Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






РЕСПУБЛІКА В 20-30-Х РР.






Після поразки української національно-демократичної революції і закінчення громадянської війни розпочався новий етап в історії українських земель, які знов опинилися у складі різних держав: Східна Галичина, Західна Волинь, Полісся, Холмщина та Підляшшя підкорялися Польщі, Закарпаття Чехословаччині; Буковина залишилася у складі Румунії, більша частина України, де встановилася радянська влада, входила до СРСР.

Внутрішнє становище радянської України було надзвичайно складним і характеризувалося глибокою соціально-економічною й політичною кризою. Політика “воєнного комунізму” призвела до гострої протидії селянства і багатьох верств суспільства, поставила країну перед загрозою нової громадянської війни.

За таких умов у березні 1921 р. відбувся Х з’їзд РКП(б), на якому було проголошено про перехід до нової економічної політики (непу) з метою було заспокоєння селянства та примирення його з радянською владою, виведення країни з кризового стану, відродження економіки і підвищення матеріального добробуту народу. Більшовики визнали можливість існування в СРСР товарно-грошових відносин, дрібного й середнього приватного підприємництва, іноземних інвестицій. Докладалися великі зусилля, щоб повернути країну на рейки ринкової економіки. Політика непу сприяла відродженню народного господарства і вже у 1925-1926 рр. обсяг промислового виробництва в Україні досяг 99 % рівня 1913 р.

Але неп не міг бути тривалим, оскільки комуністична партія з самого початку розглядала цю політику як вимушену і тимчасову поступку капіталізму. Формування тоталітарного режиму й встановлення культу особи Й.Сталіна поклали край прогресивним економічним перетворенням, замість яких наприкінці 20-х рр. почалося впровадження командно-адміністративної економіки.

На суспільно-політичне життя України 20-х рр. значний вплив мало національно-культурне відродження, особливо в галузі освіти, науки, літератури і мистецтва. Протягом цього часу в республіці здійснювалась політика “українізація”. Однак у 1933 р. Й. Сталін назвав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу, що означало остаточне згортання українізації. Радянська влада повернулася до русифікаторської політики, активних учасників українізації було репресовано.

З другої половини 20-х рр. почалася широкомасштабна модернізація народного господарства СРСР і УРСР. Індустріалізація сприяла перетворенню України в могутню промислову державу. За три довоєнні п’ятирічки з’явилися сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій, було введено до експлуатації Дніпрогес, Харківський тракторний завод, Краматорський машинобудівний завод, підприємства “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, “Криворіжсталь” та ін. До початку 40-х рр. за рівнем розвитку галузей важкої промисловості Україна випередила більшість західноєвропейських країн, але українському народові довелося заплатити за них занадто високу ціну. До того ж, республіканська промисловість зберегла свою загальну спрямованість на видобуток сировини та її первісну переробку, що прив’язувало Україну до індустріального комплексу СРСР.

Трагічною сторінкою української історії стала політика форсованої колективізації. Згідно більшовицької доктрини, шлях до соціалізму був пов’язаний з переходом селянства до колективного виробництва. Завдяки колгоспам сталінське керівництво прагнуло повністю підпорядкувати сільське господарство державі, забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування і сировиною, отримати кошти для індустріалізації, ліквідувати дрібнотоварний селянський уклад, який вважався джерелом капіталізму на селі. Жахливим наслідком колективізації в Україні став голодомор 1932-1933 рр. – акт геноциду радянської влади проти власного народу.

Західноукраїнські землі в 20-30-і рр. також були об’єктом соціально-економічного, національного гноблення з боку іноземних держав – Польщі, Румунії, Чехословаччини. Колонізаторська політика викликала широкий національно-визвольній рух, очолюваний українськими політичними партіями. Великим впливом серед населення користувалася Організація Українських Націоналістів, що її було засновано у 1929 р.на засадах інтегрального націоналізму. Але, на відміну від співвітчизників з Радянської України, західні українці все ж таки не зазнали таких драматичних соціально-економічних змін.

 

БЛАКИТНИЙ (ЄЛАНСЬКИЙ) ВАСИЛЬ






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.