Реальний або індикативний вид

(Modus (casus) reā lis)

Реальний вид вказує на те, що дія головного здійснюється, якщо умова підрядного є реальна, справжня, здійснима.

Об’єкт (підмет) вказує на умову, яка відноситься до теперішнього, минулого чи майбутнього часу (умову об’єктивну, реальну, дійсну).

При modus reā lis виступають всі часи дійсного способу як у протасис, так і в аподозис. В аподозисі, крім часів індикатива, можуть виступати такі часові форми:

1) imperatī vus;

2) coniunctī vus hortatī vus;

3) coniunctī vus prohibitī vus;

4) інші.

Futū rum I у протасисі означає одночасну дію по відношенню до дії майбутнього часу чи imperatī vus в аподозисі.

Futū rum II у протазисі означає попередню дію по відношенню до дії майбутнього часу чи imperatī vus в аподозисі.

Схема:

1. Si id credis, erras. – Якщо ти в це віриш, ти помиляєшся.

2. Si id credē bas, errā bas. – Якщо ти в це вірив, ти помилявся.

3. Si id credes, errā bis. – Якщо ти в це будеш вірити, ти помилятимешся.

4. Si id credidisti, erravisti. – Якщо ти в це повірив, ти помилився.

5. Si id credidĕ ras, erravĕ ras. – Якщо ти в це колись повірив, ти помилився.

6. Si id credidĕ ris, erravĕ ris. – Якщо ти в це повіриш, ти помилишся.

Приклади:

1. Si vis amā ri, ama. – Якщо хочеш бути коханою, люби.

2. Parvi sunt foris arma, nisi est consilium domi. – Мало значить зброя поза державою, якщо немає згоди вдома.

3. Natū ram si sequē mur ducem, nunquam aberrabĭ mus. – Якщо будемо слідувати за природою як за вождем, то ніколи не помилимося.

Можливий вид (Modus (casus) potentiā lis)

У можливому виді головне і підрядне речення вказують на дію, що при певних умовах може або могла б здійснитись.

Об’єкт (підмет) вказує на умову, яка відноситься до майбутнього часу, але вона є суб’єктивна, можлива для здійснення. Мовець робить вигляд, що ця умова є бажаною і здійсненною при певних умовах у майбутньому.

В протасис і в аподозис вживаються два часи умовного способу:

a) praesens coniunctī vi;

б) perfectum coniunctī vi.

Praesens coniunctī vi виражає можливу дію недоконаного виду. Українською мовою перекладається умовним способом недоконаного чи доконаного виду.

Perfectum coniunctī vi виражає можливу дію доконаного виду, яка передує дії, що передається через praesens coniunctī vi. Українською мовою перекладається умовним способом доконаного виду.

При modus potentiā lis coniunctī vus виконує функцію coniunctī vus potentialis.

Схема:

1. Si id credаs, errеs. – Якщо б ти в це вірив, ти б помилявся.

2. Si id credidĕ ris, erravĕ ris. – Якщо би ти в це повірив, ти б помилився.

Приклади:

1. Popŭ lus, si tecum congrеdiā tur et si unā loqui voce possit, haec dicat. (Cic.) – Народ, якщо зійдеться з тобою і якщо зможе сказати одним голосом, то скаже таке.

2. Si quidem, hercle, mihi regnum detur, nunquam id potius persĕ quar. (Plaut) – Якщо ж навіть, клянусь Геркулесом, мені дається влада (царство), то я б ніколи більше не її добивався.

3. Ego quoque didicĕ rim libentius, si quid attulĕ ris, quam te reprehendĕ rim. – Я теж би вчився охочіше, якщо б ти приніс це раніше, ніж я в тебе вимагав.

Нереальний вид (Modus (casus) irreā lis)

При нереальному виді головне і підрядне речення вказують на дію неможливу, нереальну для здійснення тепер або у минулому.

Об’єкт (підмет) вказує на умову суб’єктивну, неможливу, нереальну для здійснення в теперішньому чи минулому часі.

Як у протасис, так і в аподозис вживаються часи умовного способу:

a) imperfectum coniunctī vi;

б) plusquamperfectum coniunctī vi.

Imperfectum coniunctī vi виражає дію неможливу, нереальну тепер. Він означає тривалу чи повторювану дію, протилежну дійсності у теперішньому часі, тобто вживається тоді, коли справжня дія була би виражена через praesens indicatī vi.

Іноді imperfectum coniunctī vi означає дію, протилежну дійсності у минулому часі, але тривалу чи повторювальну, тобто вживається там, де справжня умова була би виражена через imperfectumindicatī vi. Imperfectum coniunctī vi перекладається умовним способом недоконаного виду.

Plusquamperfectum coniunctī vi виражає неможливу, нереальну, недійсну дію в минулому.

Як у протасисі, так і в аподозисі plusquamperfectum coniunctī vi означає минулу дію недоконаного або доконаного виду, протилежну дійсності минулого часу, тобто, вживається там, де би справжня умова була виражена через perfectum чи plusquamperfectum indicatī vi.

У нереальному виді можливе вживання imperfectum coniunctī vi у головному реченні і plusquamperfectum coniunctī vi у підрядному.

Схема:

1. Si id credĕ res, errā rеs. – Якщо б ти повірив в це (тепер), ти б помилився.

2. Si id credidisses, erravisses. – Якщо би ти в це був повірив (тоді), то ти б помилився. (А насправді, ти в це не повірив і тому не помилився).

Приклади:

1. Plurĭ bus verbis ad te scribĕ rem, si res verba desiderā ret ac non pro se ipsa loquerē tur. – Я б написав тобі багато слів, якщо б сама справа вимагала слів і не говорила сама за себе.

2. Si tacuisses, philosophus mansisses. – Якщо б ти промовчав, то залишився б філософом.

3. Plures cecidissent, ni nox proelio intervenisset. – Багато б загинуло, якщо б ніч не перервала битву.