Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 КК).






Правовою підставою криміналізації цих діянь є ч. 2 ст. 5 Конституції України, відповідно до якої право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і ніхто не може узурпувати державну владу.

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом злочину є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України.

Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують внутрішню безпеку, захист конституційного ладу та державної влади в країні. Конституційний лад – це встановлений конституційно-правовими нормами устрій державних і суспільних інститутів.

Державна влада – це сформована на підставі Конституції та законів України система органів, які уособлюють владу глави держави, законодавчу, виконавчу та судову влади, а також органи місцевого самоврядування та деякі інші незалежні органи.

Об’єктивна сторона злочину виявляється в чотирьох формах:

1) дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади – це, наприклад, створення із вказаною метою не передбачених законодавством воєнізованих або збройних формувань чи груп, захоплення й утриман­ня будівель або споруд, які належать органам влади, фактичне створен­ня незаконних органів державної влади тощо;

2) змова про вчинення таких дій (ч. 1 ст. 109) – це умисна угода двох або більшої кількості осіб про спільні насильниць­кі дії, спрямовані на зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;

3) публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади – це завжди активний уплив на невизначену кількість людей, що має публічний характер (наприклад, проголошення таких закликів на мітингу, де­монстрації, зборах тощо);

4) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ч. 2 ст. 109) – це ознайомлення з такими матеріалами інших осіб або створення умов для такого ознайомлення (приміром, поширення книг, розклеювання листівок тощо).

Злочин вважається закінченим від моменту вчинення будь-якої з передбачених дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (він може бути з усіченим складом в разі змови про вчинення таких дій або з формальним складом – в усіх інших випадках).

Суб’єкт злочину загальний, тобто фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку. Якщо громадянин України вчиняє зазначені дії за завданням іноземної держави, іноземної організації, їхніх представників або разом з ними, він буде відповідати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 109 та 111 КК (державна зрада у формі надання допомоги вказаному іноземному адресату).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою – насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади.

Кваліфікуючі ознаки передбачених в ч. 2 ст. 109 КК дій (ч. 3 ст. 109):

– учинення їх особою, що є представником влади (наприклад, народним депутатом, головою суду, працівником прокуратури);

– учинення цих же дій повторно (див. ст. 32);

– учинення їх організованою групою (див. ст. 28);

– здійснення їх із використанням засобів масової інформації (наприклад, по телебаченню, у радіопрограмі, в газеті, Інтернеті тощо).

Розроблення планів змови, підбір засобів і створення інших умов забезпечення наміченої злочинної діяльності, залучення можливих співучасників змови повинні кваліфікуватись як готування до цього злочину. Переговори з метою досягнення згоди щодо насильницького повалення конституційного ладу України чи захоплення державної влади, якщо вони не призвели до бажаних наслідків, до взаємної згоди сторін, слід розглядати як замах на цей злочин.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 109 КК – позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років; за ч. 2 ст. 109 КК – обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 109 КК – об­меження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк.

4.Державна зрада (111) Диверсія (113) Шпигунство (114)

Державна зрада. Стаття складається з двох частин, серед яких перша містить заборонювальну норму, а друга – заохочувальну.

Безпосередній об’єкт злочину – зовнішня безпека України, її суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороно­здатність, державна, економічна чи інформаційна безпека.

Суверенітет держави – це верховенство державної влади, її самостійність на національному рівні та незалежність у міжнародних відносинах. Територіальна цілісність держави – це непорушність і єдність зв’язку між усіма складовими адміністративно-територіальними одиницями держави. Територіальна недоторканність держави – це захище­ність території держави в межах чинних кордонів від будь-яких злочинних посягань.

Обороноздатність передбачає стан готовності держа­ви до захисту від зовнішньої збройної агресії чи збройного конфлік­ту.

Державна безпека – це стан захищеності інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності країни.

Економічна безпека – це стан захищеності інтересів України у сфері економіки.

Інформаційна безпека – це захищеність інтересів України у сфері комунікацій, інформаційних систем, інформацій­ної власності.

Предметом злочину у формі шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких подано в Законі України “Про державну таємницю” від 21 січня 1994 р. (у редакції Закону України від 21 вересня 1999 р.).

Об’єктивна сторона злочину виявляється у трьох формах:

1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану чи в період збройного конфлікту, який полягає у так званих “фізичному переході” (пере­хід до ворога через лінію фронту, вступ на службу в армію ворожої держави, участь за її завданням у бойових діях проти України тощо) та “інтелектуальному переході” (виконання доручень ворога чи сприян­ня агентам ворожої держави на території України тощо);

2) шпигунство, тобто передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації чи їхнім представникам відомос­тей, що становлять державну таємницю;

3) надання іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України (будь-яка допомога у проведенні підривної діяльності на території України).

Воєнний стан – це особливий правовий режим (політико-економіч­на ситуація), що вводиться в Україні чи в її певних місцевостях у разі збройної агресії або загрози нападу, небезпеки державній незалежності України й територіальній цілісності.

Збройний конфлікт має само­стійне правове значення, якщо він відбувається поза межами воєн­ного стану – у разі фактичного початку воєнних дій, але ще до оголо­шен­ня воєнного стану, або взагалі в мирний час.

Злочин вважається закінченим з моменту виконання в інтересах ворога певних дій на шкоду Україні (у першій формі) чи з моменту початку збирання відомостей, що становлять державну таємницю, чи з моменту їх передачі (у другій формі) або з моменту фактичного надання допомоги іноземній державі, іноземній організації або їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України (у третій формі). Це – злочин із формальним складом.

Суб’єкт злочину – спеціальний (тільки громадянин України, що досягнув 16-річного віку). Саме за цим елементом складу злочину держав­на зрада переважно відмежовується від шпигунства (ст. 114), у якому суб’єкт – тільки іноземець або особа без громадянства.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що її діяння вчиняються на шкоду зовнішній і внутрішній безпеці України, однак бажає їх здійснити.

Дії громадянина України, спрямовані на підготовку до вчинення зради у формі переходу на бік ворога в умовах воєнного стану чи в період збройного конфлікту (придбання відповідних документів, складання маршруту переходу лінії фронту чи власне її перехід), але до встановлення контакту з ворогом (військовим супротивником), є готуванням до державної зради чи замахом на неї (ч. 1 ст. 14 та ч. 1 ст. 111; частини 2 або 3 ст. 15 та ч. 1 ст. 111). За суб’єктивною стороною державна зрада в згаданій формі характеризується прямим умислом. Винний усві­домлює, що встановлює злочинний зв’язок із ворогом (військовим супротивником) України, завдаючи при цьому шкоди її суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній або інформаційній безпеці, та бажає вчинення цих діянь.

Частина 2 ст. 111 КК передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації чи їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок із ними та про отримане завдання.

Покарання за злочин: позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

Диверсія. Стаття складається з однієї частини, що містить заборонювальну норму. Безпосереднім об’єктом злочину є безпека держави в економічній, екологічній і воєнній сферах відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії. Додатковий необхідний безпосередній об’єкт злочину – життя та здоров’я людини, власність, навколишнє середовище.

Предметом злочину можуть бути:

1) будівлі, споруди й інші об’єкти, що мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, від діяльності яких залежить життє­діяльність певних регіонів або інших великих територій, належне функціо­нування низки галузей економіки, структур державного управління (електростанції, водо-, нафто-, газо-, нафтопродуктопроводи, мости, дамби, греблі, системи інформаційних комунікацій, вокзали, аеропорти, морські чи річкові порти, метрополітени, підприємства з виробництва грошових знаків України чи інші важливі підприємства, незалежно від форми власності, військові частини тощо), зокрема й підприємства, власне зруйнування або пошкодження яких уже є фактором небезпеки (хімічні, біологічні підприємства, підприємства з виготовлен­ня вибухових матеріалів і виробів, пожежонебезпечні виробництва чи сховища, виробництва з неперервними технологічними процесами в хімічній, мікробіологічній промисловості тощо);

2) земельні угіддя, водойми, ліси тощо;

3) стада й колекції тварин, риба, що водиться у ставках та інших водоймищах, великі пасіки тощо;

4) посіви сільськогосподарських або інших культур, лісові масиви тощо.

Об’єктивна сторона злочину виявляється в семи формах, кожна з яких передбачає вчинення суспільно небезпечних дій (зокрема, вибухів і підпалів), спрямованих на:

1) масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю;

2) зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення;

3) радіоактивне забруднення;

4) масове отруєння;

5) поширення епідемій;

6) поширення епізоотій;

7) поширення епіфітотій.

Вибух – це процес вивільнення великої кількості енергії в обмежено­му об’ємі за короткий проміжок часу внаслідок миттєвого хімічного роз­кладання відповідних хімічних речовин або їх сумішей і створення дуже нагрітих газів. Підпал – це свідоме спричинення пожежі через застосування джерела вогню до певних об’єктів.

До інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень або іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування чи пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, можна віднести, наприклад, пошкодження дамби гідроелектростанції, що спричинило затоплення населеного пункту; вимикання сигналу маяка, наслідком чого стала загибель корабля; пуск ракети, спрямованої на важливий народногосподарський або воєнний об’єкт; поміщення у воду в місці масового відпочинку людей дроту високовольтної лінії електропередач; організація катастрофи; внесення вірусів у комп’ютерні системи для ускладнення їхньої роботи чи знищен­ня накопиченої на магнітних носіях важливої інформації тощо.

Масове знищення людей – це позбавлення життя багатьох людей (конкретна їх кількість визначається зважаючи на обставини справи). Це може бути як декілька тисяч осіб, скупчених у одному місці під час, наприклад, демонстрації, так і декілька десятків осіб, які перебувають, приміром, у будинку посольства, в міському транспорті, дитячому садку, лікарні, відділенні міліції, іншому громадському місці.

Під тілесними ушкодженнями розуміють порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджувальних факторів – фізичних, хімічних, біологічних, психічних, а під іншою шкодою для здоров’я людей – неврологічний розлад, втрата працездатності тощо.

До дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, можуть бути віднесені, наприклад, зруйнування чи пошкодження ядерних установок, інших джерел іонізуючого випромінювання, порушення корпуса, оболонки агрегата, вироба, у яких містяться радіоактивні речовини через його розбирання чи підпалювання тощо.

Під масовими отруєннями розуміються заподіяння шкоди життю та здоров’ю великої кількості осіб через отруєння їх. Масове отруєння тварин і рослин має кваліфікуватися за ст. 441 КК як екоцид.

Дії, спрямовані на масове отруєння, полягають у домішуванні токсичних (отруйних) речовин до води, повітря, продуктів харчування, лікарських засобів тощо.

Епідемія – це процес масового поширення заразних захворювань людей (чуми, холери тощо), який відбувається на значній території за порівняно короткий проміжок часу, коли показник інфекційної за­хворюваності населення певної місцевості та в певний час пере­вищує звичайний рівень, характерний для цієї інфекційної хвороби, і характеризується відповідною динамікою. Окремі випадки захворювання людей, навіть на особливо небезпечні інфекційні хвороби, екзотичні чи хвороби невиявленої етиології, не можуть визнаватись епідемією. Умисне зараження однієї, двох або кількох осіб венеричною хворобою кваліфікується за ст. 133 КК, а вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби – за ст. 130 КК. Загибель людей у результаті епідемії охоплюється складом цього злочину та додаткової кваліфікації не потребує.

Епізоотія – це процес масового поширення заразних (інфекційних і паразитарних) захворювань (сказу, чуми, ящуру тощо) сільськогосподарських, домашніх, зоопаркових, лабораторних, диких, циркових тварин і хутрових звірів, домашньої та дикої птиці, бджіл, риб, жаб, молюсків, раків, шовкопрядів, інших представників фауни, а також ембріонів, інкубаційних яєць, заплідненої ікри, зигот, сперми тощо. Епізоотія характеризується неперервністю на значній території за порівняно короткий проміжок часу.

Епіфітотія полягає у значному поширенні грибкових, вірусних або бактеріологічних захворювань сільськогосподарських рослинних культур, лісових насаджень, водних та інших рослин. Такі захворювання можуть бути спричинені дією шкідників (комах, кліщів, мікро­організмів) або фітопатогенів (вірусів, бактерій, грибів).

Дії, спрямовані на поширення епідемії, епізоотії чи епіфітотії, можуть полягати в розповсюдженні у будь-який спосіб на території України збудників або переносників відповідних хвороб (гризунів, комах, кліщів тощо) чи у спробі такого розповсюдження.

Злочин (у будь-якій із його форм) є закінченим з моменту вчинення вибуху, підпалу, затоплення, обвалу або інших дій відповідної спрямо­ваності, незалежно від того, чи фактично настали певні наслідки (наприклад, у результаті вибуху через слабку міцність заряду можуть узагалі не настати якісь помітні наслідки, через дощ може не загорітися підпалене сховище чи отрута виявиться неефективною). Іншими словами, диверсія – це злочин із формальним складом.

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою – ослабити державу. Саме за ознакою спеціальної мети (не беручи до уваги деякі інші ознаки) диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів, як, наприклад, умисне вбивство двох чи більше осіб або вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб, терористичний акт, екоцид тощо.

Покарання за злочин: позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Шпигунство.. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

1. Безпосереднім об'єктом злочину є державна безпека України в інформаційній, а також політичній, економічній, воєнній і науково-технологічній сферах.

2. Предметом шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, які матеріалізовані у відповідному документі чи виробі.

Відомості, що становлять державну таємницю, - це інформація у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення. якої може завдати шкоди національній безпеці України і які рішенням державних експертів з питань таємниць визнано державною таємницею та включено до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ). З моменту опублікування вказаного Зводу (змін до нього) ці відомості підлягають охороні з боку держави як такі, що становлять державну таємницю, хоча б на цей час вони ще не були матеріалізовані.

Зовнішньою (матеріальною) ознакою віднесення документа, виробу або іншого матеріального носія інформації до предметів,, що містять відомості, які становлять державну таємницю, є наданий йому гриф секретності - реквізит матеріального носія таємної інформації, який засвідчує ступінь її секретності (" особливої важливості", " цілком таємно", " таємно"). Строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, встановлюється Державним експертом з питань таємниць, але не може перевищувати для зазначених видів інформації відповідно 30, 10 і 5 років. Проте після закінчення зазначеного строку його може бути подовжено.

Конкретні види інформації, яка належить до державної таємниці, перелічені у Законі України " Про державну таємницю". Ними є

інформація: 1) у сфері оборони; 2) у сфері економіки, науки і техніки; 3) у сфері зовнішніх відносин; 4) у сфері державної безпеки

та охорони правопорядку.

Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секретності " особливої важливості", " цілком таємно" та " таємно" лише за умови, що вони належать до зазначених чотирьох категорій і їх розголошення завдаватиме шкоди інтересам

національної безпеки України.

Забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим звужуватимуться зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров'ю та безпеці населення.

3. З об'єктивної сторони шпигунство полягає у таких діях; 1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю. 4. Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 114, тільки іноземець або особа без громадянства (про зміст відповідних понять див. коментар до ст. ст. 7 і 8). Шпигунство, вчинене громадянином України, кваліфікується за ст. 111.

Згідно з міжнародними угодами України в умовах воєнного конфлікту особа зі складу збройних сил сторони, яка перебуває у конфлікті, не вважається такою, що займається шпигунством, і не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст. 114, якщо вона: а) від імені цієї сторони збирає інформацію на території, що контролюється супротивною стороною, але, діючи таким чином, носить формений одяг своїх збройних сил (лазутчик); б) проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, від імені сторони, від котрої вона залежить, збирає на цій території інформацію, що має воєнне значення, але при цьому не діє обманним шляхом або навмисно не вдається до таємних дій; в) не проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, фактично займається шпигунством на цій території, але її не захоплено до того, як вона знову приєдналась до збройних сил, до яких вона належить.

5. Ч. 2 ст. 114 передбачає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вже передала чи зібрала для передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомості, що становлять державну таємницю.

Такою підставою є сукупність трьох умов, із яких тільки дві повністю залежать від волі вказаної особи: а) особа припинила раніше розпочату шпигунську діяльність; б) вона добровільно повідомила органи державної влади України про вчинене нею на шкоду інтересам України; в) внаслідок виконання особою перших двох умов і вжитих органами державної влади України (можливо, за участю цієї ж особи) заходів було відвернено шкоду інтересам України.

Слід мати на увазі, що шпигунство є закінченим злочином не з моменту встановлення зв'язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками чи отримання завдання від іноземної розвідки, а з моменту вчинення певних конкретних дій на шкоду Україні. Якщо особа, отримавши завдання іноземної розвідки, не вчинила ніяких дій і добровільно та остаточно відмовилась від його виконання, то незалежно від того, заявила вона органам державної влади про свій зв'язок з іноземною розвідкою або не зробила цього, - вона має бути звільнена від кримінальної відповідальності на підставі ст. 17.

караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.