному, а отже, радянському ладу. Деякі репресивні заходи щодо колгоспів-боржників (винесення сіл на «чорні дошки», натуральні штрафи, польові суди) не мали під собою економічного підґрунтя, а були частиною каральної акції проти українського селянства, (так званий терор голодом).

4) Примусова колективізація та розкуркулення селян в УСРР знищили більшість рентабельних приватних селянських господарств, українське село втратило значну частину енергійних та роботящих господарів. Економічну ефективність колгоспів значно знижувало постійне, навіть дріб’язкове втручання партійних та державних органів, колгоспи реально були позбавлені самостійності. Норми виробітку на 1 колгоспний трудодень були завищеними. На 1 трудодень потрібно було викосити 6 га зернових, або на 1, 75 трудодня – обмолотити вручну 90 снопів жита. До того ж з 1932 р. практично припинилась оплата за трудодень. Деякі селяни мали по 300-500 трудоднів і помирали з голоду. Була фактично відсутня оплата праці селян в колгоспах.

5) Партійно-державне керівництво на чолі з Й. Сталіним намагалось здійснити індустріалізацію за рахунок надмірних податків з селян. Шляхом високих норм хлібозаготівель воно «викачувало» з українського села максимум зернових запасів. Це зерно експортувалось за кордон, а отримані кошти витрачались на закупівлю промислового обладнання. В 1932 р. радянські закупівлі техніки становили 50 % світового експорту машин. Експорт зерна за кордон продовжувався навіть тоді, коли в УСРР спостерігалась масова смертність селян від голоду. В 1932 р. експортовано 1, 72 млн. тонн, у 1933 р. – 1, 68 млн. тонн зерна.

6) Поширенню голоду сприяв низький врожай 1932 р., проте цей чинник аж ніяк не можна назвати вирішальним. Цього року було зібрано зерна лише на 12 % менше, ніж у середньому за 1926-1930 рр. Це засвідчує, що при такому врожаї голоду можна було уникнути. Треба відзначити, що існує думка американського історика М. Таугера про те, що насправді врожай 1932 р. був значно нижчим (на 40 %) ніж стверджувалося офіційною радянською статистикою.

7) Значні втрати зерна при зборі врожаю 1932 р. Відсутність матеріальної зацікавленості колгоспників в результатах праці призводило до катастрофічного зменшення продуктивності їх роботи. Селяни поповнювали власні хлібні запаси розкраданням колгоспного зерна і часто вони змушені були це робити, щоб вижити. Такі дії значною мірою стали виявом пасивного спротиву українського селянства насильницьким методам колективізації, а загалом – свідчили про неефективність цієї форми колективізації, що намагалася вести партійно-державна влада. Такі явища були найбільш помітними під час збору врожаю 1932 р.

8) Поширенню тотального голоду в українському селі також сприяли заходи радянської влади, спрямовані на приховування факту голоду: введення паспортного режиму (позбавлені паспортів українські селяни не могли виїхати з уражених голодом регіонів); блокування кордонів УСРР; інформаційна ізоляція голодуючих регіонів та відмова від закордонної допомоги.

Іншим, що могло штовхнути комуністичну партію на злочин голодомору, були міжнародні торгівельні зобов'язання.

Не менш важливою причиною голоду був постійний страх перед відродженням української нації, яка виявила героїзм та своє національне обличчя в роки визвольних змагань. 1930 р. став вершиною повстанських виступів селян Поділля, які висували не тільки економічні, але й політичні вимоги.

Характерною ознакою голоду на Поділлі була його багатонаціональність. Він шаленівяк в українських, так і в польських селах, у єврейських містечках. Він не рахувався ні з робітниками, ні з інтелігенцією. Але особливо нещадно косив голод селян-хліборобів.

Сталін вважав голод за ефективний і цілком прийнятний засіб боротьби з українським селянством як “куркульсько-націоналістич-ним елементом”. Голод був планомірним знищенням українського селянства, засобом поставити його на коліна і позбавити будь-яких думок про приватну власність. Голод – прямий результат спроби перебудувати сільськогосподарське виробництво в дусі ідей зрівняльного соціалізму.

Про продовольчі труднощі на Поділлі знаходимо архівні матеріали датовані вже весною 1925 р. У 1927 р. розруха і нестатки наростають у південних, західних та центральних районах Поділля. У 1929 р. більшість районів фіксує факти голодування населення. Протягом зими-весни 1932 р. близько третини населення не мала ніяких засобів для існування.Масове вимирання села почалося на початку березня 1933 р. і тривало фактично до серпня 1933 р.

Наростання явищ голодомору у прикордонній смузі Вінницької області мало свої особливості. Продовольчі труднощі охопили зазначені території у 1931 р. У 1932 р. голодує більшість сільського населення прикордонної смуги. Факти смерті від голоду фіксують тут із початком зими 1933 р.

Голод на Поділлі знищував щоденно сотні подолян, та ні Раднарком, ні ЦК ВКП(б), КП(б)У, місцеві органи влади про голод навіть не згадували і допомогу надавати не поспішали.

Допомога почала надходити подолянам 25 лютого 1933 р. 26 квітня 1933 р. з додаткових ресурсів Наркомату і НКОЗ Вінниччина отримала харчову і грошову допомогу, проте вона не могла швидко покращити ситуацію. У квітні 1933 р. за розпорядженням А.Мікояна почала надходити допомога із резервів Червоної армії. Проте соціальна допомога не носила цільовий характер і до того ж передавалася із Вінницької області в інші регіони.

Більшовицькій владі вдалося придушити усі протести подолян, змусити їх не лише голодувати, а й працювати як рабів, вести напівжебрацький спосіб життя, наглумитися над вірою і їх духовними цінностями. Відбулося не лише фізичне винищення подолян, а й духовне покріпачення цілих поколінь.

Голодомор 1932-1933 рр. мав жахливі наслідки в усіх сферах суспільного життя, в т. ч.в економіці: втрата значної частини трудових ресурсів українського села, великої частини врожаю, експорт зерна, хоч і зменшився, не припинявся навіть у період масової смертності від голоду; зменшення експорту зерна примусило керівництво СРСР відмовитись від прискорених темпів індустріалізації; сільське господарство в своєму економічному розвитку відкинуто на багато років назад.

Соціальні наслідки Г олодомору в Україні: збільшення кількості сиріт, безпритульних дітей, інвалідів, хворих і непрацездатних осіб; різке падіння життєвого рівня населення.

До політичних наслідків треба віднести: припинення опору колективізації та іншим насильницьким акціям радянської влади з боку українських селян, які від тоді керувались принципом – «лиш би не було війни і голоду, а все інше переживемо»; низьку громадську та політичну активність українського селянства.

Етно-демографічні наслідки були жахливими: загибель мільйонів мешканців України; значне послаблення демографічного потенціалу української нації; зменшення частки українського населення в УСРР.

Голодомор в Україні – це масова смертність мирного населення від штучно створеного голоду, який тривав 2 роки, спустошуючи села, знекровлюючи націю. Й. Сталін, знаючи про масовий голод, продовжував вимагати виконання хлібозаготівель.

Вина за загибель мільйонів українців від штучно створеного Голодомору цілком лежить на вищому партійному і державному керівництві СРСР і ВКП (б), передусім на Й. Сталіні, В. Молотові, Л. Кагановичі, С. Косіорі (Генсек КП (б) У 1928 – 1938 рр.) та інших творцях Голодомору.

Таким чином, шляхом насильницького вилучення продовольства, блокади сіл та цілих районів, заборони виїзду за межі охопленої голодом України, репресій проти незгодних влада створила для людей умови, які були несумісні з життям. Така політика більшовиків є злочином проти українських селян. Організований ними Голодомор 1932-1933 рр. був однією з найтрагічніших сторінок в історії українського народу. Голод 1932-1933 рр. на Поділлі привів до таких наслідків: занепад сільськогосподарського виробництва, знищення великої кількості міцних селянських господарств, пограбування подільських хліборобів у ході хлібозаготівельних кампаній, голодомору як в центральних районах Вінничини, так і у прикордонній смузі, людоїдства та трупоїдства, смертності від голоду в окремих селах Поділля в обсязі 10-12% загальної кількості населення. Жертвами голоду стали понад 800 тисяч подолян.

26 листопада 1998 р. Указом Президента України встановлений День пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні (четверта субота листопада кожного року). З нагоди 75 – річчя Голодомору у 2008 р. Україна і світова громадськість вшанувала пам’ять усіх померлих голодною смертю в Україні.

В наступні роки після Голодомору радянська влада дещо змінила підходи до організації сільгоспвиробництва, що дало певні позитивні результати. З 1933 р. запроваджувався погектарний принцип хлібозаготівель, до певної міри зникла зрівнялівка попередньої контрактаційної системи. Хлібозаготівельний план встановлювався з наступною його розкладкою по районах, колгоспах і селянських дворах і в певному співвідношенні до існуючих посівних площ. Це мало створити зацікавленість колгоспів у розширенні посівних площ, відкрити шлях до подолання безгосподарності. 1 січня 1935 р. в містах України скасовано карткову систему на хліб, крупи і макарони. Наприкінці вересня 1935 р. було скасовано карткову систему на м’ясо, цукор, масло і картоплю.

У лютому 1935 р. прийнятий новий «Статут сільськогосподарської артілі». Він визначив головні принципи організації виробництва і розподілу виробленої у колгоспах продукції, гарантував існування особистого підсобного господарства колгоспників. Основною формою організації праці у колгоспах стали постійні виробничі бригади, які ділилися на ланки та товарні ферми. У колгоспах закріплювався принцип оплати відповідно до кількості та якості праці, затраченої кожним колгоспником на виробництво продукції.

На кінець 1930-х років в УСРР нараховувалося понад 28, 3 тис. колгоспів, які об’єднували 96, 9 % селянських господарств і 99, 9 % їх посівної площі. Зростало застосування машин та удосконалювались агротехнічні заходи, що забезпечило підвищення врожайності зернових культур у колгоспах порівняно з 1913 р. на 33 %. Валовий збір зернових у середньому зріс на 15 %, виробництво озимої пшениці – у 2 рази, озимого ячменю – в 6 разів, проса – у 3, 8рази, гречки – майже в 1, 5рази.

Порівняно з 1916 р. поголів’я великої рогатої худоби в Україні збільшилося на 20 %, поголів’я свиней зросло на 42 %. На початку 1941 р. у колгоспах УСРР працювало 91, 4 тис. тракторів, 28 тис. комбайнів, 27, 4 тис. вантажних автомобілів. Технічне обслуговування колгоспів здійснювали машинно-тракторні станції (МТС). У такій складній обстановці завершувався процес колективізації. У 1941 р. в республіці існувало майже 30 тис. колгоспів і близько тисячі радгоспів. Селянство поступово звикало працювати в умовах колгоспної системи, яка до найменших дрібниць регламентувала виробництво, вказувала, де і що сіяти, як обробляти, коли і в який спосіб збирати врожай.

Радянські газети і радіо, кінофільми змальовували картину «благополуччя» населі, високомеханізованої праці, щасливого, заможного життя колгоспників. Справді, в роки довоєнних п’ятирічок відбулася істотна модернізація сільського господарства. Якщо на початку 20-х років головними знаряддями праці були плуг, серп і ціп, то наприкінці 30-х з’явилися трактори, комбайни, вантажні автомашини. Про результати перших п’ятирічок в сільському господарстві керівники СРСР говорили як про один з найважливіших своїх успіхів. Але при цьому замовчувалося найсуттєвіше: натуральна оплата колгоспників становила лише 15 % від заробленого. Затаких умов селянство поступово втрачало вироблені століттями риси: хазяйновитість, ініціативність, працелюбність. Примусова праця була малоефективною. Обсяг сільськогосподарської продукції зростав повільно. У 1933 р. держава домоглася від українського села 317 млн. пудів хліба, в 1935 р. – 462 млн., у 1940 р. – 576 млн. пудів. Непомірною ціною платили селяни за ці досить скромні результати. Та все ж і така кількість хліба забезпечила поступове послаблення продовольчої кризи в містах. За надзвичайно несприятливих соціально-економічних і політичних умов селянство відроджувало підірване насильницькою колективізацією і голодом 1932-1933 рр. сільське господарство України.

Чимало колективних господарств заводили допоміжні виробництва: птахівництво, бджільництво, садівництво тощо. Практично всі селяни утримували корів. Але проблеми в аграрному секторі економіки були ще дуже серйозними. Якщо у 1913 р. на одного жителя України вирощувалось 684 кг зерна, то в 1940 р. – лише 639 кг. Українське село практично втратило господаря на землі. Відбувся розрив селянських династій, зберігалися великі натуральні і грошові податки. У багатьох селян втрачалась любов до землі і вміння працювати на ній.

Список використаних джерел:

1.Алєщенко М.І. Відступ 1. від ленінського кооперативного плану на Поділлі(1922–1933 рр.) / Михайло Іванович Алєщенко // VІІІ Подільська історикокраєзнавча конференція. Тези доповідей / Ред. кол. І.С. Винокур (відп. редак.)та ін. – Кам’янець-Подільський, 1990. – С. 31–32.

2. Ботушанський В. Голодомор 1932–1933 рр. Велика трагедія українського народу / Василь Ботушанський // Пам’яті жертв радянських голодоморів в Україні: Матеріали наук. конф. – Чернівці: Рута, 1994. – С. 6–16.

3. Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. Голодомори в Україні: 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947. Злочини проти народу / О.М. Веселова, В.І. Марочко, О.М. Мовчан. – К.–Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. – 271с.

4. Випорова “^¤†ugђФ.А., Ковальова Є.П. Голод на Вінничині в 1932–1933 рр. очима очевидців / Ф.А. Випорова, Є.П. Ковальова // Тези доповідей дев’ятої Вінницькоїобласної історико-краєзнавчої конференції / Ред. кол. Кравець М.М. (голова) таін. – Вінниця, 1990. – С. 84–85.

Голєв В.М. Масовий колгоспний 5. рух в районах Поділля (1929–1931 рр.) / ВасильМихайлович Голєв // Наукові записки Кам’янець-Подільського державного педаго-гічного інституту. – Т. 4. – Вип. 1. – Кам’янець-Подільський, 1956. – С. 95–127.

6. Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів / Упоряд.Р.Я. Пиріг та ін. / Руслан Якович Пиріг. – К.: Політ. видав. України, 1990. – 607 с.

7. Голод 1932–1933 рр. в Україні / Гол.ред. В.А. Смолій. – К., 2003. – 888 с.

8. Голод 1932–1933 рр. в Україні: причини та наслідки / Авт. кол.: С.І. Білокінь,

О.М. Веселова. – К., 2003. – 886 с.

9. Голод та голодомор на Поділлі 1920–1940 рр.: Збірник документів та матеріалів/ Ред. І.С. Гамрецький та ін. – Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика».– 2007. – 704 с.

10. ДАХмО. – Ф. П-402. Староконстантиновский районный комитет КП Украины.– Оп. 1. – Спр. 99. Копии информаций по политическим и организационным вопросам, направленных в ЦК КП(б)У. Переписка с органами народного комиссариата внутренних дел по специальным вопросам (25.01. – 08.12.1931 г.). – 43 арк.

11. ДАХмО. – Ф. П-301. Проскурівський окружний комітет КП(б)У. – Оп. 1. – Спр.212.Інформаційний бюлетень Проскурівського окружного партійного комітету пропідсумки хлібозаготівельної кампанії 1929–1930 року (без дати). – 22 арк.

12. ДАХмО. – Ф. П-112. Деражнянский райком КП Украины. – Оп. 1. – Спр. 90.Специальные сообщения районного отделения ГПУ (26.01. – 26.07.1931 г.). –36 арк.

13. Завальнюк О. 1932–1933 роки на Хмельниччині. До 60-річчя голодомору /Олександр Завальнюк // Подільська старовина. Науковий збірник на пошанувченого і краєзнавця В. Д. Отамановського. – Вінниця, 1993. – С. 228–237.

14. Завальнюк О. Документи розповідають (Сталінський голодомор на Хмельниччині) / Олександр Завальнюк // Поділля і Волинь у контексті історії

українського національного відродження. Науковий збірник. – Хмельницькийr‘eЫ`Ze, 1995. – С. 10–314.

15. Завальнюк О. Хлібозаготівлі і голод 1932–1933 років на Хмельниччині: причини, наслідки, уроки / Олександр Завальнюк // Голод 1932–1933 років наХмельниччині. Матеріали республіканської науково-практичної конференції.– Хмельницький, 1993. – С. 3–5.

16. История крестьянства СРСР: история советского крестьянства: В 5 т. Т. 2. –АН СССР. Институт истории СССР. Редкол. серии: В. П. Шерстобитов (гл. ред.)и др. / Виктор Павлович Шерстобитов. – М.: Наука, 1986. – 487 с.

17. Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область / Голов. ред. кол.: П.Т. Тронько (голова) та ін. – В 26 томах. – К.: Інститут історії Академії наукУРСР, 1972. – 816 с.

18. Історія селянства Української РСР: В 2-х томах.– К.: Наукова думка, 1967. –Т.2. – 387 с.

19. Історія українського селянства. Нариси в 2-х томах.– К.: Наукова думка, 2006.– Т. 2. – 653 с.

20. Кіпран М.Ф. Документи і спогади очевидців про голод 1932–1933 рр. НаШепетівщині / М.Ф. Кіпран // Велика Волинь: Минуле і сучасне. Матеріалиміжнародної наукової краєзнавчої конференції. – Хмельницький–Ізяслав–Шепетівка, 1994. – С. 166–168.

21. Кульчицький С.В. 1933: Трагедія голоду / Станіслав ВладиславовичКульчицький. – К., 1989. – 40 с.

22. Кульчицький С.В. Причини трагедії 1933 р. в Україні / Станіслав ВладиславовичКульчицький // Золоті ворота. – 1993. – № 4. – С. 34-42.

23/Кульчицький С. Голодомори 23. в радянській Україні: схожість та відмінність /Станіслав Кульчицький // Історія в школах України. – 1998. – №3. – С. 19.

24. Маркова С. Голодомор 1932–1933 рр. на Поділлі / Світлана Маркова. – К., 2003.– 114 с.

25. Маркова С. Населені пункти Кам’янеччини в період голодомору 1932–1933 рр./ Світлана Маркова // Наукові праці Кам’янець-Подільського державногопедагогічного ун-ту. Історичні науки. – Кам’янець-Подільський, 1998. – Т. 2(4).– С. 191–194.

26. Маркова С. Населені пункти прикордонної смуги Поділля в період голодомору1932–1933 рр. / Світлана Маркова // Наукові записки Тернопільського державого педагогічного ун-ту ім. Володимира Гнатюка. Сер.: Історія. – Тернопіль, 2000. – Вип. 10. – С. 122–126.

27. Маркова С. Під грифом «таємно» (Документи Державного архіву Хмельницькоїобласті про голод 1932–1933 рр. на Поділлі) / Світлана Маркова // Питанняісторії України: Зб. наук.ст. – Чернівці, 1998. – Вип. 2. – С. 301–312.

28. Маркова С. Хлібозаготівлі і голод 1932–1933 рр. на Поділлі / Світлана Маркова// Українська історична наука на порозі ХХІ століття. Міжнародний науковийконгрес україністів. – Чернівці: Рута, 2001. – Т. 1. – С. 293–297.

29. Марочко В.І. «Торгсин» – золота ціна життя українських селян уроки голоду(1932–1933) / Василь Іванович Марочко // Укр. істор. журн. – 2003. – № 3. –С. 90–103.

30. Марочко В. Про діяльність міжнародної комісії для розслідування голоду вУкраїні 1932–1933 рр. / Василь Марочко // Укр. істор. журн. – 1993. – № 10. –С. 47–52.

31. Мейс Д. Політичні причини голодомору в Україні (1932–1933 рр.) / Джон Мейс// Укр. істор. журн. – 1995. – № 1. – С. 34–48.32. Нариси історії Поділля на допомогу вчителю / Лев Васильвич Баженов, ІонСрулевич Винокур, Степан Костянтинович Гуменюк, Олександр МихайловичЗавальнюк, Анатолій Феодосійович Суровий, Іван Васильович Рибак. –Хмельницький: Облполіграфвидав, 1990. – 328 с.

33. Нариси історії Хмельницької обласної партійної організації. – Вид. 2-е, перероб. / Редкол.: В. І. Купратий (голова) та ін. – Львів: Каменяр, 1982. – 271 с.

34. Нікольський В. Голодомор 1932–1933 рр. на Україні за матеріалами «окремоїпапки» Політбюро ЦК КП(б)У / Володимир Нікольський // Проблеми історіїУкраїни: факти, судження, пошуки. – К., 2004. – Вип. 12. – С. 84–93.

35. Петренко В.І. Поділля у 1930–1931 роках: початок великого голоду / ВікторІванович Петренко // Матеріали ХІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2004. – С. 335–344.

36. Рибак І.В. Детермінанта голодомору на Поділлі і Південно-Східній Волині у1930–1932 рр. / Іван Васильович Рибак // Вісник національного університету«Львівська політехніка», «Держава та армія». – Львів: Вид-во Національногоун-ту «Львівська політехніка», 2003. – № 493. – С. 165–170.

37. Рибак І.В., Матвєєв А.Ю. Голодомор на Поділлі: детермінанта та наслідки /Іван Васильович Рибак, Андрій Юрійович Матвєєв // Геноцид: Голодомор1932–1933 рр. на Хмельниччині: причини%яЏL.яЏ, жертви, наслідки: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Хмельницький–Кам’янець-Подільський: ФОП Сисин О. В., 2008. – С. 70–83.

38. Советское крестьянство 1917–1970: Крат.очерк истории. – 2 изд. – М.: Политиздат, 1973. – 592 с.

39. Соціалістична перебудова і розвиток сільського господарства Української РСР.В 2 т. / Редкол.: З. П. Шульга (голов. ред.) та ін. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1967–1968. Т. 1–2. – 872 с.

40.Трагедия советской 40. деревни. Коллективизация и раскулачивание 1927–1939: Документы и материалы: В 5-ти т.– М.: Росспэн, 2001. – Т. 3: 1931–1933. – 1051 с.

41. Хомич П.А. Коммунистическая партия Украины в борьбе за коллективизациюсельского хозяйства 1927–1934 гг. // На материалах Винницкого, Каменец-Подольского, Проскуровского, Тульчинского округов: Автореф. дисс. канд. ист.наук: 07.00.01 / Петр Андреевич Хомич. – К., 1965. – 24 с.

42. Шмигара Т.М. З історії колективізації на Поділлі (на прикладі села КунчинцівІллінецького району) // Тези доповідей десятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції / Ред. кол.; відп. редак. М.М. Кравець (голова) та ін.– Вінниця, 1991. – С. 108.

43. Шульга І.Г. Гірка правда. Нариси з історії подільського селянства (1920–1932 років) / Ілля Гаврилович Шульга. – Вінниця, 1997. – 152 с.

44. Шульга І.Г. Голод на Поділлі (до 60-річчя голодомору 1933 р.) / Ілля ГавриловичШульга. – Вінниця: Континент-Прим, 1993. – 220 с.

45. Якименко М. Голодомор в Україні – наслідок послідовної більшовицькоїполітики / М. Якименко // Золоті ворота. – 1993. – № 4. – С. 9–13.

46. Congvest P. The Creat Terror: Stalin’s Purge of the Thirties. – London, 1973. – 844 p.

47. Merl s Einsachte Stalin die Hungers not von 1932–1933 zur. Auslossung olesukrainischen Nationalismus // Janrbü cher lü r ceschschte osteuropas. – 1989. –Bd. 37. – № 4. – S. 569–590.