Організація навчального співробітництва. Емоційність процесу навчання

Гуманне педагогічне мислення центроване на інтересах учнів, що має позначитися і на технології навчання, певною мірою змінити його. А саме: вчитель стає невидимим диригентом, який уміє вчасно почути, помітити, підправити, підтримати кожного виконавця, організувати співпрацю дітей.

Охарактеризуємо основні прийоми, які допомагають втілити ідею співпраці, співтворчості вчителя й учнів у навчанні.

Щоб на уроці виникло співробітництво, діти мають усвідомлювати мету навчальної діяльності. Лише тоді її зміст набуває для них особистісного значення. Тому гак важливо, щоб і найменші школярі не тільки йшли у " фарватері мети", яку намітив учитель, а приймали її як власну. Інакше діти можуть подумати, що вони виконують те, що потрібно вчителеві, а не їм. А звідси — відсутність внутрішньої готовності сприймати, слухати, міркувати.

Ось вдалий приклад мотивації мети уроку. Урок математики, четвертий клас. Тема: закріплення в учнів уміння розв'язувати приклади на всі дії з багатозначними числами.

" Сьогодні, діти, сонечко встало о 7 год. 30 хв, а сяде о 20 год. Скільки ж воно нам світитиме? Після заходу сонця поступово з'являться зорі. Зоряне не­бо завжди вабить людей, кожний шукає на ньому свою зірку. Є навіть такий вираз: " Знайти зірку щастя". Сьогодні наша дошка — ніби зоряне небо, зорі і сузір'я Великої і Малої ведмедиці. Ось погляньте: кожна зоря несе свій приклад, чим вище зоря, тим він складніший. Знайдіть свою зорю, тренуйте розум, набирайте висоту".

Тепер, коли учні сприйняли мету, маємо подбати про організацію навчального діалогу і полілогу. Стимулювання різних форм пізнавальної активності на уроках і спеціальне формування вмінь запитувати й відповідати поступово готують учнів до навчального діалогу з учителем, однокласниками.

В.О.Сухомлинський не раз писав, що хороший учитель робить усе, щоб в учнів виникали на уроці запитання — " вузлики знань". Мислення на уроці починається там, де в учня з'являється потреба відповідати на запитання. Викликати цю потребу — і означає поставити мету розумової праці.

Розглянемо найголовніші прийоми формування уміння запитувати в молодших школярів. Підготовчий етап цього процесу проходить переважно в першому класі. Його мета: заохотити дітей ставити запитання, привчати їх помічати такі ситуації, які потребують додаткових пояснень, чутливо реагувати на нове, невідоме, незрозуміле, несподіване. На цьому етапі першокласникам треба допомагати виділяти запитання з мовлення вчителя, усвідомлювати різноманітність формулювання запитань, стимулювати різні форми їх постановки. Тут доречно залучити казкових героїв, які ставитимуть
запитання, що, власне, цікавлять дітей. Наприклад: " Про що нас може
запитати зараз Чомусик? " Проведення хвилинок Питайка на уроці і в
позаурочний час, використання " кишеньки допитливих" — усе це допоможе
набути корисних умінь.

На навчально-тренувальному етапі формування вміння запитувати (другий клас) увага дітей більше зосереджується на пізнавальній цінності запитань і ситуаціях, коли доцільно запитувати, потім на тому, як краще це зробити; поряд з " вільними" запитаннями учнів слід частіше спонукати ставити запитання з певною метою. (Наприклад: " Подумайте, які запитання можна поставити до цієї частини моєї розповіді? Як запитати про час описуваних подій? ")

Формуванню вміння запитувати сприяють ігрові ситуації (наприклад, " Ланцюжок запитань", " Хто більше знає? " тощо). Доцільно також запропонувати дітям схему-опору, яка їм допоможе правильно сформулювати запитання і відповіді.

Створення атмосфери допитливості на уроках і формування вмінь запитувати і відповідати готують сприятливий грунт для навчального діалогу.

Використання діалогу багатофункціональне. Але в будь-якій формі він має стимулювати змістовні, вмотивовані, доказові судження дітей. А для цього зміст, за яким організовуємо діалог, має бути для них цікавим, спонукальним для обміну думок, вражень. Без вмотивування навчальний діалог не принесе користі.

У залученні дітей до діалогу на уроці спочатку домінуватиме емоційне спілкування з поступовим наростанням змістовного аспекту. Важливо, щоб мовленнєва активність учителя під час діалогу " не забивала" народження дитячої думки, яка нерідко оформляється у слові повільно й неточно. Тому доречно використовувати опорні слова, схеми, графічні опори, зразки висловлювань, пам'ятки міркувань.

Діалогічна форма спілкування виникає і при зворотному зв'язку учнів з учителем під час пояснення матеріалу. Наприклад, на уроці математики в першому класі, присвяченому об'єднанню предметів у групи, вчитель заохочує учнів допомагати йому словами " так" і " ні", коли з'єднує лінією різні фігури на площині дошки, пропонує закінчити розпочате ним речення, показує своїм виглядом, що вагається у виборі дії. Таких ситуацій може чимало виникати на різних уроках, їх треба вміло використовувати, щоб дитяча думка " зустрічалася" з думкою вчителя.

Ефективний спосіб організації співробітництва на уроці — створення ситуацій вільного вибору учнями навчального завдання. У чому їхня мотиваційна цінність? Утому, що дитина приймає педагогічно необхідне навчальне завдання як вільно обране.

Інструментувати навчання як вільно обрану учнем діяльність — це й означає, по-перше, створити найкращі умови для його цілеспрямованого, соціально і педагогічно значущого розвитку, виховання, збагачення знан­нями, досвідом; а по-друге, керувати цим процесом відповідно до потреб його внутрішніх сил, тобто позиції самої дитини, її інтересів.

Уміле використання прийому вільного вибору доповнює традиційні форми постановки завдань, бо саме так в учнів точніше й швидше формуються самооцінка, прийом цілеутворення, наполегливість і навіть почуття власної бідності. Бесіди з учителями показали, що такі ситуації доцільно використовувати десь з III — IV чверті другого класу.

Ідея вільного вибору учнями навчальних завдань виявляється у різних способах їх постановки, а саме:

• Вибір учнями завдання серед варіантів, написаних на дошці, під час
самостійної роботу тренувального характеру. Зрозуміло, їх треба
розташовувати так, щоб очевидною була відмінність.

Вибір учнями свого завдання серед аналогічних. На­приклад, учитель пропонує: " Прочитайте всю вправу. Запишіть одне речення. З ним на вибір виконайте одне із запропонованих завдань".

•Вибір учнями об'єктів для спостережень (наприклад, під час екскурсії, прогулянки).

•Вибір з кількох ілюстрацій однієї, яка найбільше відповідає змісту твору.

Вибір свого завдання серед тих, які мають визначення рівнів складності: легко, важко, найважче. Для цього вчителеві потрібні, наприклад, картонні планшети, у прорізи яких вставляються картки з різними за складністю завданнями.

Ситуація вільного вибору ефективна і для визначення домашніх завдань, які можуть бути спільними для класу і пропонуватися окремим учням. Власне, це один із способів самовизначення учнями своїх можливостей, заохочення сумлінних і працездатних.

Цікавою формою стимулювання активності сильних учнів (скажімо, у четвертому класі) можуть бути доручення самостійно дібрати завдання для наступного уроку. Такі доручення дуже корисні, адже учневі слід усвідомити мету діяльності й подбати про достатню навчальну насиченість завдання. " Прийомом співробітництва на уроці є гра " Я — вчитель".

Учень, який має виступити в цій ролі, безпосередньо включається в проведення уроку. Змістова і мотиваційна підготовка до такої діяльності відбувається заздалегідь з допомогою вчителя. Учень повинен зрозуміти, як непросто розповісти щось класу, поставити своє запитання. Цікавою формою підготовки учнів до ролі вчителя є " Зошит для товариша", куди діти, ко­ристуючись правом вільного вибору, записують свої завдання і використовують їх потім у грі " Я — вчитель".

Учні як співавтори вчителя беруть участь в оцінці уроку. (Який урок? Чим сподобався? Що запам'яталося?)

Отже, організація навчального співробітництва з учнями передбачає використання різноманітних прийомів: спільне визначення мети діяльності, створення ситуацій вільного вибору,: навчального діалогу, використання рольової гри, участь дітей в оцінці уроку, доборі навчального матеріалу тощо.

Емоційність процесу навчання

" Ніщо — ні слова, ні думки, ні навіть вчинки наші не виражають так ясно і правильно нас самих і наше ставлення до світу, як наші почуття: в них видно характер не окремої думки, не окремого речення, а всього змісту душі нашої та її ладу". К.Д.Ушинський у цих словах підкреслив головну ознаку почуттів — суб'єктивне ставлення людини до навколишнього, до інших людей, явищ, природи, суспільства.

В.О.Сухомлинський, стверджуючи, що навчання має стати для учня джерелом інтересу та духовного збагачення, в одному з розділів книги " Серце віддаю дітям" писав: " Спостерігаючи протягом багатьох років розумову працю учнів початкових класів, я переконався, що в періоди великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запам'ятовування відбувається найінтенсивніше... Думка учня початкових класів невід'ємна від почуттів і переживань. Емоційна насиченість процесу навчання, особливо сприймання навколишнього світу, — це вимога, що висувається законами розвитку дитячого мислення".

Не треба повторювати як заклинання, що початкова школа має бути
школою радості. Не з'явиться така школа під впливом миттєвих емоцій дітей, час від часу проведеної гри або цікавої розповіді вчителя. Від емоційної захопленості молодшого школяра навчанням до усталеної потреби вчитися — довгий шлях, на якому сприятливі зовнішні умови дають лише імпульс для яскравих емоцій і почуттів.

До зовнішніх умов відносимо емоційну підготовку учнів, емоційну насиченість навчального матеріалу та обраних методів, незвичність способу постановки завдання, чіткість, динамічність переходу від одного виду роботи до іншого, вчасний перехід від пояснення до практичних дій учнів.

Антистимули інтересу — надмір репродуктивного матеріалу, домінування словесних форм роботи, повільний темп уроку, погана організація одноманітність прийомів заохочення, оцінювання, неувага до переживань дитини.

Внутрішніми умовами емоційного збагачення навчання є процеси, що відбуваються під впливом не тільки зовнішніх умов, а й власної активності дітей, емоційності, попереднього досвіду.

Складний взаємовплив зовнішніх і внутрішніх умов породжує жаданий результат — позитивні емоції, серед яких найсильніша — радість пізнання,.

Вихідним для вчителя має бути прагнення добитися, щоб усі учні неодноразово пережили почуття справжнього успіху. А для цього треба створювати для слабких дітей ситуації запрограмованого успіху. Наприклад, заздалегідь поступово готувати їх до засвоєння складних тем, ураховуючи індивідуальні особливості конкретної дитини. Спостережливий учитель помічає, що один учень любить бути в центрі уваги, чекає і вимагає похвали, а другий розгублюється вад цього, робить навпаки; один краще працює сам, інший — почувається упевненішим, коли поряд сильний сусід. Для слабких дітей успіх у навчанні найчастіше — " щасливий випадок", тому важливо не допустити згасання тимчасово пережитого почуття задоволення від праці і дбати про повторюваність таких ситуацій. Якщо не виходить на уроці, то хоч би в групі подовженого дня, на екскурсії, перерві. Іноді успіхи дитини в позанавчальній роботі живлять її бажання вчитися і на уроці.

Наприклад, Оксана, учениця з малокомплектної школи, на уроках, особливо з математики, млява, неактивна, не виявляє бажання відповідати, а на перерві невтомна на вигадки, завжди щось розповідає меншим учням, любить показувати першокласникам, як писати, лічити. Учителька вміло використала цю особливість дівчинки, щоб залучити її до складання задач і прикладів до " Рідного задачника" для учнів перших-других класів. Непомітно спрямовуючи Оксану, вона заохотила дівчинку до поглибленого повторення попереднього матеріалу. Це з часом позначилося й на поведінці дівчинки на уроках математики. Вона не тільки вболівала за те, як малюки сприймають її задачі, а й прагнула і сама бути уважною та активною.

Для збагачення уроку інтелектуальними почуттями велике значення має емоційна підготовка учнів до засвоєння нового матеріалу.

Молодшим школярам здебільшого бракує досвіду емоційного співпереживання від спілкування з природою, їм важко відчути, уявити образно-емоційний зміст вірша; багато дітей читають поезію, як прозу, оскільки сприймають тільки сюжет, окремі деталі, а не цілісну пейзажну картину з певним-настроєм.

Ось приклад Вірш Богдана Чалого " Осінь настає..." — перший з пейзажної лірики, який другокласники читають і заучують напам'ять. Тому класовод особливо багато уваги приділив тому, щоб ознайомлення з цим твором було цікавим, щоб діти відгукнулися на поетичне слово. За день до уроку вчитель повів своїх вихованців на екскурсію до лісу. Кілька разів на рік ідуть цією дорогою діти. Споглядаючи те саме поле, ті самі дерева, кущі, вибалки в різні пори року, малюки вчаться спостерігати, зіставляти. Перекидаючи місток між екскурсією і уроком, вступну бесіду до читання вірша вчителька почала з узагальнення побаченого в лісі, підсумування самостійних спостережень вихованців за змінами в природі (уранці, вдень, увечері). На кожній парті — " гостинці" з осіннього лісу: листячко, травинки, жолуді, шипшина, гілочка ялини.

Для емоційно-образної підготовки молодших школярів до сприймання поетичних творів корисним є прийом предметного унаочнення художньої деталі, адже у віршах діти впізнають опоетизовані образи побаченого, почутого в природі. Наприклад, готуючи другокласників до сприйняття вірша Я.Щоголіва " Осінь", вчителька прикріпила на дошці своєрідний букет: серед бурої, вицвілої трави горить гілка горобини. Це — влучна ілюстрація до таких рядків вірша: " Хоч би де замріла квіточка одна, тільки червоніє ще горобина". А в учнів на партах на яскраво-жовтому листочку берези — ягідки горобини, мов червоні краплинки.

Отже, для повноцінного сприймання пейзажних поезій надзвичайно важливо емоційно настроїти учнів перед читанням і слуханням твору, заздалегідь організувати поетичні спостереження в природі, через живо­писний образ, унаочнення художньої деталі та слухання музики збагатити чуттєвий досвід.

Емоційна насиченість змісту навчального матеріалу передбачає добір таких текстів, ілюстрацій і предметів, які можуть викликати у дітей естетичні почуття, образні уявлення, подив, захоплення. Виняткові можливості для цього надають уроки мови, читання, художньої праці, музики, спостереження в природі.

Джерело емоційності навчання — не тільки яскравий зміст, а й мовлення самого вчителя — емоційне, образне, лагідне, наспівне.

Спалах позитивних емоцій зацікавленості викликають у дітей незвичайні способи постановки й оформлення навчального обладнання. Назвемо кілька з них, привабливих для молодших школярів.

1.Індивідуальні та парні завдання пропонуються за допомогою природних об'єктів. Наприклад, на засушеному листочку клена опорні слова для побудови розповіді; у конверті — лічильний матеріал з різноколірного насіння; у коробці — " гостинець" з лісу для драматизації мовленнєвої ситуації.

2.Зошити-силуети у вигляді приємних для дітей звіряток, квітів, плодів, іграшок. У першому класі, наприклад, це зошит-силует у вигляді зайчика, в якому стільки сторінок, скільки діти вивчатимуть літер, а на кожній сторінці — маленька аплікація відповідного предмета.

3.Поєднання обчислювального чи мовного завдання з конструюванням.

4.Навчальне завдання з етичним підтекстом.

5.Подача тренувальних завдань через естетично привабливий ігровий реквізит. Наприклад, " чарівна квітка" з різноколірними знімними пелюстками, на звороті яких — навчальне завдання; рибки, кошики, шкатулки з аплікаціями; читання тексту у віконечку " телевізора"; " гойдалка-веселка", на стрічках якої різні завдання на вибір; саморобні книжечки для тренування навичок читання; обчислення в парі тощо.

6.Завдання з гумористичним підтекстом, жартом, смішинкою; вправи типу " А як навпаки? "; формулювання завдань у римованій формі.

7.Завдання учням дає казковий персонаж в усній формі або у вигляді листа.

8.Введення елементів змагання: хто краще напише, хто швидше розв'яже, хто точніше відтворить, хто більше назве, хто виразніше прочитає, хто більше запам'ятає тощо.

9.Завдання у вигляді загадки, ребуса, кросворда.
Молодшим школярам доступні естетичні переживання від краси спостережуваного (" Як гарно цвітуть яблуні! "), почутого (" Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє"), від краси взаємин, від гарно зробленої речі тощо. Треба насичувати навчальну діяльність замилуванням красою, щоб пам'ять, мислення, уява учнів збагачувались яскравими образами, які западають у душу, активізують мислення і мовлення.

Чуйність, сприйнятливість до краси в дитячі роки незрівнянно глибші, ніж у пізніші періоди розвитку особистості, тому найважливіше — виховати потребу в красивому, яка багато в чому визначає зміст духовного життя дитини.

Невичерпне джерело емоційності навчання — спілкування з природою. " Перші уроки мислення мають бути не в класі, не перед класною дошкою, а серед природи", бо " краса й жива думка так само органічно поєднані, як сонце і квіти".

" Я прагнув до того, щоб діти відчували й переживали музику поетичного слова. На лоні природи в ті хвилини, коли діти були зачаровані красою навколишнього світу, я читав їм вірші. Одного разу ми вийшли в поле; перед нами відкрився чудовий вид на став, у глибині якого тріпотіло віддзеркалення верб. Я прочитав дітям рядки з вірша Тараса Шевченка:

„ степи, лани мріють, між ярами, над ставами верби зеленіють.. ".

Діти повторювали їх. Вони відчули, що в словосполученні слів, які творять живий образ, народжується музичне звучання мови, яке не тільки надає слову нового емоційного відтінку, а й відкриває нову красу в навко­лишньому світі".

Сприятливий емоційний фон створює різноманітне використання музики: музичні позивні окремих уроків (наприклад, ознайомлення з навколишнім, народознавства, музики, ритміки, фізкультури), використання українських меле дій під час фізкультхвилинок, виконання деяких видів самостійних завдань під тихе звучання музики (зокрема, ліплення, малювання, опис природного явища, складання творів за уявою). Добре, якщо вчитель колись проспіває разом з дітьми на уроці чи то вірш, чи речення, чи якесь слово.

Під впливом усіх цих чинників в учнів формується пізнавальний інтерес, в якому поєднуються, переплітаються інтелектуальні, вольові та емоційні компоненти (Н.М.Бібік). Найвиразніша його ознака — активні дії учня. Тому ініціативність пошуків, самостійність учнів у здобутті знань — найхарактерніше виявлення пізнавального інтересу, який не тільки істотно впливає на всі психічні процеси, а й змінює загальну спрямованість активності особистості.