Основні риси типового характеру.

Носієм характеру є людина. Риси її характеру позначаються на діяльності, стосунках, способах дії в найширшому їх розумінні – в сім'ї, трудовому колекіиві, в управлінні виробництвом, державою.

Типове та індивідуальне в характері існуют в єдності. Типове створює тло для індивідуальних проявів рис характеру, і прояв не властивих для більшості певноїсоціальної групи рис характеру викликає заперечення, осуд.

Особливості типового характеру виявляються при позитивному або негативному ставленні до праці, іииіих людей, самого себе, предметів та явищ дійсності.

Ставлсння до праціє однією з найістотніших рис характеру людини. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці – акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до інших людейвиникають у міжособистісних контак­тах і зумовлюються суспільними умовами життя, які складаються історично і розкриваються в колективі. Рисам характеру, в яких вияв­ляється ставлення особистості до інших людей, властиві значка варіативність за змістом і формою їх виявлення, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості. Ставлення до інших людей мае оцінний характер, в якому інтелекту-альне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характе­ру, Що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до лю­дей виявляється в різному змісті рис характеру та різній формі їх прояву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечення виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то і брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо.

Ставлення до інших виявляється залежно від обставин і характеру оціпювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах характеру. Позитивними рисами характерукультурно людини є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. Засадові стосовно них – гуманістичні моральпі якості лю­дей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.

До негативиих рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя. схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб'язковість. мізаіпропія, Нсгативні риси характеру дуже шкодять позитив­ному спілкувапню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.

Ставлячись до вчинків і поведінки інших, людина формус власні ри­си характеру за аналогією чи протиставленням. Ставлення до самої себе– позитивне або негативне – залежить від рівня розвитку са-мосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівеиь розвитку самосвідомості осо­бистості.

Разом з тим деяким людям властив негатйвні риси – нескромність, хвалькуватість, кар'єризм, гординя, самовпевненість тоіцо.

Типові риси характеру за своею інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього харак­теру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості. Крайню інтенсивність певних рис людини називають їх акцентуацією.Хоча акцентуація якихось рис особистості своею загостреністю та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до патологічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акцентуацію рис особистості, частота їх повторения можуть спричинити невротичні, істеричні та інші патологічні реакції.

Акцентуація рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напруження. Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов жит­тя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі, але, як свідчать, дослідження. засадовими стосовно них своєрідні природжені індивідуальні особливосгі, що і створюють грунт дня виникненняя акцентуаціїза відповіднихсоціальних умов.

Розглянемо найхарактерніші прояви акцентуації.

Застрявання в стані збудження на впертості, недовірливості. нетерпимості до заперечснь у дискусіях. У спокійному стані такі люди виявляють відповідальнісгь і розсудливість при розгляді справ.

Педантизм виявляється в крайньому, нічим не виправданому формалізмі при вирішенні справи, в дотриманні " букви", хоча це й шко­дить справі, у міркуванні типу " коли б чого не трапилося".

Демонстративні характера виявляють амбінійність, їм властиве хизування, зухвалість, де потрібно погодися вони заперечують оче­видне: " це неможливо", " я цього не розумію". За звичайиих умов такі особистості здатні погоджуватися, досягати значних творчих успіхів.

Екзальтовані особистості надмірно захоплюються, вихваляють те, що на це не заслуговує, легко збуджуються в радощах або сумують аж до розпачу, їхні реакції на вчинки свої або інших людей є загострено емоційними, афективними.

Тривожні характери в усьому чекаюгь небезпеку, виявляють підвищену боязливість, соромливість, розгублепість, здатні сховатися від небезпечного, поступитися навіть слабмому, втікти від нього, якіцо він чимось погрожує. Інтроверговані особистості замкнуті, свої думки та переживання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уникаюгь контактів з іншими, не пристосовані до обставим. Вважають. що аутизм підлітків більше властивий інтровертованим особистостям.

Екстравертовані особистості вибирають шлях до спілкування, контактів з іншими, багато говорить про себе, хвалькуваті, зосереджуються переважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні погоджуватися з усім, що їм пропонують провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особистості, і передусім праця як середовиіце її суспільного буття, спілкувания. як необхідна умова їїсамопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис ха­рактеру.

Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до системи ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значения і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини жиггя і спрямовує в потрібному напрямі жигтєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишпьої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки.

На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості почипають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлен­ия характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали. ус­тановки особистості стають підгрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до са­мовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

Відмінності в характерах повинні вже у дітей молодшого дошкільного віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в дитячих садках, досить виразно виявляються такі риси: товариськість, колективізм, ласкавість. сміливість, соромливість, замкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис характеру у цьому віці близько стосуються темпераменту.

Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. підлігок уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійності, дужс велика активність, прагнения до праці – фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано. Треба мати на увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманісгь, невмотивовані вчинки разом з тим підлітки чутливі до думки колективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, навчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй поведінці і це відіграє значну роль у формуванні їхнього характеру.

Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фіззрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо формовані риси характеру: відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.

Дослідженнями формування характеру доведено, що особливо дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за ких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьовитість. Але буде великою помилкою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнювати кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність.

Отже характер виявляється не тільки у стосунках з іншими людьми, але й із самим собою.

Висновки:

Кожній людині крім динамічного боку дій, що виявляється в тем­пераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяль­ності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьовиті, дис­ципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших – лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні до них риси виявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою і типовий вид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психо­логічні особливості особистості називаються рисами характеру. Ці риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнен­ня цілей. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а тим, ям вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.

Отже, характер — це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

Характер найбільше пов'язується з темпераментом, який, як відо­мо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження.

Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяль­ності, суспільних відносинах.

Список використаної літератури:

1. Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. – М., 1995

2. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. – Л., 1968.

3. Анохин П. К. Принципиальные вопросы общей теории функциональных систем. – М., 1971.

4. Березин Ф. Б., Мирошников М. П., Соколова Е. Д. Методика многостороннего исследования личности. – М., 1994.

5. Бернштейн Н. А. Очерки физиологии движений и физиологии активности. – М., 1966.

6. Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь-справочник по психологической диагностике. – К., 1989.

7. Веденов А. В. Личность как предмет психологической науки // Вопр. психологии. 1956. № 1.

8. Вернадский В. И. Начало и вечность жизни. – М., 1989.

9. Выготский Л. С. Собрание сочинений: В 6 т. – М., 1982— 1984.

10. Гамезо М. В., Домашенко И. А. Атлас по психологии. – М., 1986.

11. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2 т. – М., 1992.

12. Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента. – М., 1982.

13. Дубров А. П., Пушкин В. Н. Парапсихология и современное естествознание. – М., 1989.

14. Максименко С.Д. Загальна психологія. – К., 2001.

15. Мясоїд П.А. Загальна психологія. – К., 2001.

16. Психологія. За ред. Ю. Л. Трофімова. – К., 2001.

17. Общая психология: Учебник для студентов педагогических институтов / Под ред. А. В. Петровского. – М., 1986.

18. Общая психология: Учебное пособие для студентов педагогических институтов / Под ред. В. В. Богословского и др. – М., 1981.