Головні напрямки зовнішньої політики Російської Федерації на сучасному етапі.

Официально:

Эволюция международных отношений в начале XXI века и укрепление России потребовали по-новому взглянуть на общую ситуацию вокруг нее, переосмыслить приоритеты российской внешней политики с учетом возросшей роли страны в международных делах, повышения ее ответственности за происходящее в мире и открывшихся в связи с этим возможностей участвовать не только в реализации международной повестки дня, но и в ее формировании. В международной обстановке, наряду с позитивной тенденцией - укреплением позиций Российской Федерации на международной арене, проявились и негативные тенденции, которые необходимо учитывать при проведении внешнеполитического курса России на конкретных направлениях.

В соответствии с высшим приоритетом национальной безопасности - защитой интересов личности, общества и государства - главные внешнеполитические усилия должны быть сосредоточены на достижении следующих основных целей:

обеспечение безопасности страны, сохранение и укрепление ее суверенитета и территориальной целостности, прочных и авторитетных позиций в мировом сообществе, в наибольшей мере отвечающих интересам Российской Федерации как одного из влиятельных центров современного мира и необходимых для роста ее политического, экономического, интеллектуального и духовного потенциала;

создание благоприятных внешних условий для модернизации России, перевода ее экономики на инновационный путь развития, повышения уровня жизни населения, консолидации общества, укрепления основ конституционного строя, правового государства и демократических институтов, реализации прав и свобод человека и, как следствие, обеспечение конкурентоспособности страны в глобализирующемся мире;

воздействие на общемировые процессы в целях установления справедливого и демократического миропорядка, основанного на коллективных началах в решении международных проблем и на верховенстве международного права, прежде всего на положениях Устава ООН, а также на равноправных и партнерских отношениях между государствами при центральной и координирующей роли ООН как основной организации, регулирующей международные отношения и обладающей уникальной легитимностью;

формирование отношений добрососедства с сопредельными государствами, содействие устранению имеющихся и предотвращению возникновения новых очагов напряженности и конфликтов в прилегающих к Российской Федерации регионах и других районах мира;

поиск согласия и совпадающих интересов с другими государствами и межгосударственными объединениями в процессе решения задач, определяемых национальными приоритетами России, создание на этой основе системы двусторонних и многосторонних партнерских отношений, призванной обеспечить устойчивость международного положения страны к колебаниям внешнеполитической конъюнктуры;

всесторонняя защита прав и законных интересов российских граждан и соотечественников, проживающих за рубежом;

содействие объективному восприятию Российской Федерации в мире как демократического государства с социально ориентированной рыночной экономикой и независимой внешней политикой;

поддержка и популяризация в иностранных государствах русского языка и культуры народов России, вносящих уникальный вклад в культурно-цивилизационное многообразие современного мира и в развитие партнерства цивилизаций.

16. Дипломатія у роки Першої світової війни.

Так, найвизначнішим актом дипломатії останнього періоду стало послання американського президента до Конгресу від 8 січня 1918 р., відомого в історії як 14 пунктів В. Вільсона. Серед головних ідей цього документа були:

" відкриті мирні угоди" й відмова від таємної дипломатії (п. 1);

" абсолютна свобода мореплавання" (п. 2);

" зняття всіх економічних бар’єрів і встановлення рівних торговельних умов для всіх держав, схильних до миру й співробітництва" (п. 3);

скорочення озброєнь (п. 4);

" безстороннє врегулювання колоніальних претензій" (п. 5);

отримання Росією " безперешкодних і нічим не обмежених можливостей для незалежного визначення власного політичного розвитку..." (п. 6);

" евакуація Бельгії та повне відновлення її суверенітету" (п. 7);

звільнення захоплених німцями французьких територій (п. 8);

справедливе уточнення італійських кордонів (п. 9.);

найвільніші можливості для автономного розвитку народів Австро-Угорщини (п. 10);

евакуація й відродження Румунії, Сербії, Чорногорії (п. 11);

гарантія автономного розвитку не турецьким національностям Османської імперії при збереженні її турецьких частин;

відкриття Дарданелл для всіх держав (п. 12);

утворення незалежної Польщі (п. 13);

формування " загальної асоціації народів на основі окремих угод з метою надання взаємних гарантій політичної незалежності й територіальної цілісності як великим, так і малим державам" (п. 14).

Поява цього документу була зустрінута ліберально-буржуазними, пацифістськими і навіть соціал-демократичними колами Заходу як " нова Біблія", " нова хартія для всього людства", що дало підставу як тодішнім, так і сучасним історикам стверджувати, що 14 пунктів Вільсон за своєю суттю претендували на дійсно демократичну ідеологію, розроблену керівництвом великої держави для зовнішнього користування. * Акцентування водночас на виключно демократичній сутності 14 пунктів маскує й його прагматичні орієнтації.

Йдеться, по перше, про відверто пропагандистську спрямованість документу. Так, бувши протиставленим Декрету про мир радянської Росії із проголошеними в ньому принципами миру без анексій і контрибуції, він мав нейтралізувати вплив революційної дипломатії на систему міжнародних відносин. По-друге, визнаючи необхідність евакуації ряду європейських територій, як і відновлення суверенітету малих і середніх держав, він наголошував на німецькі і австро-угорські загарбання, залишаючи поза увагою і, тим самим, стверджуючи територіальні захоплення Антанти.

По-третє, захищаючи позиції членів і союзників Антанти, він (документ Вільсона) по суті стверджував на лідерство США, що, здобувши особливої могутності під час війни, не могли не посісти провідної ролі у світі за умов " свободи мореплавання" чи рівних торговельних можливостей " схильних до миру" країн.

Отже, 14 пунктів В. Вільсона можна вважати тим дипломатичним маневром Сполучених Штатів, що мав не тільки прискорити завершення війни (висуваючи достатньо прийнятні для всіх сторін умови мирних договорів), а й забезпечити за США ініціативу міжнародних переговорів наприкінці війни, визначити особливий статус країни в системі міжнародних відносин у повоєнні роки.

****

Германия была вынуждена подписать Версальский договор (28 июня 1919), составленный государствами-победителями на Парижской мирной конференции, официально завершивший Первую мировую войну.

Мирные договоры с

· Германией (Версальский договор)

· Австрией (Сен-Жерменский договор)

· Болгарией (Нёйиский договор)

· Венгрией (Трианонский договор)

· Турцией (Севрский мирный договор).