Донецький економічний район

Природно-ресурсний потенціал. Район має потужний природно-ресурсний потенціал (21 % від природно-ресурсного потенціалу України), який відіграє важливу роль у формуванні економіки району. В його структурі особливо виділяються мінерально-сировинні й земельні ресурси. Водні і лісові ресурси досить обмежені.

Рельєф і клімат Донецького економічного району в цілому сприятливі для активного сільськогосподарського та промислового освоєння його території.

Рельєф району — переважно рівнинний, слабо розчленований долинами річок. Клімат — помірно-континентальний, з відносно холодною і малосніжною зимою та теплим літом. Вегетаційний період коливається від 200 діб на півночі до 210—215 діб на півдні району. Недостатньою в районі є кількість опадів — від 550 мм на північному заході до 375 мм на південному сході. Ґрунтовий покрив — різноманітний, але переважають родючі, середньогумусні чорноземи.

За потужністю і різноманітністю мінеральної бази район є одним з найбагатших у Європі й характеризується високим рівнем зосередження ресурсів.

В її структурі найбільше значення має кам'яне вугілля, промислові запаси якого складають 48 млрд. т, у тому числі 16 млрд. т — коксівне вугілля. Велика глибина видобутку вугілля (понад 1200 м) та мала потужність шарів (до 1 м) негативно впливають на його собівартість і обсяги видобутку.

Відкриті запаси нафти й природного газу є незначними і мають місцеве значення. Серед рудних корисних копалин виділяються запаси ртуті (Микитівське родовище). Розвідані запаси малопотужних залізних руд, які не розробляються. Виявлені, але ще недостатньо досліджені, запаси мідних, алюмінієвих і поліметалевих руд.

Донецький економічний район багатий на різноманітні нерудні корисні копалини. Великі поклади кам'яної солі поблизу Артемівська й Слов'янська та значні родовища крейди для виробництва соди, фарбувальної сировини.

Регіон має достатні запаси допоміжної сировини для розвитку металургійного комплексу: вогнетривкі глини, флюсові вапняки, формувальний пісок, доломіти, кварцити, графіт і каолін. Для розвитку будівельної індустрії тут є потужні ресурси цементної сировини — мергелю (Амвросіївське родовище), піску та будівельного каменю, керамзитової, черепичної, скляної сировини.

Більшість корисних копалин регіону характеризуються не тільки високою якістю, але й великими запасами та високою транспортною доступністю для освоєння.

Земельні ресурси Донецького економічного району характеризуються значною освоєністю як у сільськогосподарському відношенні, так і великою зайнятістю під об'єктами промисловості, транспорту та ін. У структурі сільськогосподарських угідь переважають орні землі, площі яких складають 81 %, тоді як площі під сіножатями і пасовищами — лише 19 %.

З метою підвищення ефективності використання земельних ресурсів району й запобігання негативним процесам антропогенного порушення земель необхідно переходити до ресурсозберігаючого природно адаптованого землекористування, зменшуючи екстенсивне використання земельного фонду, і за допомогою інтенсивних технологій здійснювати збільшення агровиробничого потенціалу.

Лісові ресурси району представлені зеленими зонами навколо великих міст та полезахисними смугами, які не мають-промислово-експлуатаційного значення. У видовому складі лісів переважають листяні породи — дуб, липа, зрідка зустрічаються хвойні— сосна, ялина. Ліси регіону потребують відновлення та розробки загальнодержавної програми їх охорони.

Водні ресурси Донецького економічного району дуже обмежені. Основою їх формування є річковий стік Сіверського Донця і Кальміусу, який зарегульований

численними ставками і водосховищами. За обсягами споживання води (2824 млн. м³) район поступається лише Придніпровському економічному району (3186 млн. м³). Вирішення проблеми прісної води здійснюється шляхом її повторного використання після п'ятикратної очистки, перекидання в Донбас води з Дніпра каналом Дніпро — Донбас та опріснення води Азовського моря.

Рекреаційні ресурси представлені ресурсами узбережжя Азовського моря, лікувальними грязями, мінеральними водами різних типів у центральних районах Донецької області. Найбільшими центрами морської кліматології є Маріуполь і Новоазовськ.

Демографічний потенціал. Чисельність населення Донецького економічного району на початок 2008 р. становила 6894 тис. осіб (14, 9 % від загальної чисельності населення України, займаючи 8, 8 % площі території України). Починаючи з 1995 р., в Донбасі спостерігається тенденція до скорочення чисельності населення регіону, яка за останні 12 років зменшилася на 1, 1 млн. осіб (майже на 14 %), унаслідок зростання смертності та зниження народжуваності населення.

Густота населення району на початок 2008 року становила 130 осіб на 1 км² проти 77 осіб на 1 км² в середньому по Україні. Це — найвищий показник серед усіх економічних районів України.

Відтворення населення. Показники народжуваності, смертності та природного приросту населення Донецького економічного району є гіршими за середньо українські і складають відповідно 8, 8 %о, 17, 9 та мінус 9, 1 %о. Це зумовлено, передусім, соціально-економічними, екологічними причинами, постарінням населення, поширенням міського способу життя. Показник дитячої смертності у Донбасі становить 13, 8 %о і є вищим, ніж у середньому в Україні.

Загальний коефіцієнт народжуваності у Донецькій області протягом 1990—1999 р. знизився з 10, 9 до 6, 1 %о, у Луганській області — з 11, 6 до 6, 1 %о. З початку нового тисячоліття ці показники поступово зростали: в Донецькій області — до 8, 9 %о у 2007 р., в Луганській області — до 8, 6 %о, проте вони не змогли вийти на рівень початку 1990-х рр., залишаючись одними з найнижчих в Україні.

Загальний коефіцієнт смертності у Донецькій області у 1990— 1995 рр. поступово зростав — відповідно з 12, 1 до 17, 1 %о. В подальші роки відбувалися його коливання з 15, 3 %о у 1998 р. до 18 %о у 2005 і 2007 рр. У Луганській області він підвищувався в період з 1990 по 1996 рр. (відповідно з 12, 2 до 17, 3 %о), а в подальші роки коливався від 15, 5 %о у 1998 р. до 18, 3 %о у 2005 р. У 2007 р. його значення досягли 17, 8 %₀. Наслідком зміни народжуваності та смертності стало різке зростання від'ємних коефіцієнтів природного приросту у 1990-х рр. та їхні незначні коливання протягом 2000-х рр.

Вікова структура. Спостерігається постаріння населення. Питома вага населення пенсійного віку в загальній чисельності збільшилася з 21, 1 % у 1990 р. до 25, 8 % у 2007 р. У віковій структурі частка осіб працездатного віку у 1990 р. становила 56, 8 %, у 2007 р. — 61, 4 %, але надалі це співвідношення зменшуватиметься на користь населення пенсійного віку. (Практичне завдання побудувати вікову діаграму населення району у 2007 році).

Трудовий потенціал. Чисельність зайнятого населення у Донецькому економічному районі у І півріччі 2008 р. складала 3196, 7 тис. осіб: у Донецькій області — 2134, 2 тис. осіб (60, 6 % відповідного віку), у Луганській області — 1062, 5 тис. осіб (57, 7 %). У структурі зайнятості регіон має одну з найбільших у державі питому вагу зайнятих у сфері матеріального, і насамперед промислового виробництва.

З 1995 по 2000 р. чисельність зайнятих у всіх сферах економічної діяльності району скоротилася на 16, 5%. Структурні зміни в економіці зумовили зменшення попиту на робочу силу, зростання безробіття. У 2000 р. пропозиція робочої сили у 7 разів перевищувала попит на неї, хоч надалі спостерігається зближення цих показників. Показники безробіття, за методологією МОП, у І половині 2008 р. в Донецькому економічному районі становили: у Донецькій області — 5, 3 %, в Луганській області — 6, 9, за середнього рівня в Україні — 6, 2 %.

Специфічною проблемою Донбасу є значне вивільнення працівників з об'єктів паливно-енергетичного комплексу, зумовлене закриттям нерентабельних шахт. Тому проблема подолання безробіття, спричиненого цими проблемами, в регіоні залишається надто гострою.

Виробничий потенціал. Донецький економічний район — це старопромисловий район, де більше двох століть формується виробничий потенціал, у структурі якого різко переважають галузі важкої індустрії. Зокрема, у структурі основних фондів найбільшу питому вагу займають галузі матеріального виробництва: промисловість —. 51, 3 %, транспорт та зв'язок — 11, 1, сільське господарство — 4, 5, б удівництво — 1, 5 %. В основних галузях соціальної сфери питома вага основних фондів незначна: в освіті — 2, 9 %, охороні здоров'я і соціальній допомозі — 1, 0, у роздрібній торгівлі — 2, 0 %. Ці дані показують не стільки високий рівень розвитку галузей матеріального виробництва, скільки недостатній рівень розвитку соціальної інфраструктури.

Науково-технічний потенціал. Основою науково-технічного потенціалу району є науково-дослідні установи галузевого та академічного підпорядкування, вищі навчальні заклади III і IV рівнів акредитації, а також 15 наукових установ, в яких досліджуються проблеми розвитку і розміщення вугільної промисловості. В економіці та галузях соціальної сфери працюють понад 730 докторів та майже 5, 8 тис. кандидатів наук.

У регіоні діє Донецький науковий центр НАН України, до складу якого входять п'ять науково-дослідних інститутів Донецька, а також філії академічних установ у Горлівці, Макіївці, Луганську. Науково-дослідною базою Донбасу є 91 дослідне виробництво, основними напрямами дослідження яких виступають гірничо видобувні технології, вуглехімія, інформаційні системи, прикладна математика, економіка промисловості тощо.

3. Галузева і територіальна структура господарства району.

За рівнем економічного розвитку Донецький економічний район займає провідне місце серед регіонів України. В загальному обсязі валової доданої вартості (ВДВ) в регіоні зосереджено 44, 7 % добувної та 25, 4 % обробної промисловості України. Питома вага інших галузей матеріального виробництва дещо нижча за середні показники по країні, в тому числі сільського господарства — майже в 2 рази.

Частка Донецького економічного району в цілому у валовій доданій вартості України складає 16, 5 %, з якої майже половина припадає на промисловість. Значне місце в структурі господарства району займають також сільське господарство, транспорт і зв'язок та галузі сфери обігу.

Промисловий комплекс Донецького економічного району спеціалізується на випуску продукції важкої промисловості, зокрема паливно-енергетичного й металургійного комплексів, які становлять відповідно по 40 % від загального виробництва цих комплексів в Україні. Галузями спеціалізації району є також важке машинобудування і металообробка, представлені виробництвом гірничо-шахтного та металургійного устаткування, верстато- і приладобудування, транспортне машинобудування, виробництво обладнання для переробних галузей АПК і легкої промисловості та промисловості будівельних матеріалів (цементної і скляної). Тут розвинуті також хімічна та нафтохімічна промисловість, які представлені виробництвом мінеральних добрив і іншої продукції неорганічної хімії та гумотехнічною промисловістю.

Паливно-енергетичний комплекс. У базовій галузі економіки району — кам'яновугільній функціонує більше 200 підприємств з видобутку та близько 60 підприємств зі збагачення вугілля. Значна частина вугільних шахт морально і матеріально застаріли і підлягають закриттю або ж модернізації. На власному енергетичному вугіллі та довізному мазуті й газі розвивається теплоелект-роенергетика, яка представлена потужними ДРЕС: Вуглегірською, Слов'янською, Луганською, Зуєвською, Старобешівською, Курахівською, Лисичанською.

За обсягом товарної продукції провідне місце в економіці Донбасу займає чорна металургія, яка дає 47 % обсягів промислового комплексу, а також 46 % загальнодержавного виробництва металургії. В регіоні існує 13 металур-гійних„заводів, зосереджених у двох металургійних районах: Донецькому і Приазовському. В першому районі сформувалися шість великих металургійних вузлів: Донецько-Макіївський, Єнакіївський, Алчевсько-Алмазнянський, Харцизький, Стахановський, Луганський та окремі центри чорної металургії — Краматорськ і Костянтинівка. До складу металургії Приазов'я входять два металургійних комбінати в м. Маріуполі.

Донецький регіон — один з основних виробників труб в Україні. Центрами цього виробництва є Макіївка, Маріуполь, Харцизьк.

На відміну від чорної кольорова металургія району менш розвинута і представлена ртутною (Микитівка) та цинковою (Костянтинівка) промисловістю. На території району діють Донецький завод алюмінієвих профілів та Артемівський завод з обробки кольорових металів.

Машинобудування займає третє місце в структурі промисловості і дає близько 15 % виробництва його товарної продукції в Україні. Машинобудування має металомісткі галузі: виробництво обладнання для вугільної, металургійної, гірничорудної промисловості. Основні центри — Донецьк, Макіївка, Горлівка, Луганськ, Краматорськ, Сєверодонецьк і Маріуполь; енергетичне й транспортне машинобудування - виробництво тепловозів (Луганськ), а також сільськогос-подарське машинобудування та виготовлення обладнання для легкої і харчової промисловості, верстатобудування, приладобудування, виробництво обчислювальної техніки та електронна промисловість.

Розвинені в Донбасі гірничо-хімічна, хімічна та коксохімічна промисловості. Регіон є одним з провідних в Україні за виробництвом соди, мінеральних (азотних і фосфатних) добрив, кислот, синтетичних смол, пластмас, гумотехнічних виробів, хімічних реактивів, лакофарбових виробів та ін. Основні центри — Лисичанськ, Сєверодонецьк, Донецьк, Маріуполь.

Будівельна індустрія. Міжрегіональне значення в районі має виробництво віконного скла, цементу облицювальної плитки. В усіх великих містах зосереджено виробництво залізобетонних виробів, стінових матеріалів, бетонних блоків та покрівельних матеріалів.

На імпортній сировині з Росії розвинута деревообробна промисловість, а також меблеве виробництво (Донецьк і Луганськ).

На місцевий ринок орієнтується легка промисловість, яка представлена виробництвом бавовняних тканин, а також трикотажних і швейних виробів та взуття. Основні центри — Донецьк, Макіївка, Маріуполь, Луганськ.

Агропромисловий комплекс (АПК). В Донецькому економічному районі розвіваються всі ланки АПК, але рівень розвитку їх різний і в цілому значно відстає від рівня розвитку промисловості. Особливу недостатній рівень розвитку ланки, яка забезпечує АПК засобами виробництва. Ця ланка представлена лише виробництвом мінеральних (азотних і фосфатних) добрив, засобів захисту рослин, технологічного обладнання для переробних галузей АПК та запасних частин для сільськогосподарських машин.

Дещо ефективніше в районі розвинуто сільське господарство, яке дає 8, 0 % валової доданої вартості сільського господарства України і має переважно приміський напрямок спеціалізації: виробництво овочів, кормів для тваринництва, садівництво, молочне скотарство, птахівництво й свинарство.

В структурі посівних площ переважають зернові (озима та яра пшениця, кукурудза), частка яких становить майже 50 % посівів регіону, технічні культури (соняшник). В загальнодержавному виробництві сільськогосподарської продукції виділяються лише виробництво соняшникового насіння (біля 20 %), овочів (близько 12 %) та яєць (14 %). Питома вага виробництва зерна, картоплі і молока не перевищує 6 %, а м'яса 8 % загальнодержавного виробництва і не відповідає потребам району.

Переробна ланка АПК регіону представлена підприємствами харчової промисловості, якіоб'єднують 16 галузей, провідними серед яких є м'ясна, молочна, борошномельно-круп'яна, рибна, олійно-жирова, солевидобувна, хлібопекарська та кондитерська. В районі сформувалися і функціонують спеціалізовані АПК: зерно-продуктовий_; олійно-продуктовий, м'ясо- та молоко-продуктовий.

Транспортний комплекс. Провідну роль у транспортній системі регіону займає залізничний транспорт. Загальна протяжність залізниць становить 2832 км. У регіоні є крупні залізничні вузли, які обслуговують великі промислові вузли і центри: Дебальцеве, Донецьк, Луганськ, Волноваху та ін. Через Донецький економічний район проходять важливі транснаціональні залізничні магістралі: Москва—Донецьк, Київ—Північний Кавказ, Київ—Чорноморське узбережжя Кавказу.

Загальна протяжність автомобільних шляхів загального користування зтвердим покриттям складає 13, 7 тис. км, або 99 % від їх загальної довжини. Головні автомагістралі міжнародного значення — це Київ—Баку, Кишинів—Одеса—Ростов-на-Дону-Баку, Харків—Слов'янськ—Ростов-на-Дону, Донецьк—Луганськ, Донецьк—Маріуполь, Донецьк—Дніпропетровськ тощо.

Трубопровідний транспорт представлений переважно транзитним газопроводом. — Оренбург—Західний кордон, нафтопроводами — Самара—Слов'янськ і Грозний—Лисичанськ, по яких у регіон надходять природний газ нафта й нафтопродукти з Росії.

Єдиний морський порт на Азовському морі — Маріуполь, який є великим транспортним вузлом і базою для суден Азовського морського пароплавства.

Повітряний транспорт забезпечує міжрегіональні перевезення пасажирів. У містах Донецьку, Луганську, Лисичанську та Сєвєродонецьку діють аеропорти, які мають міжнародний статус.

Зовнішньоекономічна діяльність. Обсяги експорту товарів у 2007 р. становили 14, 6 млрд. дол., імпорту — 5, 8 млрд. дол., що відповідно дорівнювало 29, 6 і 9, 7 % від загальних показників в Україні. Особливо виділяється Донецька область, яка дає 21, 6 % всього експорту держави і займає за цим показником перше місце серед областей України. До найбільших експортерів регіону відносяться підприємства металургійного комплексу та хімічної промисловості.

Товарна структура як експорту, так і імпорту регіону має переважно сировинну й паливно-енергетичну орієнтацію. Основні види експортної продукції: чорні метали та вироби з них, продукція хімічної промисловості та важкого і транспортного машинобудування, а в імпорті: природний газ, нафта й нафтопродукти. Така залежність металургійного комплексу регіону від зовнішнього ринку чорних металів, антидемпінгові операції, які проводяться проти підприємств регіону компаніями-конкурентами із США, Європи, Китаю і Росії, значно гальмує розвиток зовнішньоекономічних зв'язків та досить часто перетворює їх на проблемні.

Головним зовнішньоекономічним партнером регіону традиційно залишається Російська Федерація. Зростає питома вага країн Південно-Східної Азії, Європейського Союзу, США, Туреччини й інших країн СНД.

4. Основні напрями соціально-економічного розвитку Донецького економічного району

З метою трансформації економіки Донецького економічного району в ринкову необхідно здійснити наступне:

• вдосконалити галузеву структуру господарського комплексу через збалансування розвитку основних галузей спеціалізації (вугільної, металургійної та хімічної) з потребами України, впровадити сучасні технології та нову техніку, безвідходні виробництва, сприяти випереджальному розвитку галузей, пов'язаних із задоволенням потреб населення;

• реформувати структуру металургійного комплексу, скоротивши виробництво чавуну, нерафінованої сталі, вогнетривів; збільшити виробництво електросталі, тонколистової продукції, розширити виробництво вторинної і переробної кольорової металургії, налагодити випуск нових видів напівпровідників;

• удосконалити структуру машинобудівного комплексу, зокрема перепрофілювання частини підприємств воєнно-промислового комплексу на виготовлення технічно-складної цивільної продукції, товарів народного споживання;

• поліпшити екологічну ситуацію за рахунок перепрофілювання окремих виробництв, технічного переоснащення підприємств, здійснення комплексу природоохоронних заходів;

• підвищити інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема тваринництва м'ясо-молочного напряму;

• забезпечити ефективну зайнятість населення шляхом дивер­сифікації виробництва та створення нових робочих місць.