Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Змістовий модуль 1. Предмет, метод і завдання регіональної економіки




Регіональна економіка (регіоналістика) досліджує сукупність економічних і соціальних чинників та явищ, які обумовлюють формування та розвиток продуктивних сил і соціальних процесів в межах певних регіонів. Регіональна економіка є частиною регіональної політики, оскільки завдяки їй реалізуються економічні цілі і задачі державної влади. Вона забезпечує стійку рівновагу в природі, в сфері виробництва, на регіональних ринках та на ринках факторів виробництва, на ринку послуг зі стійким зростанням життєвого рівня населення, вирішує також еколого-економічні проблеми в регіонах.

Регіональна економіка безпосередньо пов’язана з регіональним розвитком, під яким слід розуміти процес ефективного використання соціально-економічного потенціалу території з метою забезпечення збалансованості його територіальної і функціональної структури та налагодження внутрішньорегіональних, міжрегіональних і міждержавних зв’язків. Вирішення проблем регіонального соціально-економічного розвитку в Україні пов’язане з формуванням економічно сильних регіонів. Однак, в практиці господарювання це ускладнюється внаслідок відсутності ефективного регіонального управління, неврегульованості механізмів взаємодії між регіонами і державою, між регіонами, як економічними суб’єктами і юридичними особами.

Розв’язання проблем регіонального розвитку залежить від вироблення ефективних організаційно-економічних методів та засобів впровадження державної регіональної політики в сфері фінансового забезпечення раціоналізації систем державного, регіонального управління та місцевого самоврядування, визначення пріоритетів соціально-економічного розвитку регіонів на перспективу.

При формуванні політики регіонального розвитку необхідний комплексний підхід, який передбачає:

- по-перше, врахування (оцінка, прогнозування) сукупності багатоманітних умов і факторів (природно-ресурсних, екологічних, демографічних, соціальних), що визначають соціально-економічний потенціал території;

- по-друге, досягнення цілей розвитку території – соціальних, економічних, екологічних;

- по-третє, узгодження цих цілей у галузевому та територіальному аспектах.

Сьогодні особливо необхідна чітка координація різних державних і регіональних інститутів стосовно регулювання регіонального розвитку на базі конкретно визначених довгострокових і короткострокових цілей та пріоритетів соціально-економічного розвитку.

Зменшення міжрегіональних диспропорцій є головною метою кожної країни, а тому необхідно розробити:

- концепцію соціально-економічного розвитку регіону;

- прогноз розвитку економіки регіону на 3-5-10 і більше років;

- річний план реалізації цілей і пріоритетів з урахуванням реальних можливостей, шляхів і методів їхнього досягнення.



Таким чином, вивчення такої дисципліни, як регіональна економіка є необхідним в сучасних умовах, оскільки означає досконале знання комплексної структури економіки регіону, його найважливіших організаційно-економічних організмів (податкового, трансферного, кредитного, інвестиційного), які забезпечують узгодження інтересів державного і регіонального рівнів.

Об'єкт і предмет регіональної економіки. Об'єктом вивчення регіональної економіки є регіон. Регіональну економіку слід розглядати як цілісну систему закономірностей, зв’язків і пропорцій, здійснення виробничих процесів суб’єктами господарської діяльності різних форм власності на адміністративно окресленій території. Разом з тим, регіональна економіка вивчає регіональний розвиток не тільки окремо взятого регіону, але й країни в цілому. Крім того, дана наука досліджує природно-ресурсний потенціал України та її регіонів, місце України в світовій господарській системі, населення, трудові ресурси, демографічні проблеми, які виникають як в окремо взятих регіонах, так і в державі загалом.

Визначаючи предмет дослідження регіональної економіки необхідно враховувати кілька важливих моментів:

- людська діяльність здійснюється у просторі;

- ресурси, їх виробництво та споживання розподілені у просторі нерівномірно, деякі ресурси не мобільні, що створює просторову диференціацію факторів та умов розвитку;

- всі ресурси є обмеженими і мають багатоцільове призначення, тому в суспільстві існує проблема розподілу та ефективного використання обмежених ресурсів.



Предметом регіональної економікиє просторова організація продуктивних сил, вивчення якої здійснюється на різних рівнях (населений пункт, низовий адміністративний район, область чи автономна республіка, економічний район, країна в цілому), а також економічні аспекти диференційованого розвитку територій в умовах нерівномірного розподілу та обмеженої мобільності ресурсів. У загальному вигляді предметом регіональної економіки є вивчення економічних систем окремих регіонів, економічних зв’язків між ними, розвиток продуктивних сил та закономірності їх розміщення, а також особливостей територіальної організації виробництва для обґрунтування ефективної регіональної політики. Необхідно зазначити, що регіональна економіка зорієнтована не тільки на аналіз проблем, які існують в регіонах, але й на пошуки шляхів і методів їх вирішення.

Серед основних проблем дослідження регіональної економіки можна назвати наступні:

- вивчення соціально-економічного потенціалу регіонів з метою забезпечення збалансованості їхньої територіальної і функціональної структури та налагодження внутрішньорегіональних, міжрегіональних і міждержавних зв’язків;

- визначення галузей економіки, здатних ефективно розвиватися в тому чи іншому регіоні;

- дослідження закономірностей і принципів розвитку продуктивних сил та соціальної інфраструктури регіону;

- аналіз, прогнозування та обґрунтування напрямків розвитку продуктивних сил з урахуванням стратегії соціально-економічного розвитку регіонів;

- дослідження диспропорцій соціально-економічного розвитку регіонів;

- визначення змін відносин власності, структури управління, системи вертикальних і горизонтальних зв’язків, внаслідок яких трансформуються економічні інтереси регіонів;

- дослідження шляхів підвищення життєвого рівня населення в регіонах;

- здійснення оцінки ефективності функціонування суб’єктів господарювання на певній території та визначення шляхів диверсифікації господарства регіону;

- обґрунтування методів і організаційних засобів дослідження регіональної економіки;

- з’ясування особливостей і механізмів реалізації соціально-економічної політики держави.

Оскільки однією з проблем дослідження регіональної економіки є вивчення закономірностей та принципів розміщення продуктивних сил, то необхідно розкрити зміст цього поняття.

У марксистсько-ленінській літературі зміст поняття "продуктивні сили" розкривається як "поєднання речових (засоби виробництва) і особистісних (трудові ресурси) елементів, у результаті чого здійснюється матеріальне виробництво", що змушувало вважати будь-яку іншу діяльність (викладацьку) непродуктивною силою. Крім того, у ленінському тлумаченні цього терміну наголошувалось, що головною продуктивною силою суспільства є трудящий, робітник. Цим самим ігнорувались люди інтелектуальної праці. Тепер продуктивні сили слід розглядати, як поєднання місць прикладання праці і людських ресурсів, у результаті чого здійснюється діяльність, корисна суспільству, частині суспільства чи людині за умови, що ця діяльність не суперечить суспільним морально-етичним нормам і цінностям. Тому і праця священника, і робота лікаря, і викладацька діяльність - це праця, а самі вони є елементами продуктивних сил. Крім того, у цьому випадку йде мова про реальні продуктивні сили. Але продуктивні сили можуть бути також фіктивними. У ролі фіктивних продуктивних сил виступають роз'єднані їх елементи (наприклад, є місця прикладання праці і є люди, які через ті чи інші обставини вимушені перебувати в неоплачуваних відпустках тощо, тобто продуктивні сили не функціонують). Види діяльності, які не відповідають суспільним морально-етичним нормам і цінностям (наркобізнес, сутенерство, система рекету, військова діяльність агресивного характеру та інші види діяльності) слід розглядати як деструктивні сили.

На сьогоднішній день у науці сформувався новий підхід до тлумачення складу продуктивних сил, не обмежуючись лише тими компонентами, що діють у виробничій сфері. Відповідно до такого підходу до складу продуктивних сил відносять: предмети і засоби праці, робочу силу; природно-ресурсний потенціал; форми і методи організації праці та виробництва; науковий і соціально-культурний потенціал, інформацію. Взаємодія цих компонентів зумовлює певний рівень розвитку продуктивних сил та їх специфічні риси.

Предмети праці включають природні ресурси (вугілля, руду) і сировинні матеріали (бавовник, зерно, пластмаси, тобто матеріали піддані певній обробці).

Засоби праці– машини і устаткування, будівлі, споруди, засоби транспорту і зв'язку, земля. Головною складовою продуктивних сил є праця. Робоча сила характеризується кількістю (чисельність працівників) і якістю (статево-віковий склад, рівень кваліфікації, освіта, традиції, навички).

Природні ресурси– це тіла і сили природи, суспільна користь яких змінюється у процесі трудової діяльності людини. Вони використовуються як засоби праці (земля), джерела енергії, сировини і матеріалів, а також як предмети споживання (питна вода, дикі ягоди, гриби).

НТП перетворив науку на безпосередню продуктивну силу. Адже сучасне велике виробництво неможливе без фундаментальних наукових досліджень, без значних капіталовкладень у розвиток науки. Її вплив виявляється у результатах праці, у змінах технології та організації виробництва. В результаті цього з'являються нові виробництва, відбувається зміна територіальних виробничих зв'язків, концентрація і деконцентрація виробництва тощо.

Функції науки. Наука "Регіональна економіка" виконує низку функцій:

- теоретичну – збагачення знань самої науки;

- пізнавальну – дає можливість краще пізнати закономірності розвитку і функціонування економіки в окремих регіонах та країні в цілому;

- світоглядну – дає змогу виробити власну точку зору на сучасні проблеми регіонального розвитку та методи їх розв’язання, механізм реалізації сучасної регіональної політики, яка повинна бути спрямована на усунення нерівностей між регіонами;

- прогностичну – дає можливість визначити стратегію розвитку регіонів, можливості ефективного використання їхнього потенціалу з врахуванням інтересів економічного розвитку як регіонів, так і держави в цілому.

Мета і основні завдання регіональної економіки.Метою науки є обґрунтування практичного значення регіонального підходу до управління соціально-економічним розвитком територій; поглиблення знань про об’єктивну необхідність раціонального використання природних, науково-виробничих та людських ресурсів регіонів і країни в цілому, охорони навколишнього середовища; всебічне (демографічне, екологічне та економічне) обґрунтування оптимального розміщення виробництва, а також удосконалення його сучасного характеру, підвищення соціально-економічної ефективності суспільних затрат праці, визначення перспектив розвитку. Поняття "оптимальності" передбачає одержання якомога більшого ефекту від правильно розміщеного підприємства, від найкращої територіальної організації регіону країни.

Оптимальне розміщення виробництва не завжди має на меті одержання максимального прибутку. Проте раціонально організовані продуктивні сили зводять до мінімуму втрати та об'єктивно сприяють посиленню економічного потенціалу країни. Оптимальне розташування підприємств означає: спеціалізація повинна враховувати співвідношення попиту й пропозиції; місцеположення має бути зручним по відношенню до постачальників сировини і матеріалів та споживачів продукції; підприємство повинно бути забезпечене робочою силою; місцеположення підприємства не повинно створювати екологічне, в тому числі і соціально-екологічне напруження на території; розміщення підприємства має сприяти налагодженню кооперативних зв'язків.

На рівні регіону оптимальне розміщення виробництва передбачає: врахування передумов і факторів спеціалізації економіки; комплексне розміщення господарства; можливість гнучкої перебудови галузевої структури під впливом НТП та ринкової кон’юнктури; задоволення соціально-економічних потреб населення регіону; екологічну безпеку регіону; наявність ефективних міжрегіональних економічних зв'язків.

Серед основних проблем регіональної економіки, які потребують негайного вирішення, можна назвати наступні:

- структурна трансформація господарських комплексів регіонів, встановлення оптимальних галузевих і територіальних пропорцій виробництва. На території України зосереджені матеріало- та енергомісткі види виробництва, хоча є брак в енергоносіях. Водночас недостатній розвиток науковомістких галузей дисонує з наявністю потужної науково-технічної бази, великого контингенту кваліфікованих робітників і інженерів. Крім того, необхідно зазначити, що регіональне розміщення виробництва в країні також нераціональне: надмірна концентрація матеріаломістких галузей у Донбасі і Придніпров'ї поєднується з недовикористанням ресурсів у Західному регіоні та Півдні. Це призвело до виникнення складних екологічних проблем. Потрібно розосередити промислове виробництво в екологічно напружених районах, перепрофілювати окремі підприємства, що забруднюють навколишнє середовище. Екологічні проблеми в Україні не дозволяють використовувати повною мірою рекреаційний потенціал країни (особливо узбережжя морів, Карпати);

- неспроможність вітчизняної економіки зберегти потужний потенціал обробної промисловості, її окремих галузей, які зазнали нищівної руйнації. Їх реструктуризація та модернізація потребує значних затрат матеріальних і фінансових ресурсів;

- українська економіка залишається слабо диверсифікованою і, відтак, вразливою до коливань кон’юнктури світових ринків, характеризується низьким рівнем інновацій та ефективності використання ресурсів. Джерела експортно-сировинного розвитку, які базуються на інтенсивному нарощуванні металургійного та сировинного експорту на сьогодні фактично є вичерпаними. Україна вже не може підтримувати конкурентні позиції у світовій економіці за рахунок дешевизни робочої сили та економії на розвитку освіти і охорони здоров’я;

- однією з сутнісних характеристик вітчизняної економіки є роздвоєність: офіційна зарплата і неофіційна, управлінський прибуток і балансовий, ринкова вартість нерухомості і балансова тощо. З одного боку, Україна визнана країною з ринковою економікою, досягнуто високий рівень її відкритості. Але в той же час, сформований в Україні національний ринок є недосконалим, не всі ринкові інститути мають належний ступінь розвитку, інвестиційний клімат вимагає істотного покращення, підвищується ризик ведення підприємницької діяльності. Все це є наслідком формування ринкових механізмів на фоні певної однобічності економічних і політичних реформ, надмірного акценту на монетарній та бюджетній політиці держави, що мала в основному стабілізаційний характер. Найбільш руйнівними для економіки виявилися реформи 1990-1993 років, негативні наслідки яких відчутні і сьогодні, особливо в таких стратегічних галузях, як освіта, наука, інновації та ін.;

- поступовий перехід на шлях сталого розвитку, підвищення рівня та якості життя населення. В період переходу України до ринкових відносин, загострення економічної кризи, неефективного державного регулювання відбулося погіршення демографічної ситуації. Під впливом комплексу несприятливих чинників наша країна з її традиційно високим у минулому рівнем відтворення населення поступово трансформувалась у території з найнижчим у межах Європи природним приростом, а з початку 90-х років впевнено увійшла в стадію депопуляції населення. Відплив людських ресурсів за кордон, зниження рівня платоспроможності населення стримують економічний розвиток регіонів. Порушена система підготовки та перепідготовки кадрів. Лише подолання економічної кризи, особливо такого її прояву, як наявність величезної маси повністю або частково незайнятого населення працездатного віку, зростання реальних доходів середньостатистичної сім’ї повинно стати тим «пусковим механізмом», який призупинить подальший демографічний занепад постсоціалістичного суспільства;

- низька якість регіональних проектів і цільових програм соціально-економічного розвитку регіонів. Оскільки цільові програми є одним з організаційних інструментів регулювання регіонального розвитку, тому доцільно їх використовувати для реалізації стратегічних пріоритетів соціально-економічного розвитку території. Розробка та впровадження цих програм дозволить, по-перше, узгоджувати територіальні та галузеві інтереси регіонів; по-друге, забезпечити фінансування довгострокових цілей їх розвитку; по-третє, здійснювати моніторинг трансформаційних процесів;

- збільшення внеску регіонів України у розвиток міжнародних економічних зв’язків шляхом розширення транскордонного співробітництва. Це нова якість управління регіонами, оскільки в адміністративно-командній системі окремі регіони були, по суті, позбавлені можливості самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність. Розвиваючи транскордонне співробітництво прикордонні регіони сприяють адаптуванню законодавчого середовища та інституціального розвитку України до потреб інтеграції в ЄС. Необхідність вирішення спільних проблем, що виникають у транскордонному регіоні (територіальне та просторове облаштування, розбудова інфраструктури, спільне використання водних та інших ресурсів тощо) розширює сферу державної регіональної політики на міжнародний рівень і зумовлює необхідність враховувати стратегії соціально-економічного розвитку сусідніх держав. Державна підтримка розвитку транскордонного співробітництва має здійснюватися шляхом надання правової, інформаційної, методичної та організаційної підтримки органам місцевого самоврядування щодо їх участі у такому співробітництві, а також прямим державним фінансуванням окремих проектів транскордонного співробітництва як на поворотній, так і на безповоротній основі;

- неефективність сучасної системи регіонального управління. Організація управління соціально-економічними процесами в регіонах за умов формування ефективно-функціонуючої ринкової економіки вимагає переходу до стабільних, врегульованих взаємовідносин між державою, регіонами та органами місцевого самоврядування, здатних сприяти регіональному використанню природно-ресурсного, людського, виробничого, інвестиційно-інноваційного та інших потенціалів території як в загальнодержавних, так і в регіональних інтересах. Розв’язання проблеми взаємодії державних та регіональних органів управління на сучасному етапі в значній мірі стримується як з причин недосконалої законодавчої бази, так і через відсутність балансу економічних інтересів держави та регіонів, державного регламенту по розподілу функцій управління. Їх вирішення можливе шляхом проведення адміністративної реформи. Враховуючи основні напрямки прийнятої в Україні концепції адміністративної реформи, слід зазначити. Що остання не може зводитися лише до утвердження оптимальної структури органів державного управління та місцевого самоврядування, зміни їх субординації та скорочення управлінського апарату. Основна мета цієї реформи повинна полягати у створенні ефективної системи державного управління та місцевого самоврядування, яке відповідало б стандартам демократичної правової держави.

Необхідність досягнення основної мети регіональної економіки та вирішення вищевказаних проблем дозволяє окреслити ряд завдань, які виникають перед даною наукою:

- визначення шляхів оптимізації економіки регіонів, враховуючи закономірності, принципи і фактори, що обумовлюють спеціалізацію регіонів;

- перехід від експортно-сировинного до інвестиційно-інноваційного типу економічного розвитку, нарощення конкурентного потенціалу економіки держави і регіонів за рахунок переваг в науці, освіті та високих технологіях;

- перехід від міжнародної спеціалізації на низько технологічних товарах і послугах, які втілюють в собі незначну додану вартість, до спеціалізації на середньо- та високотехнологічних видах виробництва. Об’єктами міжнародної спеціалізації могли б стати насамперед галузі ракетно-космічної техніки, енергомашинобудування, мікроелектроніки, біотехнологій, нових методів отримання енергії та виробництво енергозберігаючого обладнання;

- реструктуризація імпорту за рахунок його концентрації на товарах і послугах, які втілюють передові світові технології – із відповідним відносним зменшенням імпорту стандартизованих видів товарів і послуг, які Україна здатна самостійно виробляти на належному рівні ефективності.

- забезпечення правових, економічних і адміністративно-управлінських умов для формування в регіонах і країні кластерів міжнародно конкурентоспроможних виробництв, які б включали самостійні підприємства і фірми різних розмірів і форм власності. У рамках таких кластерів могли б реалізуватися сучасні підходи до розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, його раціонального комбінування, що дозволило б не тільки забезпечити підвищення якості, але й досягати значного ефекту економії від розвитку технологічно взаємозалежних виробництв;

- розширення транскордонного співробітництва регіонів, що обумовлено, по-перше, тим, що сучасні економічні зв’язки територій з обох сторін кордону тісніші, ніж з іншими регіонами країни; по-друге, рівень соціально-економічного розвитку прикордонних територій порівняно нижчий (як периферійний у своїй державі) і значною мірою залежить від рівня розвитку суміжних територій;

- здійснення адміністративної реформи, спрямованої на оптимізацію структури і функцій органів державного управління, реформування відносин між центром і регіонами, децентралізацію владних повноважень і бюджетних ресурсів. Оптимізація структури і функцій органів державного управління повинна здійснюватися на основі дебюрократизації (спрощення процедур і скорочення термінів ухвалення рішень в державних органах влади); децентралізації (передання більшої кількості повноважень органам місцевого самоврядування); дерегуляції (відмова держави від частини регулятивних функцій);

- ліквідація диспропорцій у соціально-економічному розвитку регіонів;

- формування сучасних управлінських інститутів, що забезпечують розробку і втілюють в життя програми регіонального розвитку;

- удосконалення адміністративно-територіального устрою, який має довготерміновий характер і спрямований на зміцнення територіальних одиниць. При цьому мова йде не про механічне скорочення кількості районів і областей за рахунок їх об’єднання в більш великі територіальні утворення. При формуванні нового адміністративно-територіального устрою країни потрібно брати до уваги, по-перше, наявність територій, що склалися історично та мають спільні культурні традиції; по-друге, необхідність оптимального соціально-економічного районування на основі економічних зв’язків, що склалися в умовах ринкової економіки; по-третє, наявність в межах нової адміністративно-територіальної одиниці соціально-економічного потенціалу достатнього для підтримки відповідної управлінської інфраструктури; по-четверте, відносна територіальна компактність даного утворення і розвиток в його межах достатньої комунікаційної інфраструктури;

- розробка моделі регіональної політики в Україні та визначення її короткострокових та довгострокових цілей. Важливим моментом при цьому є те, що ця політика повинна базуватися на надійній законодавчій базі. Адже вона пропонує вибір основних напрямків розвитку регіону і відповідне фінансове забезпечення. Такий вибір повинен здійснюватися відповідно до чинного законодавства, забезпечуючи послідовність і прозорість регіональної політики, оприлюднення її результатів. Крім того, незважаючи на те, що регіональну політику часто розглядають як спосіб вирішення невідкладних проблем (наприклад, безробіття у зв’язку із закриттям підприємств), її основною метою є вирішення довгострокових структурних завдань. Одним з першочергових принципів регіональної політики є те, що доцільніше допомагати регіонам, які потерпають від структурних змін, ніж надавати субсидії занепалим галузям економіки.

Методологія науки «Регіональна економіка».Сучасні дослідження регіонів мають різноманітні напрямки, але всі вони базуються на ключових теоріях регіонального розвитку та вчень про простір та його значення в економіці. Однією з перших спроб вивчення просторового аспекту економіки була теорія порівняльних витрат виробництва, основоположником якої був Д. Рікардо. Її суть полягає в тому, що в рамках міжнародного поділу праці та міжнародної торгівлі кожній країні вигідніше виробляти і експортувати ті товари, при виготовленні яких продуктивність праці на її підприємствах найвища. З аналізу, проведеного Д. Рікардо, випливають два висновки:

- виграш при обміні відбувається не через абсолютну перевагу регіону чи країни в даному виді виробництва, а тому, що співвідношення витрат у різних країнах різні;

- виробництво і споживання всіх товарів може зростати, якщо регіони будуть спеціалізуватися на виробництві і торгівлі тими товарами, по яких вони мають порівняльні переваги.

Таким чином, Д. Рікардо довів, що головна роль в процесі територіального поділу праці належить відносним (порівняльним), а не абсолютним перевагам. Навіть регіони (країни), що мають вищі виробничі витрати, можуть виграти від спеціалізації й обміну завдяки грі на різниці витрат.

Праця Д. Рікардо багато в чому сприяла створенню основ ринкової теорії розміщення виробництва, першим представником якої був німецький економіст Й.Г. фон Тюнен. У 1826 р. вийшла в світ його праця «Ізольована держава у відношенні до сільського господарства і національної економіки», де була обґрунтована теорія розміщення сільського господарства навколо центру споживання сільськогосподарської продукції. Вивчаючи питання утворення ренти, Й. Тютен виявив вплив міста-ринку на сільськогосподарську спеціалізацію прилеглої території, яка характеризується однаковою родючістю для всього обширу. Місто розташоване у центрі території, а простір являє собою круг. Чим далі від центру, тим більші транспортні витрати для ферм, які перебувають у центрі круга. Це впливає на загальні витрати фермерів, але щодо кожної культури неоднаково. Для кожного різновиду сільськогосподарського виробництва є поріг, перевищення якого робить виробництво невигідним. Він залежить від відстані до центру.

Шляхом емпіричних розрахунків Й. Тюнен обґрунтував зональність сільськогосподарського виробництва залежно від відстані до центру. Він виділив шість зон, які концентричними кільцями розташовувались навколо міста. На його думку, поблизу міста повинні вироблятися такі продукти, що мають значні, стосовно своєї вартості вагу і обсяг, та продукти, що швидко псуються і споживаються тільки у свіжому стані. З віддаленням від міста земля дедалі більше буде відводитися під такі продукти, перевезення яких буде дешевше, стосовно їхньої вартості. Найістотнішим у цій теорії було запровадження до економічного аналізу поняття відстані.

Доцільно зазначити, що схема розміщення сільськогосподарського виробництва Й. Тюнена була заснована на досвіді господарства Німеччини початку ХІХ ст. В наш час вона зазнала докорінних змін через Доцільно зазначити, що схема розміщення сільського сподарського виробництва Й.Тюнена була заснована на досвіді господарства Німеччини початку XIX ст. В наш час вона зазнала докорінних змін через розвиток транспорту, нової техніки і технологій, що дозволяють значно підвищити терміни збереження та реалізації продовольчих товарів. Однак, незважаючи на це, праця Й. Тюнена має велике значення для теорії і практики розвитку регіональної економіки. Адже він один з перших звернув увагу на просторові особливості формування ринку і необхідність виділення ринкових зон реалізації різних товарів у залежності від витрат виробництва та обігу.

Подальший розвиток теорії розміщення був пов'язаний з вивченням просторового аспекту виробництва і споживання продукції промисловості. Наприкінці XIX і початку XX ст. проблема розміщення виробництва обмежувалась “теорією штандорту”. Її засновник А.Вебер у праці “Теорія розміщення промисловості” (1909р.) абстрагувався від дії законів ринкової економіки, оскільки об’єктом побудови своєї теорії обрав ізольовану господарську територію. Відповідно до цієї теорії, якщо розглядати розташування джерел сировини та споживачів продукції у певних місцях виробництва, то можна знайти точку в просторі, де витрати на перевезення будуть мінімальні.

У 40-х роках XX століття було опубліковано працю німецького професора А. Леша «Географічне розміщення господарства», де висвітлювалося широке коло теоретичних проблем розміщення виробництва як країни в цілому, так і її економічних районів. А. Леш надає більшого значення ринкам збуту готової продукції, як головному чиннику розміщення підприємств. При цьому він стверджує, що правильним є таке розміщення, яке забезпечує максимальні прибутки. А. Леш впроваджує новий критерій оцінки розміщення підприємств – інтереси всього господарства країни.

Сутність методології і методів дослідження регіональної економіки. Метод(від грец. metodos – шлях дослідження або пізнання, теорія пізнання)– це спосіб, чи засіб, досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання.Методика –це сукупність спеціально підібраних методів з метою практичного чи теоретичного пізнання дійсності. В свою чергу методологія –це сукупність найбільш істотних елементів теорії, викладених у конструктивній, прийнятній для практики формі.

Всі методи дослідження регіональної економіки поділяють на традиційні і нові, чи сучасні. До традиційних належать: літературний метод, описовий метод, статистичні методи, системний, порівняльний методи.

Суть літературного методуполягає у відборі й аналізі літературних джерел, що тією чи іншою мірою стосуються об’єкта, явища вивчення.

Описовий метод– один з найстаріших методів, який використовують під час вивчення розміщення видів економічної діяльності та розселення. В наш час широко застосовується описова статистика у вигляді наборів числових даних, що характеризують ту чи іншу ситуацію.

Статистичний метод полягає в обробці, систематизації відібраних даних, наданні кількісної характеристики факторам, що впливають на стан об’єктів, порівнянні між собою самих об’єктів за конкретними кількісними і якісними показниками. До статистичних методіврозміщення продуктивних сил відносять метод статистичної оцінки, метод статистичної перевірки гіпотез, метод статистичних випробувань. Метод статистичної оцінки – це знаходження функціональних залежностей між значеннями факторних і результативних ознак. Застосовується для оцінки невідомих параметрів розподілу ймовірностей випадкових величин.

Метод статистичної перевірки гіпотез – це система прийомів у математичній статистиці, призначених для перевірки дослідних даних гіпотез.

Метод статистичних випробувань (метод Монте-Карло) це дослідження властивостей об’єкта чи явища, що вивчається, за допомогою спеціально організованого випробування натурного об’єкта чи його моделі з урахуванням штучних впливів, а також інші статистичні методи. Необхідно наголосити на тому, що в регіональній економіці потрібно особливо враховувати природу статистики у процесі застосування статистичних методів у конкретних дослідженнях.

Важливе значення має системний метод, який передбачає не тільки встановлення способів опису відносин і зв’язків, але й виділення з них тих, які є системоутворюючими, тобто тих, що творять систему. Відносини і зв’язки у системі підпорядковані відповідній ієрархії, що дозволяє будувати різні послідовні включення систем одна в одну, які описують об’єкт дослідження з різних сторін.

До традиційних методів регіональної економіки належить порівняльний спосібвивчення економічних і економіко-географічних явищ, їх конкретизація і генералізація. Порівняння – це співвідношення між двома об’єктами, явищами, яке дає змогу виявити загальне і особливе. Мова йде про об’єкти, які створені людиною і які функціонують в природному оточенні. Всі ці об’єкти можна порівнювати,зіставляти у ході так званих візуальних досліджень, тобто без приладів, без статистичних даних. При цьому методі підкреслюється загальне і залишаються поза увагою деякі відмінні риси. Наприклад, порівнюючи промислові підприємства за структурою виробництва, об’ємами випуску продукції, кількістю персоналу не враховують особливості забезпечення їх транспортними шляхами, наявністю інфраструктурних елементів тощо. А при порівнянні умов забезпеченості, наприклад, плодоовочеконсервних комбінатів сировиною, обов’язково враховуються транспортні умови, стан шляхів, різні можливості доставки сировини.

До нових, чи сучасних методів дослідження розміщення продуктивних сил можна віднести такі: геопросторова парадигма, моделювання, картографічний метод, просторовий аналіз, метод економічного аналізу, факторний аналіз, кластерний аналіз, нормативний метод, метод кореляції. Розглянемо їх більш детально.

Геопросторова парадигма– базовийметод у дослідженні регіональної економіки. В основі геопросторової парадигми лежить географічний метод дослідження. Необхідно зазначити, що наукова парадигма чи парадигма науки – це головні елементи знання, своєрідна система відліку, в рамках якої мають місце конкретні явища і процеси.

Цей метод є специфічним і формується, на думку Е. Алаєва, як “триєдиний” підхід у дослідженні, що зумовлює дотримання територіальності, комплексності, конкретності. Важливо враховувати три головні ознаки парадигми розвитку економіки регіону:

- саморозвиток і самоорганізація господарюючих суб’єктів, як один з основних принципів збільшення життєспроможності економічної системи;

- ефективність виробництва, як основного критерію оцінки будь-яких реформаторських заходів;

- вибірковість політики державної підтримки, як засіб сприяння інноваційним процесам в суспільстві.

Моделювання– є ще одним загальнонауковим методом, який використовується в процесі проведення дослідження розміщення продуктивних сил. Цей метод дає можливість вивчати об’єкт не безпосередньо, а за допомогою посередника – ідеальної (мисленої), матеріальної (предметної) моделі, чи особливої форми ідеально-матеріальної моделі.

Методи моделювання поділяються на математичні і логічні. Математичні моделі відносяться до числа формалізованих методів моделювання, логічне моделювання основане на вербальних і графічних моделях.

В умовах ринку проблеми розвитку господарства регіону стають дедалі складнішими, а галузеві і територіальні зв’язки більш керованими. Тому виникає потреба в розробці і застосуванні економіко-математичних моделей. Можна виділити ряд основних напрямів економіко-математичного моделювання територіальних економічних процесів:

- моделювання регіональних пропорцій розвитку економіки;

- моделювання розміщення підприємств;

- моделювання формування господарських комплексів регіону.

Найчастіше використовують два види економіко-математичних моделей:

- балансові моделі – будуються у вигляді систем шахових таблиць, до них належать баланси витрат і випуску продукції, баланси капітальних вкладень, баланси трудових витрат і природних ресурсів. Дуже широко використовуються на практиці міжгалузеві і міжрайонні баланси виробництва і розподілу продукції;

- оптимізаційні моделі – вони є вищою формою техніко-економічних розрахунків. Їх основне призначення – вибір оптимального варіанта розміщення не тільки підприємств і галузей, а й територіально-виробничих комплексів. В оптимізаційних моделях умови задач і розв’язок їх можуть бути подані в табличній (матричній) або графічній формі.

Нині економіко-математичне моделювання використовується для моделювання територіальних пропорцій розвитку господарства країни в цілому, формування господарства регіонів. Проблему створення економіко-математичних пропорцій вперше обґрунтував академік В. Немчинов. Модель дає змогу зробити варіантні розрахунки для визначення впливу найважливіших факторів розміщення виробництва. Так, змінюючи обчислення та гранично допустимі розміри використання трудових, водних та інших ресурсів в окремих регіонах, можна досліджувати вплив на формування територіальних пропорцій розміщення виробництва таких важливих факторів, як співвідношення чисельності зайнятих у промисловості в різних регіонах країни.

Взаємозв’язок між ознаками, які можна зранжувати, передусім на основі багатьох оцінок, вимірюється методом кореляції. Рангаминазивають числа натурального ряду, які згідно зі значеннями ознаки надаються елементам сукупності і певним чином упорядковують її.

Коефіцієнт кореляції рангів Спірмена визначається за формулою:

, де (1.1.1)

d2 – квадрат різниці рангів для кожної одиниці: d=x-y ; n – число членів ряду.

Картографічний методзапозичений з економічної географії і широко використовується в прикладних розробках. Він відомий з давніх часів, але його можна відносити до сучасних, якщо розглядати як особливу форму просторового моделювання. Адже карта – це логічна образно-знакова модель території, яка цілеспрямовано відображає об’єкти, явища, зв’язки і взаємозалежності, що належать до цієї території.

Ще одним методом дослідження розміщення продуктивних сил є просторовий аналіз. Особливості його застосування ґрунтовно висвітлені у роботах П. Гаггета “Просторовий аналіз в економічній географії”, де розкривається співвідношення між географією і регіональною наукою. Слід також наголосити, що просторовий аналіз тісно пов’язаний із статистичним аналізом, історичним аналізом, містобудівельним аналізом, факторним аналізом, кластерним аналізом тощо.

Одним із шляхів оптимізації регіональної економіки є створення кластерів. Тому в сучасних умовах зростає роль кластерного аналізу. Поняття «кластер» походить від англійського слова claster – гроно, букет, блок, пакет або група. Отже, кластер – об’єднання за територіальною ознакою взаємодоповнюючих підприємств, установ, які відіграють важливу роль у створенні конкурентного середовища (університети, наукові установи, виробництва, торговельні асоціації тощо). Основне завдання кластерів – не лише підвищення продуктивності виробництва, а й темпів інновацій в економіку регіону; створення мереж співпраці, до яких, крім підприємницьких структур, можуть входити неурядові організації, органи влади. Лише економічно конкурентоспроможні регіони мають потенціал для створення технічної та бізнесової інфраструктури, необхідної для вкладення капіталів у регіональну економіку.

Особливої уваги заслуговують методи економічного аналізу.В праці “Теорія економічного аналізу” (1993) М.І. Яцків зазначає, що метод економічного аналізу – це системне, комплексне і взаємозв’язане вивчення економічної і соціальної діяльності різних організаційних структур з метою виявлення та монополізації резервів, визначення ступеня впливу факторів на результати виробничих процесів за допомогою опрацювання відповідної інформації.

Методи економічного аналізу використовуються для економічного обґрунтування галузевого розміщення виробництва. Економічне обґрунтування галузевого розміщення виробництва включає три етапи:

- аналіз сучасного розвитку і розміщення галузі (підприємства);

- визначення основних умов і факторів розвитку галузі та окремих підприємств на перспективу;

- вибір кількох варіантів і визначення оптимального варіанту розвитку галузі (підприємства).

На першому етапівивчають диспропорції (невідповідності) в розвитку і розміщенні виробництва, виробничі резерви (потенційні можливості), тобто виявляють недоліки та визначають шляхи їх удосконалення. При цьому беруть до уваги такі показники:

- забезпечення сировинними ресурсами;

- обсяги виробництва продукції в натуральному (т, м, л) і вартісному (грн.) вираженні;

- собівартість продукції (витрати на виробництво і реалізацію продукції, вартість сировини, палива, енергії, зарплата), яка визначається за формулою:

С=Вс + Вм + Зо, де(1.1.2)

 

Вс, Вмвартість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці і амортизаційних відрахувань (грн.);

Зовитрати на оплату праці і реалізацію продукції (грн.).

 

- матеріаломісткість виробництва (витрати матеріалів і сировини на одиницю продукції), для визначення якої існує формула:

, де (1.1.3)

 

Змвитрати матеріалів (грн.);

Пррічний випуск продукції (грн., шт.).

 

- енергомісткість виробництва (затрати енергії на одиницю продукції). Даний показник визначають наступним чином:

, де (1.1.4)

 

Зевитрати енергії (кВт год).

 

- трудомісткість виробництва:

, де (1.1.5)

 

Зпзатрати праці (людино – год).

- водомісткість виробництва (затрати води на одиницю продукції):

, де (1.1.6)

Звзатрати води (л).

 

- фондомісткість виробництва – відношення вартості основних фондів до виробленої продукції:

, де (1.1.7)

Вфвартість основних фондів (грн.).

 

- фондовіддача – відношення виробленої продукції до вартості основних фондів і визначається за формулою:

Фв = Пр / Вф , де (1.1.8)

 

- капіталомісткість виробництва (відношення вартості капіталовкладень на відтворення основних фондів до річного випуску продукції):

, де (1.1.9)

 

Вкввартість капіталовкладень на спорудження об’єкта (грн.).

 

- транспортабельність продукції:

, де (1.1.10)

Зпрвитрати на перевезення продукції (грн.).

 

- обсяги незавершеного будівництва і вартість невстановленого устаткування;

- рентабельність (показник прибутковості і збитковості виробничої діяльності);

- показник фінансового становища галузі або окремих підприємств (кількість власних коштів, кредитні можливості, постачання з держбюджету).

Ці показники доповнюються іншими, що характеризують взаємозв’язки певного виробництва з різними галузями господарства:

- співвідношення досягнутого рівня виробництва з потребами господарства країни в певному виді продукції;

- технічний рівень галузі чи підприємства (структура устаткування, нові види продукції їх відповідність стандартам, вплив на навколишнє середовище);

- забезпечення у територіальному розрізі трудовими, паливно-енергетичними, мінерально-сировинними, водними ресурсами;

- удосконалення управління і територіальної організації галузі (створення концернів, акціонерних товариств);

- потреби галузі (підприємства) в перевезеннях;

- участь галузі (підприємства) в міжнародному поділі праці.

На другому етапіаналізу можливостей розвитку і розміщення виробництва досліджують основні умови і фактори. Вирішальним фактором розвитку виробництва є визначення потреби ринку в певному виді продукції. Реалізація потреб певного виду продукції залежить від можливостей розвитку суміжних галузей. Тому вибір оптимальних обсягів виробництва слід пов’язувати з розвитком взаємозалежних виробництв.

Важливим фактором розвитку виробництва є врахування виробничо-технічних особливостей, і рівня НТП, ресурсний фактор. Велике значення для розміщення виробництва мають транспортний та споживчий фактори. Одним з методів, який враховує ці фактори при розміщенні виробництва є визначення економічних меж рівнозначних виробничо-транспортних витрат. Раціональний радіус перевезення продукції розраховують за формулою:

P = ( П2 - П1 + Т2Д ) : ( Т1 2 ), де (1.1.12)

 

Р - раціональний радіус перевезення продукції;

П1, П2 - приведені витрати в пунктах 1 і 2;

Д - відстань між ними;

Т - транспортні витрати на 1 тонно-км.

На третьому етапіна основі вибранихмісць розташування підприємств та обсягів виробництва розробляють кілька можливих напрямів розвитку галузі.

Для всіх варіантів розрахунку визначають обсяги і технології виробництва, одноразові і поточні витрати, які обчислюють за діючими нормативами та стандартами. Після вироблення варіантів розміщення оцінюють їх економічну ефективність із застосуванням економіко-математичних методів та обчислювальної техніки.

Ефективність виробництва великою мірою залежить від оптимального розташування підприємств. Крім безпосередньо виробничих факторів (продуктивність праці, якість обладнання), на неї впливають також транспортні витрати, рівень розвитку інфраструктури, комплектність, щільність населення, географічне розташування підприємств.

Ефективність виробництва визначається, як уже знаємо ефектом виробництва і витратами на його досягнення:

 

, Е - > max (1.1.13)

Порівняльна ефективність обчислюється при виборі найвигіднішого варіанту розташування об’єкта з усіх, що є.

Витрати складаються з капіталовкладень К і поточних витрат С (собівартість продукції). Проте при річному розрахунку додавати витрати і капіталовкладення не можна, бо капіталовкладення окуповуються не за один рік. Для того щоб звести витрати до річної розмірності, запроваджується коефіцієнт ефективності капіталовкладень Е. Він є оберненою величиною терміну окупності Т, тобто . Величина Е означає таку частину капіталовкладень, яка окуповується протягом року. Існують нормативні терміни окупності Тн . У плановій економіці їх розраховує держава на підставі рівня суспільної продуктивності праці у даний період розвитку країни. За умов ринкової економіки Тн не регламентується, але об’єктивно існує такий середній термін окупності капіталовкладень, перевищення якого робить витрати неефективними.

Відповідно є і нормативний показник ефективності Ен. Для різних галузей економіки він не однаковий. Індивідуальна ефективність капіталовкладень не повинна бути нижча за цей показник. Тепер можна вивести загальну формулу витрат:

 

В = С + Еп × К, де (1.1.14)

В - приведенні витрати;

С - собівартість продукції;

Еп - нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень (на сучасному рівні по господарству в цілому він становить 0,12);

К - капітальні вкладення.

Цей спосіб розрахунку отримав назву методу мінімізації витрат. Дана формула є формулою зведених витрат, бо тут усі витрати зведені до річної розмірності. Зведенні витрати є однією зі складових при розрахунках так званої порівняльної економічної ефективності. Порівняльна ефективність обчислюється при виборі з кількох варіантів такого, де ефект досягався б за найменших витрат. Таким чином, С +Еп × К - > min.

Можна використати ще один, так званий “мішаний” спосіб оцінки ефективності. Він складається з порівняння доходу (обсягу чистої продукції у вартісному вираженні, або прибутку) і витрат на його виробництво:

, де (1.1.15)

 

Е - економічна ефективність;

Др - річний дохід підприємства;

С + Еп × К - приведені витрати.

Може бути і кілька варіантів оцінки. Проте найефективнішим вважають той, що дає змогу одержати найбільший дохід при найменших витратах.

Розглянуті методи обґрунтування розміщення і розвитку галузі або підприємства є по суті економічною експертизою (оцінкою) перспективного розвитку виробництва.

При моделюванні розміщення виробництва на перспективу досить широко використовують нормативний метод, роль якого зростає в нових умовах господарювання, спрямованих на подолання так званого витратного механізму. До речі, це спонукає до ширшого впровадження ресурсозберігаючих технологій, раціонального використання матеріальних, насамперед сировинних та людських ресурсів. Звичайно, нормативи, які закладаються при вироблені проектів, повинні бути науково обґрунтованими і орієнтованими на застосування найновіших досягнень науки і техніки. Нормативи є вихідними даними для встановлення техніко-економічних норм на підприємствах. З огляду на сферу застосування вирізняються такі основні групи нормативів:

- нормативи використання матеріальних ресурсів (сировини, палива, матеріалів, електроенергії);

- нормативи продуктивності устаткування (машин, механізмів, агрегатів);

- нормативи витрат праці (єдині, типові, галузеві норми часу, норми виробітку, нормативи обслуговування або нормативи чисельності за категоріями працюючих).

Балансовий метод –це метод оброблення і аналізу статистичних даних підприємства, галузі, регіону. Він дає можливість, з одного боку, охопити всі джерела формування ресурсів, а з іншого – усі напрями їх використання. Отже, у загальному вигляді збалансованість трактується як взаємовідповідність ресурсів і потреб суспільного виробництва та відбиває елементарну умову нормального функціонування економіки.

Розробка комплексної системи регіональних балансів є основним методом відображення дійсних та формування прогнозованих територіальних пропорцій. Територіальні пропорції поділяються на:

- загальноекономічні – відбивають внесок окремих регіонів до виробництва валового національного кінцевого продукту, національного доходу країни. Важливе значення у плануванні цих пропорцій має співвідношення між національним доходом і фондом повернення ССП, фондами споживання і нагромадження;

- міжрегіональні пропорції – відбивають економічні зв’язки між окремими регіонами у процесі суспільного виробництва, поділу, обміну і споживання продукції промисловості, сільського господарства та певного виду послуг. Вивчаючи міжрегіональні пропорції доцільно враховувати: потенційні запаси і ступінь забезпеченості регіонів різними природними, мінерально-сировинними, паливно-енергетичними ресурсами, трудовий потенціал, рівень розвитку виробничих зв’язків;

- регіональні пропорції враховують конкретні особливості відтворення, рівень комплексності господарського розвитку кожного регіону. Однією з особливостей планування цих пропорцій є найповніший вплив можливостей ефективного використання природних, трудових, виробничих і фінансових ресурсів кожного регіону задля комплексного розвитку цієї території.

У територіально-економічному аналізі використовують різні баланси, які можна згрупувати наступним чином:

- баланси, які характеризують ресурси окремих продуктів, розподіл та використання їх у національній економіці і в регіонах (баланси різних видів металів, палива, хімікатів, будівельних матеріалів та ін.);

- баланси праці – баланс працездатного населення, баланс зайнятості і використання праці зайнятих та ін.;

- баланси, які характеризують утворення грошових ресурсів і їх використання як в регіонах, так і в державі вцілому (баланс доходів і видатків державного бюджету та місцевих бюджетів; баланс доходів і видатків населення та ін.);

- баланс виробництва і розподілу валового внутрішнього продукту, платіжний баланс, міжгалузевий баланс виробництва та розподілу продуктів.

Доцільно зазначити, що в останні роки зростає роль програмно-цільового методу. Цільові програми стають одним з центральних засобів управління регіональним розвитком, які дають змогу узгоджувати територіальні і галузеві інтереси.

Серед принципів формування і виконання регіональних програм можна виділити наступні:

- цільова спрямованість на досягнення кінцевих результатів у визначені терміни;

- цілісність, що передбачає узгодженість ресурсів регіону (фінансових, матеріально-технічних, трудових, інформаційних) з метою їх ефективного використання;

- пріорітетність, що визначає обов'язкове включення до державного бюджету видатків, необхідних для реалізації цих програм;

- конкурсні засади формування програм, їх експертизу;

- створення організаційно-економічного механізму упра-вління реалізації регіональних програм.

Кожний з розглянутих методів регіональних досліджень використовується при вирішенні конкретних завдань регіональної економіки з урахуванням вимог часу та поставлених цілей.

 

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.041 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал