Поняття та елементи договору простого товариства

За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов´ язання об´ єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (ст. 1132 ЦК України).

Договір простого товариства має низку обов´ язкових ознак:

· це об´ єднання двох або більше осіб;

· об´ єднання не тягне за собою створення юридичної особи;

· об´ єднання пов´ язане з особистою участю кожного із суб´ єктів договору в їх спільній діяльності;

· для здійснення спільної діяльності сторони зобов´ язуються об´ єднати свої вклади (це головна особливість, яка відрізняє договір простого товариства від інших видів договорів про спільну діяльність);

· метою учасників простого товариства може бути здійснення або підприємницької діяльності, або іншої діяльності, яка не суперечить закону і не спрямована на отримання прибутку.

Договір простого товариства є консенсуальним (вважається укладеним, коли сторони досягли згоди за всіма істотними умовами), може бути двостороннім або багатостороннім.

Істотними є умови договору простого товариства про: предмет, внески учасників у спільну справу, їх права та обов´ язки щодо ведення спільної діяльності.

Предметом договору простого товариства є спільна діяльність його учасників, спрямована на досягнення встановленої ними мети.

ЦК України не передбачає будь-яких обмежень на види діяльності, які можуть бути предметом договору простого товариства. Таким чином, у межах договору сторони можуть здійснювати будь-яку діяльність, не заборонену законом.

Строк дії договору простого товариства, як правило, обумовлений досягненням його мети. Незалежно від цього сторони можуть вказати у договорі певний строк його дії. У разі, якщо такий строк у договорі відсутній, а також відсутній спосіб його визначення, то договір простого товариства вважається укладеним на невизначений строк.

Серед основних обов´ язків сторін за договором простого товариства можна виділити такі:

· Внесення вкладу. Вкладом може виступати все те, що учасник вносить у спільну діяльність (спільне майно). Це можуть бути грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв´ язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає з договору простого товариства або фактичних обставин. Вони підлягають грошовій оцінці за погодженням між учасниками.

Коли особа бере участь у простому товаристві лише своєю діяльністю (трудова участь), така діяльність виступає і в якості вкладу (в тих межах, в яких вона необхідна для створення матеріальної бази спільної діяльності), і в якості власне участі в спільній діяльності.

Ведення спільно з іншими учасниками передбаченої договором діяльності. Об´ єднання вкладів учасників ще не гарантує досягнення їх спільної мети. Це лише створення необхідної для цього матеріальної бази. Зміст обов´ язку ведення спільної діяльності для досягнення поставленої мети обумовлений не лише характером цієї мети, а й конкретним розподілом обов´ язків між сторонами договору.

Відшкодування витрат та збитків, пов´ язаних із спільною діяльністю учасників (ст. 1137 ЦК України). Стосовно спільних витрат та збитків законом встановлюється можливість визначення порядку їх відшкодування за домовленістю учасників простого товариства. Проте така домовленість не може містити умови про повне звільнення учасника від участі у відшкодуванні витрат та збитків. Такі умови визнаються нікчемними.

У разі відсутності домовленості про порядок відшкодування витрат та збитків кожний учасник відшкодовує їх пропорційно вартості свого вкладу в спільне майно.

· Право на ведення спільних справ учасників (ст. 1135 ЦК України). Рішення щодо спільних справ учасників договору простого товариства приймаються сторонами за спільною згодою, якщо інше не встановлено договором.

Ведення спільних справ учасників може здійснюватися кожним з них (тобто кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників). Договором може бути передбачено, що ведення спільних справ покладається на окремих учасників або спільно на всіх учасників. У разі спільного ведення справ для вчинення кожного право-чину потрібна згода всіх учасників.

Повноваження учасника вчиняти правочини від імені всіх учасників у відносинах із третіми особами повинні бути посвідчені довіреністю, виданою йому іншими учасниками договору, або письмовим договором простого товариства.

Повноваження учасника простого товариства на ведення спільних справ можуть бути обмежені договором простого товариства або довіреністю. Проте оспорити правочин, що був укладений учасником з обмеженими правами, можливо лише за умови, якщо буде доведено, що на момент вчинення правочину третя особа знала або могла знати про наявність таких обмежень.

Учасник, який вчинив від імені всіх учасників правочин, щодо якого його право на ведення спільних справ учасників було обмежене, або вчинив в інтересах всіх учасників правочин від свого імені, може вимагати відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо вчинення цього правочину було необхідним в інтересах усіх учасників. Учасники, яким унаслідок таких правочинів було завдано збитків, мають право вимагати їх відшкодування.

· Право учасників на інформацію (ст. 1136 ЦК України). Це право означає, що кожний учасник договору простого товариства має право без будь-яких перешкод ознайомлюватися з усіма документами щодо ведення спільних справ учасників. Виокремлення цього права у вигляді самостійної статті ЦК України дає підстави стверджувати, що право на інформацію має самостійну цінність. Крім того, його можна розглядати як важливу гарантію здійснення всіх інших прав, що випливають із договору простого товариства. Отже, будь-які обмеження або відмова від права на інформацію, навіть за згодою самих учасників, є нікчемними.

· Право на отримання прибутку (ст. 1139 ЦК України). Спільний прибуток учасників простого товариства, як правило, розподіляється пропорційно вартості їх вкладів у спільне майно. Договором між ними можуть бути встановлені й інші критерії розподілу прибутків. Проте закон містить застереження про те, що учасник не може бути позбавлений права на частину прибутку. Також договір не може містити умову про відмову учасника від частини прибутку. Такі умови вважаються нікчемними.

· Право на спільне майно. Спільне майно учасників простого товариства може включати:

- внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблену в результаті спільної діяльності продукцію та одержані від такої діяльності плоди і доходи;

- внесене учасниками майно, яким вони володіли на інших підставах, ніж право власності, і яке використовується в інтересах усіх учасників.

Учасники простого товариства вправі вимагати, щоб особа, яка внесла майно в спільну діяльність, використовувала його в інтересах усіх учасників для досягнення поставленої мети.

Відповідальність учасників договору простого товариства за спільними зобов´ язаннями залежить від виду діяльності, якою займається просте товариство. Так, якщо товариство займається діяльністю, яка не є підприємницькою, то кожний з учасників відповідає за спільними договірними зобов´ язаннями всім своїм майном пропорційно вартості його вкладу в спільне майно. Виняток становлять випадки, коли спільні зобов´ язання виникають не з договору. В такому випадку відповідальність учасників буде солідарною (ч. 1 ст. 1138 ЦК України).

У разі здійснення простим товариством підприємницької діяльності, закон встановлює для його учасників солідарну відповідальність незалежно від того, чи виникла вона з договору, чи з інших підстав (ч. 2 ст. 1138 ЦК України).

80. ЗМІСТ ТА ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ ПРОСТОГО ТОВАРИСТВА

Змістом договору простого товариства є права та обов'язки його учасників. Основними правами кожного з його учасників є:

· право на участь у веденні спільних справ товариства (ст. 1135 ЦК);

· право на інформацію (ст. 1136 ЦК);

· права, які стосуються спільного майна, в тому числі отримання прибутку (ст.ст. 1133, 1134, 1137 і 1139 ЦК);

· право відмовитися від подальшої участі у безстроковому договорі простого товариства (ст. 1142 ЦК).

Договір простого товариства припиняється у разі:

· визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

· оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників.

· смерті фізичної особи-учасника або ліквідації юридичної особи-учасника договору простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер (ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками);

· відмови учасника від подальшої участі в договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників.

· спливу строку договору простого товариства;

· виділу частки учасника на вимогу його кредитора, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

· досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.

Наслідки припинення договору простого товариства. У разі припинення даного договору виникає необхідність у чіткому вирішенні двох питань:

· про відповідальність за спільними зобов´ язаннями перед третіми особами. Закон встановлює солідарну відповідальність усіх учасників простого товариства, яке припинило свою діяльність за невиконаними спільними зобов´ язаннями щодо третіх осіб.

· про поділ спільного майна або повернення майна, що було передане у спільне володіння (ч. 2 ст. 1141 ЦК України). У разі припинення договору простого товариства речі, передані в спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди (оскільки це майно використовувалось, у тому числі і в інтересах особи, яка його надавала; крім того, ця особа могла отримувати відповідну частину прибутку за використання такого майна), якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Поділ майна, що є в спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому ЦК України.

81. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, ЦІНА, ФОРМА, ЗМІСТ ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу належить до категорії договорів щодо передачі майна у власність. Це іменний, двосторонній і оплатний договір.

Договір купівлі-продажу може бути реальним (є укладеним з моменту передачі продавцем товару покупцеві) або консенсуальним (права та обов´ язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов), двостороннім (права та обов´ язки виникають як у продавця, так і в покупця) та відплатним (покупець сплачує за товар певну грошову суму).

Сторонами у договорі виступають продавець і покупець.

Істотними умовами договору купівлі-продажу традиційно вважалися предмет та ціна.

Предметом договору можуть виступати як речі, що визначені індивідуальними та родовими ознаками, так і майнові права і право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Речі, обмежені в обороті, можуть бути предметом договору купівлі-продажу лише за наявності у продавця та покупця спеціального дозволу на їх реалізацію чи придбання, а речі, які вилучені з обігу, взагалі не можуть продаватися і куплятися.

Ціна є істотною умовою лише для окремих видів договорів купівлі-продажу (наприклад, продаж нерухомості).

В інших випадках за відсутності прямої вказівки на ціну безпосередньо у договорі вона визначається за правилами ст. 632 ЦК, тобто сплачується звичайна ціна, яка склалася на аналогічні товари на момент укладення договору. Ціна встановлюється за кількісну або за вагову одиницю товару.

Погодженням предмета та ціни не обмежується інтерес покупця та продавця до договору. Залежно від виду договору їх можуть цікавити такі умови як якість, комплектність, асортимент, виготівник, строк гарантії тощо.

Форма договору залежить від: а) ціни договору; б) суб'єктного складу; в) предмета договору; г) спеціальних вказівок закову.

Договір купівлі-продажу може укладатися як в усній, так І в письмовій чи письмовій нотаріальній формі, а також шляхом вчинення конклюдентних дій, тобто дій, які свідчать про бажання покупця укласти договір на запропонованих йому умовах.

Відповідно до ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов´ язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами (ч. 1 ст. 671 ЦК України). Погодження асортименту товарів може бути проведено як у самому тексті договору купівлі-продажу, так і в специфікаціях чи інших документах, що є невід´ ємними частинами договору купівлі-продажу.

У разі, коли договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов´ язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов´ язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, він повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети (ст. 673 ЦК України). Мета договору може бути повідомлена продавцю у ході переговорів чи іншим шляхом, однак у будь-якому разі до підписання договору.

У разі продажу товару за зразком та (або) описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису. Зразок товару - це виріб, споживчі характеристики якості якого відповідають вимогам товару, що передається. Описом товарів є перелік споживчих характеристик, які повинен мати товар.

Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Крім того, законом або іншими нормативно-правовими актами може бути встановлений строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням (строк придатності).

Продавець зобов´ язаний передати покупцеві товар, що відповідає умові договору купівлі-продажу щодо комплектності. Якщо договором купівлі-продажу не встановлено умов щодо комплектності товару, продавець зобов´ язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться (ст. 682 ЦК України).

У разі, коли договором купівлі-продажу встановлений обов´ язок продавця передати покупцеві певний набір товару в комплекті (комплект товару), зобов´ язання є виконаним з моменту передання продавцем усього товару, включеного до комплекту. Продавець зобов´ язаний передати весь товар, який входить до комплекту, одночасно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов´ язання (ст. 683 ЦК України).

Перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором, актами цивільного законодавства, а якщо такий порядок не встановлений - відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться в таких випадках.

82. ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ ПОСТАВКИ, ЙОГО ВІДМІННІСТЬ ВІД ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

Договором поставки є такий договір, за яким постачальник, що є суб'єктом господарювання, зобов'язується передати в обумовлені строки (або строк), що не збігаються з моментом укладання договору, товари у власність (господарське відання, оперативне управління) покупця для використання у господарській діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму.

Договір поставки як різновид договорів на реалізацію майна, що найбільше подібний до договору купівлі-продажу, є консенсуальним, сплатним та двостороннім.

Сторони договору: постачальник (юридичні або фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю) та покупець (фізичні або юридичні, які набувають товар для здійснення підприємницької діяльності).

Договір поставки має кваліфікуючі ознаки, що дозволяють відрізнити його від інших видів договорів цієї групи, насамперед від договору купівлі-продажу:

· суб'єктний склад договору поставки. Відповідно до ГК (ч. З ст. 265) постачальниками та покупцями можуть бути лише суб'єкти господарської діяльності (як господарські організації, так й індивідуальні підприємці); згідно із ЦК (ч. 1 ст. 712) встановлюється лише вимога до постачальника, який має бути суб'єктом підприємницької діяльності. Оптимальний (і компромісний) варіант цієї ознаки: сторони в договорі - учасники господарських відносин, при цьому постачальник має бути суб'єктом господарювання, що професійно здійснює виробництво та/ або реалізацію відповідних товарів; покупцем може бути інший суб'єкт господарювання або інша організація, що використовує цей договір для матеріально-технічного забезпечення своєї статутної (основної) діяльності;

· цільова спрямованість договору поставки завжди є господарською, не пов'язаною з особистим, домашнім або іншим подібним споживанням; мета договору - забезпечення господарських потреб учасників господарських відносин (для виробників продукції та суб'єктів торговельної діяльності - щодо реалізації товарів/продукції, для покупців - щодо матеріально-технічного забезпечення своєї основної/статутної діяльності);

· об'єктом договору поставки є продукція виробничого призначення (сировина, матеріали тощо), або товари для продажу та ринку.

· моменти укладення і виконання договору поставки не збігаються в часі.

Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору є товар, що покупець набуває для використання у підприємницькій діяльності або інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням.

До істотних умов традиційно відносять умови про ціну та строк поставки. Щодо ціни поставки, то застосовують загальні правила купівлі-продажу. А щодо строку поставки, то договір може бути укладено на 1 рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений домовленістю сторін. Однак строк не є істотною умовою, оскільки, якщо його не визначено, то договір вважається укладеним на 1 рік.

Підстави укладення договору поставки: державне замовлення або на розсуд (за вільним волевиявленням) сторін. Відтак договори поставки можуть бути планованими або регульованими.

Форма договору поставки. Договори поставки (як й інші господарські договори) укладаються и письмовій формі; повній - шляхом підписання єдиного документа чи скороченій - шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами чи шляхом прийняття постачальником замовлення покупця до виконання (п. 18 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та п. 15 Положення про поставки товарів народного споживання).

Відмінність між поставкою та купівлею-продажем.

Мета використання продукції чи товару при поставці — підприємницька діяльність або інша діяльність, яка не пов'язана з особистим, домашнім чи іншим подібним використанням.

Сторонами за договором поставки зазвичай є підприємці.

Предмет поставки значно вужчий і обмежується продукцією або товарами. Тобто предметом поставки не можуть бути майнові права, право вимоги, цінні папери, нерухомість тощо. Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах документації до зразків (еталонів) або продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Умови поставки повинні викладатися сторонами відповідно до Правил " Інкотермс".

На відміну від предмета договору купівлі-продажу, предмет поставки, як правило, ще не існує в природі на момент укладення договору. Скажімо, залежно від укладеного договору завод металовиробів може виготовляти і каструлі, і солдатські казанки, і дитячі горщики.

83. ДОГОВОРИ КОНТРАКТАЦІЇ С/Г ПРОДУКЦІЇ

Договір контрактації сільськогосподарської продукції належить до різновиду договорів на реалізацію манна, але поєднує в собі деякі елементи організаційного договору (щодо надання контрактантом сприяння іншій стороні договору, яка виробляє та реалізує сільськогосподарську продукцію, порядку координації дій сторін щодо виконання ними договірним зобов'язань).

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти й оплатити її.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції укладається зазвичай на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції (ч. 1 ст. 272 ГК України).

Договір контрактації - двосторонній, оплатний, консенсуальний.

Сторонами у цьому договорі виступають виробник та заготівельник (контрактант) сільгосппродукції. У ролі виробника частіше за все виступають сільськогосподарські організації, тобто господарські товариства, виробничі кооперативи, фермерські господарства тощо, які здійснюють підприємницьку діяльність з вирощування та виробництва сільгосппродукції. При цьому для договору контрактації не має значення правовий статус особи, яка реалізує таку продукцію.

Істотними умовами цього договору є також:

· види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції похідних речовин;

· кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;

· ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції;

· обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;

· взаємна відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;

· інші умови, що мають передбачатися Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Факультативні (необов'язкові умови) договору:

· визначення обсягів сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам; решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника;

· порядок забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції із зазначенням їх кількості та строків надання виробникові.

· обов'язок виробника не пізніше ніж за 15 днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі;

· обов'язок контрактанта прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі; нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад передбачені договором обсяги, контрактант приймає за цінами і на умовах, що мають бути погоджені між сторонами.

Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання сторонами договірних зобов'язань у формі неустойки має визначатися сторонами в договорі, проте за найбільш серйозні порушення обов'язковість такої відповідальності й навіть вид та розмір неустойки передбачається в законі.

84. ПІДРЯД НА НАУКОВО-ДОСЛІДНІ, ДОСЛІДНО-КОНСТРУКТОРСЬКІ ТА ТЕХНОЛОГІЧНІ РОБОТИ

За договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи.

Виконання робіт

Виконавець зобов'язаний провести наукові дослідження особисто, якщо інше не встановлено договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт.

Виконавець має право залучати до виконання науково-дослідних робіт інших осіб лише за згодою замовника.

Виконавець має право залучати інших осіб (субвиконавців) до виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт, якщо інше не встановлено договором.

Передання, прийняття та оплата робіт

Виконавець зобов'язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повністю завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати.

Плата за виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт та технологічних робіт, встановлена договором, може бути зменшена замовником залежно від фактично одержаних результатів порівняно з результатами, передбаченими договором, якщо це не залежало від замовника, а можливість такого зменшення та його межі були передбачені домовленістю сторін.

Виконавець і замовник зобов'язані забезпечити конфіденційність відомостей щодо предмета договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, ходу його виконання та одержаних результатів, якщо інше не встановлено договором. Обсяг відомостей, що належать до конфіденційних, встановлюється договором.

Права сторін на результати робіт

Замовник за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт має право використовувати передані йому результати робіт у межах і на умовах, встановлених договором.

Виконавець має право використати одержаний ним результат робіт також для себе, якщо інше не встановлено договором.

Обов'язки виконавця

· виконати роботи відповідно до погодженої із замовником програми (техніко-економічних показників) або тематики і передати замовникові результат у строк, встановлений договором;

· додержувати вимог, пов'язаних з охороною прав інтелектуальної власності;

· утримуватися від публікації без згоди замовника науково-технічних результатів, одержаних при виконанні робіт;

· вживати заходів для захисту одержаних при виконанні робіт результатів, що підлягають правовій охороні, та інформувати про це замовника;

· своїми силами та за свій рахунок усувати допущені з його вини недоліки у технічній документації, які можуть спричинити відступи від техніко-економічних показників, передбачених у технічному завданні замовника або в договорі;

· негайно інформувати замовника про виявлену неможливість одержати очікувані результати або недоцільність продовжувати роботу.

Обов'язки замовника

· видати виконавцеві технічне завдання та погодити з ним програму (техніко-економічні показники) або тематику робіт;

· передати виконавцеві необхідну для виконання робіт інформацію;

· прийняти виконані роботи та оплатити їх.

Наслідки неможливості досягнення результату

Якщо у ході науково-дослідних робіт виявляється неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що не залежать від виконавця, замовник зобов'язаний оплатити роботи, проведені до виявлення неможливості отримати передбачені договором результати, але не вище відповідної частини ціни робіт, визначеної договором.

Якщо у ході виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт виявляється неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що виникли не з вини виконавця, замовник зобов'язаний відшкодувати витрати виконавця.

Відповідальність виконавця за порушення договору

Виконавець відповідає перед замовником за порушення договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини.

Виконавець зобов'язаний відшкодувати замовнику реальні збитки у межах ціни робіт, в яких виявлено недоліки, якщо договором встановлено, що вони підлягають відшкодуванню в межах загальної ціни робіт за договором.

85. ДОГОВІР ПРОНАДАННЯ ПОСЛУГ

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.