Зубоясеневий кламер. Будова, покази до застосування.

На вестибулярній поверхні альвеолярного відростка розміщують запропоновані угорським вченим Кемені зубоясеневі кламери з рожевої пластмаси, а на пришийковій ділянці вестибулярної поверхні зубів – із прозорої чи під колір зубів пластмаси. Такі кламери охоплюють 2-3 зуба, межуючих з дефектом зубного ряду, що сприяє кращому утриманню протеза, шинують зуби, захищаючи їх від шкідливих моментів горизонтального навантаження і відповідають естетичним вимогам. Після встановлення зубів і перевірки конструкції протеза накладають протез на гіпсову модель, олівцем відмічають межу кламерів і приступають до їх моделювання. Альвеолярна частина кламера розміщується між перехідною згорткою та шийкою тих зубів, які намічені під кламери, а зубна частина йде від краю ясен до екватора зуба. По відміченим межам на гіпсову модель накладають розм’якшену пластинку воску, обтискають, приклеюють розігрітим воском до штучних ясен із воску і обрізають по межах, роблять вирізки для ясеневих сосочків. Ширина альвеолярної частини кламера складає 4 - 6 мм, товщина - 2 мм, ширина зубної частини - 1, 5 - 2, 0 мм, товщина - 0, 5 - 1, 0 мм. Альвеолярну частину заокруглюють до перехідної згортки, а краю зубної частини надають форму екватора зуба і приклеюють до моделі для запобігання зміщення і деформації кламера. Модель гіпсують в кювету зворотнім способом, виплавляють восковий кламер, заміщають його зубну частину прозорою чи білою пластмасою і рожевою - альвеолярну частину. Після пробного пресування розкривають кювету і перевіряють формування. Якщо пластмаса потрапила на зубну частину кламера, то її зрізають до шийки зуба, заміняють прозорою чи білою пластмасою, знову пресують і закріплюють у бюгель, полімеризують. Після полімеризації обережно виймають протез з кювети, обробляють, шліфують та полірують.

13. Методи фіксації протезів залежно від кількості опорних точок.

В залежності від кількості кламерів в протезі розрізняють точкову, лінійну і площинну камерні фіксації.

1. Точкова фіксація: в протезі тільки один кламер, розміщений на єдиному зубі, який може служити опорною точкою. Така фіксація найменш доцільна, бо при ній існує загроза порушення стійкості протеза під час функції.

2. Лінійна фіксація: в протезі два кламера, які можуть бути з'єднані між собою в лінію. Розрізняють діагональну, сагитальну і трансверзальну кламерну лінію. Діагональна кламерна лінія найбільш зручна для фіксації протеза на верхній щелепі. Трансверзальна найбільш зручна для фіксації протеза на нижній щелепі. Вона береже зуби від розхитування при різноманітних рухах протеза. Сагитальна кламерна лінія застосовується в тих випадках, коли опорою можуть бути тільки два зуба з одного боку щелепи і використовується тільки при відсутності іншого виду фіксації.

3. Площинна фіксація: найбільш доцільна і заключається в використанні трьох і більше кламерів у протезі. Розрізняють площинну фіксацію в вигляді трикутника, трапеції, неправильного чотирикутника. Площинна кламерна фіксація частіше всього застосовується при заміщенні дефектів зубних рядів бюгельними протезами, але може бути використана і в звичайних знімних протезах.

14. Механічний та біомеханічний метод фіксації протезів.

Серед механічних методів фіксації насамперед необхідно назвати метод фіксації П.Фошара за допомогою пластинкових золотих пружин, які згодом були замінені на спіральні. Спосіб не знайшов широкого використання через велику кількість ускладнень.

До механічних методів фіксації треба віднести також методи, які були запропоновані Вайном: для збільшення маси протеза на нижню щелепу в базис вводили вольфрам.

Паршин запропонував вкладку із олова масою 30-40 г. Зельбах викорис­товував амальгамову пластину з наступним її покриттям звичайною пласт­масою. На жаль, усі методи механічної фіксації є неефективними у зв'язку зі специфічними умовами, в яких функціонують повні знімні зубні протези.

Біомеханічні методи для свого застовування потребують певних умов. Це насамперед використання анатомічних утворень, або, як їх ще називають, анатомічної ретенції. Серед запропонованих методів необхідно назвати метод Кемені; останній запропонував для поліпшення фіксації нижнього протеза пелоти, які розміщували під внутрішньою косою лінією.

Анатомічна ретенція може бути використана також на верхній щелепі для застосування наясеневих кламерів у разі добре вираженого коміркового відрос­тка та збережених горбів верхньої щелепи. Як і механічні, біомеханічні методи не знайшли широкого застосування для протезування у разі повної відсутності зубів на щелепах.

15. Фізичний та біофізичний метод фіксації протезів.

Прогресивнішими, на нашу думку, є фізичні методи фіксації, раціональне зерно яких використовується і нині, але про це мова піде пізніше. Фізичні ме­тоди фіксації належать до старих, в основу яких покладено створення різниці атмосферного тиску. У разі використання цього методу в базисі протеза, який звернений до твердого піднебіння, створюють камеру. Після введення протеза в ротову порожнину і притискання до твердого піднебіння у камері створюється від'ємний тиск, що сприяє поліпшенню його фіксації. Утримувальна сила ка­мери невелика, і вона ефективна нетривалй час.

У свій час широкого застосування набули протези з присмоктувальними камерами Рауе. Але досить швидко від них відмовилися через ускладнення, які були описані вище, а також через те, що камери призводили до перфорації твердого піднебіння.

Використання магнітів було запро­поновано відносно недавно. Однієї дум­ки щодо їх використання немає. Але широкого застосування вони не знайшли через складну технологію їх використання.

Біофізичні методи фіксації про­тезів грунтуються на використанні законів фізики та анатомічних особливос­тей меж протезного ложа. Тут необхідно пригадати, що використання розрід­женого простору у свій час мало як негативні, так і позитивні сторони. Ми має­мо на увазі використання його не на одній окремій ділянці, а на всій площі під базисом протеза. Необхідно уточнити, що у разі використання камери зами­каючий клапан виникав по її краю. Якщо використовувати це явище, то межа переноситься на край протеза і контактує з межею протезного ложа, де рухома слизова оболонка, контактуючи з краєм протеза, запобігає потраплянню по­вітря під базис.

Крайовий замикаючий клапан виникає за умови, коли край протеза дещо відтісняє слизову оболонку перехідної згортки. Для створення цих сприятли­вих умов необхідна участь слизової оболонки, розміщеної дещо вище від пере­хідної згортки. Ділянки слизової оболонки, які беруть участь у створенні крайо­вого клапана, називають клапанною зоною. Треба зазначити, що це поняття не анатомічне, а функціональне.

Під час акту жування протез зміщується і просвіт між базисом протеза та слизовою оболонкою збільшується, а об'єм повітря залишається стабільним. За рахунок цього під базисом протеза створюється і зберігається від'ємний тиск, що утримує протез на протезному ложі.