Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Геопросторова структура світового господарства






Сучасне світове господарство являє собою сукупність відношень між країнами, групами країн і міжнародними економічними й політичними структурами, за міжнародним поділом праці, торговими, фінансовими, науково-технічними, екологічними, соціально-культурними взаєминами, за розв’язанням глобальних соціально-економічних та природоохоронних проблем. Світова економіка інтегрує країни з дуже значною різницею щодо рівнів соціального – економічного розвитку.

На рис. 29 представлена трьохярусна геопросторова структура світового господарства (Н.С.Мироненко, 1997).

Рис. 29. Центрально – периферична геоекономічна структура світу

 

Центр (ядро) світового господарства охоплює транснаціональну олігополію умовної Півночі, в країнах якої формується вже постіндустріальне суспільство. До центру належать близько 25 країн, які зосереджують понад 13% світового населення і виробляють майже половину світового ВВП. Більшість з цих країн вийшли з Європейської цивілізації. Їх називають також західним світом, хоч цей термін не дуже точний, оскільки до центру входить і Японія.

Напівпериферія світового господарства включає три групи країн. До неї віднесені розвинені країни Заходу (умовного Заходу), у яких душові показники ВВП сягають близько половини рівня США. Такою країною, зокрема, є Іспанія. Другу групу напівпериферії утворюють нові індустріальні країни (Республіка Корея, Сінгапур, Тайвань), які взяли стрімкий старт в економічному зростанні з 1970-х років. Орієнтуючись на дешеву робочу силу, ці країни змогли організувати масове виробництво експортної промислової продукції. Ще одна група країн, що входять до напівпериферії представлена нафтоекспортними країнами, що входять до ОПЕК. Цей картель контролює значну частину видобутку й продажу нафти в світі. Частина таких країн, що мають нечисленне населення, виділяються високим рівнем життя (Кувейт, Бахрейн, Арабські Емірати, Саудівська Аравія). Інші ж країни із значним населенням (Ірак, Іран, Нігерія) мають невисокий рівень життя і можуть бути віднесені вже до периферії.

Периферія світового господарства охоплює більшість країн, що розвиваються. Для них характерні низькі технології виробництва й сировинний тип експорту, хронічна відсталість аграрного сектору і нестача продовольства. Частина цих країн (35 з 123) на даний час проводить активні економічні реформи. Інші ж являють собою “задвірки” світової системи або ж “зони хаосу”, де відсутні загальноприйняті норми державного регулювання і правлять насильство, злиденність та аморальність. Такими, зокрема, є Судан, Мозамбік, Бангладеш, Непал, Афганістан, Гаїті.

Особливу групу становлять постсоціалістичні країни, які розвивались в умовах жорстко централізованої (неліберальної) та мілітаризованої економіки з дуже високою часткою військово-промислового комплексу. Ці країни також неоднорідні. Серед них Монголія, В’єтнам, Туркменістан, Киргизія, Таджикистан є такими, що розвиваються. Країни ж Центрально - Східної Європи мають розвинену багатогалузеву промисловість, а Росія за її могутнім ВПК виходить і на світовий рівень.

Більшість країн периферії світової системи на даний час переживають етап національно-державного будівництва, який певною мірою протистоїть світовій тенденції інтернаціоналізації господарства. Саме тому загальний процес глобальної інтеграції має “пульсуючий характер”: він час від часу посилюється й прискорюється, а часом слабшає і уповільнюється.

У сучасному світі одночасно діють як інтеграційні, так і дезінтеграційні тенденції, хоч на думку багатьох інтеграція домінує. За висловом А.Тойнбі, економічна й політична карта світу майже повністю “вестернізована”, а культурна карта і нині залишається такою, якою вона була на початку західної економічної та політичної експансії. Схожої позиції дотримується сучасний американський політолог С.Гантінгтон, який переконаний, що більшість конфліктів у новому світі будуть культурними й релігійними, а не ідеологічними чи економічними. Лінії розломів між різними цивілізаціями з їх культурою, релігією - це лінії потенційної напруги і фронтів у майбутньому, це “цивілізаційні розломи”.

 

Запам'ятайте:

· Сучасне світове господарство охоплює близько двохсот національних економік країн, що зберігають величезну соціально-економічну нерівність. Звичайно країни групують за рівнями економічного, політичного, соціального розвитку. Для суспільної географії цікаве їх просторове геоекономічне групування.

· Географи поділяють просторову структуру світового господарства на три яруси: центр (ядро), напівпериферія, периферія.

· М.С.Мироненко (1995) деталізує просторову геоекономічну структуру світового господарства і поділяє напівпериферію на інтегровану з центром (а), перехідного типу від периферії (б). Так само диференційована периферія: активно включена у регіональне співробітництво і світове господарство (в), слабо включена у світове господарства (г), напівізольована від світового господарства (д).

· Центр (ядро) світового господарства охоплює 25 країн, які зосереджують 13% світового населення і виробляють майже половину світового ВВП.

· Напівпериферія включає три групи країн: 1) відносно розвинені країни Заходу (Іспанія та ін.); 2) нові індустріальні країни (Республіка Корея, Сінгапур та ін.); 3) нафтоекспортні країни – країни ОПЕК.

· До периферії світового господарства віднесені 123 країни, з яких 35 проводять активні економічні реформи, а інші являють собою “зону хаосу” (Судан, Бангладеш та ін.).

· Особливу групу становлять пострадянські країни, серед яких Росія та країни Центрально-Східної Європи мають рівень розвитку вище периферійного.

· У геопросторовій структурі посилюється протиріччя між глобальною економічною інтеграцією, що зростає і посилюється, і традиційним і глибоким етнокультурним розмежуванням світу, що зберігається і подекуди підсилюється.

Контрольні питання та завдання

1. Поясніть, чому в умовах сучасної світової економічної інтеграції зберігається величезний розрив окремих країн за рівнями її соціально-економічного розвитку. Характеризуйте сучасну динаміку такого розриву щодо його скорочення чи зростання.

2. Як визначають просторову структуру світового господарства у сучасній політичній географії?

3. За яким економічним показником поділяють країни у складі світового господарства на центр – напівпериферію - периферію?

4. Характеризуйте геопросторову структуру світового господарства за М.С.Мироненком (рис. 29). Чим зумовлена необхідність додаткового поділу країн напівпериферії та периферії?

5. Характеризуйте центр (ядро) геопросторової структури світового господарства.

6. Які країни віднесені до напівпериферії світового господарства? На які групи їх додатково поділяють, за якими ознаками?

7. Характеризуйте периферію світового господарства. На які групи і за якими ознаками їх поділяють?

8. Яке місце у геопросторовій структурі світового господарства посідають пострадянські країни? Чому їх розглядають як окрему й своєрідну групу країн?

9. Поясніть головне протиріччя сучасної геопросторової структури, що поєднує інтегровану світову економіку, з одного боку, та традиційну й практично незмінну світову етнокультурну диференціацію – з другого.

10. Які етнокультурні рубежі С.Гантінгтон назвав “цивілізаційними розломами”?






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.