Теорія пізнання

Декарт був основоположником раціоналізму, установки, за якою наші знання складаються в основному або винятково з апріорного знання, ідей, які у нас уже є. Він поставив розум на перше місце, а роль досвіду звів до простої перевірки умовиводів інтелекту. Декарт вважав, що розум спроможний пізнати світ, проте, потребує правильного застосування, тобто методу^[5]. Він поставив собі мету наново обґрунтувати знання з огляду на нові досягнення в природничих науках тієї епохи, які він порівнює із частинами дерева: коріння — метафізика, фізика — стовбур, механіка, медицина та мораль — різнігілки. Останні з перелічених наук потрібні людині для опанування природи. Декарт сподівався припинити суперечки духовної еліти, якій він ставив у провину війни того часу. Його метод базується на індукції та дедукції:

1. Вважати істиною тільки те, що не викликає жодного сумніву.

2. Розкладати кожну складну проблему або завдання на простіші.

3. Методично переходити від відомого і дослідженого до невідомого й недослідженого (від простого евідентного знання до складнішого).

4. Не робити жодних пропусків у логічних ланках дослідження

Ґотфрід Вільгельм Лейбніц (Ляйбніц) (нім. Gottfried Wilhelm Leibniz; 1 липня 1646, Лейпциг - 14 листопада 1716, Ганновер) — провідний німецький філософ, логік, математик, фізик, мовознавець та дипломат.

Передбачив принципи сучасної комбінаторики. Створив першу механічну лічильну машину, здатну виконувати додавання, віднімання, множення й ділення. Незалежно від Ньютона створив диференціальне й інтегральне числення і заклав основи двійкової системи числення. У рукописах і листуванні, які було надруковано лише в середині 19 ст., розробив основи теорії детермінантів. Зробив вагомий внесок у логіку іфілософію. Мав надзвичайно широке коло наукових кореспондентів, багато з ідей викладено в рукописах і листуванні, що ще й досі повністю не надруковано.

Біографія

Готфрид Вільгельм народився в сім'ї професора філософії моралі (етики) Лейпцизького університета Фрідриха Лейбнюца (нім. Friedrich Leibnü tz) та Катерини Шмук (нім. Catherina Schmuck).

Коли хлопчикові було 8 років, його батько помер, залишивши після себе велику особисту бібліотеку. Вільний доступ до книг і вроджений талант дозволили молодому Лейбніцу вже до 12 років самостійно вивчити латину і взятися за вивчення грецької мови.

У 1661 році, у віці 14 років, Лейбніц вступив до Лейпцизького університету, де у 1663 році отримав ступінь бакалавра, з дисертацією " De Principio Individui", з якої бере початок його пізніша теорія монад. Викладання математики в Лейпцигу було поганим, і влітку 1663 р. Лейбніц навчався у Йенському університеті, де на нього вчинив великий вплив філософ і математик Ерхард Вейгель. У жовтні 1663 р. Лейбніц повертається до Лейпцига і розпочинає курс навчання до доктора права. Отримує ступінь магістра філософії за дисертацію, яка поєднує аспекти філософії і права з деякими математичними ідеями, що походять від Вейгеля. Отримує ступінь бакалавра права, працює над докторською дисертацією з філософії, " Dissertatio de arte combinatoria", яку надруковано у 1666 р.

Незважаючи на його неабияку на той час репутацію і визнання його праць, Лейбніцу було відмовлено у ступені доктора права в Лейпцигу, тому він негайно поїхав до Нюрнберзького університету в Альтдорфі, де у лютому 1667 р. отримав цей ступінь за свою дисертацію " De Casibus Perplexis". Йому була запропонована посада професора в Альтдорфі, але Лейбніц відмовився, обравши натомість кар'єру дипломата і юриста. З 1667 до 1672 р. перебував на службі Майнського курфюрста, барона Йоганна Кристіана фон Бойнебурґа, завдяки якому у 1672 р. він отримав змогу подорожувати до Парижа, де він залишився до жовтня 1676 р., і до Лондона взимку 1673 р. Під час цих подорожей Лейбніц обізнався з деякими з найвидатніших вчених і філософів того часу, зокрема Арно, Малебраншем і Гюйгенсом (який став його вчителем математики) у Парижі, а також Гуком, Бойлем і Пеллем у Лондоні. Під час перебування у Парижі, Лейбніц розпочав дослідження з диференціального й інтегрального числення. Лейбніц надавав надзвичайну увагу питанням зручної наукової нотації, і в рукописі від 21 листопада 1675 р. він уперше використав нині загальновизнанний запис для інтегралу функції. З грудня 1691 р. й до кінця свого життя Лейбніц обіймає посади надвірного бібліотекаря Бібліотеки герцога Августа у Вольфенбюттелі та канцлера у місті Ганновер.

Наукові досягнення

У 1671 р. Лейбніц надрукував мемуар " Hypothesis Physica Nova", у якому намагався розробити абстрактну теорію руху. Слідом за Кеплером, стверджував, що рух залежить від дії духа.

Лейбніц шукає можливості для розширення наукових контактів. Він розпочинає листування з Ольденбургом, секретарем Лондонського наукового товариства. Восени 1672 р., з нагоди дипломатичної місії від Бойнебурга у Парижі, Лейбніц знайомиться з Гюйгенсом і за його керівництвом розпочинає дослідження з теорії рядів і знаходить славетну формулу

Під впливом Гюйгенса Лейбніц вивчає праці Паскаля, Грегорі та інших з інфінітезімальної геометрії, тобто питання дотичних до кривих, і виходить з ідеєю " функції", в сучасній термінології —похідної, таким чином винаходячи центральну концепцію математичного аналізу. Він також робить перші кроки в інтегральному численні, зокрема впроваджуючи символ для інтеграла.Ньютон написав два листа до Лейбніца, в яких повідомив про свої дослідження з аналізу, але без викладання методів. У відповідь Лейбніц описав деякі зі своїх методів, щодо яких Ньютон зневажливо зауважив: "...не розв'язане жодне попередньо відкрите питання...".

Лейбніц виготовив механічний калькулятор, зокрема, щоб полегшити працю свого друга астронома Х. Гюйгенса, і на початку 1673 р. продемонстрував його на засіданні Королівського товариства в Лондоні. У машині Лейбніца використовувався принцип зв'язаних кілець підсумовуючої машини Паскаля, але Лейбніц ввів у неї рухомий елемент (прототип каретки настільногокалькулятора), що дозволив прискорити повторення операції додавання, необхідне при перемножуванні чисел. Замість коліщат і приводів у машині Лейбніца використовувалися циліндри з нанесеними на них цифрами. Кожен циліндр мав дев'ять рядів виступів або зубців. При цьому перший ряд містив один виступ, другий ряд - два виступи і так аж до дев'ятого ряду, що містив відповідно дев'ять виступів. Циліндри з виступами були рухомими.

Спеціально для своєї машини Лейбніц застосував систему числення, що використовує дві цифри: 0 і 1. Принцип двійкової системи числення Лейбніц пояснював на прикладі коробочки з отворами: відкритий отвір означає 1, закритий - 0. Одиниця позначалася кулею, що випала, нуль - відсутністю кулі. Двійкова система числення Лейбніца знайшла згодом застосування в автоматичних обчислювальних пристроях.

Лейбніц виклав свої дослідження з математичного аналізу у декількох мемуарах, починаючи з " Nova Methodus pro Maximis et Minimis, Itemque Tangentibus, qua nec Fractas nec Irrationales Quantitates Moratur, et Singulare pro illi Calculi Genus" (“Новий метод для максимумів і мінімумів, а також дотичних, якому не заважають ні дробні, ні ірраціональні кількості, і дивовижний вид числення для цього"), надр. в Acta Eruditorum в 1684 р. Зокрема, вже перший мемуар містить нотацію dx і правила для діференціювання добутків, часток і степенів. Оскільки жодні з результатів методу флюксій Ісаака Ньютона, який він розробляв принаймні з 1671 р., ще не було надруковано (Ньютоновські " Philosophiae Naturalis Principia Mathematica" з'явились лише у 1687 р.), ці публікації Лейбніца згодом призвели до надзвичайно лютої і тривалої суперечки щодо пріоритету у створенні диференціального та інтегрального числення. Так чи інакше, ідеї Лейбніца та його нотація мали набагато більший вплив на розвиток математичного аналізу протягом наступного століття, особливо на континенті.

Незважаючи на те, що проект осушування копалень в горах Гарца у 1678-1684 р.р. зазнав невдачі, під час його виконання Лейбніц розробив чимало конструкцій вітряків, помп та інших механізмів. До того ж, завдяки накопиченим спостереженням Лейбніц перетворився на першостатного експерта з геології, сформулювавши гіпотезу, що Земля спочатку була розплавленою.

Ще одним із визначних досягненнь Лейбніца був його трактат " Dynamica" з аналітичної механіки, який підсумував дослідження, розпочаті у 1676 р.

Джон Локк (англ. John Locke, 1632, Рінґтон, Сомерсет, Англія — 1704, Ессекс, Англія) — англійський філософ, один із основних представників англійського емпіризму та Просвітництва. Народився в Англії в сім'ї адвоката. Початкову освіту здобув вдома. Закінчив Вестмінстерську граматичну школу, Оксфордський університет. Самостійно вивчив нову філософію (Бекона, Декарта та ін.), природознавство, медицину. Працював викладачем грецької мови і літератури в університеті, пізніше був вихователем сина, а потім внука відомого політичного діяча графа Шефстбері, багато подорожував, довго жив у Франції, де познайомився з ідеями Монтеня. В час розгулу абсолютистської реакції (1683) Джон Лок емігрував разом з своїм патроном, графом Шефтсбері до Голландії, повернувся до Англії після революції 1688 року.

[ред.]Життя

Джон Локк народився 1632 року у Рінґтоні, Англія. 1647 направлений у престижну Вестмінстерську школу в Лондоні, отримавши стипендію політика Александра Пофама, члена Британського парламенту. Згодом вступив до аристократичного коледжу Крайст-Черч в Оксфорді. Незважаючи на те, що був здібним учнем, із відторгненням ставився до навчальної програми і вважав праці сучасних йому філософів, таких як Рене Декарт, більш цікавими, аніж матеріал, який викладався в університеті. Річард Ловер, товариш Локка з часів навчання у Вестмінстерській школі, зазначав, що той був знайомий із медициною та експериментальною філософію, які переслідувалися іншими університетами Британії і в тому числі Лондонським Королівським товариством, членом якого Джон Локк все-таки став.

Ступінь магістра Джон Локк отримав 1658 року, а також він здобув ступінь бакалавра медицини 1674 року. Між тим 1658 року він став викладачем і професором грецької риторики. Пізніше він повернувся до Оксфорда і вивчав медицину. У той час співпрацював з провідними мислителями і науковцями, таких як Роберт Бойль, Томас Вілліс і Роберт Гук. 1666 року Джон Локк познайомився із Ентоні Ешлі Купером, 1-м графом Шефстбері, коли той прибув до Оксорда шукаючи ліків від інфекції печінки. На Купера Локк справив неабияке враження, і той запропонував йому увійти до його пошту. Таким чином 1667 року Локк переїхав в будинок у Лондоні, працював особистим лікарем графа Шефстбері. Він також продовжував вивчати медицину під керівництвом визначного практикуючого лікаря Томаса Сайденгама. Його вплив позначився нанатурфілософських поглядах Локка, вираженням яких стала праця Досвід про про людське розуміння (англ. An Essay Concerning Human Understanding).

1672 року граф Шефтсбері став Лорд-канцлером Англії, після чого і Локк був втягнений у політику, що в свою чергу відбилося на його політичному мисленні. Однак 1675 року граф Шефтсбері потрапив в опалу. Оскільки кар'єра Локка напряму залежала від злетів та падінь Шефтсбері, до 1679 року він багато подорожував Францією. 1683 року Локк був змушений втекти доНідерландів.

У 1688—1689 роках настала розв'язка, яка поклала кінець поневірянням Локка. Відбулася Славна революція, Вільгельм III Оранський проголошений королем Англії. Локк брав участь у підготовці перевороту 1688 року, перебував у тісному контакті з Вільгельмом Оранським і здійснив на нього значний ідейний вплив. На початку 1689 року він повернувся на батьківщину. У 1690-х роках разом з урядовою службою Локк розгорнув широку наукову і літературну діяльність. 1690 року опубліковані «Досвід про людське розуміння», «Два трактати про правління», 1693 року — «Думки про виховання», 1695 року — «Розумність християнства».

Джон Локк помер 28 жовтня 1704 року від астми. Ніколи не був одружений і не мав дітей.

[ред.]Теорія держави

Вважав найкращою формою конституційну монархію, для чого необхідним є поділ гілок влади на парламентську, виконавчу та федеральну. У своїй теорії суспільного контракту виходить із природного стану людства, в якому, на відміну від Гоббса, для якого людина є егоїстичною істотою, люди мають право на життя, рівність, свободу та приватну власність. В природних умовах, ущемлення кимось чиїхось прав може закінчитися (перебільшеною) помстою, а внаслідок помсти за помсту може виникнути війна. Для уникнення цього потрібна держава в якостіарбітра. Для цього громадяни передають державі частину своїх суверенних прав, власником яких вони залишаються і надалі. Держава повинна забезпечувати їх на кращому рівні, ніж це можуть самі люди в природному стані. Якщо права людей масово порушуються, тоді вони мають право скинути владу. Локк вперше також довів право людини на прагнення до щастя, а не тільки на самозбереження. Обмеження свободи у формі рабства можливо, наприклад, у війні. Інші права людини можуть бути у неї відібраними, якщо людина їх не заслуговує, наприклад, через убивство. Локк сповідував ліберальну державу, але не самий ідеал манчестерського лібералізму. Держава має право втручатися у приватну власність, наприклад, накладати податкина несамостійну працю. Мав сильний вплив на декларацію незалежності, конституцію США та революційної Франції.

[ред.]Релігія

Щодо релігії Локк прагнув створити для різних християнських конфесій платформу з мінімальною спільною базою, яку можна пояснити за допомогою розуму (в дусі Просвітництва). Він водночас не заперечує, що в християнській релігії є також місця, які на перший погляд здаються нелогічним, але їх просто неможливо обґрунтувати за допомогою розуму. Правом на свободу релігії не захоплювалися атеїсти та католики (останні, за те, що визнають Папу главою держави). Вважав, що держава переступала би свої повноваження, якби зі силою вимагала людей вірити в щось.

[ред.]Теорія пізнання

Локк також хотів створити для науки спільну платформу, не втручаюсь в її окремі галузі. Він визнає частково Декартівський раціоналізм: для нього мислення починається від суб'єкту, проте заперечує те, що реальність складається із окремих реальностей суб'єктів. Він не вірить у вродженні знання. При цьому виходить із наївних форм таких ідей (не як у Декарта), припускаючи, що вроджені ідеї повинні бути свідомими всім людям в будь-який час. Проте, ані діти, ані неосвічені люди не знають основних філософських понять. Окрім цього, вроджені ідеї роблять розум непотрібним. Наприклад, ідея Бога не є вродженою, оскільки існує багато народів, де не існує віри в Бога. Він вважає, що людина народжується як «табула раса» (з лат. чиста дошка). В розумі не знаходиться нічого, що би не було сприйнято органами чуття. Локк є емпіриком. Матеріалом пізнання є прості ідеї, вони всі походять із досвіду. Ідеєю є в найзагальнішому сенсі будь-яка уява, елемент свідомості як понятійно-раціонального як і чуттєвого типу.

§ Прості ідеї:

§ сенсації (зовнішні): чуттєві враження речових тіл, колір, запах, смак, розмір, рух тощо (вже тут він розрізняє першорядні та другорядні якості; див. нижче).

§ рефлексії (внутрішні): власні дії, стан, переживання, наприклад, ідеї з рефлексії бажання, прагнення, уяви, мислення тощо.

§ складається з обох однаково: радість, біль, сила, послідовність в часі.

§ Складні ідеї: що складають з простих через їх порівняння, поєднання, абстрагування; вони є в першу чергу поняттями / першими якостями (номіналізм), оскільки про реальну сутністьречей не можемо нічого сказати.

§ Субстанції: речі, які складаються із постійного зв'язку між простими ідеями; не може знати, чи вони насправді є, проте, вважає, що Бог, янгол є субстанціями.

§ Першорядні якості (властивості, які безпосередньо містяться в речах, напр.., об'єм, твердість або форма).

§ Другорядні якості (властивості, які не містяться у речах, але додаються до ідеї субстанції через наше сприйняття, наприклад, солодкість, теплота).

§ Тільки про субстанцію першої якості ми можемо щось сказати об'єктивно, оскільки можна виміряти кількісно, а не якісно.

§ Співвідношення (різних ідей одна до одної; ідентичність та не-ідентичність, час та простір); при цьому, каузальність стає суб'єктивною.

§ моді (ідеї, які не відображають реальність, а є розумовими конструкціями, напр., держава, трикутник тощо); поняття моралі зараховує сюди — для розвитку потрібний розум.

Основною властивістю розуму він вважає можливість перевіряти ідеї на якість. Проте, на відміну від Канта, для Л. не існує ідей апріорі, а тільки можливість сприйняття, опрацьовування в образи складніших ідей та понять. Для Л. реально існують тільки прості ідеї, а складні — ні. Окрім цього, існує реальна субстанція, про яку ми нічого не можемо сказати. Таким чином він вказує на межі пізнання. Пізнання для Локка є сприйняття відповідності або невідповідності ідей. Абстракція у Л. — це відкидання певних властивостей у певних речей для кращої класифікації.

Він розрізняє три елементи пізнання (впевненість в знанні найвища в першому, найнижча — в останньому):

§ інтуїтивне: Людина впізнає у порівнянні відповідність або протилежність ідей. Інтуїтивна правда виникає тоді, коли ідеї не піддаються подальшому аналізу, коло вони є очевидними;

§ демонстративне: в рамках аргументації кожен крок повинен підтверджується інтуїтивним пізнанням (пор. у Декарта);

§ cенситивне: можна спостерігати тільки зовнішні тілесні речі, оскільки у нас відсутні адекватні ідеї.

Оскільки наші знання обмежені, Бог наділив нас можливістю провидіння. Те, що Бог нам відкрив, є безумовною правдою. Між знаннями та вірою, розумом та провидінням не може існувати протилежностей. Що є божественним провидінням — це повинен бачити розум.

[ред.]Освітньо-педагогічні ідеї

Був одним з основоположників емпірико-сенсуалістичної теорії пізнання. Локк вважав, що у людини немає вроджених ідей. Він народжується будучи " чистою дошкою " і готовим сприймати навколишній світ за допомогою своїх почуттів через внутрішній досвід — рефлексію. «Дев'ять десятих людей робляться такими, якими вони є, тільки завдяки вихованню». Найважливіші завдання виховання: вироблення характеру, розвиток волі, моральне дисциплінування. Мета виховання — виховання джентльмена, який вміє вести свої справи виразно й передбачливо, ділової людини, витонченої у спілкуванні. Кінцеву мету виховання Локк представляв у забезпеченні здорового духу в здоровому тілі («ось коротке, але повний опис щасливого стану в цьому світі»). Розробив систему виховання джентльмена, побудовану на прагматизмі й раціоналізмі. Головна особливість системи утилітаризм — кожен предмет повинен готувати до життя.

Виховання джентльмена включає (всі складові виховання повинні бути взаємопов'язані):

§ Фізичне виховання: сприяє розвитку здорового тіла, вироблення мужності та наполегливості. Зміцнення здоров'я, свіже повітря, проста їжа, загартовування, суворий режим, вправи, *ігри.

§ Розумове виховання повинно підпорядковуватися розвитку характеру, формування освіченого ділової людини.

§ Релігійне виховання необхідно спрямовувати не на привчання дітей до обрядів, а на формування любові і пошани до Бога, як вищому суті.

§ Моральне виховання — виховати здатність відмовляти собі в задоволеннях, йти наперекір своїм уподобань і неухильно дотримуватися порад розуму. Вироблення витончених манер, навичок галантного поведінки.

§ Трудове виховання полягає в оволодінні ремеслом (столярним, токарним). Праця запобігає можливости шкідливого ​ ​ неробства.

Основний дидактичний принцип — у навчанні спиратися на інтерес і допитливість дітей. Головним виховним засобом є: приклад і середовище. Стійкі позитивні звички виховуються ласкавими словами та лагідними навіюваннями. Фізичні покарання застосовуються тільки у виняткових випадках зухвалої й систематичної непокори. Розвиток волі відбувається через уміння переносити труднощі, чому сприяють фізичні вправи й загартовування.

Зміст навчання: читання, письмо, малювання, географія, етика, історія, натурфілософія, хронологія, бухгалтерія, рідна мова, Французька мова, латинська мова, арифметика, геометрія, астрономія, фехтування, верхова їзда, танці.

По факту все це означало б професіоналізацію підготовки окремих учнів. Мали бути професійно підготовані приватні викладачі, які б займалися індивідуально. Основними компонентами освіти є підвищення фізичного, морального та інтелектуального.

§ Фізичне виховання — акцент на кондиціонування, гігієну, правильне харчування, повинні носити вільний одяг — засуджує ліфи, в дітей має бути багато фізичних вправ і свіжого повітря

§ Моральне виховання — важливість дисципліни, дисципліна і самоконтроль є важливим прикладом для наслідування дорослих, засуджує тілесні покарання — тільки в деяких випадках, всупереч, погані манери на роботі, лінь

§ Інтелектуальної освіта — вища освіта не вважається важливим, один повинен бути в змозі піклуватися головним чином про свої справи

Кожен, за його словами, повинен навчитися деяким основам торгівлі. Локк сприймає фізичну працю, як доповнення до розумової діяльності. Він вважав, що хлопчики навіть з бідних сімей повинні відвідувати школу де їм би викладалась релігія, мораль, і ручна праця. Освіта для дівчаток не розглядалися Локком, як можлива в принципі.

[ред.]Економічні вчення

Його теорія праці полягає в тому, що людина має право забрати щось із природи, якщо змішала її із своєю працею (земля сама немає вартості, тільки робота на ній). Людина не має права брати більше, ніж їй потрібно. Не можна брати із природи щось, а потім дати йому зіпсуватися. Проте, можна поміняти щось на інше, що менше псується. Проте, грошей можна мати безмежно, бо вони не псуються. Пропагував вільну міжнародну торгівлю. Запровадив також поняття про швидкість обороту грошей.

[ред.] Про теорію цін

Загальна теорія вартості, ціни і попиту Локка була викладена у листі до членів парламенту у 1691 році, під назвою «Деякі міркування про наслідки зниження відсотка і підвищення вартості грошей». З роботи випливав ряд тез. «Ціна будь-якого товару піднімається або падає на певний відсоток в залежності від кількості продавців та покупців». І «те, що регулює ціну … [Товарів] є не що інше, як їх кількість пропорційно їх пропозиції». Кількісна теорія грошей форм окремий випадок цієї загальної теорії. Його ідея заснована на тезі, що «гроші відповіді за всі речі» (Екклезіаст) або «оренда гроші завжди достатньо, або більш ніж достатньо», і «змінюється дуже слабко…» Незалежно від того, що попит на гроші не обмежений або постійної, Локк робить висновок, що попит на гроші регулюється їх кількістю. Він також досліджує детермінанти попиту та пропозиції. Для харчування, товари в цілому вважаються цінними, оскільки вони можуть бути обмінені, споживаються, і вони повинні бути обмежені. Товар користується попитом, оскільки вони дають потік доходів. Локк розвиває теорію ранньої капіталізації, таких як земля, яка має значення, тому що «виробництво товарної продукції приносить певний річний дохід». Попит на гроші майже такий самий, як попит на товари або землю, це залежить від того чи гроші потрібні як засіб обміну, або як кредитних ресурсів. Для засобу обміну „гроші здатні до обміну закуповувати необхідну нам або зручності життя. «Для кредитних коштів», мова йде про володіння ту ж природу з землею, шляхом виділення певного річного доходу … чи інтересу.“

Я́ н А́ мос Ко́ ме́ нський (*28 березня 1592 — †листопад 1670) — чеський мислитель, педагог, письменник («Велика дидактика», «Материнська школа», «Світ чуттєвих речей в картинках»).

Великою заслугою Коменського було те, що він вперше зібрав і систематизував всі відомості по педагогіці а також розробив революційні на той час ідеї, зокрема до таких належать ідея класно-урочної системи.

Коменський вважав, що починати навчання треба якомога раніше, що навчальний матеріал повинен обов'язково відповідати вікові учнів і був переконаний у тому, що розум людини спроможний охопити все, що завгодно. Тільки для цього потрібно дотримуватися в навчанні послідовного і поступового просування вперед, слідуючи безсмертним та універсальним дидактичним правилам: «від близького до далекого», «від цілого до окремого», «від знайомого до незнайомого» для того, щоб учні засвоювали систему знань, а не уривчасті відомості. Коменський вважав також, що необхідно з дитинства виробляти позитивні етичні риси (справедливість, поміркованість, мужність; цікаво зазначити, що під останньою він розумів також наполегливість у праці). Важливу роль в етичному вихованні Вчитель відводив прикладу дорослих, систематичному привчанню дітей до корисної діяльності і до виконання правил поведінки. До навчального плану гімназії Коменський ввів, нарівні з традиційними «сьома вільними мистецтвами», природознавство, історію, географію.

[ред.]Біографія

Ян Амос Коменський народився 28 березня 1592 року в Південній Моравії (Чехія), неподалік від міста Угерськи- Брод у Моравії. Батько Коменського — Мартін Коменський був досить заможною людиною, користувався повагою співгромадян і належав до релігійної громади «Чеських братів» — послідовників гуситського протестантського руху. Саме він, займаючись навчанням маленького сина вдома (головним чином, за Біблією), прищепив йому любов до знань і розумових занять. Пізніше Коменський-син вчився в братській школі Угерсько-Броду, але не закінчив її — 1604 року померли його батьки й сестри. З великої дружної родини залишився лише дванадцятирічний Ян Амос і його старша сестра. Опікуни мало піклувалися про освіту хлопчика й протягом кількох років він вчився лише уривками.

Коли Коменському було 16 років, він вступив до латинської школи. Судячи з пізніших зауважень, він уже тоді почав аналізувати й розуміти, що існуюча система освіти, її організація та методи викладання, успадковані від догматичної середньовічної школи, малоефективні й не сприяють розвиткові в учнях любові до знань. Пізніше він назвав свої шкільні роки втраченим часом. Цей особистий негативний досвід рано спонукав Коменського зайнятися вдосконаленням системи шкільної освіти. 1611 року керівники «Чеських братів» направили здібного юнака на богословський факультет Карлова університету в Празі, а пізніше — до Гернборнського університету в Німеччині. Там молодий чех познайомився з творами багатьох мислителів античності й доби Відродження, увійшов до сфери європейської культури. Особливо виділяв Коменський праці філософа Платона, зокрема ідею про те, що для отримання істинної мудрості необхідно розвивати власну мову. Досі чеські вчені відзначають внесок Яна Амоса у розвиток сучасної літературної чеської мови, зокрема, його роботу «Мудре красномовство».

Улітку 1613 року Коменський здійснив подорож Північною Європою і того ж року записався до числа слухачів знаменитого Гейдельберзького університету, де провчився близько року. Там він почав роботу над повним словником чеської мови («Скарбниця чеської мови»), але хвороба змусила його припинити заняття. І 1614 року хворий, без грошей молодий Коменський пішки повернувся на батьківщину.

З цього часу починається практична педагогічна діяльність 22-річного Коменського: він став учителем тієї самої школи в м. Пршерові, де декількома роками раніше вчився сам. Він постійно займався самоосвітою, уважно читав твори гуманістів тієї доби, а головне — глибоко вивчав процес навчання в школі і незабаром почав його реформувати заради того, щоб зробити цей процес привабливим для дітей, який пробуджує в них інтерес до знань. Він сміливо порушував традиційні канони тогочасного шкільного життя: широко використовував те, що сьогодні називають «наочність», водив учнів на прогулянки на природу, знайомив їх не лише з книгами, але й з реальним життям, з предметами і явищами, які оточували їх.

[ред.]«Велика дидактика»

У ході 30-річної війни (Релігійні католицько-протестантські війни 1618—1648 рр.), після поразки чехів біля Білої гори, Чехія втратила самостійність; почалося жорстоке переслідування протестантів. Коменський декілька років переховувався в горах, користуючись заступництвом окремих князів — його репутація вже тоді була дуже високою. Саме тоді він почав створювати свою чудову працю — «Велика дидактика» (Загальна теорія навчання) в чотирьох томах, яку закінчив вже у вигнанні. Книгу чекав блискучий успіх. Як написав один сучасник, навіть „сам автор перестав зневажливо ставитися до свого витвору, який до цього вважав лише гальмом у роботі над більш важливою «Пансофією». Повна назва «Дидактики» звучить таким чином:

«Велика дидактика», яка містить універсальне мистецтво вчити всіх усьому, або вірний і ретельно продуманий спосіб створювати в усіх громадах, містах і селах кожної християнської держави такі школи, в яких би все юнацтво тієї чи іншої статі, без усякого, де б то не було винятку, могло навчатися наук, удосконалюватися в нравах, наповнюватися благочестям і таким чином у роки юності навчитися всього, що потрібно для справжнього й майбутнього життя … Керівною основою нашої Дидактики нехай буде: Дослідження і відкриття методу, при якому ті, хто вчить, менше б учили, учні більше б училися; у школах було б менше одуріння, даремної праці, а більше дозвілля, радості та ґрунтовного успіху“.

Завдання навчання Коменський часто зводить не так до користі конкретної людини (хоч і не уникає її), як до користі передусім держави: «Якщо ти придивишся до порядку, пануючого в суспільних і приватних справах добре освіченого народу, там все йде як годинник… У варварів же все схоже на розв'язаний сніп або пісок без цементу», — писав Коменський в трактаті «Про розвиток природних обдаровань».

У тяжкий період, коли чеський народ втратив національну незалежність, Коменським рухало величезне бажання допомогти Чехії зберегти культурну спадщину, залишену предками, а головне — поліпшити методи виховання і навчання молоді, в чому він бачив запоруку майбутнього своєї країни. Він закликав до того, щоб вся молодь діставала широку універсальну освіту і вважав обов'язковим зв'язок виховання з навчанням мовам — спочатку рідній, потім латини — як мови науки і культури того часу. Тому немає нічого дивного в тому, що його «Дидактика» користувалася широкою підтримкою не тільки за кордоном, але й на батьківщині.

Важливо зазначити, що, на відміну від багатьох релігійних людей свого часу, Коменський визнає в прагненні людини до знань Божественну, а не сатанинську природу. Умовою ж задоволення цієї жаги Коменський висуває освіту людини. «Людина за своєю природою, — говорить Коменський, — народжується цілеспрямованою і здатною до розуміння найрізноманітніших речей. Властивість пізнання є божественною в людині. …Немає потреби що-небудь привносити людині ззовні, необхідно тільки розвивати, з'ясовувати те, що вона має закладеним у собі самій».