Заснування Риму

Традиційною датою заснування Риму вважається 753 р. до н. е. Його засновник Рамул, був першим царем, а після нього царі були у владі аж до 509 р. до н.е., коли з Риму був вигнаний останній володар, етруск за походженням.

Місто виникло на березі річки Тібр на високих пагорбах, їх було сім: Палатин, Капітолій, Квірінал, Вімінал, Целій, Есквілін, Авентин. І тому Рим називають «містом на семи пагорбах».

Нині вчені відносять зміни державного ладу і початок республіки до середини V ст. до н. е. Адміністративна влада була передана в руки двох консулів, вони ж здійснювали верховне командування в армії під час війни. До вищих посадових осіб (magistratus majores) належали: квестори (quaestor) – управляли державною казною і займались фінансовими справами; едили (eudilis) – слідкували за порядком і безпекою у місті, а також наглядали за будівництвом і санітарним станом міста; народні трибуни (tribuni plebis) – представляли інтереси плебеїв; претори (praetor) – судові чиновники. При розподілі посад дотримувались певної послідовності (число посадових осіб з часом змінювалось), враховувався також і вік кандидатів. За законом, від 180 р. до н. е., громадянин, який бажав здобути посаду квестора, отримував її тільки з досягненням 30 років, посаду едила – після 37 років, престора – в 40 років, консула – в 43 роки. Звичайно, траплялись і порушення цього принципу, і отримання державної посади раніше визначеного вікового цензу розцінювалось дуже високо.

Бажаючи збільшити кількість мешканців і тим самим могутність Риму, Рамул відкрив місто для всіх: це могли бути і раб – утікач і люди, що порушили закон своєї країни. Тому сусіди не бажали одружувати своїх дочок з римлянами, людьми сумнівного походження. Тому відмову римляни почули і від сабінян. Тоді Рамул запросив сабінян на свято Нептуна, і під час свята сабінявських дівчат було викрадено. Дочка Татія, царя сабінян, стала дружиною Рамула. Сабіняни довго готувались до війни з Римом і почали врешті. Однак їх дочки – тепер уже дружини римлян і матері їх дітей – не допустили кровопролиття. Римське видання опублікувало уривок із поеми греко-сіци лійського поета Стезіхоруса, який жив у 638-555 р. до н.е. Стезіхорус розповідає про жінку на ім'я Рома, яка приплила разом із троянськими кораблями в ідилічне місце, що цілком могло бути місцем заснування майбутнього Рима. Цю землю автор називає дивно прекрасною - тут мандрівник до самого заходу сонця міг " мріяти, заколисуючись морським вітерцем".

Рома була зачарована цим місцем ще до того, як зійшла на берег, і тому, разом з іншими жінками, вона вирішила спалити весь троянський флот, щоб залишитися тут назавжди. Але їх підтримали всі троянці, а це місце вирішили назвати на її честь.

Факти, що їх викладає в своїй поемі Стезіхорус, здаються ще більш правдоподібними, від того, що поет народився усього через 115 років після заснування Рима.

Відповідно до загальноприйнятої легенди про заснування Рима, його заклав Ромул, один із синів-близнюків Енея. Цар Амулій наказав утопити немовлят в річці Тибр. Але води річки, що розлилися, увійшли до своїх звичайних берегів, і, залишені у воді діти, опинилися на суші. Близнюків Ромула й Рема вигодувала вовчиця. Коли вони виросли, то на місці свого порятунку вирішили заснувати місто. Однак вони посварилися, і Ромул убив Рема. Залишившись єдиним правителем, Ромул заклав місто в 753 році до н.е.